Міжгалузеві й галузеві принципи 2 страница

Так само стоїть справа з питанням про зв'язок вивчення проб­лем держави і права з соціологією — наукою, об'єктом дослід­ження якої є__поведінка людей, практика окремих суспільних структур і груп, усі соціальні процеси, що відбуваються в су­спільстві. Ці процеси безумовно впливають і на зміст діяльності і розвиток держави і права, тож повинні враховуватися при за­гальнотеоретичних дослідженнях. Деякі з них є типовими для державно-правової сфери і пов'язані з особливостями юридичної практики — діяльністю державних та самоврядних органів, по­ведінкою посадових осіб, правопорушеннями, судовою практи­кою, конфліктами, що виникають у державно-правовій сфері тощо. Все це привело до проведення в рамках загальної теорії держави і права емпіричних за своєю природою соціальних досліджень, заснованих на науковому узагальненні різних видів юридичної діяльності, і передусім правомірної і неправомірної поведінки людини та інших суб'єктів права, з'ясуванню причин юридичних конфліктів і шляхів їх подолання, експериментальних перевірок окремих наукових гіпотез тощо. Багато хто вважає, що це свідчить про наявність спеціальної галузі наукового знання — соціології права. Такі висновки мають, на наш погляд, дещо умов­ний характер. Проведення відповідних стикових наукових до­сліджень є необхідною і невід'ємною складовою частиною як за­гальної соціології, так і юридичної науки. При всьому величезно­му значенні використання соціологічного інструментарію для правових досліджень соціологія права не має власного, тільки їй властивого предмета дослідження і саме тому не може бути ви­знана самостійною міжгалузевою юридичною наукою.

При юридичних дослідженнях, особливо в галузі державо­знавства, загальна теорія держави і права спирається і на політо-14

ПРЕДМЕТ 1 МЕТОД ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

логію — науку про політику, політичні системи, політичні проце­си, владовідносини, методи досягнення політичної влади, струк­туру соціальної основи суспільства. Політологія розглядає дер­жаву і право в практичному плані як результат боротьби за владу і як засоби її завоювання. Загальна теорія держави і права широ­ко використовує матеріали політології для формулювання своїх узагальнень і наукових абстракцій, які відсутні в політології. Та­ким чином, існує тісний зв'язок цих двох галузей наукового знан­ня. Але кожна з них має свій специфічний предмет дослідження. Це свідчить про відсутність наукових підстав для тверджень про доцільність концентрації наукової розробки всіх питань теорії держави виключно в межах загальної теорії держави і права або політології.

І § 4. Методологія дослідження теорії держави і права

Під методом науки слід розуміти найбільш загальний підхід до дослідження тих явищ, що становлять його об’єкт і предмет. Метод теорії держави і права полягає в застосуванні для їх дослідження сукупності загальних засобів, прийомів і принципів, за допомогою яких можна досягти бажаних наукових результатів. На відміну від предмета дослідження, який дає відповідь на питання, які саме проблеми вивчає та чи інша наука, метод розкриває, як саме, за допомогою яких прийомів, методів і на основі яких принципів відбувається це вивчення.

Метод дослідження слід відрізняти від його методики. Методика становить сукупність технічних засобів збирання, зберігання, систематизації та узагальнення наукового матеріалу (скла­дання плану дослідження, вивчення літератури, архівних ма­теріалів, юридичної практики, їх конспектування і фіксації, запису на дискетах і т. ін.).

Методи дослідження, що застосовуються загальною теорією держави і права, є досить різноманітними і залежать від загально-філософських позицій, з яких ведеться дослідження, та від мірку­вань про найдоцільніші засоби досягнення його цілей.

