Судовий процес за Литовськими статутами

Характеризуючи суд і процес Великого князівства Литовського, слід відмітити, що до кінця XIV ст. суди і процесуальне право розвивалися подібно до суду і процесу Київської Русі. До системи судів входили:

1. великокнязівський суд - суд з необмеженою компетенцією, йому були підсудні всі справи;

2. територіальні суди - обласні, суди намісника, вищою інстан­цією для них був суд воєводи;

3. домініальні суди - одноособові, суди магнатів та шляхти над селянством. Їх діяльність регламентувалася Судебником Казимира 1468 р. і привілеєм 1457 р.;

4. копні, громадські суди - подібні до общинних судів Київської Русі.

В середині XVI ст. проводиться реформа судової системи. У 1564 р. на Бєльському сеймі під тиском шляхти магнати зреклися своїх привілеїв у справі судочинства, внаслідок чого Великий князь заснував земські та гродські (замкові) суди, а з 1566 р. - підкоморні суди.

Земські суди створювалися в усіх повітах і складалися з судді, підсудка та писаря. Вони обиралися шляхтою і затверджувалися Великим князем. Апеляційною інстанцією для цих судів був суд Великого князя. Розглядали переважно цивільні справи. За Статутом 1566 р. Литва і руські землі були поділені на 30 судових повітів. Таким чином, суди у Великому князівстві Литовському були невід’ємні від адміністрації.

19.Запорізька Січ. її організація і роль в історії України.

Коріння українського козацтва сягає ще в к. XII-I пол. XIII ст. Інтенсивне «покозачення» українських громад починається у II пол. XV-напочатку XVI ст. переважно серед незадоволених порядками в польсько-литовській державі. Це становило небезпеку для польського уряду. На нових землях, здебільшого в На­дні­­прянщині, склався своєрідний козацький лад. Козаки об’єд-­ну­валися в громади й усі важливі питання обговорювали та розв’язували на радах. Соціальний і національний склад козацтва був різноманітний.

Відомо, що в 1552-1554 рр. український магнат Дмитро Виш­невецький (Байда) об’єднав поодинокі групи козаків, створивши на о. Мала Хортиця козацький центр, унікальну військову формацію - Запорозьку Січ. Запорозька Січ поділялася на 38 військових підрозділів - куренів.

Курінь - це низова військова одиниця, очолювана курінним отаманом. У складі куреня було кілька десятків козаків. Вони обирали курінного отамана терміном на один рік. Курінний отаман займався господарськими, фінансовими і військовими справами куреня, здійснював управління справами, організовував нав­чання новоприбулих козаків, забезпечував провіантом і зброєю, мав судову компетенцію в адміністративних і цивільних справах.

Об’єднання кількох куренів називалося сотнею. На чолі сотні стояв сотник. До його адміністрації входили: писар, декілька хорунжих та осавулів. Сотник мав адміністративні, військові, господарські, фінансові функції, а також судові у цивільних справах.

Полк об’єднував кілька сотень козаків. На чолі полку стояв полковник, який у своїй діяльності опирався на адміністрацію: кошового обозного, полкового писаря, полкового суддю, декількох полкових хорунжих і бунчужних.

Кіш - центральний орган управління, очолюваний гетьманом. Запорозька Січ поділялася на 58 територіальних одиниць - паланок на чолі з полковниками.

20.Апарат управління Запорізької Січі.

Вищою інстанцією Запорозької Січі як військово-політичного об’єднання була Загальновійськова рада. Вона збиралася двічі на рік - на Різдвяні свята і на Покрову. Вона вирішувала питання війни і миру, військових походів, заслуховувала звіти й обирала на термін до одного року найвищих посадових осіб.

Найвища адміністративна, військова, судова і духовна влада належала кошовому отаману (пізніше - гетьману). На Січі функ­ціонувала козацька Рада - своєрідний козацький парламент, який обирав гетьмана і козацьку старшину, а також вирішував найважливіші питання Запорозької Січі. На територію Запорозької Січі жінки не допускалися. Постійно проживати мали право тільки неодружені чоловіки.

