Розмежування компетенції між Федерацією і землями
Згідно зі ст. 30 Конституції “здійснення державних повноважень і виконання державних завдань належить землям, оскільки дійсний Основний Закон не встановлює чи не допускає іншого порядку”[282]. Але ця норма відразу уточнюється у наступній статті: “Федеральне право має перевагу над правом земель”[283]. До відання останніх відносяться сфери їхньої виняткової компетенції, що чітко не визначені в Конституції і мають залишковий характер (ст. 70), а також сфера конкуруючої компетенції у випадках, коли Федерація не використовує своїх повноважень у цій сфері.
Фактичне розмежування компетенції між Федерацією і землями свідчить, що у сфері законодавчої компетенції домінує Федерація, а у сфері управління і правосуддя – землі.
У сфері законодавчої компетенції розрізняються:
• виняткова компетенція Федерації;
• конкуруюча компетенція Федерації і земель;
• компетенція із прийняття основ федерального законодавства;
• виняткова компетенція суб’єктів Федерації.
У сфері виняткової компетенції Федерації перебувають зовнішні зносини, оборона й безпека, регулювання відносин із приводу свободи пересування і вибору місця проживання, паспортизація, іміграція, фінансове та валютне регулювання, грошова емісія, федеральний, залізничний і повітряний транспорт, інформація і зв’язок, федеральна державна служба, охорона промислової власності, авторське й видавниче право, митне регулювання і деякі інші (ст. 73).
У сфері конкуруючої компетенції землі можуть приймати законодавчі акти доти й постільки, доки й оскільки Федерація не використовує свої законодавчі повноваження. До сфери конкуруючої компетенції відносяться цивільне, кримінальне і процесуальне право, відносини, зв’язані з реалізацією конституційного права на об’єднання і свободу зборів, господарське право, трудове право, законодавство про промислові корпорації, про купівлю-продаж земельних ділянок, земельне й житлове законодавство, правила дорожнього руху і річкового судноплавства, майже все податкове законодавство та деякі інші (ст. 74).
Федерація вправі приймати основи законодавства, якірегулюють правове положення посадових осіб, які перебувають на державній службі в органах земель, муніципалітетах і інших органах місцевого самоврядування, а також встановлюють загальні принципи організації і функціонування вищої школи, преси і кінематографії, охорони природи, землевпорядження і водокористування, служби реєстрації та інформації, мисливського господарства. Землям надане право конкретизації основ законодавства.
Усе, що не відноситься до виняткової компетенції Федерації, до конкуруючої компетенції і до основ законодавства, входить у виняткову компетенцію земель. У порівнянні з величезною компетенцією штатів у Сполучених Штатах Америки автономія земель Федеративної Республіки Німеччини не є значною. До їхнього відання відноситься конституційне законодавство й адміністративний устрій земель, будівництво, місцеві фінанси, культура, школа, засоби масової інформації, деякі аспекти соціальної сфери й законодавство про місцеве самоврядування. Останнє пояснює, чому у Німеччині склалися різні системи місцевого самоврядування. Землі, однак, мають право укладати міжнародні угоди (наприклад, у 1965 р. Баварія уклала Конкордат із Ватиканом).
Здійснення виконавчої влади й управління відноситься переважно до компетенції земель. Урядово-адміністративні органи земель здійснюють виконання не тільки своїх законів, але й федеральних, зокрема, з доручення органів Федерації. Виконавчими органами влади є земельні уряди, а прем’єр-міністр (буквально – “міністр-президент”) поєднує у своїй особі функції глави уряду і глави “держави”, тобто глави землі. Уряд підзвітний ландтагу. Ландтаги однопалатні; виключення складає Баварія, у якій місцевий парламент має двопалатну структуру.
Землі мають досить розвинені форми безпосередньої демократії. Якщо федеральний Основний Закон передбачає проведення референдуму тільки у випадках територіальних змін, то в землях одержали поширення конституційні й законодавчі референдуми, народна ініціатива для розпуску ландтагу, народна законодавча ініціатива.
Земельні органи влади
Вищими представницькими органами в землях ФРН є ландтаги (земельні парламенти). У Бремені й Гамбурзі вони йменуються міськими зборами, а в Берліні – палатою депутатів.