Серед методів наукового дослідження держави і права розрізняють загальнофілософські, які застосовуються всіма на­уками, приватаонаукові, які застосовуються окремими групами наук. Загальнофілософські методи суттєво відрізняються один від одного. Упродовж багатьох років юридична наука базувалася

РОЗДІЛ І

на принципі філософського монізму. Єдиним всеохоплюючим ме­тодом дослідження державно-правових явищ вважався діалек­тичний матеріалізм. Проте, віддаючи належне діалектичному ме­тоду дослідження і визнаючи його провідну роль, слід заперечити проти обов'язкового поєднання цього методу з матеріалістичним світоглядом. Відомо, що діалектичний метод був спочатку роз­роблений і сформульований Г. Гегелем саме на ідеалістичному підґрунті. Сучасна наука, в тому числі юридична, підтверджує можливості застосування ідеалістичного світогляду для обґрун­тування прогресивних, таких, що відповідають потребам суспіль­ного розвитку, ідей. По суті, на ідеалістичному підґрунті виникло й існує вчення про природні права людини і громадянина. Ці пра­ва обґрунтовуються не з матеріалістичних позицій, а як такі, що надані особі від природи (деякі вважають, що від Бога). І вченням про ці права сучасна юридична наука віддає належне.

Вся історія науки, в тому числі юридичної, свідчить, що най­сприятливіші умови для її розвитку створює не моністичний стан­дартний підхід, а плюралізм методів дослідження. Співставлення і інтегрування знань, набутих на основі різних світоглядів — ма­теріалістичного й ідеалістичного, ліберально-демократичного і соціалістичного і т. ін., — збагачує науку і підвищує наукову цін­ність її висновків. У зв'язку з цим не можна погодитися з механіч­ним відкиданням положень марксистської теорії держави і права і положень, вироблених на її основі юридичною наукою. Особли­во це стосується ідей про тісний взаємозв'язок держави і права з економічними, соціальними, політичними, ідеологічними та інши­ми суспільними факторами. Відкидаючи вульгарні крайнощі (на­приклад, про механічну залежність держави і права як частини надбудови виключно від економічного базису), юридична наука повинна використовувати усе багатство ідей, вироблених люд­ством у галузі вчень про державу і право.

Зокрема, зберігає свою всезагальну цінність діалектичний метод дослідження державно-правових явищ, який після Гегеля ши­роко використовувався марксизмом. В основі цього методу ле­жить принцип всебічності наукового дослідження. Це означає, що юридичні явища досліджуються з різних боків їх виникнення, розвитку, ознак, сутності, форми, ролі в суспільстві і ефектив­ності, перспектив розвитку тощо. У галузі загального вчення про державу і право великого методологічного значення набуває ряд фундаментальних ознак цього методу. Виходячи з загального взаємозв'язку державно-правових явищ, загальна теорія держа

ПРЕДМЕТ І МЕТОД ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

ви і права повинна пов'язувати свої висновки з використанням досягнень всіх суспільних і особливо юридичних наук. Необхідно виходити із взаємозв'язку і взаємодії держави і права, пов'язува­ти їх з урахуванням стану суспільної свідомості, з реаліями у сфері політики, економіки та інших проявів суспільного життя. На цій основі сама юридична наука повинна весь час поглиблюва­ти пізнання держави і права, переходити від емпіричного до за­гальнотеоретичного рівня, від малих до більш глибинних знань, що є проявом діалектичної ідеї безперервного розвитку в при­роді, суспільстві і мисленні. Державно-правові явища повинні розглядатись у динаміці, на шляху від простого до складного, від менш до більш ефективних, від таких, що гальмують державно-правовий прогрес, до таких, що йому сприяють.

Державу і право необхідно розглядати в їхній єдності, врахо­вувати боротьбу протилежних начал усередині цієї єдності і пе­редбачати можливі результати цієї боротьби. Саме з цих позицій слід вирішувати питання про співвідношення державної цент­ралізації і децентралізації, правових і неправових законів, пра­вомірної поведінки і правопорушень, прав і обов'язків, боротьби різних наукових течій, концепцій і т. ін.

У науці є неприпустимим як введення ідеологічних стандартів, так і повна деідеологізація. З цього боку великого методо­логічного значення набуває визнання існування загальних мето­дологічних орієнтирів. В Україні, яка пішла шляхом світової цивілізації, до них слід віднести орієнтацію на загальнолюдські цінності, на побудову демократичної, соціальної, правової дер­жави, на додержання принципів гуманізму, поваги людської гідності, свободи, справедливості.

