Їх роль у соціально-економічному розвитку України

Ганебна поразка царської Росії у Кримській війні (1853-1856 рр.) змусила передову частину російських правлячих кіл замислитися над розробкою та впровадженням реформаційного курсу, спрямованого на модернізацію економіки держави.

У середині XIX ст. царизм вимушений був стати на шлях ліквідації кріпосницької системи. За словами російського царя Олександра ІІ, краще це було зробити «згори», ніж чекати, коли селяни звільняться «знизу», тобто самостійно. Згідно з селянською реформою 1861 р. було звільнено від кріпацтва 5,3 млн. селян, вони отримали у своє розпорядження земельні наділи.

Водночас реформа була проведена у такий спосіб, щоб поміщики не тільки не зазнали втрат, а, навпаки, виграли. Їх землю відразу викупила держава по завищеній ціні. Тож селяни мусили сплачувати гроші не окремим поміщикам, а державі впродовж 49-ти років. А для того, щоб ці гроші сплачувалися своєчасно і в повному обсязі, держава встановила відповідальність селянської общини за це. Крім того, внаслідок реформи селяни втратили понад 15% загальної площі землі, яка раніше перебувала в їх користуванні. В Катеринославській та Полтавській губерніях відрізані у селян землі доходили до 40%, в Харківській і Чернігівській – до 30%. 220 тис. селян взагалі були звільнені без землі, 100 тис. отримали наділ до 1 десятини, 1 млн. 600 тис. (в загальній кількості близько 3-х млн. селян, що жили на Україні) отримали від однієї до трьох десятин.

Визначальним фактором капіталістичного розвитку сільського господарства стало дрібнотоварне селянське господарство, яке поступово розорялося. Соціальні суперечності загострювали і чисельні залишки феодальних відносин. Капіталістичні відносини руйнували і дворянські латифундії, землю яких скуповували зростаюче куркульство та купці.

Слідом за селянською царизм провів ще низка реформ, які охоплювали різні сторони економічного і суспільного життя країни і мали на меті прискорити капіталістичні перетворення. У 1862 р. була проведена фінансова реформа, яка вводила золоте забезпечення карбованця, що надало йому стійкість і централізувала управління грошима в руках міністерства фінансів. Наступного року запровадженням нового університетського статуту було відкрито доступ до освіти нижчим станам населення. В січні 1864 р. вийшло положення про організацію земств, а в 1870 р. про створення міських дум. – органів місцевого самоврядування. Обрані до цих органів так звані гласні займались питаннями благоустрою, відкриттям лікарень, шкіл, притулків, будівництвом і утриманням шляхів, колодязів та ін. В листопаді 1864 р. була введена судова реформа, що призвела до встановлення відкритого некастового суду присяжних. Проведена у 1862-1874 рр. військова реформа скасувала рекрутські набори. Були проведені й інші реформи: цензурна, поліцейська тощо.

Проведені царизмом у 1860-1870-х рр. реформи, попри свою обмеженість, дали значний поштовх перетворенню феодальної країни в буржуазну монархію, розвитку капіталістичних відносин, економічному зростанню країни. По-перше, з ліквідацією кріпацтва економіка отримала ринок найманої робочої сили, якої їй не вистачало раніше. По-друге, внаслідок розширення за рахунок частини селянства такої соціальної верстви, як купецтво, збільшилися капітали, що направлялися у виробництво й торгівлю. По-третє, в суспільному житті дедалі більше зростає роль промислової, фінансової й торговельної буржуазії. Міста починають виконувати роль не тільки адміністративних, а передусім індустріальних центрів, а тому дуже швидко розвиваються.

Поштовхом до промислового підйому стало будівництво мережі залізниць, що з’єднала на кінець століття всі великі міста (Харків, Київ, Катеринослав, Одеса, Миколаїв, Херсон, Маріуполь, Полтава, Севастополь та інші). Особливе значення серед залізниць належало Катеринінській, яка в 1884 р. зв’язала Кривий Ріг з Донбасом. Окрім іншого, ця залізниця зумовила по суті друге народження Катеринослава, бурхливий розвиток його промисловості, зокрема металургії. Адже саме сюди найзручніше було доставляти й донбаське вугілля, й криворізьку руду.

