Діяльність міжнародного олімпійського комітету (МОК).

Лекція №2

Тема.МІЖНАРОДНА ОЛІМПІЙСЬКА СИСТЕМА

Мета.Ознайомитись з умовами діяльності МОК та розвитком олімпізму на сучасному етапі.

Вступ.Міжнародна олімпійська система на сьогодні включає та об’єднує діяльність МОК, МСФ та НОК, а також ряду спеціально створених структур як міжнародна олімпійська академія (МОА), Олімпійський музей. Діяльність МОК та інших перелічених організацій регламентується олімпійською хартією.

План.

1. Фундаментальні принципи олімпійського спорту.

2. Олімпійська хартія – основний правовий документ олімпійського спорту.

3. Діяльність міжнародного олімпійського комітету (МОК).

4. Міжнародні спортивні федерації (МСФ).

5. Національні олімпійські комітети (НОК) та їх роль у зміцненні міжнародного олімпійського руху.

6. Міжнародна олімпійська академія (МОА), Олімпійський музей.

7. Штаб-квартира МОК і її правовий статус на території Швейцарії.

8. Олімпійська система і Організація Об’єднаних Націй (ООН).

9. Європа і спорт.

10. Правова база сучасної Олімпійської системи.

Зміст лекції.

1. Фундаментальні принципи олімпійського спорту.

Підхід П’єра де Кубертена до олімпізму і до його проникнення в життя світової спільноти став зрозумілою і прийнятною вихідною позицією для розвитку олімпійського руху. Вже на самому початку своєї діяльності Кубертен притягнув в коло своїх прибічників людей, що мали високий соціальний статус і солідний політичний статус, велику владу і фінансові ресурси. Це дозволяло їм вести незалежну політику, а в окремих випадках і фінансувати розвиток олімпійського руху. Кубертену і його прибічникам вдалося створити базис олімпійського руху з освічених аристократів, незалежних в практичному вирішенні господарських і політичних питань. Проте цей «класовий тил» із самого початку створив умови, що унеможливлювали засудження причин соціальної нерівності між спортсменами, ліквідацію соціальних упереджень відносно жінок (у тому числі і у сфері спорту) і дискримінаційних заходів стосовно окремих країн. Необхідно відзначити, що і уся історія розвитку спорту в докубертенівский період заклала для таких підходів міцні основи.

П’єр де Кубертен, звертаючись до учасників ігор ІХ Олімпіади (1928 р.) в Амстердамі, виклав основні принципи сучасного олімпійського руху. Він наголошував і відстоював наступні положення:

* притримуватись рівності основних видів спорту;

* проводити змагання в мистецтві, котре проникнуте ідеями спорту;

* давати клятву спортсменів, яка, спираючись на честь і гідність людини, містить єдину правильну основу ефективного вирішення проблеми аматорства;

* відстоювати олімпійський прапор, котрий має всі кольори народів і символізує п’ять частин світу, об’єднаних спортом;

* дотримуватись церемонії і ритуалу відкриття і закриття Ігор, з відданням шани олімпізму, від якого вони беруть свій початок;

* відстоювати авторитет МОК.

На сьогоднішній день вони дещо видозмінилися, проте їх сутність залишилася сталою. В останній редакції Олімпійської хартії (2013 рік) визначено наступні принципи Олімпізму:

1. Олімпізм являє собою філософію життя, що звеличує та об’єднує в гармонійне ціле якості тіла, волі та розуму. Поєднуючи спорт з культурою та освітою, Олімпізм намагається створити спосіб життя, який базується на радості від зусилля, освітній цінності доброго прикладу. соціальній відповідальності та повазі до універсальних фундаментальних етичних принципів.

2. Мета Олімпізму полягає в тому, щоб поставити спорт на служіння гармонійному розвитку людини з наміром підтримати встановлення мирного суспільства, яке зацікавлене в збереженні людської гідності.

3. Олімпійський рух – це концентрована, організована, універсальна і постійна діяльність всіх осіб та організацій, яких надихають цінності Олімпізму, що проводиться під керівництвом МОК. Ця діяльність охоплює п’ять континентів. Вона досягає своєї вершини, коли збирає разом атлетів світу на величезному спортивному фестивалі — Олімпійських іграх. Її символ – п’ять переплетених кілець.

4. Заняття спортом – одне з прав людини. Кожен повинен мати можливість займатися спортом, без будь-якої дискримінації, в дусі Олімпізму, взаєморозуміння, дружби, солідарності та чесної гри.

5. Розуміючи, що спорт функціонує в рамках суспільства, спортивні організації в Олімпійському русі повинні мати права й обов’язки, притаманні автономним організаціям, які включають незалежне створення спортивних правил та контроль за ними, визначення структури и керівництво своїми організаціями, дотримання права на проведення виборів, вільних від будь-якого зовнішнього впливу, а також відповідальність за забезпечення застосування принципів добросовісного управління.

6. Будь-яка форма дискримінації по відношенню до країни або особи расового, релігійного, політичного чи іншого характеру, або за статтю – несумісні з належністю до Олімпійського руху.

7. Належність до Олімпійського руху вимагає обов’язкового дотримання положень Олімпійської хартії та визнання МОКом.

Вже з перших років існування МОК створив передумови для майбутніх соціальних і політичних конфліктів в цій сфері, в більшій або меншій мірі тих, що проявлялися упродовж усієї історії олімпійського руху.

П’єр де Кубертен чітко уявляв собі яким повинне бути міжнародне розповсюдження спорту, і те, що за своїм характером спорт може стати як засобом реалізації гуманістичних ідей, зміцнення світу, подолання соціальних, расових, національних обмежень і міжнародних конфліктів, так і засобом поглиблення протиріч між різними соціальними прошарками і різними соціально-політичними системами, джерелом формування соціальних і політичних конфліктів.

