Політологія як наука і навчальна дисципліна, її взаємодія з іншими науками

Поняття «політологія» утворилося з двох грецьких слів – роlitike (державні справи) і logos (вчення). Політична наука як самостійна сфера знань виникає на рубежі Середньовіччя та Нового часу, коли мислителі почали пояснювати політичні процеси з допомогою «земних», а не релігійно-міфологічних ар­гументів. Основи наукової політичної теорії закладають Н.Макіавеллі, Ж. Боден. Т. Гоббс, Дж. Локк, Ш. Л. Монтеск'є, Дж. Віко та ін. У цей час спеціальна галузь знань про політику іменується по-різному – політичне мистецтво, політичне вчення тощо.

Політологія як самостійна навчальна дисципліна почала формуватися в другій половині XIX ст. У 1857 р. Ф.Лейбер починає читати цей курс у Колумбійському коледжі, в 1880 р. у цьому ж коледжі створюється перша Школа політичної науки, що поклало початок активному формуванню в США системи політологічних навчальних і наукових закладів. 1903 роком датується створення Американської асоціації політичних наук.

У 1896 р. італійський політолог і соціолог Г. Моска публікує книгу «Елементи політичної науки», що дає підстави говорити про поширення політичної науки у Європі починаючи з кінця XIX ст. Процес остаточного становлення політології завершився на Міжнародному колоквіумі з політичних наук (Париж, 1948 р.), який був організований ЮНЕСКО, і де було визначено зміст предмета цієї науки та рекомендовано включити курс політології для вивчення в системі вищої освіти як загальнообов'яз­кової дисципліни.

У радянський період розвитку України політичні проблеми розглядалися такими навчальними дисциплінами, як науковий комунізм, історія КПРС, теорія держави і права та ін., проте їх вивчення мало догматичний, однобо­кий характер. Політологія як новий навчальний курс починає викладатися а усіх вищих навчальних закладах України. При Київському національно­му, Одеському, Дніпропетровському, Харківському, Львівському універси­тетах та інших освітніх закладах здійснюється підготовка спеціалістів, захищаються кандидатські та докторські дисертації, видається чимало науко­вої та навчальної літератури, спеціальні журнали та збірники.

У визначенні політології є кілька точок зору:

• її називають метатеорією політики, яка інтегрує усі галузі наукового знання про політику, зокрема:

- політичну філософію,

- політичну соціоло­гію,

- політичну психологію,

- політичну географію,

- демографію та ін.;

• ототожнюють політологію з політичною соціологією, які, на думку Р. Арона, М. Дюверже, С. Ліпсета, мають однаковий предмет дослідження і використовують однакові підходи при його дослідженні;

• вважають, що політологія як загальна теорія політики досліджує політику як цілісний об'єкт, а й предметом є специфічні закономірності, притаманні лише цьому особливому виду людської діяльності;

• трактують політологію як систему закономірностей розвитку та функціо­нування політичної культури, в межах якої відбувається політична діяльність;

• іноді політологію визначають як науку про закономірності розвитку та функціонування демократії, її змісту, місця і ролі у політичному житті суспільства;

• поширеним є сприйняття політології як науки, що вивчає політичну систему як сукупність владних інститутів та політичну владу як основу розвитку і функціонування політичної системи.

Враховуючи багатозначність основного терміну «політика», яким оперує політологія, і можливості різноманітних способів її характеристик, політологія, на нашу думку, – це наука про політику, про закономірності розвитку політичного процесу, про функціонування політичної системи і влади, про сутність, форми, методи діяльності суб'єктів політики.

Як навчальна дисципліна, політологія включає у себе такі основні дидактичні одиниці:

- предмет політології та її методологія;

- історія світо­вої політичної думки;

- розвиток політичної думки в Україні;

- теорія влади і владних відносин;

- політична система суспільства;

- політична культура;

- політичні партії та партійні системи;

- політичні еліти та лідерство;

- світовий політичний процес;

- політичне прогнозування та ін.