В Україні починає швидко розвиватись капіталістична промисловість. З 1861 по 1900 рр. в Україні більш як у 115 разів зріс видобуток кам’яного вугілля, у 158 разів – залізної руди. Наприкінці XIX ст. Україна давала понад половину загальноімперської виплавки чавуну (92 млн. пудів), трохи менше половини заліза і сталі (59 млн. пудів). Тут було зосереджено понад 30% всіх машинобудівних заводів імперії. Україна стала основним районом виробництва сільськогосподарської техніки і цукру в країні. Тож, на відміну від Західної України, яка залишалася відсталою окраїною Австро-Угорщини, Підросійська Україна дедалі ставала усе більш розвиненою в економічному відношенні частиною імперії.

Нові копалини і заводи (особливо металургійні і механічні) будувались переважно на кошти іноземних капіталістів (бельгійських, французьких, англійських, німецьких). Іноземний капітал в кам'яновугільній, залізорудній і металургійній промисловості України зайняв ключові позиції. На багатьох заводах адміністративно-технічний персонал, інженерно-технічні працівники майстри і навіть частина кваліфікованих робітників були теж іноземцями. Багато було і робітників, що прибули з Курської, Орловської, Тульської, Воронезької та інших губерній Росії. Тож, і частина буржуазії, насамперед, власники великих промислових підприємств, і найбільш соціально активна частина робітничого класу не сприймали суто національні українські інтереси. Крім того, економіка українських регіонів, наприклад, Криворіжжя та Донбасу, була більшою мірою пов’язана з російськими губерніями, ніж між собою. Зазначені обставини не могли повністю зупинити процес формування української нації, але дуже гальмували цей процес.

10.3. Національно-демократичний рух

Національно-демократичний рух на Україні в II пол. XIX ст. проходив в умовах жорстоких поліцейських переслідувань царизму. Після розгрому Кирило-Мефодіївського братства студентська молодь Києва і Харкова створювала таємні гуртки, що пропагували необхідність боротьби проти царизму і шовінізму. Вони випускали прокламації, рукописні журнали під назвою «Гласність» у Києві і «Вільне слово» у Харкові. Повернувшись із заслання, члени Кирило-Мефодіївського товариства теж розгортають роботу. У 1861 р. ними починає видаватись в Петербурзі український журнал «Основа».

Специфічними осередками національно-визвольного руху на Україні стають напівлегальні чи нелегальні організації демократичної інтелігенції, що дістали назву «Громади». Перша така таємна громада виникла у Києві на рубежі 1860-1861 рр. Її ідеологами були Володимир Антонович, Павло Чубинський, Михайло Драгоманов. Громади також виникають в Харкові, Чернігові, Полтаві, Одесі та інших містах. Вони підтримують зв'язки з журналом «Основа». У 1862 р. Чубинським був написаний вірш «Ще не вмерла Україна», що закликав українців до боротьби за волю і який був із захопленням зустрінутий українською громадськістю. Незабаром до нього М.Вербицьким була написана музика. Ця пісня стала всенародною, гімном для борців за визволення українців від російсько-польсько-австрійського гноблення. Поступово громади об’єднувались в єдину загальнодемократичну організацію.

Царизм вживав заходи по придушенню національно-демократичного руху. Поряд з переслідуванням членів громад в 1863 р. міністром внутрішніх справ Валуєвим був виданий циркуляр, яким заборонялось друкування українською мовою шкільних підручників, науково-популярних і навіть релігійних творів. Цю заборону Валуєв «обґрунтовував» тим, що ніби ніякої окремої української мови не було, немає тому, що і бути не може. А через 13 років сам цар підписав Емський указ, яким не тільки заборонялось друкування українською мовою книжок, але й ввозити їх з-за кордону. На Україні також заборонили читання лекцій українською мовою, театральні вистави і навіть співати в школах українські пісні. Хоча, правду кажучи, якихось особливих переслідувань з боку царизму за порушення зазначених указів не було. ,

