Російська національна партія
Неухильне зростання організаційної та політичної сили українофілів у Галичині спричинило поступове ослаблення впливу москвофілів. Сподіваючись загальмувати цей процес, молодше покоління москвофілів проголосило в 1900 році «новий курс», закликаючи до цілковитого ототожнення України з Росією. На противагу українським націонал-демократам вони заснували Російську національну партію, яка отримала дотації від царського уряду. Новостворену партію також підтримували польські аристократи.
Неухильне зростання національного руху в Галичині істотно впливало на взаємини між східними та західними українцями. Саме східноукраїнські діячі В. Антонович, О. Кониський, П. Куліш, а пізніше М. Драгоманов та М. Гру-шевський, першими дійшли висновку, що Галичина здатна стати надійною базою національного відродження України.
На початку XX ст. східні українці досить часто були кореспондентами й передплатниками галицької преси. Учені та письменники обох регіонів нерідко працювали разом у Науковому товаристві ім. Шевченка, студенти з підросійської України не раз їздили слухати літні курси до Галичини, а українські емігранти знаходили тут притулок і засновували свої штаб-квартири у Львові, особливо після революційних подій 1905-1907 pp. і наступу політичної реакції в Росії.
Так поступово Галичина перетворилася на твердиню українського національно-визвольного руху, який, безумовно, значною мірою впливав на розвиток політичних подій на Наддніпрянщині.
Олександр Кониський (1836-1900)
Письменник, педагог, громадський діяч. Учасник полтавської і київської Громад. У 1863 р. був заарештований і висланий до Вологди, потім до Тотьми (до 1866 р.) Один із засновників журналу «Зоря», Наукового товариства імені Шевченка у Львові.
Культура України в другій половині XIX ст.
У другій половині XIX ст. українська культура розвивалася в надзвичайно складній і несприятливій ситуації. Російський і австро-угорський імперські уряди активізували в Україні свою колонізаторську політику, намагаючись тримати український народ у темряві, повністю денаціоналізувати й асимілювати його. Однак попри всі перепони та перешкоди, завдяки зусиллям передової національно-свідомої інтелігенції вітчизняна культура в зазначений період зуміла досягти помітних успіхів на важкому й тернистому шляху українського національного відродження.
Освіта
Вирішальне значення для піднесення культурного рівня українців мала освіта. Розуміючи це, передові громадські діячі того часу створювали недільні школи, у яких безплатно навчалися неписьменні дорослі селяни й робітники. Перша така школа була відкрита в Києві в 1859 році. Згодом такі школи з'явилися в Одесі, Харкові, Полтаві та інших містах. За три роки в Україні створено 110 недільних шкіл. У 1862 році царський уряд їх заборонив, але вже в 70-90 pp. вони відновили свою роботу, відіграючи важливу роль у поширенні знань серед простого народу.
За освітньою реформою 1864 року всі початкові школи Наддніпрянської України були перейменовані на початкові народні училища, які давали учням елементарні знання. Певною мірою просвітницьку роботу активізували земства. У 70-х pp. вони відкрили багато початкових народних шкіл, а повітові училища перетворили на шестирічні міські училища. Заборона навчати українських дітей у школі рідною мовою та витіснення її з громадського життя, здійснені відповідно до Емського указу 1876 року, помітно загальмували розвиток вітчизняної освіти. Унаслідок цього наприкінці XIX ст. у підросійській Україні існувало тільки близько 17 тис. початкових шкіл, навчанням у яких була охоплена тільки третина українських дітей.
Реформаційні процеси другої половини XIX ст. торкнулися й системи середньої освіти. Скажімо, у 1871 році затверджено новий статут гімназій, за яким вони були перетворені на класичні гімназії з восьмирічним строком навчання. Для жінок створювали окремі жіночі гімназії. Водночас значно зросла платня за навчання. Наприкінці XIX ст. в Україні було 129 гімназій, де вчилися представники заможних верств. До гімназій заборонялося приймати дітей з бідних сімей. Унаслідок цього на початку XX ст. щороку майже половині охочих учитися відмовляли в прийомі до середніх навчальних закладів.
Протягом зазначеного періоду розширилася мережа вищих навчальних закладів, у яких здебільшого навчалися представники панівних класів. Крім Харківського та Київського, у 60-90 pp. XIX ст. були відкриті Новоросійський університет в Одесі (1865 рік), Харківський, Київський і Львівський політехнічні інститути, з'явилися нові вищі навчальні заклади в Ніжині, Харкові, Катеринославі та інших містах.
У Галичині місцева польська влада намагалася не допустити українського шкільництва. Справою поширення приватних українських шкіл перейнялося педагогічне товариство «Рідна школа», засноване 1881 року. Велике значення мало товариство «Просвіта», яке дістало право друкувати підручники українською мовою.
Наприкінці XIX ст. в Галичині загострилася боротьба навколо заснування окремого повного українського університету у Львові, оскільки керівництво й викладацький склад Львівського університету були польськими.
На Буковині, прилученій до Австрії 1775 року, були лише німецькі, румунські, польські народні школи. У 1875 році
засновано Чернівецький університет з німецькою мовою викладання. На Закарпатті вищої освіти не було, середня велася лише угорською мовою.
Наука
У другій половині XIX ст. в університетах Наддніпрянської України працювали видатні вчені, як-от: у Харківському — хімік М. Бекетов, математик О. Ляпунов, у Київському — астроном Ф. Бредіхін, у Новоросійському — фізіолог І. Сеченов, медики М. Гамалія, М. Скліфосовський, біолог І. Мечников.
В історичній науці плідно працювали М. Костомаров, В. Антонович, О. Лазаревський та інші дослідники, що об'єктивно висвітлювали історію України, козацтва, проблеми походження українського народу. У 80-90-ті pp. почалася активна наукова діяльність молодого покоління істориків — О. Єфименко, Д. Багалія, Д. Яворницького та ін.
Дмитро Яворницький (1855-1940)
Історик, археолог, етнограф, фольклорист, письменник. Автор праць з історії Запорізької Січі та козацтва.
Величезне значення для розвитку освіти й науки на західноукраїнських землях мало засноване в 1892 році у Львові Наукове товариство ім. Шевченка.