Дослідження державно-правової дійсності великою мірою спрямовується і такими загальними категоріями діалектики, як суть і явище, форма і зміст, можливість і дійсність, такими її за­конами, як заперечення запереченя, перехід кількісних змін у якісні, єдність і боротьба протилежних засад. Так, предмет за­гальної теорії держави і права має на увазі не тільки опис певного явища, а й необхідність пізнавання його суті. Співвідношення змісту і форми як держави, так і права засноване на визнанні вто­ринності форм стосовно їх сутності, на можливості існування в межах однієї сутності різних форм, на пошук саме тих із них, що найбільше відповідають сутності явища, тощо.

Спрямованість діалектики на необхідність обґрунтування за­кономірних змін в усіх сферах, у тому числі державно-правовій,

РОЗДІЛ І

певною мірою забезпечується енергетикою — наукою, яка надає великого методологічного значення випадковостям, що виника­ють на базі суспільної самоорганізації в умовах нестабільності і випливають з наявності великої кількості можливостей, виник­нення непередбачених труднощів і т. ін. Такий підхід, безумовно, має перспективи, але в сучасних умовах є мало розробленим, особливо щодо вчення про державу і право.

Ось деякі методи, що мають загальнонаукове значення і особ­ливо широко використовуються юридичною наукою.

Велика роль у формуванні юридичної науки належить фор­мально-логічному методу, який, у поєднанні з іншими методами, поширений у державно-правових дослідженнях. Особливість цього специфічного для юриспруденції методу полягає в зосе­редженні уваги на логічній обробці правових норм. З допомогою різних логічних операцій окремі правові положення трансформу­ються в загальні поняття, з яких, у свою чергу, виводяться певні логічні наслідки, здійснюється їхнє логічне тлумачення. Такий підхід до юридичних досліджень здавна дістав назву догматично­го (догми права). Логічна обробка здійснюється щодо матеріалів, які характеризують окремі державно-правові явища, а саме: дер­жавне керівництво, норми права, їх реалізація тощо. На цій ос­нові формулюється визначення юридичних понять, відбувається їхня класифікація, поділ на окремі інститути. На основі спільних рис, властивих державно-правовим явищам, що досліджуються окремими правовими науками, теорія держави і права виявляє їх найсуттєвіші повторювальні ознаки, які синтезуються у відповід­ні поняття, такі як «держава», «право», «орган держави», «ком­петенція», «правосуб'єктність», «суб'єкт права», «правовідно-щення», «правопорушення», «законність» і т. ін. Велике наукове значення мають визначення юридичних понять — наукові абст­ракції, які відбивають найсуттєвіші їхні риси. Недоліком застосу­вання формально-логічного методу є певна його однобокість. Він не забезпечує необхідної повноти в дослідженні державно-пра­вових явищ, майже не відбиває зв'язку держави і права з іншими суспільними явищами, за що невипадково дістав назву «юриспру­денції понять».

При подальшому розвитку тих чи інших наукових положень після того, як наукові абстракції сформульовані, цей недолік ліквідується шляхом поступового сходження від абстрактного до конкретного знання. Це здійснюється за допомогою встанов-18

ПРЕДМЕТ І МЕТОД ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

дення зв'язку наукових абстракцій з юридичною і суспільною практикою, їхньої деталізації, визначення місця в державно-правовій системі і шляхів практичної реалізації потенціалу цих абстракцій.

Водночас цінність цього методу полягає в тому, що він дає можливість висловлювати в коротких дефініціях всю різнобіч­ність і багатство державно-правових явищ, дозволяє позбавитися зайвого опису деталей і створює великі можливості для вільного орієнтування юриста в середині державної і правової системи.