Усю сукупність проблем, які вивчає політологія, можна згрупувати у такі умовні розділи:

- вступ до політології,

- історія політичних вчень,

- теоре­тична та практична політологія.

Головне завдання політології як навчаль­ної дисципліни – опрацювання і таке викладення загальнотеоретичного і практичного матеріалу, щоб відповідно до завдань політологічної підго­товки спеціалістів будь-якого профілю, у доступній формі дати їм необхід­ний мінімум наукових політологічних знань.

Об'єктом дослідження політології є сфера політики, політична дійсність, політичне життя особи й суспільства. Політична сфе­ра вивчається й аналізується у поєднанні з особливостями її розвитку, функціонування, зв'язками з економічною та духовною сферами суспільства. Політична сфера є взаємодією в політичному процесі великих і малих соціальних груп, об'єднань громадян, окремих індивідів. Політична сфера включає у себе й соціально-політичні інститути та організації, через які відбувається взаємодія між окремими суб'єктами політики.

Предметом політології є конкретні прояви, процеси, відносини політичної дійсності, які вивчаються політологами. Наприклад, сюди відно­сять такі феномени:

- політична культура,

- ідеологія,

- політичні еліти,

- по­літичні партії та громадсько-політичні організації, рухи,

- владні відноси­ни,

- держава,

- політична система,

- політична діяльність,

- політичне лідер­ство тощо.

Для вітчизняної політології особливо актуальними є проблеми трансформації політичної системи, політичних інститутів та політичних відносин, становлення громадянського суспільства і правової держави, здійснення політичних реформ, становлення багатопартійності тощо.

У цілому усю сукупність проблем, які є предметом політології, можна розділити на такі основні групи:

• ідейно-теоретичне і соціально-філософське підґрунтя політичних процесів і явищ, яке систематизує ознаки і характеристики політики, політичні парадигми, які відповідають конкретному історичному періоду;

• політичні системи, політична влада, політичні режими (умови їх розвитку і зміни), держава, політичні партії, суспільні рухи;

• політичні процеси, політична діяльність, політична участь політична поведінка.

Політологія взаємодіє з рядом наук, предметом дослідження яких є окремі аспекти політичної дійсності. Зокрема, це:

- політична філософія,

- політична соціологія,

- політична психологія,

- теорія міжнародної політики,

- етнодержавознавство,

- історія держави і права,

- політична географія (геополітика) та ін.

Політична філософія вивчає політику як цілісність, її природу, вона розробляє загальні критерії оцінки політики, ідеали та нормативні принципи організації суспільства. Політична філософія акцентує увагу на сут­ності природи політичного світу (добро – зло, справедливість – несправед­ливість, збереження – зміни і т. д.).

Політична соціологія є наукою про взаємодію політичного суспільства (держави) з громадянським суспільством, взаємодію політичних і соціальних процесів. Для політології надзвичайно корисними є методологічні розробки соціології щодо проведення емпіричних досліджень (анкетуван­ня, контент-аналізу, експертних опитувань тощо). Соціологія дає політо­логії інформацію про функціонування суспільства як системи, про взаємо­дію різних соціальних груп в аспекті політичних відносин.

Політична географія вивчає взаємозв'язок політичних процесів з просторовим розташуванням держави. Політична історія вив­чає політичні теорії, погляди, інститути, події у їх хронологічній послідовності та взаємозв'язку. Політична психологія досліджує соціально-психологічні складові політичного життя суспільства, які формуються на рівні політичної свідомості націй, соціальних груп, окремих особистостей та ін. Вона вивчає вплив на політичну поведінку свідомості, підсвідо­мості, емоцій, волі людини, її ціннісних орієнтацій. Теорія міжнародної політики має предметом свого дослідження зовнішньополітичну діяльність держав, об'єднань громадян, проблеми війни та миру, запобі­гання виникненню міжнародних конфліктів і їх врегулювання тощо.

