Абревіатури і графічні скорочення у документах

У офіційних документах застосовуються різні типи скорочень. Усі ці скорочення повинні відповідати вимогам, закріпленим у словниках, інструкціях, статутах, довідниках (Словник скорочень в українській мові. – К., 1988.)

У ділових документах вживаються складноскорочені слова (абревіатури), та графічні скорочення.

Скорочення у документах виправдані, оскільки вони передають ту саму кількість інформації в скороченому слові меншою кількістю знаків, ніж у відповідному словосполученні. Наприклад, абревіатура ВНЗ несе в сім разів більше інформації, ніж літера, що входить до складу співвідносного словосполучення (вищий навчальний заклад).

Другою важливою причиною вживання значної кількості скорочень у мові ділових паперів є прагнення до економії місця, зменшення обсягу документа. Вживання абревіатур пояснюється також прагненням уникати повторення кількаслівних назв (наприклад: назва організації наводиться один раз в адресі, штампі).

Отже, абревіатури та графічні скорочення є одним зі способів заощадження місця на папері, скорочення часу складання документа.

Абревіатура (від лат. скорочую) – іменник, утворений поєднанням початкових літер, звуків, частин слів, словосполучень. Абревіатура має граматичне оформлення (рід, число) і функціонує як в усному, так і в писемному мовленні. Наприклад: МВС, СБУ, СНД, міськком. В абревіатурах помітна тенденція до переходу у самостійні слова (їх можна не розшифровувати, вони і так зрозумілі). Ці скорочення почали відмінюватись, мають форму роду, пишуться, переважно, великими літерами без крапок і дефісів (дефіс вживається тільки тоді, коли до буквених приєднуються ще й числові позначення на зразок ТУ-144, ІЛ-18).

Графічні скорочення мають ту ж мету, але призначені для зорового сприйняття. Наприклад: проф. – професор, див. – дивися, та ін. – та інші, і т. д. – і так далі. Вони вимовляються повністю і скорочуються лише на письмі.

Залежно від правопису та способу творення прийнято розрізняти скорочення таких типів:

1.Абревіатури ініціального типу (звукові, буквені), утворені з початкових літер кожного слова, наприклад: МВС, СНД, неп, ДАІ, ДУМ та ін. Майже всі ініціальні скорочення пишуться з великої літери (за винятком тих, котрі перетворилися на самостійні слова, наприклад, загс, вуз, неп).

2.Складноскорочені слова змішаного типу, які складаються з абревіатур та усічених слів. Пишуться вони за змішаним способом: міськвно, райвно, КамАЗ.

3.Складноскорочені слова складного типу (складові абревіатури), наприклад: радгосп, виконком, страйком; запчастини, ощадкаса, будматеріали; завкафедрою, завскладом.

4.Запозичені з інших мов, наприклад: Бі-Бі-Сі, ФІФА, ЮНЕСКО, ФІАТ, напалм (згущене рідке паливо, що використовується у запалювальних авіабомбах, ракетах) та ін.

5.Графічні скорочення, які використовуються на позначення посад, географічних понять, відрізків часу, кількісних визначень, назв міст, сіл, селищ, областей, районів, вулиць, проспектів і т.п. Вони мають інші правила творення і оформлення:

а) після скорочення обов’язково ставиться крапка (крім випадків, коли наявна остання літера: р-н), наприклад: м. (місто), с. (село); обл.і т.п. Стандартні скорочення метричних мір пишуться без крапки після скорочення: м – метр, мм – міліметр, см – сантиметр, дм – дециметр, км – кілометр;

б) зберігається написання великої і малої літер, дефісів, що були у повній назві: півн.-сх., Півн.-Крим. канал, див., акад.

Слова «оскільки», «таким чином», «тому що», «так званий» не повинні скорочуватись у документах.

Назви наукових ступенів, звань, номенклатурні назви скорочуються безпосередньо тільки перед або після власної назви: доц. Петренко В.І., інж. Захаров С.К, м. Запоріжжя;

в) використовується повторення початкових літер: тт, рр.;

г) дробове написання: п/с (поштова скринька), р/р (розрахунковий рахунок), а/с (абонентська скринька), н/р (навчальний рік);

д) не скорочуються слова на голосну (крім початкової): укр. – український, пор. – порівняльний, о. – острів;

е) слово скорочується до першого або до останнього приголосного у складі. При збігові двох і більше різних приголосних скорочення можна робити як після першого, так і після останнього приголосного: мід., мідн. (мідний), висот., висотн. (висотний).

