Демократичні основи політичного життя суспільства. Сучасні концепції демократії

Історична генеза демократії довга і суперечлива. Народжена в античній Греції та Римі, ідея демократії не знайшла там палких прихильників серед філософів. Концепції найяскравіших представників того часу Платона і Аристотеля базувались на протиставленні "правильних" та "викривлених" форм державного устрою і влади. Демократію вони відносили до "викривленої" форми. В наступні століття також панувало скептичне ставлення до демократії. Після Великої французької революції стало зрозумілим, що саме демократія є засобом більш розумної політичної та соціальної організації суспільства, держави, влади. В ХІХ ст. у демократії були свої злети та падіння, але, в цілому, до неї було негативне ставлення. Після виходу в світ книги Алексиса Токвіля (1805-1859) "Демократія в Америці" почало формуватися позитивне ставлення до демократії. На початку ХХ ст. практично не залишається політичних доктрин, включаючи і більшовизм, і фашизм, які в основу своїх ідеологічних конструкцій не закладали б побудову демократії різного роду. Після революції 1917 р. в Росії диктатура пролетаріату була проголошена як вищий тип пролетарської демократії.

Велике значення в утвердженні сучасних норм демократії відіграли "Декларація прав людини", прийнята ООН (1948), Хельсинська нарада (1975), правозахисний рух у постсоціалістичних країнах, Паризька нарада глав урядів європейських країн й прийнята нею "Паризька хартія для нової Європи" (1990).

Необхідно мати на увазі коло методологічних підходів до аналізу демократії.

В політології термін "демократія" вживається в чотирьох значеннях:

♦ як влада народу (від грец. demos - народ + kratos - влада = народовладдя);

♦ як форма устрою будь-якої організації, заснованої на принципах рівноправності її членів, виборності й прийняття рішень за більшістю (партійна, профспілкова, молодіжна тощо);

♦ як ідеал суспільного устрою і відповідний йому світогляд та система цінностей;

♦ як рух за народовладдя (соціал-демократичний, християнсько-демократичний тощо).

Одним з основних принципів демократії є принцип більшості. Принцип більшості складає суть доктрини народного суверенітету, відповідно до якого народ проголошується джерелом верховної влади у демократичному суспільстві. При оцінці демократії та її важливого принципу суверенітету народу вона класифікується як загальна та соціально обмежена. До початку ХХ ст. ні одна з існуючих демократій не надавала всьому дорослому населенню рівних політичних прав. Це були класові (для власників) або патріархальні (для чоловіків) демократії.

Принцип більшості здійснюється за допомогою прямої та представницької демократії. До форм прямої (плебісцитарної) демократії відносяться: проведення виборів на основі загального виборчого права, референдуми, всенародні обговорення питань державного життя. Члени суспільства безпосередньо беруть участь у розробці політичних рішень, прийнятті законів або знаходженні консенсусу між протилежними інтересами членів свого співтовариства. Ця форма демократії дає можливість розвивати політичну активність громадян, забезпечувати легітимність влади, здійснювати ефективний контроль за діяльністю інститутів держави.

Представницька (репрезентативна) демократія - це коли члени співтовариства залишаються джерелом влади і мають право ухвалювати рішення, але реалізують це право через обраних ними представників, які повинні відстоювати їхні інтереси. При такому управлінні демократія розуміється як компетентне й відповідальне перед народом представницьке управління. Носіями представницької демократії є парламенти, інші законодавчі органи влади як центрі, так і на місцях, а також виборні представники виконавчої і судової влади. Достатньо влучно сказав про суть представницької демократії німецький політолог Ральф Дарендорф. Він вважає, що демократія - це не правління народу, якого просто не буває. Демократія - це уряд, обраний народом, а якщо необхідно, то й народом скасований; крім того, демократія - це уряд зі своїм особистим курсом.

Наголосимо, що ні одна з цих форм у "чистому вигляді" не існує. Політична реальність показує, що поєднання форм прямої і представницької демократії є надійним інструментом виявлення волі більшості народу. Але принцип більшості не можна вважати бездоганно демократичним, якщо при цьому не забезпечувати право меншості на опозицію. У демократичному суспільстві і більшість, і меншість громадян цілком рівні у своїх правах і свободах. Закріпленні Конституцією права і свободи громадян є важливими цінностями демократії. При цьому першорядними у міжнародному праві визначаються такі політичні права і свободи, як свобода слова, переконань, віросповідання для всіх людей, незалежно від їх раси, статі, мови і релігії. У демократичному суспільстві гарантується недоторканість особи, її житла, забороняється обмеження у виборі місця проживання громадян, забезпечується право на виїзд і в'їзд у свою країну.

Демократія передбачає вільну діяльність всіх політичних партій, суспільно-політичних об'єднань, організацій, рухів, які діють в рамках закону. Для демократичної форми правління характерна багатопартійність.

Важливий атрибут демократії - принцип поділу влади у системі державної влади. Згідно з цим принципом законодавча, виконавча і судова влади відокремлені і досить незалежні одна від одної. Проте вони постійно взаємодіють між собою, врівноважують одна одну.

Обов'язковою умовою демократії є гласність про всі дії державних органів, політичних партій, суспільних організацій. Незалежний статус засобів масової інформації - це теж атрибут демократичного суспільства.

Від розуміння сутності демократії значною мірою залежать реальні шляхи її здійснення. Демократія - це загальнолюдська цінність. Історія вчить, що демократія - благо народу тільки тоді, коли вона відповідає політичній культурі й способу життя людей, має необхідні економічні й соціальні передумови. В іншому випадку вона перероджується в охлократію - владу натовпу - й приводить до хаосу і анархії.

Сучасний стан України з точки зору політичного режиму - це звичайна в рамках авторитаризму плюралізація суспільного життя, яка може бути, а може й не бути початком становлення демократії. На стабільність і зростання демократії впливають дві головні умови - економічний розвиток і політичне керівництво. Характер еволюції політичного режиму сьогодні залежить, передусім, від конкретних якостей політичної еліти, пріоритетів реорганізації нею системи влади і управління, домінуючих способів балансування взаємовідносин правлячої та опозиційних сил, методів, спрямованості, міри їхньої участі в урегулюванні і розв'язанні криз соціального розвитку. Тому некоректним є як зневажливе ставлення до демократії, так і романтизм найшвидшого переходу до неї. До того ж декретувати демократію за допомогою законів чи конституцій - це чергова міфотворчість.

Отже, історія людства знає різні типи політичних режимів. Найбільш цивілізований і розвинутий - демократія. Більшість населення сучасних країн світу глибоко сприйняли і свідомо підтримали демократичні цінності та ідеали. Для того, щоб розвивались демократичні форми політичного життя потрібні соціальні, економічні та культурні основи. Без них політичний процес проходить у недемократичних формах. Це - по-перше, високий рівень економічного розвитку країни, багатогранність форм власності, наявність розвинутого ринку, конкуренції товаровиробників. По-суті, сама демократія нагадує політичний ринок з його конкуренцією ідей, програм, позицій. По-друге, висока ступінь розвитку політичної культури. Культура суспільства в цілому і, особливо, в галузі політичного життя, є могутнім каталізатором демократичних процесів.

Наши рекомендации