Українська думська громада в Державних Думах царської Росії.

У грудні 1905 був опублікований виборчий закон, на основі якого в кін. лютого - на початку березня 1906 відбулися вибори до І Державної Думи, що проходили в умовах урядових репресій. Ліві партії бойкотували вибори. Найбільше місць (34% від загального числа членів Думи) здобула партія кадетів. Впливовою була група селянських депутатів, які об'єднались у фракцію трудовиків. Діяльність Думи тривала лише 72 дні-з 27.4(10.5) до 9(22). 7. 1906. У І Думу від України було обрано 102 депутати. Частина з них об'єдналась в Українську парламентську фракцію, яка налічувала 44 члени, її головою обрано адвоката з Чернігова І.Шрага; серед членів були В.Шемет та П.Чижевський - від Полтавщини, М.Біляшевський та Ф.Штейнгель - від Києва, А.В'язлов - від Волині. Друкованим органом фракції став "Украинский вестник" (редактор -М.Славинський, секретар -Д.Дорошенко). Українська фракція І Державної Думи звернула особливу увагу на аграрне й національне питання. Зокрема, вона виробила проект засад автономії, який через розпуск Думи не було винесено на обговорення.

II Державна Дума, вибори до складу якої відбувались у січні-лютому 1907, виявилась ще більше лівою та опозиційною, ніж перша. 20.2.(5.3).1907 нова Дума розпочала свою роботу. Як і раніше, в центрі уваги стояло аграрне питання, навколо якого і розгорілась гостра боротьба. Уряд не бажав робити жодної поступки в аграрному питанні і припинив його обговорення. У II Думі 47 депутатів від України об'єднались в Українську громаду, яка видавала часопис "Рідна справа -думські вісті" (офіц. ред. - о М.Хотовицький і С.Нечитайло, фактичний - В.Доманицький). У відозві українських делегатів підкреслювалось, що метою їхньої діяльності є "реорганізація правління в дусі національної територіальної автономії всіх частин Російської імперії...". Українська фракція готувала ряд законопроектів у земельній, робітничій та освітніх справах. 3.(26).6.1907 царським маніфестом II Дума була розпущена. Одночасно змінено положення про вибори, що порушувало жовтневий маніфест "Основні державні закони Російської імперії". Царський маніфест від 3.6.1907 про розпуск II Думи ознаменував відмову царизму від реформ та остаточну поразку революції 1905-07.

60Державна символіка України: історія становлення та впровадження Україна як суверенна й незалежна держава має власні національні державні символи.Державні символи – закріплені в законодавстві країни офіційні знаки, чи звукові вираження, що в короткій формі виражають одну чи кілька ідей політичного або історичного характеру і символізують суверенітет держави.Відповідно до статті 20 Конституції України (1996р.) державними символами України є Державний герб України, Державний прапор України і Державний гімн України.Герб (від німецького Erbe – спадщина) – це художньо-графічний символ держави, міста,роду, окремої особи.Кожний елемент герба – об’єкт, символ, фігура – має бути чітко визначеним і сталим. В горботворенні використовувалась гама кольорів: червоний, синій, зелений та чорний; і два метали (золото та срібло). Кожна барва несе своє змістове навантаження. Золото (жовтий колір) символізує щедрість Божу, шану, багатство; срібло (білий колір) – мудрість, тиху радість; червоний – право, силу, мужність, хоробрість, любов; синій – славу, честь, вірність, щирість, мир, безпеку; зелений – свободу, надію, сподівання,милість Божу, здоров`я; чорний – постійність, скромність, спокій, смерть. У Західній Європі герби поширилися в ХІ – ХІІ ст. у період хрестових походів.Прапор – полотнище певного кольору чи поєднання кольорів, часто з певним зображенням, прикріплене до держака чи шнурка; є офіційною емблемою держави, символом її суверенітету.Державні й національні прапори здебільшого поєднують два або декілька кольорів, які відображають органічну гармонію народу з його землею, природою, світоглядом, багатством тощо.Гімн (від грецького – похвальна пісня) – це урочистий, величний музично-пісенний твір, виконання якого пов’язане зі офіційними державними заходами, військовими парадами, політичними подіями, церковно-культурними ритуалами тощо.Нарівні з гербом і прапором гімн символізує державу і є одним з атрибутів державності країни.

