Наукові основи кваліфікації злочинів
Виконання завдань кримінального кодексу забезпечується неухильним дотриманням загально правових та галузевих принципів кримінального права, у тому числі принципи законності та відповідальності лише за діяння, які передбачені законом як злочинні. Для їх забезпечення важливе значення має застосування норм КК (Особливої та Загальної частин) у суворій відповідності їх змісту. Це досягається діяльністю уповноважених державою органів та їх службових осіб і полягає у правильному тлумаченні норм КК, норм інших галузей права та підзаконних нормативних актів, з порушенням положень яких законодавець обумовлює настання кримінальної відповідальності, та їх застосуванні, що виражається у складанні відповідних процесуальних документів, які мають юридичне значення для усіх суб’єктів правовідносин у зв’язку з якими вони складені. Частину такої діяльності складає кваліфікація злочинів, наукові основи якої розглянемо у цьому питанні.
Задля забезпечення більш повного опанування навчального матеріалу з наукових основ кваліфікації злочинів необхідно засвоїти у яких розуміннях вживається поняття "кваліфікація злочинів" у науці кримінального права та кримінальному судочинстві.
Походження та значення терміна "кримінально-правова кваліфікація".Встановлення поняття кримінально-правової кваліфікації доцільно починати зі з'ясування значення слава, яке лежить в його основі. Слово «кваліфікація»походить від двох латинських слів — qualis(якість, який за якістю) та facio(роблю). Таким чином, в буквальному перекладі «кваліфікація» — це визначення якості, оцінка. У праві під кваліфікацією звичайно розуміють оцінку діяння з точки зору нормативно-правових актів, визначення того, під яку правову норму «підпадає» дане діяння і які воно має юридичні наслідки. Кримінально-правоваоцінка характеризується тим, що:
1) їй підлягають не будь-які діяння особи, а лише ті, що хоча чимось нагадують злочин(и), передбачений(і) нормами Особливої частини КК;
2) оцінка здійснюється на підставі норм, викладених у КК.
Термін «кримінально-правова оцінка» має два основних значення.
По-перше, його використовують для позначення певного процесу, діяльності уповноважених на те державних органів щодо оцінки, встановлення юридичної природи вчиненого посягання, яке має ознаки злочинного.
По-друге, цим терміном позначають результат такої діяльності, який полягає у визначенні кримінально-правової норми (норм) — вказівку статті, її частини чи пункту закону, якими керуються вказані службові особи при винесенні свого рішення, вираженого у процесуальному документі.
Результатом кримінально-правової оцінки може бути винесення процесуального документу про визнання вчиненого діяння злочином, передбаченим певною нормою КК, що тягне за собою певні обов’язки кримінально-правового реагування з боку держави або визнання вчиненого діяння незлочинним, що виключає кримінальну відповідальність за нього.
Поняття «кримінально-правова оцінка» та «кримінально-правова кваліфікація» є більш широкими від поняття «кваліфікація злочинів»і охоплюють останнє. Перші два за змістом є тотожними і з останнім співвідносяться як ціле і його частина.
Поняття «кваліфікація злочину» та всі інші види кримінально-правової кваліфікації знаходяться у відношеннях суперечності (контрадикторності). Тобто, будь-які види кваліфікації, крім кваліфікації злочину, означають, що така діяльність здійснювалась щодо події, яка має ознаки злочину але не має складу злочину, тобто кваліфікована як незлочинна.
Під поняттям «кваліфікація злочинів», розуміють процес та результат кримінально-правової оцінки уповноваженими державою органами скоєних злочинів, що полягають у встановленні та констатації вчиненого діяння як злочину, визначенні норми (норм) закону про кримінальну відповідальність, яка(і) передбачає(ють) скоєне як злочин і встановлює(ють) покарання за нього, а також у встановленні точної відповідності між юридично значущими ознаками посягання і ознаками певного складу злочину та складанні за їх результатами відповідного процесуального документа.
Кваліфікацію злочинів поділяють за різними ознаками, у тому числі за суб’єктами її здійснення на: 1) офіційну та 2) неофіційну. Наведене визначення відноситься до офіційної кваліфікації злочинів, яка саме і є предметом розгляду цього питання. Неофіційна кваліфікація злочинів відрізняється від офіційної за суб’єктом її здійснення. Офіційну кваліфікацію можуть здійснювати лише уповноважені державою органи та їх службові особи і лише у зв’язку із виконання своїх обов'язків у рамках наділених повноважень. Поза межами виконання своїх службових повноважень така діяльність вказаних осіб, а також діяльність інших осіб не є офіційною кваліфікацією злочинів. Наприклад, кваліфікація злочинів потерпілими від злочину, підозрюваними або обвинуваченими, адвокатами, викладачами або будь-якими іншими фізичними чи юридичними особами.