В останнє десятиріччя виникло чимало спеціальних політичних дисциплін, як-от політичне моделювання, аналіз політичного дискурсу (мови і спілку­вання). Такі науки як кібернетика, логіка, статистика, теорія систем дають політології форму, кількісне вимірювання, конструкції подачі наукових по­відомлень з погляду абстрактних тлумачень політичних явищ і процесів.

3. Методи, функції та завдання політичної науки

Методоло­гічна основа політології складається з загальнотеоретичних досліджень політики на рівні філософського обгрунтування її природи, теорій серед­нього рівня, які спрямовані на дослідження і формування окремих кон­цепцій політичного маркетингу, та конкретних емпіричних досліджень різних елементів політичної ситуації.

До загальнотеоретичних методів відноситься:

- структурно-функціо­нальний,

- метод конфліктології,

- метод символічного інтеракціонізму та обміну,

- метод біхевіоризму.

До емпіричних (прикладних) методів належать:

- метод вибіркового дослідження,

- метод польового дослідження,

- метод прихова­ного спостереження,

- метод експерименту.

Політологія як суспільствознавча та навчальна дисципліна виконує ряд теоретичних та практичних функцій, серед яких:

- описова (дескриптив­на),

- прогностична (функція наукового передбачення),

- інструментальна (технологічна),

- пояснювальна (інтерпретаційна),

- ідеологічна (програмова).

Описова функція полягає у пошуку відповідей на запитання: якою насправді є політична дійсність? У чому її природа та специфіка? Хто виступає суб'єктом політики?

Пояснювальна функція дозволяє знайти відповіді на запитання: чому певні факти політичної дійсності існують? Чому ці факти мають саме такі властивості?

Прогностична функція полягає у відповіді на запитання: якою буде політична дійсність у майбутньому або коли відбудуться певні події. Результатом цієї функції є поява прогностичних гіпотез. Велике значення ма­ють дослідження комплексних політичних проблем, бо вони дають можливість створити цілісну картину майбутнього розвитку основних сфер політичного життя, передбачити можливість настання негативних наслідків, спланувати шляхи і засоби оптимізації політичного керівницт­ва й управління. В умовах сучасної української реальності зростає роль прогнозування політичної поведінки соціальних суб'єктів та наслідків проведення політичних акцій.

Інструментальна (технологічна) функція пов'язана з пошуками відпові­дей на запитання щодо вибору форм і видів політичної дії з метою досягнення бажаного результату. Ідеологічна (програмова) функція полягає у розробці стратегії та напрямків розвитку суспільства, його політичних інститутів, по­літичних процесів тощо. Серед інших функцій політології – методологічна (охоплює способи, методи і принципи теоретичного дослідження політики і практичної реалізації набутих знань), світоглядна (утверджує цінності, ідеа­ли, норми, які характеризують цивілізовану політичну систему, політичну культуру соціальних суб'єктів, функція політичної соціалізації (забезпечує процес включення людини в політичну сферу життя суспільства і формування певного типу політичної культури). Безумовно, усі зазначені функції тісно по­в'язані між собою і взаємодіють із загальними функціями політики, які висту­пають у цивілізованому суспільстві на перший план.

Перші спроби сформулювати завдання політології як навчальної дисципліни зроблені у доповіді комітету Американської асоціації політичних наук «Завдання політичної науки» (1951 р.). До основних завдань викла­дання політології відноситься:

• підготовка студента до виконання ролі громадянина;

• підготовка до участі у суспільно-політичному житті, тобто політична соціалізація студентської молоді;

• органічне поєднання політологічної думки України зі світовим політичним знанням;

• подолання стереотипних, уявлень про політику, як про виключно арену для боротьби, протистояння, конфлікту та засвоєння громадянами норм ци­вілізованої політичної поведінки, культури політичного спілкування та ін.

Наши рекомендации