Досягнення політичного результату

АНАЛІЗ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ЯК МЕХАНІЗМУ

В умовах докорінних перетворень українського суспільства і держави, виборчий процес відіграє одну з

головних ролей у формуванні стратегічного курсу і поточної політики, співвідношенні сил між гілками влади та

у складі політичної еліти. Обрання депутатів породжує відповідальність цих державних чиновників перед

народом. Тому аналіз засобів формування політичної еліти українського суспільства являє собою політологічну

проблему, наукове висвітлення якої забезпечує розуміння сукупності перетворень, які відбуваються в

суспільстві.

Аналіз виборчих технологій як засобів маніпуляції свідомістю електорату дозволить у майбутньому

більш глибоко та всебічно з’ясувати результати поточної виборчої боротьби, шляхи формування депутатського

корпусу. Практична актуальність дослідження полягає в можливості використовувати результати дослідження

для виявлення сутності використаних у виборчих кампаніях PR-технологій і тим самим зменшити вплив чорних

PR-технологій на свідомість електорату.

Метою даної наукової розвідки є аналіз та розкриття сутності маніпуляції свідомістю електорату як

головної мети виборчих кампаній та застосування інформаційно-комунікативних виборчих технологій для

досягнення цієї мети.

Окремі аспекти представленої проблеми, які стосуються особливостей застосування виборчих технологій

знайшли своє відображення в публікаціях українських, російських та зарубіжних фахівців. Серед них необхідно

відмітити цікаві дослідження О. Бабич-Декань, Г. Грачова, Д. Джабасова, О. Карпухіна, М. Побокіна та І.

Шкурата, які в своїх працях докладно аналізують використання засобів політичної реклами, пропаганди та PR-

технологій з метою впливу на громадську думку [1, 5, 7, 9, 18, 22]. На окрему увагу заслуговують статті М.

Дем’яненка та Н. Римара, в яких розкриваються особливості інформатизації виборчих процесів загалом та

застосування інформаційних технологій на українських теренах зокрема [6, с. 19]. Крім того, характеристиці

маніпуляційних впливів у системі політичних технологій присвячені дослідження вітчизняних науковців В.

Бебика, А Куліша та В. Королька [2, 12, 21]. Гідну увагу проблемі стратегії й тактики комунікацій із

громадськістю, а також питанням класифікації чистих та брудних виборчих технологій приділяли такі російські

дослідники, як А. Бєлєнкова, Б. Борисов, А.Ковлер, А. Максимов, Д. Ольшанский тощо [3,4,8,10,11,14,16,17,20].

Комунікативні технології можна розглядати як тип соціальних технологій, пов’язаних з організацією

взаємин між людьми в процесі передачі інформації (в процесі руху інформаційних потоків). Під комунікацією

(соціальною комунікацією) слід розуміти синхронну та діахронну взаємодію соціальних суб’єктів (людей

та(або) їх спільнот), сутність якої складає рух від одного суб’єкта (джерела) до другого (одержувача)

інформації, що має для них сенс і представлена в закодованій формі [2, с. 23]. Знання типів організації

інфопотоків дає в руки організатору комунікації потужний інструмент, який можна застосовувати і в політиці, і

в комерції, і у сфері соціальних відносин.

Комунікативну технологію можна зрозуміти як інструментальну систему, що є результатом

цілеспрямованої людської діяльності, яка створюється для вирішення завдань в комунікативній сфері [11, с.

127]. Комунікативні технології включають набори методик, пов’язаних із оптимізацією впливу на виборців

через ЗМІ, а також у процесі безпосередніх публічних виступів. Мова йде про технології збору аналітичної

інформації при проведенні виборчої кампанії; організації ефективного прес-посередництва, роботи прес-

секретарів у період виборів; розробці проведення кількісних і якісних соціологічних і психологічних

досліджень з метою їхнього використання в ЗМІ; технології підготовки промов і ефективної організації

публічних виступів тощо.