Зміст кримінально-правової кваліфікації
Кримінально-правова кваліфікація, як і будь-яка людська діяльність, характеризується специфічними учасниками (суб'єктами, які мають певний правовий статус), об'єктом та змістом. Тому ознаки кримінально-правової кваліфікації такі:
1) кваліфікація — частина процесу застосування кримінального закону.А, отже:
— це офіційна діяльність, яка здійснюється уповноваженими на те органами держави - досудового слідства, прокуратури та суду;
— вона проводиться у відповідній процесуальній формі, її результати закріплюються у актах вказаних вище органів (постановах, обвинувальному акті, вироку);
—має обов'язкове значення і тягне за собою правові наслідки як для осіб, дії яких кваліфікуються, так і для самих державних органів та інших фізичних та юридичних осіб;
2) у ході кримінально-правової кваліфікації оцінці підлягає тільки суспільно небезпечна поведінка. Тобто діяння потребують кримінально-правової кваліфікації лише у випадках, коли встановлена належність відповідних суспільних відносин до предмета кримінально-правової регламентації. Про це свідчать наступні ознаки:
— заподіяння або загроза заподіяння істотної шкоди як найважливішої ознаки суспільної небезпеки діяння;
— кримінальна протиправність вчиненого діяння.
Але заподіяння істотної шкоди ще не обов'язково свідчить про те, що діяння є злочином. У ході кримінально-правової оцінки якраз і здійснюється оцінка факту заподіяння шкоди з визнанням його:
а) злочином та його подальшою кваліфікацією;
б) посяганням, яке має певні ознаки злочину, але не містить складу злочину;
в) діянням, яке має усі ознаки складу злочину, але таким, що вчинено за обставин, що виключають його злочинність.
3) зміст кримінально-правової кваліфікації полягає у визначенні кримінально-правової норми,яка передбачає скоєне діяння.У свою чергу, це передбачає:
—оцінку фактичних обставин, виділення з них тих, які мають кримінально-правове значення;
—«вибір» статті (статей, їх частин або пунктів) КК, яка містить відповідну кримінально-правову норму;
— обґрунтування необхідності застосування саме даної статті (статей, їх частин або пунктів) КК шляхом доведення того, що фактичні ознаки діяння, яке кваліфікується, повністю відповідають ознакам певного складу злочину, передбаченого КК;
— процесуальне закріплення висновку про те, що діяння передбачене певною статтею КК та, відповідно, що воно не є злочином, передбаченим іншою нормою КК.
Принципи кваліфікації злочинів:
1) об'єктивність; 2) повнота; 3) Індивідуальність; 4) Стабільність; 5) офіційність; 6) пріоритет диспозиції над санкцією.
У процесі кваліфікації злочинів слід керуватися наступними функціямискладу злочину: 1) фундаментальна; 2) розмежувальна; 3) процесуальна; та 4) гарантійна.
Фундаментальна функція – полягає у тому, що склад злочину виступає як єдина необхідна законна підстава кримінальної відповідальності (ч. 1 ст. 2 КК).
Розмежувальна функція – полягає у тому, що ознаки складу злочину відмежовують один склад від іншого або від діянь, що не є злочинними.
Гарантійна функція – полягає у тому, що описуючи конкретний склад злочину та його ознаки, законодавець гарантує безпеку громадян від безпідставного притягнення до кримінальної відповідальності.
Процесуальна функція – означає, що склад злочину виступає як базове поняття при визначенні предмета доказу, впливає на межі дослідження у кожній конкретній кримінальній справі.
Кваліфікація злочину є одне із найважливіших понять кримінального права, пов’язаних з практичною діяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Від правильної кваліфікації злочину залежать:
1) оцінка характеру і ступеню суспільної небезпечності посягання, а також адекватність його юридичної та соціально-політичної оцінки.
2) забезпечення притягнення до відповідальність за вчинення злочину;
3) забезпечення прав та законних інтересів, які вчинили злочини, а також потерпілих від злочину;
4) визначення підслідності та підсудності злочинів;
5) призначення справедливого покарання за злочин;
6) вирішення питань щодо можливих звільнення від кримінальної відповідальності або кримінального покарання;
7) зміст кримінально-правової статистики.
Питання кваліфікації розв’язується на усіх стадіях кримінального процесу під час:
- порушення кримінального провадження;
- оголошення про підозру у вчиненні злочину;
- складання обвинувального акту;
- зміні обвинувачення;
- винесення вироку та ін.
Окрім поділу на офіційну та неофіційну, виділяють наступні види кваліфікації злочинів.
1) За стадією, якої досягло посягання:
—кваліфікація закінченого злочину;
—кваліфікація готування до злочину;
—кваліфікація замаху на злочин.
2) Залежно від того, вчинений злочин «одноосібно» чи у співучасті:
—кваліфікація злочину, вчиненого однією особою;
—кваліфікація злочину, вчиненого у співучасті.
3) Виходячи з кількості злочинів, які піддані кваліфікації:
- кваліфікація одиничного злочину;
- кваліфікація множинності злочинів.