Застосування історико-порівняльного методу передбачає різні напрями порівняння державно-правових явищ. Аналіз певно­го явища на різних історичних етапах сприяє встановленню тен­денцій і закономірностей його розвитку. Крім того, на цій основі можна простежити наявність чи відсутність наступності в розвит­ку такого явища, як держава і право, і дійти висновку про доціль­ність або недоцільність використання відповідного історичного досвіду. Так, простеживши розвиток прав і свобод людини і грома­дянина в незалежній Україні, можна зробити висновок про на­явність постійних тенденцій їх розширення і посилення їх захисту. Важливими етапами цього процесу є прийняття Конституції, на­прямки діяльності Конституційного Суду і Уповноваженого Вер­ховної Ради України з прав людини, приєднання України до між­народних угод з захисту прав людини, надання суду права безпо­середнього застосування конституційних норм, які захищають права громадян, як норм прямої дії, — усього, що дає підстави для висновку про постійний характер таких тенденцій, тобто існуван­ня відповідної закономірності. Вибір для України президентсько-парламентської форми державного управління є співзвучним істо­ричним традиціям існування гетьманської влади у сполученні з дійовою участю населення у вирішенні громадських справ на тих етапах розвитку, коли Україна мала хоча б відносну самостійність.

Історичні порівняння можуть здійснюватися і з розвитком держави і права іноземних країн і їх окремих інститутів. Це дає можливість виявити всезагальні спільні риси і відмінності дер­жавно-правових явищ, їх позитивні і негативні риси. Таким чи­ном здійснюється узагальнення досвіду, частина якого може вра­ховуватися в процесі розвитку національної державної і правової систем. В Україні таке врахування особливо необхідне в процесі правового врегулювання ринкових та інших пов'язаних з ними суспільних відносин.

РОЗДІЛ І

Конкретно-соціологічний метод дослідження застосо­вується на його першому або останньому етапі. Він завжди пов'язаний з дослідженням державно-правової практики. Прак­тичні матеріали можуть бути одержані внаслідок спостереження, опитування, анкетування, ознайомлення з судовою та іншою дер­жавно-правовою практикою, документами, статистичними дани­ми, шляхом моделювання, проведення експериментів. Аналіз одержаних результатів і їх узагальнення можуть застосовува­тись і на початковому етапі дослідження як його практична база, і для перевірки дії певних державно-правових інститутів і підго­товки висновків щодо ефективності їх реалізації і необхідності реформування, а також виявлення ставлення суспільної думки до їх функціонування.

Ці дослідження відіграють винятково важливу роль у визначен­ні, посиленні окремих напрямків діяльності державних органів і по­садових осіб, законотворчої і правозастосовної діяльності.

Системний аналіз у правовій науці побудований на погляді на державу і право_як системи, що складаються з окремих еле­ментів. Між елементамикожної системи існує взаємозв'язок, яким обумовлюються місце і роль кожного елементу в цій сис­темі.

Завдання наукового дослідження полягає в тому, щоб уста­новити структуру певної правової або державної системи і взаємозв'язок кожного її елементу з іншими елементами тієї ж системи і з вищестоящою системою. Так, держава є системою, до якої як елементи входять державні органи, а право становлять галузі, що є елементами системи права. Кожний державний ор­ган пов'язаний з усіма іншими державними органами. Від місця того чи іншого органу в державній системі залежать його функції. Кабінет Міністрів як державний орган має свою струк­туру. Він пов'язаний певними зв'язками з іншими елементами державної системи. Дослідник відповідає на питання про до­цільність встановлення зв'язків між його структурними елемен­тами і структурами інших державних органів. Щодо галузі права як структурного елементу системи права, то вона теж по­діляється на більш дрібні структурні елементи — підгалузі, ін­ститути і норми права. З позицій системного аналізу науковець може і повинен ставити і вирішувати питання, яке місце повинна займати та чи інша норма в системі інституту, галузі та права і законодавства в цілому. 20

ПРЕДМЕТІ МЕТОД ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ 1 ПРАВА

Усі розглянуті методи дослідження держави і права тісно дов'язані між собою і застосовуються у поєднанні один з одним. При цьому окремі спеціальні методи можна розглядати як засоби задоволення тих чи інших вимог загальнофілософського методу. Спільне одноразове застосування різних методів сприяє задово­ленню основної методологічної вимоги — всебічності наукового дослідження.