36.Столип аграрна реформа

Столипінська реформа (Столипінська аграрна реформа) — ряд законодавчих актів, спрямованих на перерозподіл селянської земельної площі в Російській Імперії та на підвищення продуктивності сільського господарства.Поліпшення, що почалося зі Столипінською реформою, стосувалося лише близько ¼ господарств, насамперед хутірських і відрубних. Хоч у руках селянства опинилося 65% всієї землі, проте в Україні далі панувало аграрне перенаселення. 32% селян не мали землі або мали до 1 десятини, 38% господарств мали 1 — 4 десятини, 19% — 4 — 9, ледве 11% — більше (станом на 1917 рік). Бідняки (частково і середняки) не мали змоги купувати поміщицьку землю через високу ціну (наприклад, 400 — 700 карб. за десятину на Правобережжі) і не могли одержати кредиту за посередництвом Сел. Банку. Частина їх продавала землю багатим селянам, а самі еміґрували до Азійської Росії (рідше до міст).

Т. ч. Столипінська реформа, допомагаючи заможному селянству, мала на меті — створити з нього, поряд занепалого дворянства, нову соц. підпору для режиму. Щоб зменшити аграрне перенаселення, Столипін підтримував еміграцію селян за Урал. З 1906 по 1913 рік з 9 українських губерній виїхало до Азії 1,2 млн селян (найбільше 1909 року — 290 000), з чого однак одна чверть згодом повернулася.Реформа спричинила ще більшу соціальну диференціацію селянства: збільшення найдрібніших і великих сел. господарств і зменшення середніх, власники яких продавали землю заможнішим і самі виїздили за Урал або до міст. Невирішена аграрна проблема була однією з причин революції 1917 року.Столипінську реформу гостро критикував Володимир Ленін, а також російські й українські соціалістичні партії, нібито обороняючи покривджений сільський пролетаріат, фактично побоюючись впливів заможнішого прошарку селянства.

38. Створення Центральної Ради та її діяльність.З гол. Установ та орг. Києва був створ. виконавчий комітет, який діяв в Києві від ім.. тимч. Уряду. Крім цієї влади була Київська рада робіт. І сел.. депутатів і ЦР. ЦР Була створ. 17.03.1917. Проіснувала до 29.04.1918. Червень 1917-ІІ всеукр. військ. з’їзд у Києві---оголошено І універсал. Голова-Грушевський. ЦР створила генеральний секретаріат (Уряд Укр..), його голова-Вінниченко. На поч.. липня 1917 для узгодження укр.-рос відносин до Києва прибула делегація тимчасового уряду (на чолі-Керенський)---видання ІІ універсала 16 липня 1918---тимчас. уряд визнавав право Укр. на автономію і визнавав ЦР і ген секретаріат, як орган держ. влади. В ІІ універсалі ЦР підкреслює, що не претендує на повну держ. незалежність, ЦР погодилась на розширення свого складу, включивши представників нац. меншин, рос. кадетів. 1917-ще одна революція-соціалістична в рос. імперії. В листопаді, в Києві проходить ІІІ всеукр. військ. з’їзд, який постановив негайно в світлі тих подій, що відбулися в Рос. проголосити укр.. демокр. республіку 20.11.1917. УЦР приймає ІІІ універсал, в якому зазначалося, що Укр.. не відокремл. від Рос., але відтепер вся влада в Укр.. належить лише УЦР та генсеку. Укр.. проголошувалась Укр.. народ. Республікою (УНР). В укр.. прогол. Дем. свободи, огол. амністія, скасовувалось поміщ. землеволодіння, запроваджувався держ. контроль над виробництвом. В Укр.. проголошувався 8-год. Роб. День, відмінена смертна кара. У Квітні 1917 більшовики провели декілька акцій в Києві, зокрема на заводі «Арсенал», вони організували та підняли повстання робітників, яке силою придушило ЦР---від неї відвернулися робітники. У грудні 1917 в Києві більшовики скликали І всеукр. з’їзд рад. ЦР забороняє діяльність зїзду в Києві і дозволяє продовжити його в Харкові. У грудні 1917 більшов. надсилають ЦР ультиматум. ЦР відхиляє його. З 10.12. більшов. розпочали війну з ЦР. В сер. місяця на Києв розпоч. наступ 12-тис. більшов. армія. 22.01.1918 ЦР прогол. 4 універсал про самостійність УНР. У січні 1918 ЦР підписує угоду з країнами Четверного союзу про взаємодопомогу. На поч.. лютого австро-нім. Війська поч.. займати тер-рію. Укр.. 29.04.1918 на останньому засіданні ЦР нім-австр. Війська увірвалися до залу і оголосили про розпуск ЦР та утв. Нового уряду-Гетьманату.