Комунікативну технологію можна також визначити як практичне використання наукових знань щодо

процесу комунікації у процесі перетворення об’єктів [15, с. 84]. Будь-яка технологія передбачає – якщо на вході

є будь-який вихідний матеріал, то після застосування розрахованих впливів – операцій технологічного ланцюга

(процедури) – на виході отримуємо продукт. Так, у сфері матеріального виробництва: стальний прут – серія

операцій – цвяхи. У випадку з комунікативною технологією все набагато складніше: на вході – одиничний або

масовий суб’єкт, що виступає об’єктом впливу. Інструментарій, який тут застосовується – різні інформаційно-

комунікативні засоби впливу. Мета застосування подібних технологій на виборах – формування/трансформація

моделі прийняття рішення чи стратегії поведінки через зміну та переорієнтацію інформаційно-комунікативних

потоків. Реальним об’єктом впливу виступає модель ситуації спілкування, що фіксується та розвивається

подумки із залученням абстрактних раціональних способів аналізу ситуації [20, с. 164-165].

Для того, щоб реалізувати комунікативну технологію та досягнути поставленої мети, слід дотримуватися

цілого ряду параметрів. Різниця між стихійною комунікацією та ситуацією із застосуванням комунікативної

технології – це різниця між розмовою в поїзді із випадковим попутником на противагу допиту. Головне, що

відрізняє ці ситуації – це мета в комунікації. Професійна розмова не має нічого зайвого, все системно, всі

підкорено одній меті. Непрофесійна розмова може мати дуже багато випадкових продовжень, що не мають

ніякого значення.

До основних виборчих комунікативних технологій традиційно відносять політичну рекламу, пропаганду

і PR - технологію або технологію зв’язків з громадськістю. Всі ці види технологій відносять до прагматичних

комунікацій, метою яких є досягнення адекватного (прорахованого) ефекту. Серед PR-спеціалістів є досить

відомою популярна байка – вільний переказ відомої ще з давніх часів притчи: Сонце та вітер посперечалися,

хто з них сильніший. Метою цієї суперечки було примусити одинокого перехожого зняти плащ. Вітер дув-дув,

але перехожий тільки сильніше кутався в свій одяг. Але варто було пригріти сонечку, як плащ було скинуто

абсолютно добровільно [22, с. 194]. Мораль є такою: реклама (вітер) сприймається як щось, що йде ззовні, від

чого варто сховатися, а зв’язки з громадськістю (сонце) – йдуть зсередини, з переконань, системи цінностей, і

рішення в рамках впливу PR приймається немов би самим споживачем. І якщо вже він його прийняв, то буде

його дотримуватися довго. Реклама – це той вид інформації, який спрямований на створення переконаності

покупця в тому, що він має справу з найкращим (з точки зору якості) видом товару або послуги [21, с. 42]. PR –

це спосіб поширення інформації з метою популяризації товарів, послуг, ідей, діяльності [21, с. 43]. Тому

реклама не може не використовуватися у PR-діяльності, багато PR-програм містять великий обсяг реклами.

Проте, аналізуючи таблицю 1, між ними слід відзначити цілий ряд відмінностей:

Таблиця 1

РЕКЛАМА PR

Реклама зорієнтована на здійснення продаж, тобто

на конкретні дії споживачів

PR зорієнтований на створення привабливого для

громадськості образу, який у свою чергу, буде

сприяти зростанню продаж

Орієнтація на конкретний негайний результат, який

„змивається” черговою рекламною хвилею (іншого

товару, продукції конкурента)

Орієнтація на відтерміновану дію інформації, це

створення опосередкованих умов для досягнення

конкретного результату

Інформація про клієнта розміщується завдяки

платному використанню газетної площі або

ефірного часу

Інформація про клієнта розміщується виключно

завдяки її актуальності, як для журналістів, так і для

читачів, глядачів і слухачів.

Обмежена в часі та обсязі кампанія „закидання у

громадський простір певних доз хороших новин”

Необмежений в часі та просторі механізм

безперервних взаємин з різними суспільними

групами з різних приводів, в тому числі і негативної

якості.

