Порівняйте процеси трансформації стародавнього міжнародного права у середньовічне в регіонах римської імперії, Індії, Китаю, Середньої Азії та Персії

Міжнародне право у середньовічній Європі зазнало значного впливу католицької церкви та римського права, поступово Європа стає центром міжнародних відносин та міжнародного права.

ІНДІЯ

Більшість дослідників, говорячи про середньовічну правову думку Індії, оперують стародавнім джерельним і концептуальним матеріалом, або звертаються вже до наробок етапу європейського завоювання XV ст. Відтак, робиться висновок, що майже тисячоліття в Індії функціонували міжнародно-правові ідеї, вироблені у стародавній період.

Міжнародно-правовий світогляд середньовічних індусів дійсно досить сильно був пов’язаний з правилами і стандартами, викладеними у стародавніх літературних, релігійних і правових джерелах. Самі ці джерела формувалися століттями: оформлення «Рігведи» деякі вчені датують другою половиною ІІ тисячоліття до н.е. – рубежем ІІ-І тисячоліття до н.е., «Атхарваведи» – початком І тисячоліття до н.е., «Артхашастри» – кінцем IV ст. до н.е., «Махабхарати» – V-VI ст.ст. до н.е. – І ст. н.е., «Рамаяни» – ІІ-ІІІ ст. н.е., «Законів Ману» – ІІ ст. до н.е. – ІІ ст. н.е.

Індійські вчені називають період завершення давнини і початку середньовічних міжнародно-правових ідей періодом Раджпут (до і після 648 р. н.е.). Для нього характерне суто індійське бачення природи міжнародних відносин і розвитку міжнародно-правових ідей (сутності прав і обов’язків держав, джерел міжнародного права, міжнародної правосуб’єктності, теорії балансу сил, міжнародних договорів і союзів, законів і звичаїв війни, статусу воюючої сторони та її власності, дипломатичних відносин, нейтралітету тощо). На думку індійських вчених весь комплекс міжнародно-правових думок і ідей цього періоду можна звести до трьох основних напрямів: 1) міжнародно-правові ідеї сутності права миру; 2) погляди на особливості права війни; 3) розвиток ідеї нейтралітету.

Міжнародно-правова думка середньовічної Індії формувалась на біполярних засадах: мусульманських (більш впливових) і власне індуїстських (останні базувались на стародавніх джерелах). З кінцем мусульманської колонізації в регіоні остаточно першість взяли індуїські міжнародно-правові погляди

Ці ж основні напрями збереглися в середньовічній мусульманській міжнародно-правовій ідеології з урахуванням таких винятків: 1) принципово змінилася сутність поглядів під впливом мусульманських міжнародно-правових джерел та 2) різко знизилось значення, яке надавалось інституту нейтралітету.

Відносини змінювалися і вимагали нового прочитання старих текстів. В цьому плані особливо ефективним виявилось коментаторство, яке розроблювало принципи узгодження старих нормативів з новими міжнародними реаліями. Це можна побачити на прикладі «Законів Ману», які «в середні віки неодноразово переписували і коментували, що саме по собі показує велике значення, яке надавалось в Індії цьому стародавньому збірнику. До нас дійшли коментарі Медхатітхі (ІХ ст.), Говіндараджі (ХІІ-ХІІІ ст.), Нараяни (ХІV ст.), Куллюкабхатти (ХV ст.), Рагхавананди (ХVІІ-ХVІІІ ст.), Нандани і Рамачандри (ХVІІІ ст.); і є анонімний кашмірський коментар, також, мабуть, досить пізній.

КИТАЙ

1. Міжнародно-правові погляди середньовічного Китаю формально не вирізнялись від тих, що висловлювались в стародавній період – вони захищали синоцентризм на основі єдиної китайської імперії з Сином Неба (імператором) на чолі. Фактично вони враховували обставини, що змінилися, а тому поділяли іноземні держави на 3 категорії: 1) ті, що мають керуватися винятково китайською офіційною міжнародно-правовою ідеологією; 2) ті, що взаємодіють з Китаєм, і з метою підтримки яких Китаю з ними слід шукати порозуміння; 3) варвари, які не визнають китайської офіційної міжнародно-правової доктрини і з якими Китай не повинен підтримувати відносини.

Дослідження міжнародно-правових поглядів середньовічного Китаю стикається в науці часто з тими ж проблемами, що й вивчення індійської міжнародно-правової думки середніх віків. Можна вказати на два основні підходи: 1) невизнання специфічного міжнародного права в Китаї у стародавній та середньовічний періоди (до XVII-XVIII ст.) [183, p. 3; 123-124] та 2) визнання розвинутого міжнародного права в стародавньому Китаї, яке, занепадає у часи середньовіччя [182; 189; 312].

Висновок, що потужної міжнародно-правової ідеології у середньовічного Китаю не було часто базувався на фактах політичної історії регіону. Дійсно, як пише французький дослідник, «найбільш видимим результатом тяжкої поразки, яку зазнали армії імператора Міньхуана в битві при Таласі 751 р., було виключення Китаю з числа великих азіатських держав... В Х ст. замість об’єднаного і сильного Китаю часів династії Хань і Тан знову виник Китай розколотий на знесилені і протиборчі царства під управлінням місцевих дрібних династій [608, с. 283-284]». Виходячи з того, що Китай втратив свою державну імперську цілісність, а самі царства досить часто вдавалися до вирішення міжнародних питань воєнними засобами, деякі дослідники, навіть, почали стверджувати, що роль Китаю в євразійському просторі стала мінімальною і він вже не відігравав суттєвого значення в міжнародному праві.