Роль творчості Т.Г. Шевченка у становленні української культури. Творчість Т.Г. Шевченка відкрила новий, вищий етап у розвитку української культури

Творчість Т.Г. Шевченка відкрила новий, вищий етап у розвитку української культури. Нею був стверджений критичний реалізм в українській літературі, започаткований її революційно-демократичний напрям.Ім'я Шевченка вперше стало відомим на просторах Російської імперії, коли півтора століття тому в Петербурзі вийшла невелика книжечка "Кобзар". В історії України автор цього видання був винятковим явищем — він вийшов з найглибших надр трудового народу і здобув всесвітню славу.

Природа дуже щедро обдарувала юнака — в нього було два покликання: художника і поета. Почав він творчий шлях як художник, здобув визнання вже в молоді роки, а в кінці життя йому було надано звання академіка.

Весь "Кобзар" нерозривно зв'язаний з народною творчістю. Це цілком природно й зрозуміло. Поет виріс з українського фольклору й ніколи цих зв'язків не поривав.

Завжди відчуваючи нерозривний зв'язок з народом, поет сміливо черпав з усної творчості ідеї, сюжети, образи, ритміку. Це не "використання", властиве його попередникам і сучасникам-романтикам, це не стилізація під фольклор, до якої вдавалися численні поети до Шевченка, в часи його і після нього. Елементи усної народної творчості (певною мірою й несвідомо) впліталися у власні думи й слова поета. Інколи він міг запозичити з народної пісні навіть окремі рядки.

Надзвичайна близькість поезії Шевченка до фольклору, зокрема, до народної пісні, давала підставу деяким критикам вважати автора "Кобзаря" водночас і народним співцем (творцем фольклору), і поетом.

Засвоївши всі багатства передової людської думки, Шевченко піднісся на таку височінь, з якої міг повести народ за собою, показати йому шлях до визволення

Невдоволення поета-патріота гнітючою дійсністю спонукало його звертатися думкою в минуле, до історичних тем.

Найвиразніше революційний характер романтизму поета виявився у поемі "Гайдамаки", що з'явилась через рік після виходу "Кобзаря".

Дедалі більше Шевченко стає відомим як поет і художник.

Шевченко виїжджає на Україну, де не був чотирнадцять років, і постійно подорожує.

Він не поспішає друкувати свої нові твори, але старанно переписує їх в альбом "Три літа", ніби готуючи для прийдешніх поколінь.

Різкого зламу в світогляді Шевченка не сталося — поет був і залишався мужицьким демократом, але демократизм цей набув більш чітких, революційних рис. Так само він залишався народним поетом, виразником дум і прагнень трудящого люду, але з'являється й дещо нове

І це цілком справедливо. Поезія "трьох літ" — передусім поезія політична. Це викриття самодержавства й кріпосництва як системи в усіх без винятку її ланках, в усіх аспектах — державному, політичному, соціальному, національному, морально-етичному

Відомі різні підходи до оцінки творчості поета цього періоду, але ясною виглядає думка: Шевченко в ці роки є послідовним революційним демократом, поетом-реалістом, хоча в його творчості й тепер, і навіть пізніше, зберігаються значні елементи романтизму.

Порушуючи й розв'язуючи широкі суспільно-політичні проблеми в поезіях "трьох літ", Шевченко, як і в ранній творчості, залишався ніжним ліриком.

Засланням у солдати в далекі оренбурзькі степи, забороною писати й малювати царат намагався вбити в Шевченкові поета й художника..

Творчість останнього періоду життя стала найвищим етапом в розвитку поета. Як і раніше, жагуча революційна пристрасть поєднується в ньому з особливою, надзвичайною ніжністю, ліричною емоційністю .Безсмертя творчості Шевченка полягає в тому, що найпередовіші для того часу революційні ідеї було втілено в геніально просту поетичну форму.

Сама смерть Кобзаря і поховання його на Чернечій горі біля Канева стали фактором революційного руху. Він був основоположником нової української літератури, нової української культури в цілому. Але значення Шевченка далеко переросло межі літератури й культури. Спадщина поета, яка друкувалася посмертно у вітчизняних видавництвах і за кордоном, ставала чинником революційно-визвольної боротьби в усій Російській імперії, у країнах слов'янського світу.

Творчість великого Кобзаря належить до вічно живих явищ, які не спиняються на тій точці, на якій застала їх смерть, але далі розвиваються вже в свідомості суспільства. Кожна епоха висловлює про них свою думку, і як би вірно не зрозуміла вона їх, але завжди залишить наступній епосі сказати щось нове й вірніше, і жодна не висловить усього остаточно.