Скориставшись цим, всупереч заборонам в 1860-1890 рр. громади розгорнули велику культурно-демократичну діяльність. Створене Південно-західне товариство видавало українські пісні. Громади займались розвитком земського і міського самоврядування, всюди зміцнюючи українство, захищаючи основи національної культури і ідеології. Вони навіть переносили свою діяльність за межі царської Росії. В кінці 1880-х роках виникли гуртки так званих свідомих українців, що намагались перетворити український культурний рух в політичний. У 1897 р. на основі об’єднання 20 українських громад В.Антонович і О.Кониський заснували Загальну Українську Безпартійну Організацію. Вона відкрила видавництво «Вік» і допомагала переслідуваним царизмом революціонерам.

Австро-Угорську імперію населяли десятки народів, що мали різні мови, історичні корені, рівень культурного розвитку. Відчуваючи постійну загрозу її розпаду, австрійська влада мусила піти на деякі поступки у національному питанні. Вона дещо лібералізувала політичний режим у імперії. Політичні права одержали й українці, які отримали право обирати депутатів загальноімперського парламенту і крайового сейму, видавати журнали, газети тощо. У Львові в 1868 р. було утворене культурно-просвітницьке товариство «Просвіта», яка відіграла значну роль в розвитку самосвідомості західних українців. У 1873 р. у Львові виникло літературне товариство ім. Т. Шевченка, яке видавало журнали та книжки. На його базі в 1892 р. було засновано Наукове товариство ім. Т. Шевченка (НТШ), яке мало мету об’єднати діяльність усіх вчених України і видавало наукові збірники. Михайло .Грушевський у НТШ очолював історико-філософську секцію. Завдяки його і Івана .Франка клопотанням у Львові було створено Всеукраїнський культурний центр.

10.4. Революційно-демократичний і робітничий рухи

У 1860-1890 рр. в Україні поряд з національним розгортався і революційно-демократичний, а потім і робітничий рух. Найбільш відомим революційно-демократичним рухом було народництво, який започаткувала революційне настроєна молодь. Метою народників було повалення царизму шляхом селянського повстання і встановлення соціалістичного ладу в країні на базі існуючої селянської общини. Йдучи «в народ», революційна молодь намагалась за якихось 2-3 роки підняти селян і здійснити «соціальний переворот». І хоч народники проявили величезний ентузіазм, проте їх дії потерпіли поразку, бо вони йшли хибним шляхом.

Народницький рух пройшов ряд етапів – від створення таємних організацій для ведення агітації на селі і до проведення політичного терору. Високою організованістю й активністю в Україні відзначалася діяльність осередків загальноросійської народницької організації «Земля і воля». Великого розголосу в 1876-1877 рр. набула так звана Чигиринська змова. Група київських народників, яку очолював Я. Стефанович, вирішила використати заворушення селян в Чигиринському повіті. Спираючись на наївний монархізм селянства, вони підробили і розповсюджували від імені царя грамоту, який нібито закликав селян збиратись у «таємні дружини» і скинути поміщицьке ярмо. Змова була розкрита, поліція схопила організаторів. Усього вона арештувала близько 1000 осіб.

У відповідь на репресії царизму нова народницька організація «Народна воля» зробила основною формою боротьби проти царизму терор проти урядовців. Але після вбивства царя Олександра ІІ у 1881 р., жандарми провели масові арешти народників. Народницький рух увійшов у період кризи і став занепадати.

Поряд з народництвом на Україні в 1870-х рр. розгортається робітничий рух. Важка виснажлива праця по 12-14 годин на добу, грабіжницька політика штрафів, тяжке життя робітників призводило до виникнення страйкового руху Перший страйк робітників України відбувся в 1869 р. на Грудецькому цукровому заводі. В 1870 р. бастували будівельники Харківського залізничного вокзалу, а в 1871 р. – робітники Миколаївського порту, в 1874 р. – шахтарі Юзівки, в 1875 р. – ливарники Одеси. В 1870-х роках на Україні відбулось 30 страйків, а за 1885-1895 рр. – понад 80. Царизм всіляко душив робітничий рух.