Процеси розвитку олімпійського руху і олімпійського спорту з об’єктивних причин неодноразово виявлялися у сфері діяльності людей і організацій, не здатних повною мірою реалізувати ту життєву філософію, яку сповідував Кубертен. І було потрібно не одне десятиліття, щоб олімпійський рух і олімпійський спорт перетворилися на цілісну систему, що стабільно функціонує незважаючи на постійно виникаючі проблеми і протиріччя.

Практично уся література, присвячена олімпійському руху, посилається на три стовпи олімпізму, які символізують його пріоритети. Кубертен писав, що Олімпізм – це поєднання «спорту, культури і освіти». Сьогодні МОК називає трьома стовпами «спорт, культуру і оточуюче середовище» (сайт МОК). Окремі документи вказують, що це «МОК, МСФ і НОК» (Chappelet, 2010); «Олімпійські ігри, Олімпійський рух і Олімпізм (Міжнародна олімпійська академія). Це може викликати певні дискусійні питання, проте не можна не погодитися з вагомістю кожного із зазначених стовпів для Олімпійського руху.

2. Олімпійська хартія – основний правовий документ олімпійського спорту.

Робота Олімпійського руху регламентована Олімпійською хартією – документом конституційного характеру. Хартія визначає межі роботи МОК, а також цінності організації і обов’язки членів «олімпійської сім’ї».

Основи Олімпійської хартії були розробленні П’єром де Кубертеном. Перша редакція цього документу була затверджена в червні 1894 р. в Парижі на Міжнародному атлетичному конгресі (що увійшов до історії як I Міжнародний Олімпійський конгрес).

Даний документ розпочинається наступним параграфом:

«Олімпійська хартія – це збірка фундаментальних принципів Олімпізму, правил та роз’яснень, затверджених Міжнародним олімпійським комітетом (МОК). Вона регламентує організацію, дію та процеси Олімпійського руху і визначає умови проведення Олімпійських ігор. По суті, Олімпійська хартія виконує три основних завдання: а) Олімпійська хартія, як основний інструмент конституційного характеру визначає та відроджує фундаментальні принципи та невід’ємні цінності Олімпізму. б) Олімпійська хартія – це і статут Міжнародного олімпійського комітету. в) Окрім того, Олімпійська хартія визначає основні права і обов’язки трьох головних ланок Олімпійського руху, а саме: Міжнародного олімпійського комітету, міжнародних федерацій та національних олімпійських комітетів, а також організаційних комітетів Олімпійських ігор, які повинні дотримуватись Олімпійської хартії». (МОК, 2013)

У першому варіанті цього документу (1894 р.) передусім було зафіксовано, що на користь моралі Міжнародний конгрес і окремі країни вважають необхідним відродити на міжнародній основі Ігри в сучасній формі, але з дотриманням стародавніх традицій. Відзначалося, що до участі в цих Іграх слід запрошувати спортивні об’єднання усіх країн і що кожна країна може бути представлена тільки своїми громадянами. Встановлювалося, що перед Олімпійськими іграми, які проводитимуться кожні чотири роки, окремі країни повинні проводити відбіркові або попередні змагання для того, щоб країни були представлені кращими спортсменами. Перераховувалися види спорту і спортивні дисципліни, що включались в програму Олімпійських ігор (біг, стрибки, метання диску – в легкій атлетиці, важка атлетика, вітрильний спорт, плавання, веслування, фехтування, боротьба, бокс, кінний спорт, гімнастика, велосипедний спорт, спортивна стрільба, ковзанярський спорт).

В Олімпійській хартії визначалося, що, за винятком фехтування, в змаганнях на Олімпійських іграх з усіх інших видів спорту можуть брати участь тільки аматори, а ті, для кого спорт є професією, не можуть приймати участі в олімпійських змаганнях. У додатку до цього документу давалося роз’яснення відносно поняття «аматорство» в олімпійському спорті. Статус спортсмена-любителя визначався таким чином: «це людина, котра ніколи не брала участі в професійних змаганнях, за які отримувала би матеріальну винагороду, і ніколи не була викладачем фізичного виховання». Також відзначалося: «До змагань не допускаються ті, хто професійно займається спортом, і ті, хто отримував у минулому або отримує зараз грошову винагороду за заняття спортом. Саме тому на Олімпійських іграх ніколи не можна призначати грошові призи, а можна вручати тільки почесні нагороди».

У Хартії обговорювалося, що МОК має право не допускати до участі в змаганнях на Іграх тих, хто коли-небудь виступав проти олімпійської ідеї або проти ідеї сучасних Олімпійських ігор. Відповідно до Олімпійської хартії на МОК покладалось регулярне проведення Ігор, а також турбота про те, щоб вони були усе більш гідними їх славної історії і високих ідеалів. Крім того, на МОК покладалося керівництво любительським спортивним рухом, сприяння поглибленню дружби між спортсменами, заохочення зростання числа організацій, сприяючих проведенню змагань спортсменів-аматорів.

Надалі в Олімпійську хартію вносились зміни і доповнення (іноді досить значні). Проте ці зміни не вступали в протиріччя із засадничими принципами олімпізму, запропонованими П’єром де Кубертеном, які він послідовно відстоював і протягом усього періоду діяльності на посаді президента МОК, і надалі – до кінця свого життя.

Особливо помітним змінам піддавалися в Олімпійській хартії такі поняття, як «любительство» в спорті, «спортсмен-аматор» і т.д. тому П’єр де Кубертен через об’єктивні причини був вимушений стати прибічником аматорства в олімпійському спорті. Це практично означало визначення олімпійського спорту як елітарного захоплення, що охоплює відносно вузькі прошарки тодішнього суспільства.

За станом на першу половину 2014 р. діє Олімпійська хартія (у редакції, яка набула чинності з 9 вересня 2013 р.).

В цілому Олімпійська хартія виконує три основні завдання: як головний інструмент, що має характер основного закону, регламентує засадничі принципи і невід’ємні цінності олімпізму; є статутом МОК; визначає основні права і обов’язки трьох головних складових міжнародного олімпійського руху – Міжнародного олімпійського комітету, міжнародних спортивних федерацій і національних олімпійських комітетів, а також організаційних комітетів з проведення Олімпійських ігор, які зобов’язані виконувати положення Олімпійської хартії.