Використовуючи абревіатури і графічні скорочення, слід дотримуватись таких вимог:

1. Скорочення повинне бути зрозумілим і легко розгортатися у повну назву. Тому бажано використовувати стандартні скорочення типу: ВВС – відділ внутрішніх справ, р-н – район, обл. – область.

2. Скорочення не повинно збігатися за формою зі словом або скороченням, уже наявним у мові. Наприклад:МТС (Московський театр сатири – міська телефонна станція) – невдале скорочення. Саме для того, щоб уникнути збігу, існують дві різні абревіатури: ДонНУ (Донецький національний університет), ДНУ (Дніпропетровський національний університет).

3. Скорочене слово чи словосполучення повинно зберігати однакову форму в одному тексті. Наприклад, скорочуючи слово юридичний формою юр., а другий раз юрид., ми порушуємо однотипність і однозначність документа.

4. Скорочення, які є назвами установ, підприємств, організацій, а також марок виробів та ін. повинні писатися з великої літери: Мінвуглепром, Міносвіти, ТУ-15, ВАЗ-69.

Якщо цифра стоїть після букв, вона поєднується через дефіс, якщо цифри перед буквами, тоді скорочене слово пишеться разом (Таурас 736Д): у марках матеріалів цифрові значки й буквені скорочення пишуться завжди разом (сталь Б2, алюмінієвий сплав АЛ5).

5. Слово «рік» скорочується тільки при цифрах, залишаючи одну літеру р. (крапка обов’язкова), після кількох дат ставлять дві літери рр. (між ними крапка не ставиться): 1992р., 1997 - 1998 рр.

6. Навчальний і фінансові роки пишуться через похилу риску, перший з двох пишеться повністю, другий скорочується на дві цифри, слово рік в цьому випадку пишеться в однині: у 1974/75 навчальному році.

7. Знаки №, §, %у тексті ставлять тільки перед цифрами, причому у множині вони не подвоюються, наприклад: №16, § 7, 10, 17, 50-60 %.

8. При посиланні у тексті на сторінки, малюнки, рисунки, креслення, таблиці, їх слід використовувати, якщо вони стоять при цифрах, наприклад: с. 8, мал. 4, таб.5. Знак № у таких випадках не ставиться.

9. Скорочення типу P.S. (пізніше написане), Р.P.S. не можна використовувати у офіційних документах, оскільки після підпису не дозволяється щось дописувати. Це властиво тільки приватній кореспонденції.

Абревіатури і графічні скорочення слід вживати у ділових паперах обережно, тобто необхідно використовувати загальновідомі скорочення, щоб у тексті не виникло двозначного розуміння слів.

Складні випадки вживання великої літери

З великої літери починається текст і пишеться перше слово речення після крапки, знака оклику і знака питання, коли ним закінчується попереднє речення, а також після двокрапки, якщо далі йде пряма мова.

З великої літери пишуться:

1. Індивідуальні імена людей, по батькові, прізвища, псевдоніми, наприклад: Іван Франко, Панас Мирний, Леся Українка, Каменяр. Іншомовні прізвища пишуться як з великої літери, так і з малої, наприклад: Хо Ші Мін, Кім Ір Сен, Людвіг ван Бетховен, да Вінчі, Осман-паша.

Власні імена, прізвища, псевдоніми можуть писатись з малої літери, якщо вони вживаються в переносному значенні або стали термінами: герострати, наполеони; браунінг (пістолет), рентген (апарат), але Мічуріни, Ціолковські, Гоголі (не втратили індивідуального значення).

2. Назви історичних подій, епох, дат, свят, вищих релігійних понять: епоха Відродження, Дев’яте травня (9 Травня), Велика Вітчизняна війна, Різдво, Євангеліє, День незалежності України.

3. Назви держав (всі слова) і адміністративно-територіальних одиниць: Автономна Республіка Крим, Угорська Республіка, Королівство Бельгія, Запорізька область, Токмацький район.

Неофіційні назви держав та територіальних одиниць теж пишуться з великої літери: Слобожанщина, Голландія.

4. Назви найвищих державних установ (усі слова з великої літери): Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Верховний Суд України, Конституційний Суд України.