Розділ II

ПОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВИ

§ 1. Розмаїття концепцій (теорій) походження держави

Держава виникає і розвивається під впливом ряду факторів, а саме: релігійних, природно-кліматичних, техніко-економічних, демографічних, антропологічних, психологічних та ін. Складні, неоднозначні конкретно-історичні умови (процеси) формування держави, а також розмаїття філософських і ідеологічних позицій авторів концепцій обумовлюють множинність теорій щодо при­чин виникнення держави. Кожна з них відображає різні погляди і судження на природу держави та її походження.

Теологічна теорія (XIII ст., Ф. Аквінський) пояснює поход­ження держави волею Бога, відстоює її недоторканність, за­лежність від релігійних догм, закликає до підкорення всіх дер­жавній владі. Теологічна теорія висувала ідеї непорушності і вічності і водночас залежності держави від божественної волі, яка знаходить свій вияв через релігійні організації. Особливого поширення вона набула в епоху середньовіччя для теоретичного обґрунтування необмеженої влади монарха, виправдання того, що будь-яке посягання на державу приречене на невдачу, оскільки влада вкладена в руки правителя Богом і покликана за­хищати благо всіх.

Патріархальна теоріяпоходження держави (Платон, Аристотель, Фільмер) представляє її продуктом природного розвитку, ре­зультатом поступового розростання сім'ї. В основі виникнення держави вбачає природний потяг людей до взаємного спілкування. Для цього вони об'єднуються в сім'ї, кілька сімей складають рід (се­лища), а з селищ утворюється держава. Державна влада є продов­женням батьківської влади в сім'ї, влади домогосподаря. Держава — це найвища форма політичного спілкування людей. Так само як і теологічна, патріархальна теорія була спрямована на обґрунту­вання необмеженої влади царя, але витоки її вона вбачала в тих формах сім'ї, де існувала необмежена влада глави сім'ї, патріарха. ' У XVII — XVIII століттях формується договірна теорія по­ходження держави (Г. Гроцій, Т. Гоббс, Дж. Лок, Ж.-Ж. Руссо, X. Гольбах, О. Радищев та ін.). Державі передує «природний

ПОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВИ

стан» людей («природний стан» уявляють як царство необмеженої особистої свободи, загального благоденства або «війни всіх проти всіх»). Кожна людина мала природні, невід'ємні права, але процесі розвитку людства права одних людей вступають у супе­речність з правами інших і порядок у суспільстві порушується, виникає насильство. Тому люди домовилися встановити над со­бою інституцію — державу, яка відповідала б за дотримання по­рядку, всезагальні інтереси і вимогам якої вони б підкорялися. Держава виникає внаслідок укладення людьми угоди між собою про свідоме самообмеження своєї свободи на користь загальних інтересів, спільного співіснування. Суспільний договір — це згода людей на об’єднання, він має конститутив­ний характер, оформляє встановлення державно-організованого суспільства. В договірній теорії розрізняють первинний договір (договір-об’єднання) і вторинний договір (договір-підпорядкування народу і державних органів правителям) Таким чином, держава народилася в наслідок розумної волі народу. Мається на увазі не формальне підписання письмового договору, а стан суспільства, коли люди свідомо і добровільно об’єдналися в державу шляхом мовчазного визнання єдиного об’єднуючого всіх центру. Договірна теорія мала демократичний зміст; прихильники цієї теорії використовували її для обґрунтування ідеї народного суверенітету (Ж.-Ж. Руссо, О. Радищев ), конституційної монархії (Дж. Локк), природно правової концепції прав людини і громадянина, права народів на насильницьку зміну державного устрою, який порушує природні права. Основні положення договірної теорії дістали закріплення в Декларації незалежності США і конституціях західних країн.