У своїй структурі, окрім преамбули та основних принципів Олімпізму містить шість основних розділів, перший з яких – «Олімпійський рух» (далі ОР), розкриває сутність основних складових цього явища та їх зміст (Склад і загальна організація ОР, місія і роль МОК, Олімпійський конгрес, Олімпійська солідарність, Олімпійські ігри, Олімпійська символіка та ін.).

В розділі II Олімпійської хартії («Міжнародний олімпійський комітет») відображені юридичний статус МОК, членство в МОК, у тому числі питання комплектування МОК, порядок обрання його членів і їх обов’язки; представлена організаційна структура МОК (сесія МОК, виконком МОК, президент МОК, комісії МОК); викладені заходи і санкції, які можуть бути застосовані сесією МОК, виконкомом МОК або Дисциплінарною комісією МОК у випадках порушення Олімпійської хартії, Всесвітнього антидопінгового кодексу або будь-якого іншого нормативного акту відносно членів МОК, почесного президента МОК, почесних членів МОК, міжнародних спортивних федерацій і їх асоціацій, національних олімпійських комітетів і їх асоціацій, міст-організаторів Олімпійських ігор, оргкомітетів по їх проведенню, міст-кандидатів на проведення Олімпійських ігор, інших визнаних МОК асоціацій і організацій, індивідуальних спортсменів і команд, інших осіб, акредитованих на Олімпійських іграх.

У правилі 23 Олімпійської хартії вказано, що офіційними мовами МОКу є французька і англійська, а також відзначено, що на усіх сесіях МОК має бути організований синхронний переклад на французьку, англійську, німецьку, іспанську, російську і арабську мови.

Розділ III Олімпійської хартії («Міжнародні спортивні федерації») присвячений опису ролі МСФ, їх місії в олімпійському русі і умов їх визнання МОКом.

В розділі IV Олімпійської хартії – «Національні олімпійські комітети» – представлений матеріал, що відображає роль і місію цих організацій в олімпійському русі, склад НОКу, його права і обов’язки.

Розділ V Олімпійської хартії («Олімпійські ігри») містить 27 правил, які описують проведення, організацію і керівництво Олімпійськими іграми; участь в Олімпійських іграх; програму Олімпійських ігор; молодіжний табір, протокол.

Правила 32-40 охоплюють терміни і порядок проведення Олімпійських ігор, вибори міста-організатора, задачі оргкомітету Ігор і порядок його діяльності, функції Координаційної комісії МОК з Олімпійських ігор і взаємодія між МОК, оргкомітетами Ігор, міжнародними спортивними федераціями і національними олімпійськими комітетами, а також питання, пов’язані з організацією Олімпійського селища (для проживання в одному місці спортсменів, що беруть участь в Іграх, офіційних осіб і персоналу команд), і з культурною програмою, що забезпечує оргкомітет під час Олімпійських ігор.

Правила 41-44 основну увагу зосереджують на Кодексі допуску спортсменів на Ігри, громадянстві учасників Олімпійських ігор, вікових аспектах, порядку і термінам розсилки усім визнаним МОКом національним олімпійським комітетам запрошень для участі в Іграх і подачі НОК заявок на участь в Олімпійських іграх. Правилом 43 Олімпійської хартії передбачено, що Антидопінговий кодекс є обов’язковим для усього Олімпійського руху.

Правила 45-48 містять опис порядку формування програм Ігор Олімпіад і зимових Олімпійських ігор (по видах спорту, дисциплінах і видах змагань). Відмічено, що відбір видів спорту для програми ІО, а також визначення критеріїв і умов для включення виду спорту в програму Олімпійських ігор є прерогативою сесії МОК. Вказано, що в програму Ігор включаються і залишаються в ній тільки ті види спорту, які (в особі відповідних міжнародних спортивних федерацій) приймають Всесвітній антидопінговий кодекс і керуються ним.

Рішення про включення в програму Ігор тієї або іншої дисципліни або виду змагань є прерогативою виконкому МОК.

У правилі 46 висвітлюються технічні положення, що стосуються повноважень і діяльності міжнародних спортивних федерацій на Олімпійських іграх (кожна МСФ відповідає за технічний контроль і керівництво своїм видом спорту, стежить за тим, щоб правилам відповідної міжнародної спортивної федерації повністю відповідали усі технічні елементи, включаючи розклад змагань, місця їх проведення і місця для тренування спортсменів і усе устаткування).

У правилах 49-50 відображені питання, пов’язані з висвітленням Олімпійських ігор засобами масової інформації, порядком випуску видань, що відносяться до Ігор, а також порядком і умовами розміщення реклами (включаючи заборону будь-якої реклами комерційного характеру на стадіонах, в місцях проведення олімпійських змагань і на інших спортивних аренах і заборона будь-якої політичної, релігійної або расової пропаганди на олімпійських об’єктах і в інших місцях проведення змагань Олімпійських ігор).

Правило 51 безпосередньо стосується протоколу результатів змагань. Усі наступні (52-58) включають використання олімпійського прапору та вогню. Церемонії відкриття. Нагородження та закриття Ігор та деякі інші моменти.

У розділ VI «Міри і санкції, дисциплінарні процедури і вирішення спірних питань» йдеться про перелік тих санкцій, які можуть бути прийнятті Сесією, Виконкомом МОК або дисциплінарною комісією у разі будь-якого порушення Олімпійської хартії, Всесвітнього антидопінгового кодексу або будь-якого іншого нормативного акту.

Діяльність міжнародного олімпійського комітету (МОК).

Міжнародний олімпійський комітет (МОК), утворений 23 червня 1894 р. на конгресі в Парижі, є найвищим керівним органом олімпійського руху.