У назвах республіканських державних комітетів, міністерств та інших центральних установ з великої літери пишеться перше слово, і звичайно ж, власні імена, наприклад: Міністерство України у справах захисту населення…, Міністерство освіти і науки України.

Назви самостійних головних управлінь і відділів у складі міністерства або відомства також пишуться з великої літери, наприклад: Головне виробниче управління, Технологічне управління зі збагачення вугілля.

Назви відділів, що входять до складу головних управлінь, пишуться з малої літери, наприклад: відділ експлуатації Головного виробничого управління, юридичний факультет Запорізького національного університету, кафедра політології Запорізького національного університету.

5. Перше слово у назвах партійних, громадських установ, організацій, навчальних закладів: Запорізький національний університет, Демократична партія України, Федерація незалежних профспілок України.

У назвах заводів, об’єднань, підприємств тощо з великої літери пишеться перше слово, а символічна назва береться в лапки: Київський завод «Арсенал», готель «Театральний», санаторій «Молдова». Найменування пишеться без лапок, якщо попереднім є слово «імені» або «пам’яті», наприклад: завод імені В.С.Степаненка.

Назви об’єднань, комбінатів, шахт, трестів та інститутів, якщо їм передують родові слова на зразок «виробниче об’єднання», «комбінат», «трест», «інститут», «шахта» пишуться в лапках і не відмінюються, наприклад: виробниче об’єднання «Азот».

При відсутності родових слів назви слід писати без лапок, і вони відмінюються, наприклад: Мінвуглепром – Мінвуглепромом.

Назви організацій, підприємств, з’їздів, конференцій, що починаються словами Державний, Всеукраїнський, Надзвичайний та ін., або порядковими числівниками, вираженими словесно, пишуться з великої літери, наприклад: Державна бібліотека ім. І.Я.Франка, ІІ Всеукраїнський фестиваль.

Слово «рада» у однині і множині завжди пишеться з малої літери, якщо входить до повної назви органу влади: Вільнянська районна рада народних депутатів.

У скорочених назвах слово «рада» пишеться разом і з малої літери, наприклад: міськрада, сільрада.

У назвах документів, затверджених Кабінетом Міністрів України, слово «Постанова», «Положення», «Статут», «Інструкція» пишуться з великої літери. Слова «розпорядження», «рішення», «акт», «додаток», «перелік» – з малої, наприклад: Згідно з Інструкцією про винагороду за відкриття, винаходи та раціоналізаторські пропозиції; На факультет надійшло розпорядження ректора про проведення Дня відкритих дверей.

6. Назви найвищих державних і урядових посад пишуться з великої літери, наприклад: Президент України, Прем’єр-міністр України, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор України.

Назви всіх інших посад, військових звань, почесних та вчених ступенів пишуться з малої літери: міністр, декан, доцент, доктор технічних наук, генерал-полковник юстиції, лауреат Державної премії України ім. Т.Г.Шевченка, генеральний директор.

7. Назви найважливіших документів, договорів, правових актів: Конституція України, Акт проголошення незалежності України, Декларація прав людини, Версальський мир, Закон України «Про вибори».

У ділових паперах з великої літери пишеться назва документа: Біографія, Характеристика, Наказ, Заява тощо.

Назви сторін у документах: Замовник, Наймодавець, Покупець, Клієнт.

8. Слова, вжиті в шанобливому, піднесено-урочистому чи переносному значенні: звертаюся до Вас, наш Високий Гість (у дипломатичних протоколах), пане Посол.

9. Назви сторін світу пишуться з малої літери (північ, схід, захід), але якщо вони є назвами територій – то з великої: Західна Україна, народи Півночі, Далекий Схід, Південна Україна.

10. Назви художніх, музичних творів, часописів, літаків, автомобілів, заводів, виробів, продуктів беруться в лапки і пишуться з великої літери: поема «Сон», роман «Волинь», журнал «Слово і час», автобус «Турист», комбайн «Нива», фірма «Світоч», автомобіль «Таврія», цукерки «Вечірній Київ».

11. Прикметники, утворені від власних особових назв за допомогою суфіксів -ів (-ова, -еве, -єве), -їв (-єва, -єве), -ин (-ина, -ине), -їн (-їна, -їне), якщо вони означають приналежність чогось даній особі пишуться з великої літери: Грінченків словник, Андрієві книжки, Маріїн лист, Шевченкові поезії.

