Формування абсолютної монархії в росії, її особливості

Правове визначення самодержавства міститься в артикулі 20: "Його Величність - самодержавний монарх, який нікому на світі про свої справи звіт дати не має; але силу і владу має свої держави й землі, яко християнський государ, з власної волі і добромисністю управляти».

У жовтні 1721 р. у зв'язку з перемогою в Північній війні Урядовий сенат і Священний Синод присвоюють Петру I титул «Батька Батьківщини Імператора Всеросійського». Вчення про те, що влада існує в інтересах держави і для держави, проводив у Москві Юрій Крижаніч, потім Феофан Прокопович у «Правді волі монаршої».

Імператор мав право видавати будь-які закони. Воля монарха визнавалася єдиною юридичною джерелом закону. Монарх - джерело виконавчої влади та голова всіх державних установ. Присутність монарха в певному місці припиняло дію всієї адміністрації, і влада переходила автоматично до монарха. Всі установи імперії повинні були виконувати укази і постанови монарха, який був верховним суддею і джерелом всієї судової влади. Він міг вирішувати будь-які справи незалежно від рішення будь-яких судових органів.

Імператор - фактично глава російської православної церкви. У 1721 р. був утворений Синод, який підпорядковувався Сенату. Церква перетворилася на державну установу нарівні з будь-якою іншою колегією (з деякими застереженнями). Таким чином, монарх перетворився на юридичного главу церкви. Рішення монарха не залучено до обговорення. Відповідно, ідеологічна роль церкви була втрачена.

До кінця XVII-початку XVIII ст. в Росії виявилися всі типові ознаки абсолютної монархії:

1) централізація державного управління, зміцнення державного контролю (в 1722 р. була заснована прокуратура). До кінця XVII ст. число воєвод зросла до двохсот п'ятдесяти, вони зосередили всю адміністративну, судову і військову владу на місцях, підкоряючись центру, а в кінці XVII ст. були утворені більші адміністративні одиниці - розряди;

2) у занепад прийшли станово-представницькі органи (зокрема, перестали скликатися земські собори);

3) був створений сильний професійний бюрократичний апарат (цьому сприяла заміна наказів колегіями);

4) Росія в 1721 р. стала імперією, посилилися її експансіоністські устремління;

5) законодавчо був регламентований правовий статус різних станів;

6) основною опорою самодержавства став консолідований шар поміщиків-землевласників («шляхетства»);

7) у суспільстві стала панувати патріархальна ідеологія (недарма з 1721 р. Петра I стали офіційно іменувати «батьком Вітчизни»).

Рушійні сили та умови утворення абсолютної монархії в Росії помітно відрізняються від передумов виникнення абсолютизму в Західній Європі. Наприклад, абсолютна монархія в Європі складалася в умовах розвитку капіталістичних відносин і відміни старих феодальних інститутів (особливо кріпосного права), а абсолютизм у Росії співпав з розвитком кріпосництва. Отже, багато авторів традиційно відносять виникнення абсолютизму в Росії до періоду Петровських реформ, вважаючи, що самодержавство XV-XVII ст. не можна розглядати в якості абсолютної монархії.