Наголосимо, що соціальний статус козака визначався ні походженням, ні багатством, ані віком, а лишень давністю перебування на Січі. Можна стверджувати, що фактично на терені України з’явилося унікальне для Європи військово-територіальне утворення із своїми правилами співжиття, яке стало основою відродження української державності в середині XVII ст.

З 1572 р. польські королі робили спроби залучити запорожців до охорони південних кордонів своєї держави. Для цього складалися спеціальні списки-реєстри, відповідно до яких козаків залучали на королівську службу.

Українське козацтво XVI-XVII ст. поділялося на запорозьке, реєстрове і козацтво прикордонних міст, яке взагалі не мало вираженого правового статусу. В процесі майнового розшарування козацтва виникала верхівка козацтва, яка мала політичну та економічну вагу на Січі.

21.Формування Укр-кої держави в роки народно-визвольної війни 1648-1654рр.

Слід зазначити, що війна українського народу за своєю суттю і рушійними силами була антикріпосницькою, антифеодальною, а за політичною спрямованістю - народно-визвольною.

7 серпня 1649 р. у Зборові відбулися українсько-польські переговори, де козацька старшина висунула 18 вимог. 8 серпня 1649 р. була обнародувана «Декларація його королівської милості війську Запорозькому», яка отримала назву Зборівська угода.

Цим нормативним актом встановлювалося, що:

1. кордони українсько-козацької території по лінії Дністер-Ямпіль-Брацлав-Вінниця-Погребище-Паволоч-Коростишів-Гор­ностайпіль-Димер-Дніпро-Остер-Чернігів-Ніжин-Ромни;

2. реєстр війська запорозького 40 тис. чоловік із підтвердженням усіх попередніх вольностей;

3. на козацькій території не було присутності коронного війська;

4. всі посади в Україні повинні були обіймати особи православної віри;

5. київський митрополит отримав місце в сенаті;

6. єзуїти не мали права проживати в українських містах;

7. питання про Берестейську унію виносилося для обговорення на засідання польського сейму.

Ознаками Української козацько-гетьманської держави були: наявність власної території, незалежна публічна влада, наявність фінансово-податкової системи, права і судочинства.

Гетьман України був правителем України, главою генерального уряду. Він мав широкі державновладні повноваження - законодавчі, виконавчі, судові, скликав ради. Вища судова інстанція - Військова (козацька) рада. Уряд складався з генеральної старшини, яка очолювала окремі галузі управління. Наприклад, за військові справи і матеріальне забезпечення відповідали генеральний обозний, осавул, хорунжий.

В адміністративному відношенні Україна за часів Богдана Хмель­ницького поділялася на полки. Так, за Зборівською угодою 1649 р. встановлювалося 9 полків на правому березі і 7 на лівому, 272 сотні. 1650 року було вже 20 полків.За Зборівською угодою козацький реєстр встановлювався у 40 тис., а в цілому за період 1648-1654 рр. українська армія сягала 300 тис.

22.Приєднання України до Росії та його юридичне оформлення.

23.Правове становище України за Березневими статтями 1654 року.

Починаючи з 1648 р. Богдан Хмельницький звертався з проханням про допомогу Москви у війні проти Речі Посполитої. Та лише в жовтні 1653 р. Земський собор у Москві ухвалив прийняти Україну «під високу государеву руку». На підставі такого рішення в Україну було відправлено повноважне посольство на чолі з боярином В. Бутурліним для проведення офіційних пере­го­ворів, присяги, вручення царських грамот.

Юридичною основою об’єднання двох держав став підготовлений в Україні договір, який фіксував умови, на яких передбачалося об’єднання Української козацько-гетьманської держави з Московською державою.

Спочатку 14 березня українські посли подали письмовий текст проекту з 23-х статей, які стосувалися різних сторін майбутніх міждержавних відносин України і Московської держави і мали конституційний характер.

Після обговорення проекту договору десять статей - 1, 2, 3, 5, 6, 7, 9, 11, 13, 17 - затверджувалися беззастережно, а інші - з деякими застереженнями або обмеженнями. Ст. 21 - взагалі не пройшла.

