Етапи перебудови та її наслідки для України. І етап (квітень 1985 — січень 1987 р.) — визрівання політичного курсу перебудови

І етап (квітень 1985 — січень 1987 р.) — визрівання політичного курсу перебудови. Трансформація радянського суспільства розпочалася як типова революція «згори». Було проголошено курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни. Провідними його елементами було визначено інтенсифікацію економіки, прискорення науково-технічного прогресу, активізацію «людського фактора», перебудову управління та планування, удосконалення структурної та інвестиційної політики, підвищення організованості й дисципліни, поліпшення стилю діяльності, обґрунтовані кадрові зміни

У лютому 1986 р. КПРС прийняв «нову редакцію» програми партії, з якої було усунуто завдання побудови основ комунізму, проголошено курс на удосконалення соціалізму. Саме тоді М. Горбачов висунув два принципові лозунги: «гласність» і «широка демократія», які суттєво вплинули на подальший розвиток суспільних процесів.

Українська преса — «Літературна Україна», «Жовтень», «Україна» та ін.

В Україні перебудовчі процеси загалом збігалися із загальносоюзними. Однак вони мали і свої особливості: уповільнений темп розвитку; порівняно низький рівень активності населення; тривале збереження при владі старої брежнєвської еліти; відсутність відвертого насилля; перетворення Чорнобильської трагедії в квітні 1986 p., з екологічного чинника суспільного життя на потужний політичний.

II етап (січень 1987 — літо 1988 р.) — кристалізація та усвідомлення основних завдань перебудови, формування та розширення її соціальної бази. В Україні у 1987 р. було створено Український культурологічний клуб (Київ), «Товариство Лева» (Львів)Але сформувати Демократичний фронт не вдалося.

III етап (літо 1988 — травень 1989 р.) — зміщення центру рушійних сил перебудови зверху вниз.

Найпомітнішими організаціями були Товариство української мови ім. Т. Шевченка (ТУМ), історико-просвітнє товариство «Меморіал», екологічне громадське об'єднання «Зелений світ».

IV етап (травень 1989 — лютий 1990 р.) — розмежування, консолідація та протистояння політичних сил.

Цей етап починається І з'їздом Рад СРСР (травень—червень), який стимулював поглиблення процесу перебудови. Саме тоді заявили про себе народні фронти — перші масові незалежні організації.

Найпотужніше ідея Демократичного фронту була підтримана у Львові, де у вересні 1989 р. утворився Народний Рух України (НРУ). Його делегати репрезентували майже 280 тис. громадян України. Кожна з течій — і помірковані (В. Яворівський, І. Драч, Д. Павличко та ін.), і радикали (В. Чорновіл, Л. Лук'яненко, М. Горинь та ін.).

Помірковані виступали за незалежну суверенну Україну в межах реформованої союзної федерації, лібералізацію КПРС, то радикали наполягали на виході України зі складу СРСР, здобутті нею цілковитої незалежності, утвердженні в суспільстві повноцінного політичного плюралізму.

Розвиток політичного плюралізму сприяв розгортанню в республіці багатопартійності. Першою формально задекларованою політичною партією стала створена в жовтні 1989 р. у м. Львові Українська національна партія (УНП) на чолі з багаторічним політв'язнем Г. Приходьком. Тривалий час вона була напівлегальною.

Одночасно в Україні виник незалежний масовий робітничий рух. Першими застрайкували гірники шахти «Ясинуватська—Глибока» (15 липня 1989 р.) в Макіївці. Потім центр подій перемістився в Донецьк.

V етап (лютий — грудень 1990 р.) — поступове зміщення вправо акцентів політики керівництва СРСР і радикалізація народних мас.

У березні 1990 р. на III з'їзді народних депутатів СРСР М. Горбачова обирають президентом Радянського Союзу.

Політичне життя в Україні на цьому етапі було особливо активним. Відчутний імпульс йому задано відзначенням роковин злуки УНР і ЗУНР 21 січня 1990 p., коли організований Рухом живий ланцюг простягнувся від Києва до Львова.

Центральною подією в суспільному житті республіки були вибори в березні 1990 р. народних депутатів до Верховної Ради України та місцевих Рад народних депутатів. Вихід на політичну арену значної кількості нових громадських формувань суттєво змінив характер виборів, які вперше за радянських часів були альтернативними.

У Верховній Раді України утворилися парламентська більшість («група 239») та парламентська опозиція — Народна рада (125 депутатів), яка складалася з прибічників як поміркованих, так і радикальних, безкомпромісних поглядів. Першим головою українського парламенту було обрано В. Івашка, який до того, замінивши В. Щербицького, очолював ЦК Компартії України. Опозиція з перших днів роботи Верховної Ради відігравала помітну роль. Її представники (І. Юхновський, О. Ємець, Д. Павличко, Л. Танюк, В. Яворівський та ін.) очолили 7 з 23 постійних комісій. Саме з ініціативи Демократичного блоку 16 липня 1990 р. було прийнято Декларацію про державний суверенітет України.

У цей період дедалі організованішим і широкомасштабнішим стає робітничий рух, У червні 1990 р. в Донецьку відбувся перший з'їзд шахтарів СРСР, який головною причиною застою в економіці визнає існуючу систему господарювання та управління на чолі з КПРС.

З 2 до 17 жовтня 1990 р. в Києві тривало голодування 158 студентів з 24 міст України. Студенти вимагали відставки уряду, надання Декларації про державний суверенітет України конституційної сили, оголошення нових виборів до Верховної Ради на багатопартійній основі, заборони відбування військової служби громадянами України за її межами, націоналізації майна КПРС та ВЛКСМ на території республіки. Лише після відставки тодішнього голови уряду республіки В. Масола голодування було припинено.

Посилення кризових явищ у народному господарстві республіки, політизація суспільства впливали на радикалізацію Руху як політичної сили. На своєму II з'їзді (жовтень 1990 p.) він суттєво змінив політичні орієнтири, що засвідчило гасло: «Від народного руху за перебудову — до народного руху за відродження суверенітету України».

Наприкінці 1990 р. чітко визначилася розстановка нових політичних партій України: на правому фланзі — Українська християнсько-демократична партія (УХДП), Українська Народно-Демократична партія (УНДП), Українська Республіканська партія (УРП), у центрі — Українська селянсько-демократична партія (УСДП), Партія зелених України (ПЗУ), Партія демократичного відродження України (ПДВУ), на лівому фланзі — Спілка трудящих України за соціалістичну перебудову (СТУ) та ін.

VI етап (грудень 1990 — серпень 1991 р.) — кінець перебудови.

19—21 серпня 1991 р. державний переворот. За цих умов прийняття Верховною Радою України 24 серпня 1991 р. Акта про незалежність було цілком закономірним.

Проголошення незалежності стало своєрідною точкою відліку нового етапу історії України, поклало початок перехідному періоду, суть якого — у переході на якісно вищий рівень суспільного розвитку: у політичній сфері — від тоталітаризму до демократії; в економічній — від командної до ринкової економіки; у соціальній — від людини-гвинтика до активного творця власної долі; в гуманітарній — від класових до загальнолюдських цінностей; у міжнародній — від об'єкта до суб'єкта геополітики. Тобто, в цілому має бути здійснено перехід від становища «уламка імперії» — до власної державності, від формальної незалежності — до реального суверенітету.