Угода про правонаступництво стосовно державних архівів колишнього Союзу РСР

Архіви представляють велику цінність, і не тільки для наукових і культурних цілей, але і для організації держави, для її благополуччя. Держава являє єдність минулого, сьогодення і майбутнього. Віденська конвенція 1983 закономірно присвятила спеціальну частину архівів.

Предметом правонаступництва є державних архівів держави-попередниці. Під цим розуміється сукупність документів будь-якої давнини, вироблених або придбаних попередником, які належать йому відповідно до її внутрішнього права і зберігаються ім. Як загальне правило перехід архівів не супроводжується компенсацією (ст. 23).

Правонаступництво не стосується архівів, які перебувають на території попередника, але належать третій державі відповідно до внутрішнього права держави-попередниці (ст. 24). Здається, що й архіви, що належать третім країнам відповідно до міжнародного права, також не можуть бути предметом правонаступництва. У разі їх передачі держава-попередник несе міжнародно-правову відповідальність.

Ці питання мають істотне значення для Росії, в якій знаходяться архіви деяких країн, захоплені гітлерівською Німеччиною, а після її поразки вивезені в СРСР. Основи законодавства РФ про архівний фонд РФ і архівах забороняють вивіз документів з державних архівів. Разом з тим передбачено, що якщо договором встановлено інші правила, то застосовуються правила договору (ст. 25).

Конвенція закріпила принцип збереження цілісності державних архівних фондів. Цей принцип знайшов втілення в Угоді про правонаступництво щодо державних архівів колишнього Союзу РСР, укладену в рамках СНД в 1992 р.. Виходячи з принципу цілісності та неподільності архівних фондів, учасники не будуть претендувати на фонди, що утворилися в результаті діяльності вищих державних структур колишніх Російської імперії та СРСР, які зберігаються "за межами їх території" (ст. 1.)

Одночасно учасники взаємно визнали перехід під їх юрисдикцію державних архівів, включаючи архіви загальносоюзного рівня, що знаходяться на їх території (ст. 2). Отже, розділ архівів зроблений по найбільш простому критерію - територіальним. У цьому світлі витлумачені та принцип цілісності фондів.

При об'єднанні держав архіви переходять до об `єднаного державі. Для всіх інших випадків встановлені практично спільні основні правила. Частина архівів держави-попередниці, яка повинна знаходитися на території держави-наступника в інтересах нормального управління її територією, переходить до цього наступнику. Переходить також частина архівів, що має безпосереднє відношення до території наступника [25].

Попередник зобов'язаний надати наступнику відомості, що стосуються його права на територію, що визначають його межі, а також ті, які необхідні для з'ясування змісту документів з переданого архіву. Це важливе положення не знайшло відображення в Угоді між країнами СНД, але думається, що воно передбачається з урахуванням цілей і принципів Статуту СНД [38, с.27].

Висновки до розділу 3

Міжнародні договори колишнього СРСР про кордони та їхні режими торкаються інтересів усіх держав-правонаступниць. Україна, держава, яка виступає правонаступницею СРСР прийняла від Союзу низку угод стосовно правонаступництва та відповідно від деяких відмовилась. Було створено СНД на основі розпаду СРСР, що перейняла від Союзу відповідні частки предметів правонаступництва.

Також Україною були підписані важливі для неї ж угоди, з яких слід виділити такі як, Угода про правонаступництво стосовно державних архівів колишнього Союзу РСР, Угода про розподіл усієї власності колишнього СРСР за кордоном, Угода про створення Співдружності Незалежних Держав від 21 грудня 1991 року

ВИСНОВКИ

В результаті проведеного аналізу особливостей інституту правонаступництва держав доведено, що правонаступництво можна розглядати в якості своєрідної міжнародно-правової гарантії, що забезпечує сталість міжнародних відносин у процесі заміни одних держав-суб`єктів міжнародного права іншими. Підтвердженням ефективності такої гарантії виступає той факт, що міжнародне правонаступництво постійно зазнає змін, пов`язаних із загальним прогресивним розвитком міжнародного права. Отже, правонаступництво держав означає перехід прав та обов'язків однієї держави до іншої внаслідок виникнення або припинення існування держави чи її територіальних змін, а також зміну однієї держави іншою при несенні міжнародної відповідальності за міжнародні стосунки між такими територіями. Існування універсальних договірних норм в інституті правонаступництва держав забезпечує надійні правові підстави сучасних міжнародних відносин. Коло суб'єктів міжнародних відносин постійно змінюється. Виникають нові держави, інші припиняють своє існування, у зв'язку із чим виникає питання правонаступництва. Протягом існування інституту правонаступництва в міжнародному праві вчені виділяють декілька видів, зокрема: універсальне (повне) правонаступництво, часткове правонаступництво та "Tabula rasa" (з «чистого аркуша»).

Також важливе місце у правонаступництві держав має поняття «континуїтету» держави. «Континуїтет» - це принцип, за яким держава як суб'єкт міжнародного права, незважаючи на зміни, пов'язані з її системою органів влади, назвою чи конституційним устроєм, залишається суб'єктом міжнародного права. Тобто, континуїтет держави має за мету продовження існування держави як суб'єкта міжнародного права та збереження її ідентичності.

На сьогодні правонаступництво держав регулюється не тільки нормами звичаєвого (загального міжнародного) права, але й відповідними міжнародно-правовими кодифікованими актами - Віденською конвенцією про правонаступництво держав щодо договорів 1978 року та Віденською конвенцією про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 року. Конвенція 1983 року досі не вступила в силу. Не зважаючи на той факт, що до дедлайну збору підписів на вступ у силу Конвенції 6 держав її підписали, вони так і залишилися виключно підписантами даного документу, не завершивши процес визнання обов’язковості даного договору для їх внутрішнього законодавства, не ратифікувавши його.

Питання про правонаступництво стосовно договорів СРСР, державної власності, державних архівів і державних боргів СРСР виступає в якості одного з найважливіших наслідків припинення існування Радянського Союзу. Україна в особі своїх вищих органів влади визначила правонаступництво в тих випадках, коли в силу міжнародного права це підлягає вирішенню одностороннім волевиявленням, а в інших випадках — шляхом укладання відповідних міжнародних угод. При укладанні міжнародних договорів з різноманітних аспектів правонаступництва Україна виходила зі своїх національних інтересів.