Російська національна партія

Неухильне зростання організаційної та політичної сили україно­філів у Галичині спричинило поступове ослаблення впливу москвофілів. Сподіваючись загальмувати цей процес, молодше покоління москвофілів проголосило в 1900 році «новий курс», закликаючи до цілковитого ототожнення України з Росією. На противагу українським націонал-демократам вони заснували Російську національну партію, яка отри­мала дотації від царського уряду. Новостворену партію також підтри­мували польські аристократи.

Неухильне зростання національного руху в Га­личині істотно впливало на взаємини між схід­ними та західними українцями. Саме східно­українські діячі В. Антонович, О. Кониський, П. Куліш, а пізніше М. Драгоманов та М. Гру-шевський, першими дійшли висновку, що Гали­чина здатна стати надійною базою національно­го відродження України.

На початку XX ст. східні українці досить час­то були кореспондентами й передплатниками га­лицької преси. Учені та письменники обох регіо­нів нерідко працювали разом у Науковому това­ристві ім. Шевченка, студенти з підросійської України не раз їздили слухати літні курси до Галичини, а українські емігранти знаходили тут притулок і засновували свої штаб-квартири у Львові, особливо після революційних подій 1905-1907 pp. і наступу політичної реакції в Росії.

Так поступово Галичина перетворилася на твердиню українського національно-визвольного руху, який, безумовно, значною мірою впливав на розвиток політичних подій на Наддніпрянщині.

Олександр Кониський (1836-1900)

Письменник, педагог, громадський діяч. Учасник полтавської і київської Громад. У 1863 р. був заарештований і висланий до Вологди, потім до Тотьми (до 1866 р.) Один із засновників жур­налу «Зоря», Наукового товариства імені Шевченка у Львові.

Культура України в другій половині XIX ст.

У другій половині XIX ст. українська культура розвивалася в надзви­чайно складній і несприятливій ситуації. Російський і австро-угорський імперські уряди активізували в Україні свою колонізаторську політику, намагаючись тримати український народ у темряві, повністю денаціо­налізувати й асимілювати його. Однак попри всі перепони та перешкоди, завдяки зусиллям передової національно-свідомої інтелігенції вітчизняна культура в зазначений період зуміла досягти помітних успіхів на важ­кому й тернистому шляху українського національного відродження.

Освіта

Вирішальне значення для піднесення культурного рівня українців ма­ла освіта. Розуміючи це, передові громадські діячі того часу створювали недільні школи, у яких безплатно навчалися неписьменні дорослі селяни й робітники. Перша така школа була відкрита в Києві в 1859 році. Згодом такі школи з'явилися в Одесі, Харкові, Полтаві та інших містах. За три роки в Україні створено 110 недільних шкіл. У 1862 році царський уряд їх заборонив, але вже в 70-90 pp. вони відновили свою роботу, відіграючи важливу роль у поширенні знань серед простого народу.

За освітньою реформою 1864 року всі початкові школи Наддніпрян­ської України були перейменовані на початкові народні училища, які да­вали учням елементарні знання. Певною мірою просвітницьку роботу ак­тивізували земства. У 70-х pp. вони відкрили багато початкових народних шкіл, а повітові училища перетворили на шестирічні міські училища. За­борона навчати українських дітей у школі рідною мовою та витіснення її з громадського життя, здійснені відповідно до Емського указу 1876 року, помітно загальмували розвиток вітчизняної освіти. Унаслідок цього на­прикінці XIX ст. у підросійській Україні існувало тільки близько 17 тис. початкових шкіл, навчанням у яких була охоплена тільки третина ук­раїнських дітей.

Реформаційні процеси другої половини XIX ст. торкнулися й системи середньої освіти. Скажімо, у 1871 році затверджено новий статут гімназій, за яким вони були перетворені на класичні гімназії з вось­мирічним строком навчання. Для жінок створювали окремі жіночі гім­назії. Водночас значно зросла платня за навчання. Наприкінці XIX ст. в Україні було 129 гімназій, де вчилися представники заможних верств. До гімназій заборонялося приймати дітей з бідних сімей. Унаслі­док цього на початку XX ст. щороку майже половині охочих учитися відмовляли в прийомі до середніх нав­чальних закладів.

Протягом зазначеного періоду розширилася мере­жа вищих навчальних закладів, у яких здебільшого навчалися представники панівних класів. Крім Харківського та Київ­ського, у 60-90 pp. XIX ст. були відкриті Новоросійський університет в Одесі (1865 рік), Харківський, Київський і Львівський політехнічні ін­ститути, з'явилися нові вищі навчальні заклади в Ніжині, Харкові, Кате­ринославі та інших містах.

У Галичині місцева польська влада намагалася не допус­тити українського шкільництва. Справою поширення при­ватних українських шкіл перейнялося педагогічне товари­ство «Рідна школа», засноване 1881 року. Велике значення мало товариство «Просвіта», яке дістало право друкувати підручники українською мовою.

Наприкінці XIX ст. в Галичині загострилася боротьба на­вколо заснування окремого повного українського універси­тету у Львові, оскільки керівництво й викладацький склад Львівського університету були польськими.

На Буковині, прилученій до Австрії 1775 року, були лише німецькі, румунські, польські народні школи. У 1875 році

засновано Чернівецький університет з німецькою мовою викладання. На Закарпатті вищої освіти не було, середня велася лише угорською мовою.

Наука

У другій половині XIX ст. в університетах Наддніпрянської Укра­їни працювали видатні вчені, як-от: у Харків­ському — хімік М. Бекетов, математик О. Ля­пунов, у Київському — астроном Ф. Бредіхін, у Новоросійському — фізіолог І. Сеченов, ме­дики М. Гамалія, М. Скліфосовський, біолог І. Мечников.

В історичній науці плідно працювали М. Кос­томаров, В. Антонович, О. Лазаревський та ін­ші дослідники, що об'єктивно висвітлювали історію України, козацтва, проблеми походжен­ня українського народу. У 80-90-ті pp. поча­лася активна наукова діяльність молодого по­коління істориків — О. Єфименко, Д. Багалія, Д. Яворницького та ін.

Дмитро Яворницький (1855-1940)

Історик, археолог, етнограф, фоль­клорист, письменник. Автор праць з історії Запорізької Січі та козацтва.

Величезне значення для розвитку освіти й науки на західноукраїн­ських землях мало засноване в 1892 році у Львові Наукове товариство ім. Шевченка.

Наши рекомендации