Згідно з Олімпійською хартією (у редакції 2013 р.) МОК є міжнародною неурядовою, некомерційною організацією, з необмеженим терміном повноважень, у формі асоціації зі статусом юридичної особи, визнаної Швейцарською Федеральною Радою відповідно до договору, укладеного 1 листопада 2000 р.

Штаб-квартира міжнародного олімпійського комітету (МОК) з 1915р. знаходиться в Лозанні (Швейцарія). Природно, може виникнути питання: чому вибір П’єра де Кубертена ліг саме на це швейцарське місто (адміністративний центр кантона ), розташоване на північному березі женевского озера.

При створенні МОКу в 1894 р. було введено правило, згідно з яким його резиденція протягом кожних чотирьох років повинна була знаходитися в місті, обраному місцем проведення чергових ОІ.

У 1916 р. П’єр де Кубертен створив в Лозані Олімпійський інститут і Міжнародне бюро спортивної педагогіки. У 1918 р. президент МОК переїхав в Лозанну, де жив і працював на віллі Мон-Репо, яку муніципальна влада надала у володіння МОК.

Через п’ятдесят років, в 1968 р., за узгодженням з муніципалітетом Лозани штаб-квартира МОК була переведена в замок Шато де Від. Але ніхто з чотирьох президентів, що очолювали МОК після П’єра де Кубертена (Анрі де Байе-Латур, Юханнес Зігфрід Эдстрем, Эйвері Брэндедж, Майкл Моріс Кілланін), не жив постійно в Лозанні.

Після того, як на 83-ій сесії МОК, що відбулась в липні 1980 р. в Москві, Хуан Антоніо Самаранч був обраний президентом МОК він розташувався в Лозанні, де істотно розширив сферу діяльності МОК. Від міської влади був отриманий дозвіл на будівництво наданого для штаб-квартири МОК нової будівлі, будівництво якого завершилося в 1986 р.

У 80-і роки XX ст. відношення між МОК і муніципалітетом Лозанни змінилися. Це стало наслідком того, що Федеральною радою Швейцарії МОК був визнаний юридичною особою.

Завданням МОК є виконання місії, ролі та обов’язків, встановлених для нього в Олімпійської хартії. Для виконання своєї місії та своєї ролі МОК може створювати, набувати або будь-яким іншим чином контролювати інші юридичні організації, такі як фонди або корпорації.

Цілі, завдання і загальна політика МОКу відповідності Хартії.

Шістнадцятьма параграфами правила 2 Хартії визначено різні напрями діяльності МОК.

Передусім відзначається, що роль МОК полягає в тому, щоб заохочувати і підтримувати розповсюдження етики в спорті, а також виховувати молодь за допомогою спорту і спрямовувати зусилля на те, щоб в спорті панував дух чесної гри, а насильство було заборонене.

МОК заохочує і підтримує організацію, і координацію спорту і спортивних змагань, забезпечує регулярне святкування Олімпійських ігор, співпрацює з громадськими організаціями, протидіє будь-яким формам дискримінації, що завдає збитку олімпійському руху, домагається здійснення принципу рівності чоловіків і жінок в спорті на рівнях і в усіх структурах.

Міжнародний олімпійський комітет очолює боротьбу проти застосування допінгу в спорті, заохочує і підтримує заходи із захисту здоров’я спортсменів,

їх професійного майбутнього, а також розвиток масового спорту (спорт для усіх) в його обмеженому взаємозв’язку із спортом високих досягнень.

Ще одним напрямом діяльності МОК є підтримка ініціатив, які реалізовують турботу про охорону довкілля, і заходів, спрямованих на забезпечення дотримання екологічних принципів при розвитку спорту, включаючи те, щоб Олімпійські ігри проводилися у відповідності.

Міжнародний олімпійський комітет сприяє отриманню позитивних результатів від проведення Олімпійських ігор містом і країною, що їх проводить.

Міжнародний олімпійський комітет шанує зв’язок між спортом, культурою і підтримує Міжнародну олімпійську академію та інші навчальні заклади. Як вказано в офіційному роз’ясненні до правила 2 Олімпійської хартії, виконком МОК може надати патронат МОК міжнародним, регіональним, континентальним або всесвітнім іграм, за умови, що ці змагання проводитимуться відповідно до Олімпійської хартії і будуть організовані під контролем національних олімпійських комітетів, визнаних МОК, за сприяння відповідних міжнародних спортивних федерацій і при дотриманні їх технічних правил. Виконком МОК також може надати патронат МОК і іншим спортивним заходам за умови, що їх завдання відповідають МОК.

Членство у міжнародному олімпійському комітеті і його комплектування. Відповідно до параграфа 1 правила 16 Олімпійської хартії (у редакції 2013 р.), члени МОК є фізичними особами, а загальне їх число не повинне перевищувати 115 чоловік. Членство в ньому являється офіційною функцією або посадою (їх загальне число в МОК не повинне перевищувати 70 чоловік, причому може бути не більше одного члена МОК, що є громадянином конкретної країни); діючих спортсменів (їх загальне число в МОК не повинно перевищувати 15 чоловік); президентів міжнародних спортивних федерацій або осіб, що обіймають керівні посади в МСФ, асоціаціях МСФ або інших організаціях, визнаних МОК (загальне число таких членів МОК не повинне перевищувати 15 чоловік); президентів національних олімпійських комітетів або осіб, що займають виконавчі або керівні посади в НОК або у всесвітніх чи континентальних асоціаціях НОК (загальне число таких членів МОК не повинне перевищувати 15 чоловік).

Згідно з параграфом 1.2 правила 16 МОК обирає своїх членів з числа осіб, яких він вважає кваліфікованими. При цьому в офіційних роз’ясненнях до правила 16 хартії відмічено, що членом МОК може бути обрана будь-яка фізична особа у віці 18 років або старше, за умови, що кандидатура відповідає певним критеріям, представлена належним чином, розглянута Комісією з номінаціями МОК і обрана з запропонованих на сесії виконкому МОК.

