Політичні партії на окупованих Румунією землях України

На тлі досить розвиненого політичного життя Галичини на окупованих Румунією землях України склалися менш сприятливі умови для діяльності партій і громадських об'єднань. з 1918 по 1928 р. діяв стан облоги, легальна політична діяльність була заборонена. У підпіллі перебували нечисленні комуністичні групи, які ввійшли до складу Компартії Румунії.

Антирумунське Татарбунарське повстання 1924 р. змусило дещо послабити адміністративний тиск. Почали відновлюватися культосвітні товариства, преса, студентські об'єднання. З 1928 по 1938 p. у Румунії тривав період відносно ліберального правління, що сприяло легалізації політичних партій. У 1929 р. на Буковині розгорнула легальну діяльність прокомуністична організація «Визволення», яка виступила з програмою одержавлення економіки, аграрних перетворень і приєднання до Радянської України, Однак масової підтримки населення «Визволення» та інші організації подібного спрямування не домоглися.

Політичні кола, зорієнтовані на відстоювання національних інтересів, у 1927 р. організували Українську національну партію, керівником якої став В. Залозецький. Це було ліберальне об'єднання, члени котрого схилялися до компромісів з властями, до виключно легальних методів діяльності. Як і в Галичині, ця політична лінія натрапила на сильну опозицію з боку молодих і енергійних учасників національного руху, що відкидали поміркованість і обережність членів УНП.

Під керівництвом О. Забачинського, І. Григоровича і Д. Квітковського в середині 30-х років стала формуватися конспіративна радикальна націоналістична організація на засадах, багато в чому подібних до оунівських. Ця організація мала вплив у молодіжних та спортивних товариствах.

Коли в 1938 р. до влади в Румунії прийшли військові й діяльність політичних партій була заборонена, УНП та інші легальні українські об'єднання перестали існувати.

Українське населення захоплених Румунією земель, незважаючи на жорстокий терор влади, зберегло своє прагнення до національного визволення і справедливого соціально-економічного ладу.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Охарактеризуй статус українських земель у складі Румунії.

2. Які факти свідчать про національне гноблення на окупованих українських землях Румунії?

3. Дай характеристику стану економіки в українських землях Буковини і Бессарабії.

4. Що спричинило Татарбунарське повстання?

5. Сформулюй особливості діяльності політичних партій на окупованих Румунією українських землях.

ДОКУМЕНТИ

1. Інформація газети «Правда» про румунізацію населення Бессарабії

Румынской школьной инспекцией уволены все учителя высших и начальных школ в Бессарабии, не принявшие румынского подданства и не знающие румынского языка. На места уволенных посажены румьжы. Во всех правительственных учреждениях и школах... упразднен русский язык и заменен румынским. Румы-низация проводится самым энергичным образом вплоть до переименования городов и улиц.

Правда (Москва). - 1919. - 12 октября.

2. Видатний український мовознавець Ю. Шевельов про денаціоналізацію українського населення на окупованих Румунією українських територіях

...Важливим законом був закон з 24 липня 1924 p., який стосується тих румунів, що «забули рідну мову». У п. 8 читаємо: «Громадяни румунського походження, що забули свою матірну мову, зобов'язан і давати своїм дітям освіту тільки в державних або приватних школах з румунською мовою викладання». Закон не уточнює, чи мова йде про окремі родини, що живуть поза Румунією, чи про групи населення в країні, формулювання його нарочито двозначне. Це був, дорече, секрет полішинеля, що уряд мав на увазі українців. Закон офіційно запроваджував поділ національних меншин на дві групи: тих, що мали право зберегти свою мову (угорці, німці), і тих, що цього права не мали (передусім українці). Підвести українців під цей закон було тим легше, що румунські історики «доводили», наче українці є справді слов'янизованими румунами...

Шевельов Ю. Українська мова в першій половині двадцятого століття ( 1900-1941 ). Стан і статус. - Б.м. : Сучасність, 1987. - С. 233.