Реклама є односторонньою комунікацією, в якій

підтримуються повністю суб’єктно-об’єктні

відносини. Аудиторія є чистим об’єктом, вона

„безгласна”

PR спирається на двосторонні відносини; важливо

почути її „голос”

Більш формалізований вид комунікативної

технології

Менш формалізований вид комунікативної

технології

Продаж конкретного товару або послуги Продаж довіри до фірми, організації та її товарів та

послуг

Джерело: [4, с. 328].

Проте на виборах використовуються й пропагандистські комунікативні технології. Різниця між пропа-

гандою, яка є способом поширення політичних уявлень, цінностей та формування у людей бажаних (заданих)

політичних орієнтацій, певного типу поведінки та дій [8, с. 75], та PR полягає у тому, що метою пропаганди є

залучення прибічників з обов’язковою ідентифікацією, суцільним ототожненням з ідеєю, що пропагується, тоді

як PR ставить за мету встановлення відносин взаєморозуміння у реалізації спільних цілей. Матеріали PR є

більш фактологічними, об’єктивними, менш упередженими та вільними від самозакоханості, ніж у рекламі та

пропаганді.

Таблиця 2

ПРОПАГАНДА PR

Мета – створення руху Мета – створення домовленості

Пропаганда „виробляє” прихильників – має

жорстку установку – намагається примусити людей

прийняти певну точку зору, не цікавлячись, чи хоче

цього людина

PR прагне розуміння, виявляє „зони спів падання”

(суміщення) інтересів і створює умови для їх

узгодження. Має м’яку установку, лише пропонує

скористатися певною інформацією, а пізніше

добровільно прийняти чи заперечити ті чи інші

думки та ідеї

Акцент на односторонньому впливі на індивіда чи

групу

Передбачає налагодження механізму

двостороннього зв’язку, орієнтується на потреби

аудиторії

Сприймається з недовірою і підозрою Сприймається з довірою

Джерело: [4, с. 346].

Інструментально пропаганда відрізняється від зв’язків з громадськістю та реклами тим, що має на меті

змінити цінності, погляди, переконання реципієнта, тобто вона є більш ідеологічною, а значить більш

поляризованою та конфліктною. У свою чергу зв’язки з громадськістю (PR) визначають як діяльність з

установлення взаємовигідних, гармонійних відносин між організацією та громадськістю [17, с. 201]. Мета

такого роду діяльності є формування позитивного образу у вигляді ставлення до певного суб’єкта, події, дії.

Накінець, реклама діє з метою ознайомлення, популяризації, розкриття переваг та збільшення обсягу продаж

продукту.

За об’єктом комунікативної дії пропаганда впливає на мережу соціального сприйняття, систему життєвих

координат реципієнта, вона добивається від реципієнта належного бачення соціальних реалій (підкорення як

ставлення, що готове втілитися в життя). Зв’язки з громадськістю мають справу з оцінкою/ставленням

реципієнта до суб’єкта, ставлячи за мету сформувати позитивний образ суб’єкта, реклама ж орієнтується на

окремо взяті ситуації та на вибір конкретного товару (дії).

Інструментально визначається й коло функцій кожної технології. Функції пропаганди – соціальний

контроль, задавання вектору дій послідовникам, мобілізація та активізація свідомості, опосередкована боротьба

з конкурентом. Функції PR – дослідження громадської думки та її формування, двосторонні комунікації,

запобігання конфліктам, сприяння взаємній довірі, гармонізація взаємин рівноправних суб’єктів. Функції

реклами – популяризація товару, його яскрава сигніфікація, надання йому образу максимальної актуальності

порівняно з іншими товарами [1, с. 226].