З малої літери пишуться присвійні прикметники, утворені від власних назв за допомогою суфіксів –івськ (-ївськ), -инськ (-їнськ): пушкінські рукописи, франківські сонети, шевченківський стиль, бальзаківські традиції.

Мала літера використовується при написанні фразеологічних сполук або наукових термінів: ахіллесова п’ята, гордіїв вузол, дамоклів меч, бертолетова сіль.

11. Скорочені назви (абревіатури) пишуться двояко:

а) з великої літери, якщо ці слова вживаються на позначення одиничних установ: Укрінформ, Укрнафта, Мін’юст, Інтерпол, Мінфін;

б) з малої, якщо такі слова є родовими назвами: педінститут, облвиконком, райрада;

в) складноскорочені назви, утворені з початкових літер, пишуться великими літерами: АТС, КНР, СНД, УТН, СБУ;

г) відмінювані слова загс, рагс, неп пишуться малими літерами.

Основні правила правопису українських прізвищ

Українські прізвища передаються на письмі за загальними нормами правопису українських слів. Але ще досить часто зустрічаємося з написанням типу Іваніщенко (замість Іванищенко), Кіріченко (замість Кириченко), Чередніченко (замість Чередниченко), Кісляк (замість Кисляк), Беспалько (замість Безпалько), Лифарь (замість Лифар) та ін.

Основні правила правопису українських прізвищ:

1. Літеру и слід писати:

а) у коренях (здебільшого за етимологією слова, від якого походить прізвище): Даниленко (Данило), Якименко (Яким), Калита (Калита), Малик (малий) та ін.

б) у більшості прізвищ и пишеться після к: Кияшко, Скирда, Кислій, Кириленко;

в) у суфіксах: -ич, -евич, -ович, -ик, -ика, -ишин, -ило, -ина, -иця, -ичко, -исько, -ище, -иха, -инськ(ий), -ицьк(ий): Герич, Зінкевич, Базилевич, Якубович, Дудник, Федорика, Гринчишин, Степанишин, Закусило, Шарпило, Грицина, Перепелиця, Павличко, Павлище, Костиха, Макушинський, Вербицький;

г) у префіксі при-: Пристай, Приймак, Прищепа.

2. Літеруі слід писати:

а) у прізвищах, утворених від слів, де і чергується з о або е: Ведмідь (Ведмедя), Грім (Грома), Леміш (Лемеша);

б) у прізвищах, де українському івідповідає російське е: Сірий, Лісний, Ніжний;

в) у суфіксі –ій: Багрій, Журбій, Яцій.

3. Літерою їслід передавати звукосполучення й + і на початку слова або складу, після голосного: Їжакевич, Грицаїшин, Троїцький.

4. Апостроф та м’який знак у прізвищах пишеться за загальними правилами.

Апостроф пишеться перед я, ю, є, ї:

а) після губних приголосних (б, п, в, м, ф): Дем’яненко, Дерев’янко, Хом’як, П’явка, Стеф’юк;

б) після твердого р: Бур’ян, Кир’ян, Мар’яненко;

в) після к у слові Лук’ян та похідних від нього: Лук’яненко, Лук’янчук, Лук’янець;

г) після префіксів, що закінчуються на приголосний: Під’ярний, З’явин.

Апостроф не пишеться:

а) якщо перед губним приголосним є ще інший приголосний, крім р, який належить до кореня: Ужвюк, Морквяний, Буряченко, Лихвяк (але Карп’юк, Стеф’юк, Черв’яченко, Щерб’юк, Верф’яний, Верб’яний);

б) якщо йотовані вказують на м’якість приголосного р: Гмиря, Гирявець, Варюта, Варянський, Рябокляч, Брянський.

5. М’який знак пишеться:

а) у кінці прізвищ, що мають м’який приголосний: Кисіль, Микитась, Проць, Рудь, Білокінь, Соболь.