Пропонувати кандидатури для виборів в члени МОК мають право члени МОК, міжнародні спортивні федерації і асоціації МСФ, національні олімпійські комітети, всесвітні або континентальні асоціації НОК і інші організації, визнані МОК.

Якщо кандидат пропонується для виборів в члени МОК як діючий спортсмен, він має бути обраний або призначений членом Комісії спортсменів МОК не пізніше за останні Ігри Олімпіади або зимові Олімпійські ігри, в яких цей кандидат брав участь як спортсмен.

Якщо кандидат, пропонований для виборів в члени МОК, виконує функцію в міжнародній спортивній федерації або в асоціації МСФ, або в іншій організації, визнаній МОК, він має бути президентом федерації, асоціації або організації або займати посаду в їх виконкомі або керівництві.

Якщо кандидат, пропонований для виборів в члени МОК займає пост в НОК, у всесвітній або континентальній асоціації НОК, він має бути президентом НОК або президентом асоціації НОК або бути іншим їх вищим керівником або членом виконкому.

Будь-яка інша пропозиція по кандидатурі для виборів в члени МОК повинна торкатися незалежної індивідуальної особи, що являється громадянином країни, в якій він проживає, в якій знаходиться центр його інтересів і де є НОК (визнаний МОК).

Тільки сесія МОК компетентна обрати будь-якого його члена. Голосування на сесії таємне, рішення приймається більшістю голосів. Під час церемонії, присвяченої прийому в МОК нових членів, кожен з них підтверджує згоду виконувати обов’язки, що покладаються на нього і дає таку клятву (її текст обумовлений параграфом 1.3 правила 16) :

Відповідно до параграфа 1.4 правила 16, члени МОК є його представниками і розповсюджувачами інтересів МОК та олімпійського руху у своїх країнах і в тих організаціях, що входять в олімпійський рух, в яких вони служать. Підкреслюється (параграф 1.5 правила 16), що члени МОК не можуть приймати від влади, організацій або інших сторін яких-небудь доручень або посад, які зв’язували б їх або перешкоджали свободі їх дій або незалежності при голосуванні.

Згадані вище формулювання, зокрема, означають, що члени МОК не є представниками (делегатами) своїх країн в МОК. Принцип самопоповнення МОК свого складу, закладений ще ініціатором відродження Олімпійських ігор і засновником сучасного олімпійського руху П’єром де Кубертеном, що зберігаються в МОК і до сьогодні, покликаний забезпечувати МОК повну незалежність.

В перший період діяльності МОК до його складу обиралося по одному діячеві, що був громадянином тієї або іншої країни. Проте надалі в МОК стали обирати і по два члени МОК – громадян тих країн, де проводились Ігри Олімпіад або зимові Олімпійські ігри.

У перші п’ятдесят років функціонування МОК при обранні членів МОК велике значені надавалося їх аристократичній приналежності. Присутність аристократів в складі МОК повинна була забезпечувати йому високу суспільну позицію.

У різні періоди діяльності МОК система обрання його членів неодноразово піддавалася критиці як з боку низки країн, так і з боку різних міжднародних спортивних федерацій, НОК і інших організацій олімпійського руху, ніяк не представлених в МОК.

Протягом більше семи десятиліть в МОК були тільки чоловіки. У кінці 70-х років XX ст. член МОК Моріс Эрцог (Франція) запропонував вибирати членами МОК і жінок. Ця пропозиція була підтримана – і вже на початку 80-х років XX ст. в складі МОК уперше з’явилися жінки, зокрема – IIірье Хагман (Фінляндія) і Флор Ісава Фонсека (Венесуела), обрані в 1981 р., Мері Элисон Глен-Хейг (Великобританія), обрана в 1982 р., і деякі інші.

Багато керівників олімпійського руху дотримуються думки про те, що його життєздатність протягом багатьох років пояснюється елітарною структурою МОК і самопоповненням його складу.

Відповідно до правила 16 Олімпійської хартії (у редакції 2013 р.), кожен член МОК вибирається на восьмирічний термін і може бути переобраним на один або декілька додаткових термінів. Процедуру перевиборів визначає виконком МОК.

Відповідно до параграфа 2 правила 16 кожен член МОК зобов’язаний дотримуватись Олімпійської хартії, Кодексу етики МОК інших правил МОК, брати участь в сесіях МОК і в роботі відповідних його комісій (тих, членом яких він є), сприяти розвитку олімпійського руху і стежити за тим, як в його країні або в тій організації олімпійського руху, куди він належить на службі, реалізуються програми МОК, а також інформувати про усе це президента МОК і виконувати його доручення.

У параграфі 3 правила 16 перераховані обставини, при яких припиняється членство в МОК. Серед цих чинників – відставка члена МОК по його власному бажанню; відсутність його переобрання на наступний термін; втрата членства в МОК у зв’язку з обмеженням за віком (про це мова піде нижче); невідвідування сесій або неучасть в активній роботі МОК: зміна громадянства або переміщення центру основних інтересів та ін.

Члени МОК, обрані до його складу як діючі спортсмени, втрачають членство в МОК після припинення членства в Комісії спортсменів МОК.

Обрані членами МОК президенти НОК і особи, що обіймають старанні або вищі посади в НОК, у всесвітніх або континентальних асоціаціях МОК, в міжнародних спортивних федераціях, асоціаціях МСФ або інших організаціях, визнаних МОК, втрачають членство в МОК у випадках припинення виконання тих функцій в згаданих структурах, які вони виконували на момент обрання в МОК.

Що стосується вікових обмежень, то параграфом 3.3 правила 16 встановлено, що член МОК втрачає членство в МОК у кінці календарного року, протягом якого членові МОК виповнилося 70 років.

Робота членів МОК не оплачується, і вони діють скоріше як дипломати. Окрім того, члени МОК можуть входити в одну чи декілька комісій МОК.

