Становлення українознавства

На перших етапах національно-духовного відродження аматорський підхід до відтворення історії та культури на­роду поєднувався з науковим. У першій половині XIX ст. запо­чатковуються окремі галузі українознавства. Від загальноісторичних досліджень відгалужуються етнографічні, фольклорис­тичні та мовознавчі дисципліни.

На цей час українська народна мова була багатою, виразною і витонченою. Однак нею користувались переважно простолюдини, а більшість заможної верхівки, чиновництва, вважаючи її грубою і непридатною для вираження тонких думок і почуттів, користувалася переважно російською.

Щоб змінити таке ставлення до рідної мови, треба було про­явити не тільки громадянську мужність, а й наукову потугу і професійну вправність. Найкращі сили національної інтелігенції взя­лися за це нелегке завдання. Національно свідомі інтелектуали захищали рідну мову від нападок реакціонерів і невігласів, де­монстративно користувалися нею в повсякденному житті, а го­ловне - своєю творчою працею доводили її високі якості. Пись­менник Іван Котляревський започаткував перетворення народ­ної мови на літературну високу мову. Вже перші частини опублікованої у 1798 р. поеми "Енеїда", написані "мужицькою" мовою, продемонстрували світові багатство і мелодійність, виразність і колоритність української мови, її здатність до чіткого і яскравого виразу думок не тільки в розмові, а й на письмі.

Перетворенню української мови на "високу", формування літе­ратурної сприяло розвитку наукових мовознавчих студій, створенню граматик, словників, виданню збірок фольклору. Здійсню­валися спеціальні експедиції з етнографічного вивчення населен­ня різних областей і куточків України. Пантелеймон Куліш впро­вадив нову систему передачі української мови на письмі - кулешівку, здійснив переклад Біблії українською мовою. Формують­ся видатні центри українознавства - навколо Харківського і Ки­ївського університетів, у Полтаві, Одесі. Під впливом активності українців розвивається українська тематика в творчості російсь­ких і польських письменників, поетів, живописців.

З. Початок національно-духовного відродження на західноукраїнських землях

Національне відродження захопило і Східну Галичину. Але тут воно проявилося менш потужно. Інтелігенція була представлена переважно сільським духовенством, яке не наважувалось на рішучі дії. Престиж німецької і польської мов в освіті й офіційній сфері витісняв українську мову виключно у побутову сферу. Од­нак під впливом національного відродження у Чехії та Польщі західноукраїнська інтелігенція дедалі більше переймалась націо­нальною ідеєю.

Quot;Руська трійця".

Епіцентр народознавчого руху в 30-ті роки переміщується до Львова, де чимало студентів були захоплені ідеєю міжслов’янського єднання і пробудження національної самосвідомості. Визнач­ними лідерами патріотично настроєної молоді на початку 30-х років стали студенти Львівського університету Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич і Яків Головацький. їх співдружність була названа "Руською трійцею". У 1832 р. вони згуртували навколо себе однодумців, метою яких було відродження престижу рідної культури. Вони працювали над очищенням мови від надуманих "вишуканостей" і перетворенням її на зрозумілу мову, а також над пробудженням національної свідомості народу.

"Руська трійця" розгорнула велику фольклористично-збираль­ницьку роботу. У 1836 р. Вагилевич зробив перший переклад "Слова о полку Ігоревім" на живу українську мову. Шашкевич склав "Читанку для діточок", готував граматику та словник української мови. В трьох церквах "трійчани" проголошували релі­гійно-моральні проповіді українською мовою. Діячі "Руської трійці" популяризували славні сторінки минулого. Вони зображу­вали козацтво як символ національно-визвольної боротьби наро­ду, наголошували на тому факті, що Богдан Хмельницький роз­глядав Волинську, Галицьку, Львівську та Берестейську землі невід'ємною частиною всієї України.

Головацький активно листувався з відомими діячами слов'ян­ського відродження на Заході й насамперед з Павелом Шафариком. Через листування з М. Максимовичем, Й. Бодянським, І. Срезневським "Руська трійця" збагачувалася кращими на­дбаннями національного піднесення на Лівобережжі та Слобо­жанщині. Під впливом загальнослов'янського піднесення "Русь­ка трійця" внесла в програмні документи ідею возз'єднання всіх українських земель у складі майбутньої федерації.