Прізвища із кінцевим –ц, утворені від деяких вигуків і звуконаслідувальних слів, а також прізвища іншомовного походження, пишуться, здебільшого, без м'якого знака: Гоц (гоцати), Пац (пацати), Ганц, Фінц, проте трапляються прізвища Гуць, Буць (буцати);

б) у прізвищах із суфіксами: -ець(єць), -ань, -єль, -ень, -онь, -еньк(ий), -ськ(ий), -унь, -уль, -цьк(ий), -зьк(ий)та ін.: Богомолець, Швець, Довгань, Горбуль, Горбань, Кривень, Біленький, Висоцький, Старицький, Водолазький та ін. У неслов’янських прізвищах кінцеве ц тверде: Лівшиц, Моріц, Клаузевіц, Гурвіц;

в) у середині прізвищ після м’якого приголосного (д, т, з, с, л, н, ц) перед наступним твердим: Загорулько, Чобітько, Покидько, Третьяков, Ульяненко, Ананьїн, Михальченко, Покальчук, Ковальчук;

г) після м’якого л перед наступним м’яким приголосним: Шмигельський, Гаврильців, Польський;

д) після м’якого л перед звукосполученням й+а, що позначається літерою я: Кальян, Тальянчук.

М’який знак не пишеться:

а) після р у кінці складу або слова: Бондар, Собакар, Золотар, Кожухар, Боркін, Соркін але Горький;

б) у прізвищах, що закінчуються на губні й шиплячі приголосні (Голуб, Гладиш, Бородач, Пекач);

в) після нперед шиплячим та суфіксами –ськ(ий), -ств(о): Грінченко, Гринчишин, Гринчук, Яблонський (але Покиньчереда);

г) після д, н, т перед суфіксами –ченк(о), -чук, -чишин: Федченко, Радченко, Радчук, Федчишин, Грінченко, Гринчишин, Гринчук, але Покиньчереда;

д) у прізвищі Дяк та похідних від нього: Дяченко, Дячук, Дячишин, Дячко;

е) коли я, ю позначають сполучення м’якого приголосного з а, у, то перед ними ь не пишеться: Ляпунов, Тюменєв, Дягілєв;

є) у прізвищах: Омеляненко, Касяненко, Касянчук, Третяк, Уляненко.

5. Подвоєні приголосні пишуться в українських прізвищах за загальними правилами правопису – при збігу однакових приголосних:

а) префікса і кореня: Піддубний, Беззубченко;

б) кореня або основи на –н і суфікса –н(ий), -ник, -ниця: Курінний, Винник, Тютюнник, Линник.

Написання українських прізвищ із подвоєнням приголосних типу Лаппа, Саллогуб, Кривилло слід вважати відхиленням від правописних норм української мови.

В українських прізвищах, утворених від слів іншомовного походження, с не подвоюється: Комісаренко. Не подвоюється с також у російських прізвищах типу Русов, Черкаський тощо.

6. Складні (складені) прізвища пишуться разом і через дефіс:

а) через дефіс пишуться складені українські прізвища, що утворюються із двох самостійних прізвищ: Нечуй-Левицький, Квітка-Основ’яненко;

б) разом пишуться всі інші складні прізвища: Убийвовк, Добрийвечір, Кривоніс.

Основні правила відтворення російських прізвищ українською мовою

Більшість російських прізвищ має закінчення –ов (-ёв, -ев), -ин (-ын), -ский (-ской), -цкий (-цкой), -их (-ых), -ово, -аго: Александров, Клюев, Бородин, Черницын, Ямской, Трубецкой, Гнедых, Кудреватых, Хитрово, Живаго та ін.

Російські прізвища передаються українською мовою переважно за їх звучанням.

І. Російська літера е передається:

1. Літерою е:

а) після приголосних: Бестужев, Лермонтов, Озеров, Петров, Сенкевич;

б) у префіксах без-, пре-, пере-, через-, меж-, не-та ін.: Безухов, Межрядов, Перевалов, Престаров.

2. Літерою є:

а) на початку слова: Єгорова, Єжов, Єсенін, Єфремов;

б) у середині слова після голосного й при роздільній вимові: Воєводін, Грибоєдов, Зинов’єв, Аляб’єв, Григор’єв;

в) якщо російському е в корені відповідає в аналогічних українських словах і: Бєлінський (бо білий), Звєрєв (звір), Пєшковський (пішки), Рєпін (ріпа);

г) після приголосних (крім шиплячих, р, ц) у суфіксах: Матвєєв, Лаптєв, Голубєв, Горєв, Князєв (але Лужев, Писарева, Малишев, Якушев, Рязанцев).