37. Перша світова війна та воєнні дії на території України. Український національно-визвольний рух в роки війни.Відповідно війна мала не­справедливий і загарбницький характер. 1 серпня 1914 р вважається днем початку війни. Напередодні війни накреслили­ся основні цілі супротивних сторін щодо завоювання українських земель, що входили до складу Російської та Австро-Угорської імперій.Німеччина прагнула розгромити Росію і загарбати значну кількість тери­торій (частину Польщі, балтійські землі), а також всі українські землі, які повинні були увійти до складу майбутньої Великонімецької імперії.Австро Угорщина намагалася зберегти своє панування в Галичині, на Пів­нічній Буковині й Закарпатті, а також захопити територію Волині й Поділля. Згідно з «планом А», розробленим російським Генеральним штабом, передбачалося завдати голо­вного удару по військових силах Австро-Угорщини, захопити Галичину, За­карпаття і потім оволодіти Будапештом і Віднем.З початком війни українські землі перетворилися на театр .жорстоких і кровопролитних воєнних дій. Воєнні дії відбувалися на західноукраїнських землях. Для Росії початок війни був успішним. У серпні—вересні 1914 р. відбулася Галицька битва, під час якої російські війська Південно-Західного фронту завдали поразки австрійцям. Втрати австрійської армії склали 400 тис. осіб. Східну Галичи­ну, Північну Буковину, Львів, Чернівці було окуповано російською армією, а військову фортецю Перемишль узято в оточення.Після успішної для росіян Галицької битви (1914 р.) бої між російською і австро-німецькою арміями на українських землях розгорілися на Ка­рпатських перевалах. Незважаючи на наполегли­вість росіян, подолати ці перевали їм так і не вдалося. Проте наступним успіхом росіян стала облога фортеці Перемишль, яка капітулювала 22 березня 1915 р. У результаті росіяни взяли в полон 120 тис. австрійців і захопили 400 гармат. На завойованій території Східної Галичини і пів­нічної Буковини російська влада встановила режим, який, мав запрова­дити «русские начала» в житті населення краю.Крім Галичини, австро-німецькі війсь­ка під час наступу 1915 р. окупували західну Волинь, Холмщину, Берестей­щину з містами Луцьк і Дубно. Росіяни зазнали поразки через погане мате­ріальне постачання військ і прорахунки командування.Відступ російської армії супроводжувався новим погромом українства, де­портацією населення. Зупинивши наступ австро-німецької армії на лінії Кам'янець-Подільський—Тернопіль—Кременець—Дубно, росіяни навесні 1916 р. силами Південно-Західного фронту несподівано завдали удару, який увійшов в історію під назвою Брусиловський прорив (від прізвища генерала Олексія Брусилова, призначеного у березні 1916 р. командуючим цим фронтом).Наступ розпочався 22 травня 1916 р. Після нетривалої артпідготовки росіяни перейшли в наступ по всьому фронту, тим самим не давши австро-угорським військам свободи маневру. Російські війська просунулися по всьому фронту вглиб на 80—120 км, знову оволоділи Чернівцями, Коломиєю, Бро­дами, Луцьком. Унаслідок Брусиловського прориву австро-угорські війська зазнали значних втрат: понад 1 млн вбитих і поранених, понад 400 тис. полонених.Тим часом у березні 1917 р. в Росії відбулась революція. Новий російський уряд, прагнучи зміцнити своє внутрішнє становище, улі­тку 1917 р. розпочав новий наступ, який завершився повним провалом, но­вими жертвами і територіальними втратами. Контрудар австро-німецьких військ примусив росіян відступити навіть далі, ніж у 1915 р. Ця лінія фро­нту проіснувала аж до укладення Берестейського миру.Події Першої світової війни активізували національний рух в Україні - як в Галичині (Західна Україна) так і на Наддніпрянщині (Східна Україна). Війна розбудила національну свідомість українців, заставила велику їх частину включитися у справу визволення свого народу від поневолення.Діячі національного руху в Галичині ще з кінця XIX ст. сформулювали ідею незалежності та соборності українських земель.Для Східної України характерним був виступ за помірковану автономію східноукраїнських земель у складі Росії.Починаючи з 1916 р. у містах України починають масово виникати націо­налістичні гуртки молоді, які виступали за незалежність України.