Параграф 3.8 правила 16 Олімпійської хартії передбачає підстави і порядок виключення з членів МОК. Це може статися в тих випадках, якщо сесія МОК визнає, що член МОК порушив клятву, дану ним при обранні в МОК, чи нехтував або свідомо зрадив інтереси МОК або діяв негідно члена МОК.

Рішення про виключення приймається сесією МОК більшістю в дві третини голосів членів МОК, присутніх на сесії.

Відповідно до параграфа 4.1 правила 16 сесія МОК за пропозицією виконкому МОК може обрати як почесного президента МОК того члена МОК, який вніс неоціненний вклад своєю діяльністю на посту президента МОК.

Нині почесним президентом МОК є Хуан Антоніо Самаранч, який керував МОК з 1980 по 2001 рр. Він після відходу у відставку з поста президента МОК, що відбулася в липні 2001 р. в Москві, на знак визнання його великих заслуг був обраний почесним президентом МОК.

Параграфом 4.2 правила 16 обумовлено, що будь-який член МОК, що йде у відставку потім не менше десяти років своєї діяльності в МОК і якщо має перед ним виняткові заслуги, за представництвом виконкому МОК може бути сесією МОК обраний почесним членом МОК. Існує і така категорія, як член шани – почесний член МОК, що не був раніше членом МОК, але що робив виняткові послуги МОК.

Згідно з параграфом 4.4 правила 16, почесний президент МОК, почесні члени МОК і члени шани МОК обираються довічно (але в певних випадках вони можуть бути позбавлені свого статусу рішенням сесії МОК), не мають права голосу і не обираються на посаді в МОК.

За станом на першу половину 2014 р. МОК має у своєму складі 110 членів, а також 32 почесних члени.

Основні органи міжнародного олімпійського комітету. Відповідно до правила 17 Олімпійській хартії, органами МОК є: сесія МОК, виконком МОК, президент МОК.

Сесія МОК, згідно з правилом 18, є загальними зборами членів МОК. Рішення сесії, що є найвищим органом МОК – остаточні.

Зазвичай сесія МОК проводиться раз на рік. Позачергова сесія МОК скликається за ініціативою президента МОК або на письмову вимогу не менше однієї третини членів МОК.

Сесія МОК, відповідно до параграфа 2 правила 18, має наступні повноваження: приймати Олімпійську хартію або вносити до неї поправки; вибирати членів МОК, почесного президента МОК, почесних членів МОК і членів шани МОК; вибирати президента МОК, віце-президентів МОК і усіх членів виконкому МОК; вибирати місто, яке буде організовувати Олімпійські ігри; визначати місто, в якому проводитиметься чергова сесія МОК; затверджувати щорічний звіт і витрати МОК; призначати аудитора МОК; приймати рішення про визнання або позбавлення визнання національних олімпійських комітетів, їх асоціацій, міжнародних спортивних федерацій, їх асоціацій і інших організацій; виключати членів МОК, позбавляти статусу почесного президента МОК, почесних членів МОК і членів шани МОК; приймати рішення і голосувати з усіх питань, визначуваним законодавством і Олімпійською хартією.

Відповідно до параграфа 4 правила 18, кожен член МОК має один голос.

При підрахунку голосів не враховуються що утрималися, а також порожні і зіпсовані бюлетені. На сесії МОК не дозволяється голосувати уповноваженим представникам. Таємне голосування проводиться тоді, коли це вимагається відповідно до Олімпійської хартії, або за рішенням головуючого на сесії, або на прохання не менше чверті присутніх на сесії членів МОК. При рівній кількості голосів рішення приймає головуючий на сесії.

Згідно з параграфом 5 правила 18, положення параграфів 3 і 4 правила 18 застосовуються в виборах осіб або міст, що організують Олімпійські ігри. Проте, коли при виборах залишаються тільки два кандидати, вибраним являється кандидат, що отримав більшу кількість голосів. Відповідно до параграфа 6 правила 18, сесія МОК може передати повноваження виконкому МОК.

З моменту заснування МОК на посту його президента змінилося лише дев’ять осіб 1, оскільки троє з них знаходилися на цьому посту 20 років і більше.

Нинішня організаційна структура МОК включає одного президента, чотирьох віце-президентів, виконавчий комітет (15 членів). Адміністрацією МОК керує генеральний директор, який підкоряється президенту. Здійснює контроль за операційною діяльністю МОК при підтримці директорів. Які очолюють управління Олімпійських ігор, Міжнародного співробітництва і розвитку, Фінансів і адміністрації, Спорту, Відносин з НОКами, Технологій, Комунікацій, Інформаційного менеджменту, телевізійних і маркетингових прав, Юридичне, Медичне і наукове, Олімпійського музею і Олімпійської солідарності.

Усі члени виконкому МОК обираються на сесії МОК таємним голосуванням – більшістю поданих голосів. При цьому передбачено, що термін мандатів кожного з чотирьох віце-президентів МОК і десяти інших членів виконкому МОК складає чотири роки і що один член виконавчого комітету може мати у виконкомі МОК два подальших мандата (тобто два терміни по чотири роки).

Виконком МОК має наступні повноваження, обов’язки і відповідальності: контролює дотримання Олімпійської хартії; схвалює розпорядження по внутрішньому управлінню відносно нього організації; складає щорічні звіти, що включають щорічні рахунки, і представляє їх сесії МОК в той же час, що і ревізійний звіт; представляє сесії МОК звіт по будь-які пропозиції відносно змін правил Хартії і офіційних роз’яснень до них; представляє сесії МОК осіб, рекомендованих до обрання в МОК; встановлює процедуру допуску і обрання кандидатур для організації Олімпійських ігор; складає порядок денний сесій МОК; за пропозицією президента МОК призначає або звільняє генерального директора МОК; стежить за збереженням протоколів, звітів і інших архівів МОК; приймає рішення і видає регламентації МОК в тій формі, яку вважає необхідною: кодекси, нормативні акти, норми, директиви, керівництво, підручники, інструкції, положення та ін., організовує періодичні збори з міжнародними спортивними федераціями і національними олімпійськими комітетами – не менше одного разу в два роки; розробляє і присуджує почесні знаки МОК; має усі права і виконує усі обов’язки, які згідно із законом або за Олімпійською хартією не передані сесії МОК або президентові МОК.