Робітники разом зі студентами починають створювати таємні гуртки. В 1870-х рр. студенти Одеського університету організували на ряді підприємств робітничі гуртки, які Є.Заславський і В.Обнорський об'єднали в 1875 р. в єдину організацію «Південноросійський союз робітників». Союз керував страйками і встановив зв’язки з робітниками підприємств Миколаєва, Херсона, Харкова та інших міст України.

3 виникненням робітничого руху створились передумови для розповсюдження марксизму. На Україні з’являються твори К. Маркса і Ф. Енгельса, перекладені на російську мову. Одним з перших на Україні став викладати економічне вчення Маркса та популяризувати основні положення його вчення доцент Київського університету М.І.Зібер (1844-1888 рр.). У тісному з’язку із загальноросійським революційним рухом з кінця 1880 р. виникають перші марксистські гуртки в ряді промислових центрів України, в тому числі і в Катеринославі. В 1890-х рр. слідом за Петербургом і Москвою в Катеринославі розгортається широка робота по розповсюдженню марксизму серед робітників.

У 1995 р. В. Ульянов (Ленін) створює «Союз боротьби за визволення робітничого класу», революційну організацію, що ставила за мету повалення царизму і боротьбу проти капіталізму. Невдовзі «Союзи боротьби» були створені в інших містах Росії. В Катеринославі активно пропагували марксизм П.Точиський, Г.Ліндов, О.Винокуров, І.Лалаянц, І.Бабушкін, Г.Петровський, К.Петрусевич та ін. Наприкінці 1897 р. катеринославські марксистські гуртки були об’єднані в «Катеринославський Союз боротьби за визволення робітничого класу». У березні 1898 р. в Мінську зібрались представники російських соціал-демократичних організацій на І з'їзд, що прийняв рішення про створення Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП).

Окрім осередків загальноросійських партій в Україні створюються партії, які на перше місце ставлять національні гасла. На Галичині в 1890 р. утворюється «Русько-українська радикальна партія» (РУРП), яка прагнула в своїй діяльності поєднати теоретичні засади соціалізму з захистом соціальних та національних інтересів українців. У 1890 р. у Харкові утворюється Революційна українська партія. В 1896 р. виникає партія клерикального спрямування «Русько-український союз». У 1899 р у Львові утворюється «Українська націонал-демократична партія» (УНДП) – наймасовіша і найвпливовіша партія в українському таборі Галичини, яка боролась за самостійність України. Створення політичних партій лівого спрямування свідчило про активізацію суспільного життя в Україні, посилення національно-визвольного руху й наближення революційних подій.

Контрольні запитання

1. Чому Росія зазнала поразку в Кримській війні?

2. Які політичні й соціально-економічні наслідки мала поразка Росії в Кримській війні?

3. У чиїх інтересах була проведена селянська реформа 1861 р.?

4. Які буржуазні реформи були проведені у 1860-1870-х рр.?

5. Якими були економічні й соціальні наслідки буржуазних реформ 1860-1870-х рр.?

6. Чиї інтереси відбивав народницький рух, які методи боротьби застосовували революціонери народники?

7. Що зумовило виникнення робітничого руху в Україні?

8. Що обумовило формування української нації й що гальмувало цей процес?

Теми рефератів

1. Проведення селянської реформи в Україні.

2. Земська і судова реформа в Україні.

3. Розвиток міст в Російській Україні.

4. Економічний розвиток Катеринослава у другій половині ХІХ ст.

5. Суспільно-політичне життя західноукраїнських земель у другій половині ХІХ століття.

6. Проблеми формування української нації у ХІХ столітті.

7. Катеринославський Союз боротьби за звільнення робітничого класу.

