Підходи та методи оцінки вартості підприємства

Сучасні концепції вартісної оцінки підприємства досить різноманітні і базуються на розрахунку дисконтованих грошових потоків, що генеруються різними елементами капіталу, і середньозваженої його ціни. Серед найвідоміших концепцій можна виділити такі:

вартості для акціонера - SHV (Share Holder Value);

економічній доданій вартості - EVA (Economic Value Added);

модель Ольсона - ЕВО (Edwards-Bell-Ohlson valuation model);

ринкової доданої вартості - MVA (Market Value Added);

вільних грошових потоків на акції - FCFE (Free Cash Flow to Eguiti);

вільних грошових потоків підприємства - FCFF (Free Cash Flow to the Firm);

вільних грошових потоків на інвестований капітал - CFROI (Cash Flow Return on Investment).

У їх основу покладено основні чинники, що впливають на вартість компанії, - витрати на власний і позиковий капітал і доходи, що генеруються існуючими активами (при цьому вид доходу може бути різний: прибуток, грошовий потік і т.д.). Показники на основі економічного прибутку, з одного боку, найбільшою мірою корелюють з ринковою оцінкою вартості, а з іншого - можуть бути використані в оперативному управлінні компанією.

Для оцінки вартості підприємства, залежно від наявної інформації про об’єкт оцінювання, можуть використовуватись різні підходи та методи, спрямовані на задоволення потреб різних груп користувачів інформації про вартість. У результаті поступового розвитку сфери професійних знань були сформовані базові підходи до оцінки вартості підприємства (затратний, дохідний, ринковий), які покладені в основу процедур оцінки вартості. Саме на вибір цих підходів до оцінки справедливої вартості акцентує МСФЗ 13 «Оцінка справедливої вартості», який також вимагає перегляду ринків для виявлення основних (або найвигідніших), аналізу найкращого і найефективнішого способу використання нефінансових активів, вибору найрелевантніших вихідних даних і методів оцінки.

При доходному підході за основу розрахунків береться дохід як основний фактор, що визначає величину вартості об’єкта. Чим більший дохід, який приносить об’єкт оцінки, тим більше величина його ринкової вартості при інших рівних умовах. При застосуванні дохідного підходу велике значення мають тривалість періоду отримання доходів, ступень і вид ризику тощо. Доходний підхід – це визначення поточної вартості майбутніх доходів, які виникають у результаті використання власності та можливості її подальшого продажу. У межах дохідного підходу виділяють дві групи методів:

методи капіталізації доходів;

методи дисконтування доходів.

До методів капіталізації доходів можна віднести метод капіталізації чистих грошових потоків, метод капіталізації валових грошових потоків і метод капіталізації прибутку. Оскільки в даних випадках за основу капіталізації беруться різні характеристики майбутніх доходів компанії, що оцінюється, то і ставки капіталізації будуть відрізнятися одна від одної. Варто зазначити, що метод капіталізації застосовується для спрощення та прискорення розрахунку вартості підприємства. Його сутність полягає в розрахунку поточної вартості майбутніх доходів, отриманих від використання об’єкта, за допомогою коефіцієнта капіталізації. Загальна формула вартості підприємства, розрахована зазначеним методом, має такий вигляд:

V = NOR / R,

де V – вартість, NOR – періодичний дохід, R – ставка капіталізації.

Отже, для розрахунку вартості методом капіталізації необхідно здійснити основні процедури, а саме:

аналіз фінансової звітності, її нормалізація та трансформація;

вибір величини прибутку, що буде капіталізуватися;

розрахунок адекватної ставки капіталізації;

визначення попередньої величини вартості;

проведення поправок на наявність активів, що не функціонують;

проведення поправок на контрольний або неконтрольний характер частки, що оцінюється, а також на недостатню ліквідність

Одним із основних етапів є розрахунок ставки капіталізації. Ставка капіталізації – це показник, який перераховує доходи компанії в її вартість і може бути розрахований на підставі ставки дисконту. При цьому враховується як чистий прибуток, що отримується від експлуатації об’єкта оцінки, так і повернення основного капіталу, який був витрачений на придбання об’єкта оцінки. Коефіцієнт капіталізації, що враховує ці дві складові, називається загальним коефіцієнтом капіталізації.

При застосуванні методу капіталізації за нормою віддачі вартість об’єкта оцінки розраховується за допомогою ставки (коефіцієнта) рекапіталізації.

Ставка рекапіталізації – норма повернення капіталу, що характеризує можливість повернути витрачені кошти шляхом перепродажу підприємства до моменту, коли доходи від нього перестануть надходити.

Друга група методів в межах доходного підходу – це методи дисконтування. Методи дисконтування поділяються на дисконтування чистого грошового потоку та дисконтування майбутнього прибутку. Головна різниця між ними полягає в тому, що різниця в інформації, яка використовується при застосуванні того чи іншого методу, в кінцевому результаті продукує різні ставки дисконтування. У цьому виявляються відмінності в ризиках отримання чистого грошового потоку або майбутнього прибутку.

У цілому метод дисконтування передбачає, що вартість підприємства сьогодні дорівнює сумі його майбутніх грошових потоків, дисконтованих за ставкою r, що відповідає ризикам діяльності цього підприємства.