21 березня українські посли подали нову редакцію проекту договору. Він містив уже тільки 11 статей, які отримали назву «Березневих статей». Московський уряд ратифікував пропозиції української сторони у «Жалуваній грамоті царя Олексія Михайловича Війську Запорозькому 27 березня 1654 р.». В ній військо запорозьке і гетьман названі «підданими московського царя», але одночасно затверджувалося питання про збереження в недоторканності суспільного ладу України, попереднього порядку управління та судової системи, прав і привілеїв для козацтва.

Виборний гетьман був главою України, але мусив присягати на підданство і вірність цареві й отримувати від нього клейноди. Щодо зовнішніх відносин, то Україна була зобов’язана повідомляти про них Москву, а відносини з Річчю Посполитою і Туреччиною без відома царя взагалі заборонялися. Козацький реєстр встановлювався в 60 тисяч. Підтверджувалися всі привілеї української шляхти, зокрема в питаннях спадкування землі, доходів з неї тощо. За цим договором Московська держава брала на себе обов’язок захищати Україну від Речі Посполитої, а Україна - сплачувати данину в царську казну. Таким чином, було юридично оформлено, що значна територія України - Лівобережна і частина Правобережної України - з 1654 р. вступала під протекторат Московської держави.

24.Механізм Гетьмансько-Козацької держави.

Необхідно зазначити, що при формуванні Козацької держави враховувався досвід військової полково-сотенної організації Запорозької Січі, яка була перенесена на визначені території і стала єдиною політично-адміністративною, військовою і судовою владою в Україні. Публічна влада складалася з трьох урядів: генерального, очолюваного гетьманом, полкового і сотенного, який у свою чергу у військовому відношенні поділявся на курені по 20-30 козаків у кожному. Генеральний уряд був вищим розпорядчим, виконавчим і судовим органом держави. Вищим органом влади формально вважалася військова рада.

Гетьман України був правителем України, главою генерального уряду. Він мав широкі державновладні повноваження - законодавчі, виконавчі, судові, скликав ради. Вища судова інстанція - Військова (козацька) рада.

Уряд складався з генеральної старшини, яка очолювала окремі галузі управління. Наприклад, за військові справи і матеріальне забезпечення відповідали генеральний обозний, осавул, хорунжий.

В адміністративному відношенні Україна за часів Богдана Хмель­ницького поділялася на полки. Так, за Зборівською угодою 1649 р. встановлювалося 9 полків на правому березі і 7 на лівому, 272 сотні. 1650 року було вже 20 полків.

За Зборівською угодою козацький реєстр встановлювався у 40 тис., а в цілому за період 1648-1654 рр. українська армія сягала 300 тис.

Козацьке військо мало чітку організацію і складалося з полків (полк - від 5 до 20 тис. козаків), полк поділявся на сотні (від 200 до 250 козаків), а сотні - на курені (до 30 чол.).

В часи Козацької держави військова служба була безкоштовною. Козаки жили за рахунок визволених колишніх королівських і панських земель. У ході формування української державності українська мова стає державною мовою. Нею писалися не лише внутрішні акти і документи, вона була у вжитку й у міжнародних відносинах.

Міжнародні зв’язки Козацької України були достатньо широкими: з Росією, Туреччиною, Кримом, Трансільванією, Молдавією, Венецією, Валахією, Швецією, Угорщиною. Сам хід визвольної війни вимагав таких зв’язків. Є свідчення про визнання України Австрією, Персією, Францією, Англією.

25.Судові органи Гетьманщини.

У ІІ пол. XVII ст.-І пол. XVIII ст. в системі судів у Лівобережній Україні існували Генеральний суд, полкові, сотенні, громадські (сільські) суди, церковні, цехові, мирові, третейські та ярмаркові суди.

У 1760-1763 рр. тут було проведено судову реформу, внаслідок якої територія Лівобережжя поділялася на 20 повітів. У кожному повіті були окремі суди для розгляду цивільних справ - земські суди (до 1831 р.), для земельних справ - підкоморні суди (до 1840 р.), для кримінальних справ - гродські суди.

До земських судів обирали представників з козацької старшини, які давали суду присягу, вступаючи на посаду. Склад суду: суддя, писар і підсудок. Компетенція суду: розглядалися спадкові справи, майнові суперечки.

Склад підкоморного суду: підкоморний та комірник. Компетенція суду: розглядалися земельні спори.