Хронологічна таблиця

1657, жовтень Обрання гетьмана І.Виговського

1658, вересень Рішення Гадяцької ради про утворення Князівства

Руського

1659, липень Поразка московського війська під Конотопом

1659 Обрання гетьмана Ю.Хмельницького

1663–1665 Гетьманування П.Тетері на Правобережжі

1663–1668 Гетьманування І.Брюховецького на Лівобережжі

1665–1675 Гетьманування П.Дорошенка

1667 Андрусівське перемир’я

1672–1687 Гетьманування І.Самойловича

1687–1708 Гетьманування І.Мазепи

1700–1721 Північна війна Росії з Швецією.

1709 Полтавська битва. Зруйнування царськими військами Чортомлицької Січі

1709 Підписання І.Скоропадським Решетилівських статей

1708–1722 Гетьманування І.Скоропадського

1711–1732 Існування Олешківської Січі

1727–1734 Гетьманування Д.Апостола

1734–1775 Нова Січ

1734–1750 Правління гетьманського уряду на Україні

1750–1764 Гетьманування К.Розумовського

1768–1769 Коліївщина

1768 – 1774 Російсько-Турецька війна

1772, 1793, 1795 Поділи Речі Посполитої

1771–1774 Захоплення Галичини та Буковини Австрією

1775 Знищення Запорозької Січі

1783 Приєднання Криму до Росії

1783–1785 Одержання українською старшиною прав російського дворянства

1776 Заснування Катеринослава (Дніпропетровська)

1787–1791 Російсько-турецька війна

1814-1861 Роки життя Т.Г. Шевченка

1825, грудень – 1826, січень Повстання декабристів

1830–1840 Діяльність “Руської трійці”

1845–1847 Діяльність Кирило-Мефодіївського братства

1848 Скасування кріпосництва в Галичині

1853–1856 Кримська війна

1861 Скасування кріпосництва в Росії

1860–1861 Виникнення першої Громади в Києві

1862 Указ П.Валуєва про обмеження видання книг, заборону викладання українською мовою в школах

1868 Заснування у Львові товариства „Просвіта”

1870–1880 Народницький рух в Україні

1876 Емський указ царя про заборону видання книг українською мовою та ввозу їх з-за кордону

1876-1877 “Чигиринська справа”

1881, 1 березня Вбивство народовольцями царя Олександра ІІ

1892 Заснування у Львові Наукового товариства

ім. Т.Г.Шевченка

1897 Виникнення Загальної Української

безпартійної організації

Кінець 1880-х рр. Утворення марксистських гуртків на Україні

1900 Утворення у Харкові Революційної

Української партії (РУП).

Література

1. Бойко О.Д. Історія України (запитання і відповіді). – К., 1997.

2. Бойко О.Д. Історія України: Посібник. – К., 2001.

3. Борисенко В. Курс української історії. – К., 1997.

4. Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII – початок ХХ ст.). – Львів, 1996.

5. Грабовський С., Ставрояні С., Шкляр Л. Нариси з історії українського державотворення. – К., 1991.

6. Грушевский М. Очерк истории украинского народа. – К., 1991.

7. Історія України: Нове бачення. Т.1. – К.,1995.

8. Історія України в особах: IX-XVIII ст. – К., 1993.

9. Когут З. Російський централізм і українська автономія. Ліквідація Гетьманщини (1760-1830). – К., 1996.

10. Пічник М.С. Варшава, Москва і Стамбул у боротьбі за Україну (1657- 1665 рр.). – Львів, 1998.

11. Політична історія України: Посібник для студентів вузів. – К., 2001.

12. Рибалка І. Історія України. Ч.1.- Харків, 1995.

13. Смолій В.А., Степанков В.С. Українська державна ідея XVII – XVIII ст.: Проблеми формування, еволюції, реалізації. – К., 1997.

14. Смолка А.С. Соціально-економічна думка та політика в Україні XVII – на початку XVIII ст. – К., 1996.

15. Шевчук В.П., Тараненко М.Г. Історія української державності: Курс лекцій. – К., 1999.

16. Яковлєва Т. Гетьманщина в другій половині 50-х років XVII століття. Причини і початок Руїни. – К., 1998.