Типологія міжнародних конфліктів

За засобами конфлікти традиційно прийнято ділити на збройні та незбройні, оскільки власне використання чи не вико­ристання збройних сил в розв'язанні міжнародних суперечностей визначає собою його найголовніші специфічні риси.

Збройні конфлікти, тобто війни є цілеспрямовано орган­ізованими зіткненнями збройних сил конфліктуючих сторін з метою завдання, максимально можливої шкоди та знищення військового і господарського потенціалу противника. Завдаю­чи великої руйнівної шкоди воєнні засоби в міжнародних відносинах є найбільш дієвим способом реалізації зовнішньополітичних інтересів держави, що не одноразово призводило до вибуху війн.

Незбройні конфлікти характеризуються конфронтативними діями ворогуючих сторін не пов'язаними з застосуванням воєнної сили. Зрозуміло, що вони можуть бути попередніми стадіями воєн і розглядатися як форми загострення стосунків, але в сучасних міжнародних відносинах, доволі часто, вони виступають самостійно, наприклад у взаємовідносинах двох полюсів біполярної міжнародної системи. Серед незбройних конфліктів найчастіше визначають:

1. Дипломатичні, що виражаються у ворожих демаршах, як наприклад обмін нотами протесту, оголошення персонами нон-грата окремих дипломатичних працівників, розірвання дипломатичних стосунків між конфліктуючими сторонами.

2. Економічні, що проявляють себе перед усім у так званих "торгових війнах", які здійснюються за допомогою конфронтативно спрямованої митної політики, щодо імпорту товарів, капі­талів, послуг та інформації з протистоячих у ситуації конфлікту країн. Засобами таких конфліктів є також повна або часткова заборона (ембарго) на торгівлю з ворогуючою стороною, яка шляхом політичного тиску може бути поширена також і на треті країни, як це на початку XIX століття практикувала наполеоні­вська Франція щодо Великобританії, а в 60-70х роках США – щодо Куби.

3. Інформаційно-пропагандистськіпов'язані з активним втручанням в інформаційне "поле" конфліктуючої сторони з метою порушення внутрішньої стабільності, розпалювання національної, соціальної чи релігійної ворожнечі, закликів до різних форм непокори владі.

4. Культурні конфлікти визначаються конфронтативними заходами держав світу пов'язаними з повною або частковоюзабороною поширення у тій чи іншій країні літератури, му­зичної, кіно чи відеопродукції що походить зі сторони ворогу­ючої країни. Прикладом такого можуть бути заходи Франції спрямовані на обмеження поширення в країні так званої аме­риканської "масової" культури або повна її заборона в цілому ряді арабських країн.

За географічними масштабамиміжнародні конфлікти можна поділити в порядку їх розширення на три типи: локальні, регіональні та глобальні.

Локальними є конфліктами для яких характерне поширення:

- в прикордонних районах суміжних держав (як наприк­лад Індо-Пакистанський конфлікт чи Іраксько-Іранська війна);

- в окремих невеликих географічних пунктах відносно їх приналежності (конфлікт між Великобританією та Аргенти­ною за Фолклендські (Мальвінські) острови);

- на невеликих територіях конфліктуючих сторін (арабо-ізраїльські війни 50-70х років).

Регіональні конфлікти отримують поширення в більшій частині країн регіону або охоплюють його повністю. Такого типу конфлікти характеризуються, на відміну від попередніх, великими обсягами залучених до боротьби ресурсів, та як правило, середньою тривалістю.

Глобальні конфлікти або світові війни охоплюють прак­тично весь світ, оскільки якщо не прямо то принаймі опосе­редковано зачіпають всі регіони, всі країни світу, навіть в тому випадку коли вони не приймають безпосередньої участі у воє­нних діях.Такі конфлікти характеризуються величезними те­риторіальними та ресурсними масштабами боротьби між про­тистоячими коаліціями. Вони, як правило, також є середньотривалими про що свідчить те, що І світова війна тривала 4 роки, ІІ – 6 років, що пояснюється міжрегіоніальним характером ТВД, які включали в себе сухопутні, морські та океанічні ділянки су­марною площею декілька мільйонів кілометрів квадратних.

За складом конфліктуючих сторін міжнародні конфлі­кти досить таки чітко діляться на: двосторонні, багатосторонні та коаліційні.

Двосторонні конфліктні, як правило випливають 3 ­тери­торіальних, етнічних та релігійних протиріч, що виникають між суміжними державами, власне тому такі вони переважно мають локальний, затяжний характер. В окремих випадках двосторонні конфлікти також можуть відбуватися на міжрегіональному рівні, як наприклад японо-американська "торгова війна" 70-80х років, або війна між Іспанією та США на початку XX століття.