Концепт кожного з типів організації інфопотоків детермінує масштаб діяльності та широту функцій. Але

при тому доволі очевидним залишається той факт, що PR і реклама застосовують принцип альтернативи, тобто

усяк час, навіть частково, монопольна ситуація за своєю сутністю допускає наявність хоча й конкурентного, але

все ж таки альтернативного образу чи товару. В пропаганді найчастіше конкурент трансформується у ворога,

тому потенційно існують тільки дві можливості: прийняти позицію суб’єкта – або його супротивника. Саме цим

визначається контекст будь-якого послання пропаганди, PR і реклами: для пропаганди в центрі буде стояти

послідовник/супротивник (сенс звернення – “ти за чи проти?”); для PR – партнер (сенс звернення – “ти мені

довіряєш?”); для реклами – товар (сенс звернення – “ти мене купуєш ?”).

Технологічно всі концептуальні відмінності можна відобразити в параметрах тривалості та інтенсивності

комунікації різних типів організації інфопотоків: пропаганда діє у довгостроковій перспективі, PR і реклама – у

середньостроковій та короткостроковій відповідно. Ще одна відмінність пропаганди від PR та реклами полягає

в тому, що існує єдність цінностей та переконань, картин бачення світу, у всіх суб’єктів комунікації у

структурному ланцюгу суб’єкт/комунікатор. Ідентичні цінності, спільне бачення проблеми є умовою, без якої

комунікативна схема пропаганди просто не працює. Інакше послання не будуть відображати настрої та нести

відповідне смислове нантаження. Навпаки, оскільки PR і реклама продають образ, ставлення або товар, для них

в меншій мірі суттєвим є, наскільки ідеологічно чисті зв’язки між суб’єктом та комунікатором [6, с. 6].

Між пропагандою, PR та рекламою є також і спільні риси, оскільки в сучасному суспільстві влада

полягає в тому, щоб називати речі своїми словами, а тому будь-яке повідомлення, що несе у собі номінацію,

буде мати пропагандистський потенціал. Звичайно, цей потенціал буде залежати від легітимності суб’єкта, від

якого воно виходить, від довіри до каналу інформації, який озвучує думку суб’єкта, від обсягу охоплених

реципієнтів, від якості подання інформації (риторики), об’єктивної громадської значимості предмету

повідомлення. Доки протистояння здійснюється на рівні думок, основну роль будуть відігравати PR та рекламні

техніки. Якщо протистояння переходить на рівень політичних суб’єктів, – у справу втручається пропаганда [3,

с. 39]. Однак, існують і суто пропагандистські методи, які ні в якій мірі не можуть використовуватися у PR та

рекламі: дезінформація, цензура і використання образу ворога. Як правило, ці мобілізаційні методи застосовує

тільки держава й лише в кризових ситуаціях.

Пропаганда, як правило, будується на підставі референтного та асоціативного зв’язку, який створюється

між одержувачем повідомлення та комунікатором по відношенню до позиції суб’єкта та/або образу

супротивника. Тобто через призму інфопотоків пропаганди конструюється негативне ставлення до опозиції

та/або формується ідентичність груп (и) [7, с. 58]. Численні зворотні зв’язки при відправленні пропаганди аби

посилити її ефективність не стимулюються, а симулюються. В той час як PR і реклама без зворотного зв’язку не

існують.

У світі, де знання конструюються як накопичення, дискурс конституюється під впливом середовища на

основі повторення послань із властивим їм ідеологічним зарядом, пропаганда – це дієвий спосіб вести іншого у

світі багатьох, створюючи йому пристойну картину світу. Основна відмінність пропаганди від PR та реклами,

таким чином, полягає в тому, що пропаганда за допомогою міфологем або раціональних пропозицій, їх знакової

та агресивної експресії, повідомляє людині не “хто він”, а “хто він по відношенню до іншого”. Основні ознаки

комунікативних технологій згідно запропонованих схем мають дещо умовний характер, але саме вони

традиційно відмічаються більшістю сучасних авторів. Отже, комунікативна політична технологія це система

заходів інформаційно-психологічного впливу на масову свідомість в інтересах досягнення суб’єктами

політичного процесу своїх цілей на виборах [16, с. 28].