На базі своїх фольклорних записів та публіцистичних творів члени "Руської трійці" в обхід львівської цензури у 1827 р. видали в Будапешті альманах "Русалка Дністрова". У ньому були вміщені народні пісні, думи, перекази, історичні документи, що розкрива­ли героїчне минуле, заняття, побут і культуру українського наро­ду. Ці матеріали і публіцистичні статті звеличували боротьбу українського народу за своє визволення, опоетизовували народ­них героїв і проголошували необхідність возз'єднання всіх укра­їнських земель. Вихід "Русалки Дністрової"" був своєрідним вик­ликом демократичної молоді державній і клерикальній реакції, протестом проти денаціоналізації і розз'єднання українських зе­мель. Тому не дивно, що власті вороже зустріли альманах, кон­фіскували й знищили майже увесь тираж (крім 250 примірників), а його авторів притягай до судової відповідальності й тривалий час переслідували. Шашкевич помер у 1843 р.; Вагилевич за­знав нових переслідувань після революції 1848 р. і відійшов від активної громадської діяльності. Головацький фактично до смерті в ] 899 р. залишився вірним справі, яку обрав замолоду.

Вплив революції 1848 р.

Революційні події 1848 р. політизували націо­нально-духовне життя Галичини. Львівські українці від імені всього українського насе­лення краю 19 квітня надіслали австрійсько­му цісарю петицію з вимогами кардинальних перетворень у культурній сфері. Наголошуючи на автохтонності й давній держав­ності українського населення Галичини, вони вимагали запрова­дження в школах української мови, видання законів українською мовою та її знання всіма чиновниками, зрівняння у правах духо­венства всіх конфесій, надання українцям права доступу до всіх державних установ.

Покладаючи надії на добру волю австрійського уряду, галицька інтелігенція одночасно переходила до розуміння активізації влас­них зусиль у політичній сфері. Світська і нижча духовна інтелі­генція 2 травня 1848 р. створила національно-політичну органі­зацію Руська рада. Вона мала представляти й відстоювати в австрійській імперії інтереси українського населення Галичини. У виробленій програмі обґрунтовувалася приналежність українського населення Галичини до єдиного українського народу, на­голошувалось на глибоких історичних державницьких традиціях краю. Програма закликала українців до національного пробу­дження, активної діяльності щодо поліпшення становища народу в межах австрійської конституції.

Революційне піднесення охопило й провінцію. За прикладом Львова виникло близько 50 місцевих рад, у тому числі 12 окружних. Посилився тиск на центральні органи влади. Під впливом масового політичного і національно-культурного руху галичан австрійський уряд 9 травня 1848 р. пообіцяв задовольнити вимо­ги. Це була значна перемога патріотичних українських сил.

До національно-визвольної спрямованості Руської ради непри­хильно поставилася польська Рада народова. Вона виступала проти її самостійності, прагнення виділити національний рух ук­раїнської громади із загальногалицького, в якому брали участь і поляки. Під впливом Ради народової частина ополяченої укра­їнської шляхти, яка не бажала відокремлюватись від вищої верстви польського суспільства, утворила власну організацію - "Руський собор", яка була покликана обстоювати ідею незалеж­ності Польщі, до складу якої мала входити і Галичина, під егідою Габсбургів.

Національне протистояння в краї загострилося й загрожувало перерости у збройну боротьбу. Воно стало особливо загрозли­вим, коли пропольськи настроєні сили почали створювати влас­ну гвардію, а проукраїнські - загони руських стрільців.

З метою зняття конфронтації на початку червня у Празі відбув­ся Слов'янський з'їзд, у роботі якого брали участь представни­ки Руської ради, Ради народової і "Руського собору". З'їзд ухва­лив рішення про рівноправність української мови у школах і державних установах, рівність всіх національностей і віросповідань, створенняспільної українсько-польської гвардії та керівних органів. Гостру дискусію викликали пропозиція української депу­тації поділити Галичинупа українську і польську одиниці.

Своїми активними діями українське населення здобуло право на своє представництво в першому австрійському парламенті, що почав роботу 10 липня. Інтереси українців представляли 39 депутатів. Абсолютна більшість з них (27) були селянами. Українські депутати запропонували парламентові розглянути питан­ня про територіально-національний поділ Галичини. Пожвавила­ся практична діяльність Руської ради. Влітку 1848 р. вона за­твердила рішення про створення "Галицько-руської матиці", яка мала відати організацією видання шкільних підручників українсь­кою мовою. Під тиском національних сил власті наприкінці року відкрили у Львівському університеті кафедру української мови і літератури. Першим її завідувачем став Я. Головацький.

Національно-політичне піднесення в Галичині тривало не­довго. Воно пішло на спад після переходу реакції в наступ. 7 бе­резня 1849 було розпущено австрійський парламент, потім ска­совано конституцію й відновлено колишню централізаторсько-бюрократичну адміністративну систему. Влітку 1851 р. власті заборонили діяльність Головної руської ради, але витравити з свідомості патріотично настроєної української громадськості пам'ять про свої успіхи в революційний 1848 рік вони були не в силі.