Багатосторонні конфлікти характеризуються хаотичним або поступовим втягненням держав у боротьбу між тими чи іншими їх угрупованнями, спричиненими переважно протиріччями політичного, економічного та військового характеру. Такого типу конфлікти мають здебільшого регіональний мас­штаб та є середньотривалими, а в окремих випадках вони та­кож можуть бути затяжними, як наприклад - Центральноамериканський, що пояснюється різним співвідношенням залу­чених ресурсів та масштабів території на якій відбувається конфлікт. Тут мається на увазі закономірність щодо того, що при великих географічних масштабах використання ресурсів в конфлікті не може бути швидким.

Коаліційні конфлікти, на відміну від попереднього типу, є наперед організованим, одномоментним втягненням держав в протиборство. Тобто створена заздалегідь коаліція держав розпочинає дії згідно так званого casus foederis, на основі по­передньо укладених союзницьких угод про воєнні та політичні гарантії взаємної безпеки. Такі угоди мають конфронтативний характер, оскільки завжди спрямовані проти тої чи іншої держави, або протистоячої коаліції. Так задовго до І світової війни були створені ворогуючі коаліції: Троїстий союз та на основі франко-російського договору - Антанта. Втягненню держав Європи у II світову війну передувало укладення Німеч­чиною та Італією, так званого, "Сталевого пакту" та надання англо-французьких гарантій Польщі і Румунії. Коаліційні кон­флікти в XX столітті, як правило, мали глобальний характер, відзначалися середньою (4-6 років) тривалістю та величезни­ми ресурсами, що залучалися до протиборства.

За тривалістю міжнародні конфлікти, як видно з попе­редніх класифікацій, діляться на: короткотривалі (блискавичні), середньотривалі та довготривалі (затяжні).

Короткотривалі або блискавичні конфлікти загалом є локальними та характеризуються незначними обсягами ре­сурсів, що залучаються до конфронтації, їх тривалість може коливатися у проміжку від кількох днів до кількох місяців. Вони відбуваються переважно на двосторонній основі, а значно рідше-багатосторонній, як наприклад Суецький, де конфліктуючими сторонами були Великобританія, Франція та Ізраїль з одного боку і Арабська Республіка Єгипет – з іншого.

Середньотривалі конфлікти відбуваються на протязі близько 4-6 років і характеризуються переважно регіональним та глобальним геопросторовим масштабом. Вони, як правило, відбуваються на коалщшній основі та відзначаються величез­ними ресурсами, що застосовуються в протиборстві. У XX столітті такими міжнародними конфліктами стали обидві світові війни, які,суттєво змінили міжнародні відносини, ставши "ка­талізаторами" процесу трансформації міжнародної системи.

Довготривалі або затяжні конфлікти тривають на про­тязі від 6-7 до 10 і більше років. Для них характерні як регіо­нальні так і локальні географічні рамки та невеликі масштаби ресурсів, що при цьому використовуються. Такого типу конф­ліктом є наприклад ірано-іракський, який тривав загалом близько 10 років. Однак, як виняток, можна назвати японо-американську торгову війну, яка маючи міжрегіональний ха­рактер, тривала майже двадцять років.

ТMB як наука і навчальна дисципліна має багато спільного у плані досліджуваної проблематики і предметного поля з історією, політичною географією, міжнародною економікою, міжнародним правом, основами дипломатії, соціологією політики й особливо з політологією. Зокрема, сучасний дослідник М. Гуннель навіть підкреслив: "Основним предметом науки про міжнародні відносини є владні відносини... Її предмет співпадає з предметом політичної науки... Різне лише географічне поле". На нашу думку, з подібним твердженням можна погодитися тільки частково. А для цього важливо спробувати чітко визначити або хоча б окреслити предмет, коло основних питань, які вивчає наука про міжнародні відносини. Про існування такого предмета свідчить наявність цілого ряду проблем, сутність яких, при всьому багатстві взаємозв'язаного і взаємозалежного світу, не зводиться до внутрішньополітичних відносин, а має власну динаміку, дихає власним життям. Признаючи, що задовільного вирішення питання про те, як висловити цю сутність, поки не знайдено, не варто забувати, що мова йде про різні види політичної діяльності, що використовують різні засоби (наприклад: армія, військова стратегія і дипломатія в зовнішній політиці; поліція, державне право і податки - у внутрішній), мають різні можливості (якщо політика - сфера ризикованої діяльності, то в зовнішній і міжнародної політика ступінь ризику незмірно більш висока, чим у внутрішньої); здійснюються в різних середовищах (у міжнародних відносинах, які є середовищем зовнішньополітичної діяльності, немає монополії нелегитимного насильства: відповідні акції ООН далеко не спірні і легітимні по більшій частині лише для обмеженого кола членів міжнародного співтовариства).

От чому центральні поняття політології (наприклад такі, як "політична влада", "політичний процес", "політичний режим", "громадянське суспільство" і т.п.) мають специфічне значення в застосуванні до зовнішньої (міжнародного) політики, формуючи своє, відносно автономне предметне поле.

Насамперед зрозуміло, що