Атифеодальні постання в Індії в др. пол. XVІІ - першій пол. XVІІІ ст. Причини розпаду імперії Моголів
Ознаки кризи і розпаду проявилися в роки правління падишаха Аурангзеба (1658-1707). Фанатичний мусульманин, він бачив порятунок вже розвалювалася імперії в насадженні норм ортодоксального ісламу і з цією метою знову ввів джизію, встановив для індусів подвійні порівняно з мусульманами ставки всіх інших податків, заборонив індусам відзначати свої свята, повелів почати руйнування їх храмів. Все це підштовхнуло і без того вже тліли в різних кінцях величезної імперії невдоволення владою Моголів. Великі Моголи стверджували і зміцнювали свою владу в Індії вогнем і мечем. Експансія зустрічала опір, і навіть на завойованих територіях час від часу спалахували сепаратистські виступи, котрих очолював, як правило, місцевими феодалами, які не могли змиритися з твердженням влади чужоземців. При цьому слід мати на увазі, що опір могольській експансії надавали не тільки індуські князівства, а й ті держави, де правили мусульманські феодали.
Характерні ознаки антимогольського руху даного часу: масовий характер збройної боротьби, наявність певної ідеологічної основи, в більшості випадків так чи інакше пов'язаної з релігійно-реформаторськими течіями, більш-менш помітна роль етнічної консолідації та пов'язані з нею патріотичні настрої, нарешті - усвідомлення учасниками руху необхідності домогтися незалежності від імперії і створити державу на власній етнічній і конфесійній основі. Могольська імперія була конгломератом народів, що знаходилися на різних стадіях соціально-економічного, політичного та етнокультурного розвитку. Визвольний рух маратхів. Махараштра - регіон, де процес етнічної консолідації проявився, мабуть, з найбільшою силою в доколоніальної Індії.
Вождем визв. руху маратхів став Шиваджі (1630-1680). Визвольна війна проти Моголів усвідомлювалася як протистояння не тільки завоювання, а й усій політиці Аурагзеба, яка несла зубожіння, розорення і образу релігійних святинь, причому не тільки для маратхов або індусів в цілому. Серед воїнів і наближених Шиваджі було чимало мусульман. Сам Шиваджі неодноразово підкреслював, що воює Не проти прихильників ісламу, а проти тиранії Моголів. Основу маратхського війська становила легка кавалерія, набрана із селян: ця кіннота НЕ була найманою, як у Моголів, а поповнювалася за рахунок рекрутської повинності з кожної громади. За допомогою селян Шиваджі налагодив чудову розвідку; сільські жителі повідомляли йому про всі пересування ворога, завалювали або отруювали колодязі, спалювали все, що могло бути корисно могольской армії. В 1674 році Шиваджі урочисто коронувався по всіх запропонованим стародавніми звичаями церемоній як правитель незалежного маратхського держави. Після коронації він продовжував завоювання, що поширили держава Шиваджі за межі Махараштри, в області Тамілнаду і Карнатаки.
Рух сикхів. Зовсім по-іншому йшли справи в далекому від Махараштри Панджабі.
У 1675 р. гуру Тег Бахадур, який підтримав під час війни спадкоємців Шах Джахана і активно виступав проти Моголів, був страчений в Делі. Громаду очолив його 15-річний син гуру Гобінд (1660-1708). Вирішальні зміни у долі сикхского руху відбулися в 1699 р. під час багатотисячного зібрання з нагоди свята весни. Були введені відмінності, покликані підкреслити, що сикхізм ставав не однієї з індуських сект, яким його вважали раніше, а окремою релігією. Кожному сикхів ставилося в обов'язок не стригтися і не голити бороди, носити залізний гребінь, кинджал і металевий браслет, а також - особливого покрою штани, всі чоловіки - члени халси отримували в якості додавання до власного імені титул «Сінгх» («лев» ), раніше зустрічався лише у раджпутської знаті (таким чином Гобинд як би «посвятив у лицарі» своїх воїнів - селян, ремісників, торговців). Дівчаткам стали давати при народженні чоловічі імена з додаванням слова Каур - «левиця». Сикхи змогли розбити кілька великих каральних експедицій могольской армії, але 1705 р. об'єднані сили Моголів, раджпутів і прігималайських раджів завдали повстанцям страшна поразка.
Відчуваючи, що сил його вистачить ненадовго, Гобинд ще за життя знайшов собі наступника в особі бродячого аскета з селян Банди Бахадура, який в 1711 р. в Пенджабі, зібрав армію, і боротьба продовжилася з новою силою. Сикхи билися з переважаючими силами Моголів до весни 1715.
Крім маратхов і сикхів, інші народи Індії також внесли свою лепту в руйнування імперії. Особливо небезпечними для могольскої влади стало повстання джатів - провідної землеробської касти столичного району Агра - Делі. На відміну від своїх панджабських побратимів, джати цій області залишилися індусами, але різні реформаторські секти активно проповідували в їх середовищі. Перше джатське повстання почалося в 1669 р. Новий спалах повстання сталася в 1671-1672 рр. Третє джатське повстання почалося в 1686 р. Лише в 1723 р. вдалось придушити повстання джатів. Одним з визнаних вождів антимогольского повстання раджпутів став правитель Мевар Радж Сінгх. Повстання почалося в 1678 р., Коли помер воював в Афганістані на боці Моголів раджа сусідній з Мевар області Марвар, відомий полководець Джасвант Сінгх. В 1679 р. величезне могольського військо на чолі з самим Аурангзебом вторглося в Мевар. Радж Сінгху довелося покинути свою столицю Удайпур і піти із загоном в гори. У 1680 р. Радж Сінгх помер, за деякими відомостями, він був отруєний. Після смерті Радж Сінгха його син і спадкоємець Джай Сінгх продовжив політику батька, і під його керівництвом раджпути продовжували партизанську війну.
Отже, на території Могольскої Індії майже одночасно розгорталися різні за типологією народні рухи. У Махараштрі, Раджпутане і Бунделкханде - типова визвольна війна під керівництвом місцевих феодалів, а рух сикхів відрізнялося поєднанням релігійної реформації і визвольної війни. Сам антимогольський рух подарували Індії слово сварадж - «своя влада», що стало згодом гаслом національно-визвольного руху в XIX і XX ст.