Президент МОК, відповідно до правила 20 Олімпійської хартії, обирається сесією МОК таємним голосуванням з числа членів МОК, терміном на вісім років, з одноразовим продовженням терміну на чотири роки. У зв’язку із закінченням другого восьмирічного терміну перебування Жака Рогге на посаді президента Міжнародного олімпійського комітету (2009-2013 рр.) до порядку денного 125-ої сесії МОК, що відбулася в серпні 2013 р. у м. Буенос-Айресі, було включено питання про вибори президента на наступні чотири роки. Серед шести кандидатур був присутній і президент НОК України Сергій Бубка, проте Сесія обрала новим президентом 60-річного німця Томаса Баха на черговий чотирирічний термін (2013-2017 рр.).

Поточну роботу в МОК здійснює апарат адміністрації МОК, що працює в його штаб-квартирі і в Олімпійському музеї (Лозанна, Швейцарія).

Відповідно до правила 21, з метою підготовки рекомендацій для сесій МОК для виконкому МОК чи президента МОК можуть створюватись комісії МОК.

Станом на сьогодні функціонують наступні комісії МОК: комісія спортсменів МОК; комісія МОК з етики; комісія МОК по висуванню кандидатур; комісія з Олімпійської солідарності; оціночна комісія міст-кандидатів (їх дві: одна – по містах-кандидатах на проведення Ігор Олімпіади, інша – по містах-кандидатах на проведення зимових Олімпійських ігор); координаційні комісії з Олімпійських ігор (таких комісій нині три: одна – по Іграх XXXI Олімпіади 2016 р. в м. Ріо-де-Жанейро; друга – по XXIII зимових Олімпійських іграх 2018 р. у м. Пхьончхані, третя – по II Юнацьких Олімпійських іграх 2014 р. у м. Нанкін); комісія з олімпійської програми; дисциплінарна комісія; юридична комісія; комісія з культури і олімпійської освіти; комісія з фінансів; комісія з маркетингу; медична комісія; комісія з міжнародних зв’язків; комісія з преси та ін.

Цікаво знати:

1 Більшість президентів МОК вийшли з «маленьких» країн і усі, окрім одного (Ейлері Брендедж), були європейцями. П’ятеро з девяти належали до аристократії (хоча Самаранч і Рогге були удостоєні титулів вже після обрання) (табл. 1).

Таблиця 1

Президенти МОК (за даними на серпень 2014 р.) Президент МОК Країна Роки президентства

Деметріус Вікелас Греція 1894-1896

П’єр де Кубертен, барон Франція 1986-1925

Анрі де Байє-Латур, граф Бельгія 1925-1942

Зігфрід Едстрем Швеція 1946-1952

Ейвері Брендедж США 1952-1972

Майкл Моріс Кілланін, лорд Ірландія 1972-1980

Хуан Антоніо Самаранч, маркіз Іспанія 1980-2001

Жак Рогге, граф Бельгія 2001-2013

Томас Бах Німеччина 2013- по т.ч.

4. Міжнародні спортивні федерації (МСФ).

У відповідності Олімпійської хартії (у редакції 2013 р.), для розвитку і просування олімпійського руху МОК може визнавати як міжнародні спортивні федерації (МСФ) міжнародні неурядові організації, які керують одним або декількома видами спорту на світовому рівні і включають організації, що керують цими видами спорту на національному рівні (тобто національні спортивні федерації).

На сьогоднішній день на світовому рівні МОК визнає близько 60 МСФ. Проте одна МСФ може керувати різними видами спорту. Наприклад Міжнародна федерація плавання керує не лише плаванням, але й стрибками у воду, водним поло і синхронним плаванням, тобто усіма водними видами спорту представленими на ОІ. В її компетенцію не входять лише дайвінг і рятування на водах. Щодо зимових видів спорту, то наприклад Міжнародна федерація лижного спорту об’єднує шість дисциплін: гірські і бігові лижі, фрістайл, сноуборд, стрибки з трампліну і лижне двоборство.

В період з 1972 по 1984 рр. програма Ігор включала 21 вид спорту. За роки президентства Самаранча їх кількість зросла до 28 в Афінах та Пекіні. Проте з приходом Рогге МОК прийняв рішення що два роки проводити перегляд Олімпійської програми, а отже і списку олімпійських МСФ, залишивши, проте, максимальну кількість 28 1.

З 2007 року включення або виключення того чи іншого виду спорту відбувається більшістю голосів членів МОК на Сесії. На основі доповіді, в якій враховуються олімпійська історія спорту, його універсальність, популярність у телеглядачів. Вимоги до спортивних об’єктів, повага до етичних норм, робота по боротьбі з допінгом і т. д. Проте питання про появу нової дисципліни чи комплекту нагород, Виконком МОК має право вирішувати самостійно 2.

Статути МСФ і їх діяльність усередині олімпійського руху повинні відповідати Олімпійській хартії, зокрема в тому, що стосується прийняття і застосування Всесвітнього антидопінгового кодексу. Кожна МСФ зберігає свою незалежність і автономію в управлінні своїм видом спорту. Місія і роль МСФ усередині олімпійського руху, згідно Олімпійської хартії, полягають в наступному:

· встановлювати і виконувати, відповідно до духу олімпізму, правила свого виду спорту і стежити за їх дотриманням;

· забезпечувати розвиток свого виду спорту у всьому світі;

· сприяти реалізації цілей, викладених в Олімпійській хартії, а саме – через розповсюдження олімпізму і розвиток олімпійської освіти;

· висловлювати свою думку з приводу кандидатур на організацію Олімпійських ігор, особливо в тому, що стосується технічних аспектів місць проведення змагань по відповідних видах спорту;

· встановлювати свої критерії допуску до змагань на Олімпійських іграх відповідно до Олімпійської хартії і передавати ці критерії на твердження в МОК;

· брати на себе відповідальність за контроль і технічне управління своїм видом спорту на Олімпійських іграх і на інших іграх, що проводяться під патронатом МОК;

· забезпечувати технічну допомогу реалізації програми «Олімпійська солідарність»;

· заохочувати і підтримувати заходи, які стосуються медичної допомоги та здоров’я спортсменів.