Наприкінці XIX століття для пояснення причин виникнення держави була висунута теорія насильства, в рамках якої розрізня­ють теорію внутрішнього насильства (Є. Дюрінг): власність, класи і держава виникли внаслідок насильства однієї частини суспільства над іншою. Прихильники теорії зовнішнього насильства (К. Каут-ський, Л. Гумплович) виокремлювали серед найважливіших чин­ників державотворення війни і територіальні завоювання. Головна причина виникнення держави — завоювання, насильство, понево­лення одних племен іншими. Для закріплення влади переможця над завойованими народами, для насильства над ними і утво­рюється держава. Насильство розглядається як глобальне, а не ло­кальне явище, яке не тільки породжує правлячих і тих, якими прав­лять, а й має соціально-економічні наслідки, тобто насильство мо-

РОЗДІЛ II

ПОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВИ

же привести до рабства, рабство — до виникнення приватної влас­ності, а з приватною власністю пов'язується перехід від кочового до осілого способу життя. При цьому зароджується державна вла­да, яка спирається на фізичну силу. Це держава племені, основою якоїє фізичне переважання одного племені над іншим. З розвит­ком суспільства держава племені переростає в державу класу.

Ідеї теорії насильства в ХІХ столітті були покладені в обґрун­тування расової теорії (Ж.-А. Гобіно, Ф. Ніцше). Поділ суспіль­ства за расовою ознакою вважався основною передумовою ви­никнення і розвитку держави. У світі існують «вищі» раси, які по­кликані володарювати, і «нижчі», яким природою призначено бути в підкоренні у «вищих» рас, а виникнення держави необхід­не для забезпечення панування одних рас над іншими.

Марксистське розуміння природи держави (класова теорія) було викладене Ф. Енгельсом у роботі «Походження сім'ї, при­ватної власності і держави» (1884 р.). У ній відстоювалася теза, згідно з якою держава виникла через те, що первіснообщинний лад був підірваний поділом праці та його наслідками — розколом суспільства на класи, тобто обґрунтовувалася ідея про класову природу держави, про боротьбу класів між собою як головну причину її виникнення, рушійну силу її існування. Держава ви­никла із необхідності стримувати пригнічений клас; вона зроби­лася знаряддям економічно панівного класу, який за допомогою держави став ще й політично домінуючим у суспільстві.

Спільним для представників техніко-економічних теорій по­ходження держави є переконання в тому, що розкладання первісного суспільства було пов'язане передусім з виникненням виробничих (замість збиральних) видів господарювання і їх роз­витком. Автор теорії «неолітичної революції» Г. В. Чайлд вважав, що саме перехід до землеробства і тваринництва автоматично спричинив зростання виробництва, що привело до збільшення на­селення, поглиблення спеціалізації праці, соціальної і майнової нерівності і, зрештою, до виникнення держави.

Згідно з «гідравлічною» («іригаційною») теорією К. Віттфоге-ля передумовою ранньої державності був перехід до ірригаційного землеробства. Його впровадження не тільки сприяло зростанню обсягу сільськогосподарської продукції, а ще й створювало не­обхідні організаційні умови розгалуженого державного апарату. Віттфогель пов'язував деспотичні форми держав азіатського спо­собу виробництва з будівництвом іригаційних споруд, для чого необхідно було жорстке централізоване управління і підпорядку-24

вання. Деспотизм він називав «гідравлічною» цивілізацією. Ця теорія має локальний характер: пояснює виникнення держави в регіонах з жарким кліматом і не пояснює особливості процесу державотворення в інших регіонах.

Автор органічної теорії походження держави Г. Спенсер (XIX ст.) порівнював суспільство з біологічним організмом. У роз­витку суспільства проглядаються загальні закономірності, прита­манні всім живим організмам (зростання і ускладнення функцій організму, взаємозв'язок їх окремих частин, їх диференціація). Об'єднання людей (племена, союзи племен, імперії, міста-держа-ви) Спенсер називає «агрегатами», які змінюються під впливом соціально-класового розшарування суспільства, спеціалізації праці, утворення органів політичної влади. У державі всі її части­ни виконують певні функції: уряд — функції мозку; нижчі класи реалізують внутрішні функції, займаються землеробством, ско­тарством, забезпечують життєдіяльність суспільства; існує спеціальна розподільча система — торгівля, транспорт, засоби зв'язку; панівні класи відповідають за зовнішні функції (забезпе­чення оборони). Держава виникає внаслідок наступальних і обо­ронних війн одних суспільств проти інших. Спочатку обов'язком держави стає захист суспільства від зовнішніх і внутрішніх во­рогів. Потім основне своє завдання влада починає вбачати у за­безпеченні благополуччя всього суспільства.