ІІ. Російська літера ё передається:

1. Звукосполученням йо:

а) на початку слова: Йолкін, Йонін, Йофін;

б) у середині слова після голосного: Бугайов, Майоров;

в) після б, п, в, м, ф: Соловйов, Воробйов, Муравйов.

2. Буквосполученням ьо після приголосних, коли ё позначає сполучення м’якого приголосного з о: Корольов, Пльонкін, Верьовкін, Дьомін, Журавльов.

Російські прізвища Артёмов, Семёнов, Фёдоров передаються як Артемов, Семенов, Федоров, бо утворені від імен, спільних для української і російської мов.

3. Літерою о під наголосом після шиплячих ч, ш, щ: Горбачов, Грачов, Лобачов, Щербачов, Пугачов, Хрущов, Єршов.

ІІІ. Російська літера э передається через е: Еткін, Епов, Естрін.

IV. Російська літера и передається:

1. Літерою і:

а) на початку слова: Ісаєв, Ігнатов, Ізмайлов;

б) після приголосних (крім шиплячих та ц): Мічурін, Гагарін, Філатов, Шаляпін, Пушкін (але Жижка);

в) у кінці невідмінюваних слів: Росіні, Борутті.

2. Літерою ї після голосного та при роздільній вимові після приголосних (після ь або апострофа): Воїнов, Гур’їн, Ільїн, Захар’їн, Таїров.

3. Літерою и:

а) після дж, ч, ж, ш, щ, та ц перед приголосними: Гаршин, Жилін, Чичиков, Шилов, Щиглов (це стосується й прізвищ іншомовних народів Цицерон);

б) у прізвищах, утворених від власних імен, спільних для української та російської мов: Архипов, Борисов, Кирилов, Максимов, Миронов, Михайлов (але Нікітін, Ніколаєв, Філіппов тощо, вихідними для яких є імена, відмінні від українських);

в) у прізвищах, утворених від коренів, спільних для української та російської мов: Виноградов (виноград), Кисельов (кисіль), Лихачов (лихо), Мишкін (миша), Писарєв (писар);

г) у суфіксах –ик, -ич, -иц, -ищ, -ник, -ович, -євич та закінченні -их: Рудич, Голик, Радищев, Антонович, Бєлих, Куликовських, Шацьких, Черних;

д) у префіксі при-: Привалов, Прилуков, Пришвін.

V. Російська літера ы передається через и: Крилов, Малишев, Чернишов, Циганков.

VI. Російські прізвища, що закінчуються на –жский, передаються через –зький: рос. Всеволожский, Черторижский – укр. Всеволозький, Черторизький.

Російські прізвища із закінченням –ой передаються через –ой: Полевой, Сєдой, Толстой.

Прикметникові закінчення російських прізвищ передаються: ый – ий, ий – ій, ий – ий, ая – я, яя – я: Крайня, Крайній, Горова, Горький.

Російські суфікси –ск(ий), -цк(ий), -ск(ой), -цк(ой), передаються відповідно через –ськ(ий), -цьк(ий), -ськ(ой), -цьк(ой): Антоновський, П’ятницький, Трубецькой, Луговськой, Тверськой, Толстой.

VII. Апостроф у російських (та іншомовних) прізвищах, що передаються українською мовою, пишеться після губних б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш, щ, р перед я, ю, є, ї: Аляб’єв, Водоп’янов, Артем’єв, Ареф’єв, Зав’ялов, Лук’янов, Юр’єв, Руж’є, Фур’є, Іх’ямас, Монтеск’є.

Коли я, ю, є позначають голосні а, у, е після м’яких приголосних, апостроф перед ними не ставиться: Бяльський, В’яземський, Рюмін, Пєтухов.

Перед йо апостроф не пишеться: Воробйов, Муравйов, Соловйов.

VIII. М’який знак у російських прізвищах пишеться після м’яких приголосних д, т, з, с, ц, л, н:

а) перед я, ю, є, ї: Ананьїн, Дьяков, Савельєв, Третьяков, Шереметьєв;

б) перед приголосними: Вольнов, Гуськов, Кольцов, Кузьмін;

в) у суфіксах –ськ, -зьк, -цьк: Збанацький, Сторонський, Одоєвський, Левицький.

Якщо я, ю, є означають сполучення м’якого приголосного з а, у, е, то перед ними м’який знак не ставиться: Дягілєв, Зюганов, Тяпкін, Тюрін.