Названі види кваліфікації злочинів, у свою чергу, можна об'єднати в групи чи, навпаки, поділити на підвиди. Наприклад, кваліфікація готування до злочину та кваліфікація замаху на злочин охоплюються поняттям «кваліфікація попередньої злочинної діяльності»; кваліфікація множинності злочинів включає поняття «кваліфікація повторності злочинів», «кваліфікація сукупності злочинів» , «кваліфікація рецидиву злочинів». Кількість ступенів поділу, дрібність у виділенні видів кваліфікації злочинів визначається, врешті-решт, метою дослідження.
Виходячи з того, на якій із стадій кримінального процесу проводиться відповідна діяльність,існує:
—кваліфікація до порушення кримінального провадження (кваліфікація при перевірці інформації про злочин);
—кваліфікація при порушенні кримінального провадження;
—кваліфікація при закінченні досудового слідства;
—кваліфікація при перевірці прокурором справи з обвинувальним актом ;
—кваліфікація судом при винесенні рішенні у справі та ін.
Залежно від процесуального порядку внесення змін у проведену кваліфікаціюбуває:
—кваліфікація попередня;
—кваліфікація проміжна;
—кваліфікація остаточна.
Здійснення кримінально-правової кваліфікації має певні етапи:
1.Вибір кримінально-правової норми (норм), які передбачають вчинене діяння.
2.Встановлення відповідності між юридично значущими фактичними ознаками діяння і ознаками, передбаченими законом (доведення того, що скоєне має кваліфікуватися саме за обраною нормою, а не за іншою, та що відсутні обставини, які усувають злочинність діяння).
3.Юридичне закріплення висновку про те, що інкримінуванню підлягає конкретна норма (норми) — юридичне закріплення результатів кваліфікації.
У свою чергу, названі стадії можуть бути поділені на етапи, аналізуючи які й можна розкрити зміст відповідних стадій. Співвідношення стадій та етапів кваліфікації, їх послідовність схематично виглядає так:
СТАДІЯ ВИБОРУ ПРАВОВОЇ НОРМИ
Етап впорядкування зібраних фактичних даних
Етап висунення версій кваліфікації
Етап розмежування складів діянь
Етап виявлення правової норми (норм), яка підлягає застосуванню
СТАДІЯ ВСТАНОВЛЕННЯ ВІДПОВІДНОСТІ МІЖ ОЗНАКАМИ ДІЯННЯ І НОРМОЮ
Етап доведення наявності ознак складу злочину
Етап визначення стадії вчинення діяння
Етап оцінки діяння, виконаного спільно кількома особами
Етап оцінки діяння, передбаченого декількома нормами
Етап оцінки суспільної небезпеки діяння згідно кримінально-правової кваліфікації
Етап визначення наявності обставин, що виключають злочинність діяння
СТАДІЯ ЮРИДИЧНОГО ЗАКРІПЛЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ КВАЛІФІКАЦІЇ
Етап формулювання результатів кваліфікації.
Етап мотивування кваліфікації.
Результат кримінально-правової кваліфікації (оцінки)
Під результатом кваліфікації слід розуміти кінцевий підсумок,завершення, висновок про правову оцінку скоєного.
Якщо стадії та етапи кваліфікації характеризують динаміку відповідної діяльності, то результат кваліфікації — її статику.
Отже, кримінально-правова оцінка вчиненого посягання може призвести до таких результатів:
1. Діяння є злочином:
—закінченим, вчиненим виконавцем — передбаченим певною статтею Особливої частини кримінального закону;
—готуванням до злочину або замахом на нього, співучастю у злочині — діяння, які кваліфікуються з посиланням на відповідні частини статей Загальної частини КК;
—має місце множинність злочинів, які кваліфікуються за декількома статтями Особливої частини (у певних випадках — частинами статей).
2. Діяння не є злочином:
— воно передбачене кримінальним законом, але у зв'язку з малозначністю (ч. 2 ст. 11 КК) не становить суспільної небезпеки;
—воно передбачене кримінальним законом, але вчинене у стані необхідної оборони, крайньої необхідності, при затриманні злочинця чи за інших обставин, що усувають злочинність скоєного;
—у скоєному відсутні ознаки будь-якого злочину, передбаченого кримінальним законом.
Кваліфікація злочинів вирішує наступні основні завдання:
- по-перше, встановлення в конкретному діянні певної особи складу певного злочину та усіх його юридично значущих ознак;
- по-друге, результати кваліфікації злочину офіційно закріплюється у відповідному юридичному акті (постанові слідчого, обвинувальний акті, вироку суду та ін.), який має обов’язковим для усіх фізичних та юридичних осіб.
Кваліфікація злочинів вирішує наступні основні завдання:
- по-перше, встановлення в конкретному діянні певної особи складу певного злочину та усіх його юридично значущих ознак;
- по-друге, результати кваліфікації злочину офіційно закріплюється у відповідному юридичному акті (постанові слідчого, обвинувальний акті, вироку суду та ін.), який має обов’язковим для усіх фізичних та юридичних осіб.