Процедура розрахунку вартості об’єкта оцінки методами дисконтування передбачає реалізацію таких етапів:

-вибір моделі грошового потоку;

-визначення тривалості прогнозного періоду;

- ретроспективний аналіз та прогноз валової виручки від реалізації;

-аналіз та прогноз витрат;

-розрахунок величини грошового потоку для кожного року прогнозного періоду;

- визначення ставки дисконту;

- розрахунок величини вартості в постпрогнозний період;

- розрахунок поточних вартостей майбутніх грошових потоків та вартостей в постпрогнозний період;

- внесення підсумкових поправок.

Ставка дисконту – відсоткова ставка, що використовується для перерахунку майбутніх потоків доходів у величину поточної вартості, яка є базою визначення ринкової вартості підприємства. Для інвестора ставка дисконту є ставкою доходу за альтернативним варіантом інвестицій з відповідним рівнем ризику на дату оцінки.

Аналізуючи зміст дохідних методів оцінки вартості підприємства, можна зробити висновок, що основною відмінністю між зазначеними групами методів є те, що методи капіталізації застосовується за умови, що прогнозується постійний за величиною та рівний у проміжках періоду прогнозування чистий операційний дохід, отримання якого не обмежується в часі. Метод дисконтування навпаки застосовується в разі, коли прогнозовані грошові потоки від використання об’єкта є неоднаковими за величиною, непостійними протягом визначеного періоду прогнозування або їх отримання обмежене в часі.

Наступний методичний підхід до оцінки вартості підприємства є витратний підхід, який розглядає вартість підприємства з точки зору понесених витрат. При цьому балансова вартість активів та зобов’язань підприємства, як правило, не відповідає ринковій вартості, тому постає необхідність коригування балансової вартості.

У межах витратного підходу виділяють такі методи оцінки:

1. Метод чистих активів – передбачає встановлення ринкової вартості активів шляхом коригування даних балансу, за винятком ринкової вартості зобов’язань. Розрахунок вартості відбувається у декілька етапів:

аналіз звітного балансу та іншої документації підприємства (передбачає підтвердження фінансової звітності підприємства незалежним аудитором та складання уточнюючого балансу);

складання «економічного балансу»;

визначення вартості активів та вартості зобов’язань (визначається на основі даних економічного балансу підприємства);

визначення вартості підприємства (дорівнює економічній вартості активів за винятком економічної вартості зобов’язань).

2. Метод заміщення – передбачає оцінку вартості підприємства виходячи з витрат на повне заміщення його активів для збереження господарського профілю. Цей метод орієнтований тільки на оцінку матеріальних активів та має сенс для капіталомістких підприємств.

3. Метод прямого відновлення – передбачає розрахунок усіх витрат, які є необхідними для створення точної копії об’єкта оцінки. Ці витрати розглядаються як відновлена вартість об’єкта оцінки. Варто зазначити, що даний метод враховує вартість нематеріальних активів, таких як авторські права, патенти, програми тощо.

4. Метод ліквідації використовується у разі, коли підприємство зупиняє свою діяльність, продає активи та покриває свої зобов’язання. Ліквідаційна вартість залежить від характеру ліквідації. Якщо можлива упорядкована ліквідація, то розпродаж активів може проводитися протягом розумного періоду часу, що забезпечить максимально можливу ціну кожного активу. Примусова ліквідація передбачає, що активи продаються на стільки швидко, наскільки це можливо. Варто зазначити, що при розрахунку ліквідаційної вартості виключається гудвіл та вартість інших матеріальних активів дорівнює нулю.

5. Метод надлишкового прибутку – спрямований на оцінку нематеріальних активів підприємства. Оцінка ринкової вартості сукупних нематеріальних активів полягає у виявленні тієї частки прибутків підприємства, яку воно отримує регулярно та яка не може бути обґрунтована наявністю оцінених матеріальних активів (надлишковий прибуток), та її подальшої капіталізації.

Альтернативою витратного підходу є ринковий (порівняльний підхід). Даний методичний підхід ґрунтується на порівнянні об’єкта оцінки з аналогічними об’єктами оцінки, відносно яких є інформація про ціни угод з ними або про ринкову вартість їх акцій, які котируються на фондових біржах. Виходячи з цього, головна умова використання даного підходу – наявність сформованого ринку, на якому оцінювач має змогу отримати інформацію про здійснену угоду купівлі-продажу компанії, яка є аналогом оцінюваній. Крім цього, використання даного підходу можливе лише при наявності доступної різнобічної інформації не тільки в оцінюваному підприємстві, а й у компаніях-аналогах, які були відібрані оцінювачем у процесі оцінки. В умовах сучасної української економічної ситуації ці необхідні умови часто роблять ринковий підхід важко застосовуваним

Економісти у межах даного підходу виділяють метод ринку капіталу, метод угод та метод галузевих коефіцієнтів.

1. Метод ринку капіталу базується на використанні цін, що сформувалися на відкритому фондовому ринку. Базою для порівняння є ціна за одну звичайну акцію схожих підприємств на фондовому ринку.

2. Метод угод є окремим випадком методу ринку капіталів та заснований на цінах придбання контрольних пакетів акцій подібних підприємств або цін придбання цілих аналогічних підприємств.

3. Метод галузевих коефіцієнтів полягає в тому, що на основі аналізу практики продажу підприємства у тій чи іншій галузі виводиться залежність між ціною продажу та будь-яким показником.

Наши рекомендации