Міжнародні спортивні федерації мають право:

· складати пропозиції МОК стосовно Олімпійської хартії і олімпійського руху;

· брати участь в підготовці олімпійських конгресів;

· брати участь, за пропозицією МОК, в діяльності комісій МОК.

Найвищим органом, що визначає політику міжнародної спортивної федерації, являється її конгрес або генеральна асамблея. Цей орган складається з усіх визнаних національних спортивних федерацій з виду спорту, а в його функції входить затвердження статуту і внесення до нього змін, обрання членів виконкому МСФ, прийняття правил, схвалення календаря основних змагань, що проводяться, схвалення її бюджету, прийняття в МСФ нових членів.

Обраний на конгресі виконавчий орган міжнародної спортивної федерації (рада або виконком) включає до свого складу президента МСФ, одного або декількох віце-президентів, генерального секретаря, скарбника і декількох інших членів.

Відмітимо, що декілька міжнародних спортивних федерацій з деяких видів спорту організаційно сформувались раніше, ніж був заснований (у 1894 р.) МОК.

Створенням в 1894 р. МОК і початком регулярного проведення Ігор Олімпіад стимулювалося формування ряду міжнародних спортивних федерацій. В період до Першої світової війни з’явилися: в 1900 р. – Міжнародний союз велосипедистів; у 1904 р. – Міжнародна федерація футбольних асоціацій; у 1907 р. – Міжнародний союз стрілецького спорту і Міжнародний союз вітрильного спорту; у 1908 р. – Міжнародна любительська федерація плавання і Міжнародна ліга хокею на льоду; у 1912 р. – Міжнародна любительська легкоатлетична федерація, Міжнародна федерація тенісу і Міжнародна любительська федерація боротьби; у 1913 р. -- Міжнародна федерація фехтування. Крім того, в 1904 р. була створена Міжнародна федерація автомобільного спорту, що керувала розвитком цього виду спорту, який не входив в програму Олімпійських ігор, хоча і визнаний МОК. У період між Першою і Другою світовими війнами були створені ще декілька міжнародних спортивних федерацій, у тому числі: в 1920 р. – Міжнародна федерація важкої атлетики; у 1921 р. – Міжнародна федерація кінного спорту; у 1924 р. – Міжнародна федерація каное, Міжнародна федерація хокею на траві, Міжнародна федерація бобслею і тобоггана і Міжнародна федерація лижного спорту; у 1926 р. – Міжнародна федерація настільного тенісу; у 1931 р. – Міжнародна федерація стрільби з лука; у 1932 р. – Міжнародну любительську федерацію баскетболу; у 1934 р. – Міжнародна федерація бадмінтону; у 1938 р. – Міжнародна асоціація бейсболу.

Після Другої світової війни (у другій половині 40-х – першій половині 50-х років XX ст.) були створені такі міжнародні спортивні федерації: 1946 р. – Міжнародна асоціація любительського боксу і Міжнародна федерація гандболу; 1947 р. – Міжнародна федерація волейболу; 1948 р. – Міжнародний союз сучасного п’ятиборства; 1951 р. – Міжнародна федерація дзюдо; 1952 р. – Міжнародна федерація софтболу.

Надалі були створені наступні міжнародні спортивні федерації: 1957 р. – Міжнародна федерація санного спорту; 1966 р. – Всесвітня федерація керлінгу; 1973 р. – Всесвітня федерація тхеквондо; 1987 р. – Міжнародний союз тріатлону; 1998 р. – Міжнародний союз біатлону(до цього біатлон розвивався під егідою Міжнародного союзу сучасного п’ятиборства і біатлону).

Міжнародні спортивні федерації уніфікували правила своїх видів спорту, що зробило можливим розвиток міжнародного спортивного обміну. Кількість міжнародних спортивних федерацій, яким МОК надавав право на включення керованих ними видів спорту в програми Олімпійських ігор, все більш і більш збільшується.

У 2012 р., коли у Лондоні проводилися Ігри XXX Олімпіади, в їх програму входили змагання з 26 видів спорту і відповідно 39 спортивних дисциплін, що знаходяться під керівництвом 26 міжнародних спортивних федерацій, кожна з яких керує або одним, або декількома видами спорту.

На XXII зимових Олімпійських іграх, які відбулись в 2014 р. в м. Сочі, змагання проводилися із семи видів спорту у п’ятнадцяти спортивних дисциплінах, підвідомчих семи міжнародним спортивним федераціям.

З 35 міжнародних спортивних федерацій з олімпійських видів спорту штаб-квартири 19 МСФ знаходяться в Швейцарії (Лозанна, Цюріх, Женева, Базель і деякі інші міста), штаб-квартири трьох МСФ – у Великобританії, двох – в Німеччині, двох – в Республіці Корея, двох – в Монако, по одній – в Австрії, Угорщині, Іспанії, Італії, Канаді, Малайзії, США.

Цікаво знати:

1 У 2005 році з програми Ігор в Лондоні – 2012 були виключені два види спорту (бейсбол і софтбол) і при цьому не було додано жодного (кандидатами були регбі-7 і сквош). У 2007 році програма зимових ОІ у Ванкувері була залишена без змін.

2 У програму Ігор в Афінах 2004 р. було включено дисципліну стрибки на батуті (як гімнастичну дисципліну); в програму Ігор в Пекіні 2008 р. – змагання з ВМХ. Аналогічним чином в зимових ОІ з’явилися сноуборд і скелетон – відповідно в лижній і бобслей ній програмах.