Гродські суди (полкові) мали такий склад: полковник, міський суддя, представники полкової старшини, писар. Компетенція суду: розглядалися кримінальні справи.

Найвища судова інстанція в Україні - Генеральний суд, до складу якого входили два генеральні судді і 10 вибраних депутатів від полків. На Запорозькій Січі судова система залишалася своєрідною. У своїй організації та діяльності суд на Січі користувався нормами козацького звичаєвого права.

В Правобережній Україні діяла польсько-шляхетська судова система, яка складалася із земських, гродських та підкоморних судів. Коронний трибунал був найвищою судовою інстанцією. З 1764 р. судовими справами України займався Люблінський трибунал. У містах з магдебурзьким правом діяли магістратські (лав­ні суди). В селах були громадські та вотчинні суди.

26.Конституція П.Орлика 1710р.: структура, зміст і значення.

Наступ російського самодержавства на українські права викликав опір українського народу. Поразка Івана Мазепи обумовила першу українську еміграцію. Саме в еміграції, в день виборів П. Орлика 5 квітня 1710 року в Бендерах гетьманом України було підписано договір під назвою «Конституція прав і свободи Запорозького війська». Конституція мала чітку систему і складалася з преамбули та 16 параграфів, де сформульовані головні принципи побудови держави.

У преамбулі схематично викладено історію Війська Запорозького - всього українського народу. У першому параграфі розглядаються питання віри. Другий параграф важливий тим, що чітко визначає кордони держави відповідно до Зборівської угоди 1649 року. Гетьман зобов’язаний оберігати територіальну цілісність країни.

Законодавчу владу представляла Генеральна рада - своєрідний козацький парламент, яка обиралася на прямих виборах. Черговість скликання Генеральної ради - на Різдво, Великдень та на Покров. Крім генеральної старшини, до неї мали входити представники від Запорозької Січі та по одному представнику від полків.

Виконавчу владу представляв гетьман, який був обмежений у своїх діях законом та генеральною старшиною. Судову владу за Конституцією представляв Генеральний суд. У документі також передбачалася наявність самоуправління, створення незалежного від гетьмана та уряду національного банку. В Конституції було також положення про боротьбу з протекціонізмом, корупцією, приділялася увага соціальному становищу міщан, селян та козаків - «людей убогих». Покарання визнавалися лише за законом.

27. Поступова ліквідація царизмом автономного устрою України.

Занепад української автономії після полтавської перемоги Петра І значно прискорився. Майже одночасно з проголошенням Російської імперії (1721 р.) українській автономії було завдано удару, який взагалі позбавив гетьмана і старшину реальної влади. При гетьманові у 1722 р. була створена Малоросійська колегія, яка мала розглядати скарги на всі адміністративні й судові заклади України, контролювати фінанси, діловодство і т. д.

Після цього Петро І взагалі заборонив вибори нового гетьмана Водночас відання українськими справами було передано із колегії іноземних справ до компетенції сенату. Наказним гетьманом був призначений чернігівський полковник Павло Полуботок. Він зробив спробу послабити вплив Малоросійської колегії.

У жовтні 1727 р. гетьманом обрали миргородського полковника Данила Апостола. В міру своїх сил він намагався зміцнити автономний устрій Гетьманщини, що був у повному занепаді. За його влади запорожцям було дозволено повернутися до Росії, і в 1733 р. вони заснували Нову Січ над рікою Підпільною поблизу Нікополя.

Ще раз полегшення для України наступає в часи перебування на престолі Єлизавети Петрівни, фаворитом якої був українець Олексій Розумовський. У 1750 р. було дозволено вибори нового гетьмана, на яких затверджена єдино можлива кандидатура брата Олексія Кирила Розумовського.

Єдиним осередком козацького устрою залишилась Запорозька Січ. У 1775 р. російські війська, що поверталися після війни з Туреччиною, рушили на запорозькі землі, корпус, під командуванням генерала Текелі, оточив саму Запорозьку Січ. З ліквідацією Запорожжя царський уряд провів реорганізацію адміністративного устрою в Україні. У 1781 р. Малоросійська колегія була ліквідована, на українських землях утворюються три намісництва – Київське, Чернігівське і Новгород-Сіверське, об'єднані в Малоросійське генерал-губернаторство.