Виборча система у більшості земель багато в чому ідентична тій, яка застосовується при виборах у Бундестаг. У більшості земель на виборах до ландтагів застосовуються змішана виборча система.В усіх землях встановлений п’ятивідсотковий загороджувальний бар’єр: партії, які зібрали менше п’яти відсотків голосів виборців, усуваються від участі в розподілі мандатів.
В окремих землях виборчі системи мають індивідуальні особливості, поєднуючи елементи пропорційної з мажоритарною або представлені чистою пропорційною системою.
Ландтаги німецьких земель – однопалатні органи. Однак у Баварії поряд із ландтагом є друга палата – сенат, який формується на основі корпоративного принципу. У його склад входять по декілька представників від сільського й лісового господарства, від промисловості і торгівлі, від ремесел, від осіб вільних професій, від профспілок, від кооперативів, від церкви, від благодійних організацій, від вищих шкіл і академій, від общин і об’єднань громад. Сенат – законодорадчий орган, однак, він має право законодавчої ініціативи і може опротестовувати закони, прийняті ландтагом.
Строк повноважень ландтагів у більшості земель складає 4 роки, у землях Північний Рейн-Вестфалія і Саар – 5 років. У конституціях деяких земель передбачена можливість саморозпуску ландтагу до закінчення терміну його повноважень (Гессен, Нижня Саксонія, Північний Рейн-Вестфалія, Баварія, Баден-Вюртемберг, Рейнланд-Пфальц). У практиці таких випадків поки не було.
Внутрішня організація ландтагів багато в чому схожа до внутрішньої організації Бундестагу. Ландтаги створюють свої президії на чолі з головою, утворюють комітети з галузей своєї діяльності, мають право призначення слідчих комітетів. Депутати, які належать до однієї партії, утворюють фракції ландтагу, що, як і в Бундестазі, відіграють значну роль у його діяльності.
Основні повноваження ландтагів земель – розробка і прийняття законів, затвердження бюджету, обрання глави земельного уряду, у деяких землях – затвердження усього складу уряду й парламентський контроль за його діяльністю.
Уряд землі визначається конституціями земель як орган виконавчої влади. Йменується він по-різному: у більшості земель як земельний уряд,у Баварії – державний уряд,у Берліні, Бремені й Гамбурзі – сенат.
Порядок формування уряду в окремих землях має свої особливості. У більшості земель ландтаг на початку своєї легіслатури проводить вибори прем’єр-міністра. Кандидат повинен одержати більшість голосів загального числа депутатів ландтагу. Обраний ландтагом прем’єр-міністр призначає інших членів уряду: у Баварії і Саарі – за згодою ландтагу, у Баден-Вюртемберзі, Нижній Саксонії, Рейнланд-Пфальці – з наступним затвердженням ландтагом членів уряду, у Гессені – з наступним прийняттям ландтагом вотуму довіри урядові. У нових землях, у Північному Рейні-Вестфалії і Шлезвігу-Гольштейні затвердження складу уряду ландтагом не потрібно. У Бремені й Гамбурзі склад уряду (сенату) цілком обирається зборами громадян (міськими зборами). У Берліні палата депутатів обирає правлячого бургомістра, потім він представляє палаті склад сенату, і палата його затверджує.
Уряд землі складається із прем’єр-міністра й міністрів. У Бремені і Гамбурзі сенат складається з першого і другого бургомістра та сенаторів, а в Берліні – із правлячого бургомістра, бургомістра й сенаторів.
Прем’єр-міністр займає керівне положення в уряді. Він визначає основні напрямки політики, керує поточною роботою уряду, спрямовує діяльність окремих міністрів. Як правило, прем’єр-міністр здійснює і деякі функції глави держави, тому що в землях посади президента або губернатора відсутні. Він представляє землю зовні, укладає (за згодою ландтагу) державні договори, здійснює право помилування.
Конституції німецьких земель формально встановлюють парламентську відповідальність урядів перед ландтагами. У більшості земель (Баварія, Гессен, Бранденбург, Саксонія й ін.) ландтаги не можуть винести вотум недовіри окремим міністрам, однак уряд у цілому може отримати вотум недовіри, у деяких землях – конструктивний вотум недовіри.
У кожній німецькій землі існує свій земельний орган конституційного контролю, за виключенням землі Шлезвіг і Гольштейн. Для цього найменшого суб’єкта Федерації функцію конституційного контролю здійснює сам Федеральний конституційний суд.