Виникнення держави пояснювалось також психологічними факторами — особливостями людської психіки, зокрема прагнен­ням людей до пошуку авторитету, якому б можна було підкоряти­ся (А. Петражицький); демографічними факторами — зростанням народонаселення (Т. Р. Мальтус); географічними — кліматом, ландшафтом, природними ресурсами (Е. Хантінгтон) та ін.

Кожній з наведених теорій притаманні як певні недоліки, так і позитивні моменти, але всі вони мають право на існування, є відо­браженням рівня економічного, соціального розвитку суспіль­ства і свідомості людства, сприяють кращому розумінню переду­мов і причин походження держави.

І § 2. Публічна (суспільна) влада при первіснообщинному ладі, її ознаки, структура, функції

Первісне суспільство охоплює період від виникнення на землі людини (приблизно два мільйони років тому) до утворення держа-

РОЗДІЛ ІІ

ви (п'ять тисяч років тому), класового суспільства. Воно проходить у своєму розвитку три етапи: 1) ранній етап — праобщина (стадія становлення); 2) середній етап — родова община (стадія зрілості); 3) пізній етап — протоселянська община (стадія розкладання).

Залежно від способів господарювання вирізняють два голов­них періоди в розвитку первісного суспільства: 1) період збираль­ної (присвоювальної) економіки, коли люди отримували готові продукти від природи шляхом полювання, збирання плодів, риб­ної ловлі; 2) період виробничої економіки, коли людство перехо­дить до землеробства, тваринництва, металообробки, керамічно­го виробництва тощо.

Первісне суспільство (як і будь-яке суспільство) було певним чином організоване. Його структуру становили сім'ї, роди (20 — 30 чоловік), фратрії (кілька родів), племена, союзи племен. Родо­ва община — це колектив людей, об'єднаних кровнородинними зв'язками, спільністю майна і праці. Спільна праця породжувала спільну власність. У спільній власності первісної общини були певна територія, знаряддя праці, житло, а вироблені продукти розподілялися порівну між її членами. Відсутність додаткового продукту унеможливлювала використання чужої праці. Рівність соціального становища обумовлювала єдність інтересів і згурто­ваність членів роду.

Первісному суспільству були притаманні і владні інститути, органи управління. Влада — це здатність і можливість впливати на поведінку, діяльність людей за допомогою різних засобів — волі, авторитету, насильства тощо. Соціальна влада при первісно­общинному ладі існувала у формі потестарної влади (лат. роtestus — влада, могутність) і не знала майнових, кастових, станових, класових відмінностей і державно-політичних форм. її джерелом і носієм була вся община, а способом реалізації — первісне само­врядування.

Управління в первісному суспільстві здійснювалося: загаль­ними зборами дорослих членів роду (воїнів), які вирішували пи­тання життєдіяльності роду і водночас виступали своєрідною су­довою інстанцією, розглядали справи про релігійні злочини, вбивства серед членів роду, спори між окремими особами; старій­шинами (радами старійшин), влада яких ґрунтувалась на їх авто­ритеті, шануванні, досвіді, мудрості; воєнними вождями (радами воєнних вождів). Така структура самоврядування дозволяла ви­користовувати більш доцільний інститут прийняття рішень залежно від стану суспільства. Так, під час стоянок (осілого

ПОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВИ

способу життя) значну частину управлінських функцій брали на себе загальні збори; рухомий стан суспільства потребував опе­ративного вирішення питань радами старійшин, а воєнно-похід­ний — основним суб'єктом управління робив воєнного вождя. Потестарна влада не мала спеціальних примусових установ, але здатна була до ефективного примушування за порушення існую­чого порядку і правил поведінки. Рід забезпечував захист своїх членів від зовнішніх ворогів за допомогою воєнної сили і звичаю кровної помсти. Крім воєнної, потестарна влада первісного суспільства виконувала функцію перерозподілу суспільного про­дукту; організуючу функцію (поступове введення ієрархічної си­стеми управління); контрольну (контроль за ресурсами, обміном, торгівлею) тощо.