Якщо вибудувати використання цих базових комунікативних технологій у певній послідовності

відповідно до завдань проведення виборчої кампанії, то вийде наступний алгоритм. PR-комунікативні виборчі

технології формують довіру до визначеного політичного діяча/партії, тобто створюють плацдарм для

подальшої обробки масової свідомості. Політична пропаганда на основі сформованої довіри занурює у масову

свідомість певні політичні установки та стереотипи, формує певний тип політичної поведінки. Політична

реклама заохочує тих, кого вдалося обробити пропаганді, проголосувати за визначену політичну партію/діяча.

В успішних виборчих кампаніях використовують найбільш вдалі методи і ресурси комунікативних технологій і

сучасні автори все більше схиляються до ідеї деякого інтегрального комплексу соціальних комунікативних

технологій [19, с. 59].

Використання PR-комунікативних виборчих технологій передбачає прийняття в якості аксіоматичних

декількох тверджень.

1.Інтереси тієї чи іншої групи людей беруться до уваги як реальний фактор суспільного життя в тому

випадку, якщо члени групи усвідомлюють свою приналежність до неї; вони усвідомлюють власні інтереси як

такі, що співпадають з інтересами всіх інших членів цієї групи; ці інтереси достатньо чітко сформульовані та

артикульовані мовою, зрозумілою як для членів даної групи, так і для інших членів суспільства.

2.Інтереси людей, з представниками яких суб’єкт виборів (кандидат на виборчу посаду) входить у

контакт переважно відрізняються від тих, що сам кандидат або його команда вважають нормальним,

природними. Ні в якому випадку чужі інтереси не слід розуміти як щось неправильне, що підлягає

придушенню, подоланню. Їх слід брати до уваги.

3.Будь-яка організація, в тому числі й політична партія, що представляє інтереси якоїсь групи населення,

окрім виконання своєї прямої статутної функції, має свої власні цілі, які відрізняються від тих, заради яких ця

організація була створена. Ці цілі виникають не з чиєїсь злої волі, а згідно з об’єктивними законами існування

будь-якої організації.

4.В ситуації спілкування з представниками організації, що виражає інтереси якоїсь групи населення, слід

враховувати міру розходження інтересів тих, з ким організація вступає у контакт; сформулювати представлені

інтереси так, щоб партнер по переговорам міг узгодити з ними як представлені, так і власні інтереси [10, с. 142 -

143].

Мета застосування виборчих комунікативних PR-технологій – формування ефективної системи

комунікацій суб’єкта виборчого процесу з його громадськістю, що забезпечує оптимізацію його взаємодії на

підставі довіри із значимими для нього сегментами середовища в процесі вибору.

Важливою категорією PR-технологій є категорія довіри, власне саме стратегія довіри лежить в основі

PR-діяльності. Довіра виникає у випадку невизначеності та неконтрольованості майбутнього (саме така

ситуація складається у виборчому процесі, коли йдеться про те, що нові люди, нові політичні партії, нові

політичні сили претендують на посади, від яких залежить майбутнє кожного виборця). Довіра – це особиста

ставка стосовно майбутніх непередбачуваних дій інших. Довіра складається з двох елементів: особливі

очікування (як поведе себе інший у визначеній майбутній ситуації); переконаність, впевненість у дії (ставка).

Наприклад, я вірю (довіряю), що цей політик буде гідно представляти інтереси виборців у Верховній Раді, або в

органах місцевого самоврядування (я ставлю на нього). Можна говорити, що метою PR є формування та

нарощування пабліцитного капіталу (капіталу публічності). Категорія капіталу дозволяє побачити зв’язки з

громадськістю в новому ракурсі і по-новому інтерпретувати їх соціально-економічну сутність.

Пабліцитний капітал – особливий вид капіталу, яким володіє ринковий суб’єкт, що функціонує у

просторі публічних комунікацій. Цей вид капіталу не зводиться до інших видів, але в суттєвій мірі залежить від

них. Пабліцитний капітал, як і будь-який інший, являє собою соціальне відношення, що пов’язане із власністю,

а сутність його пов’язана із самозростанням вартості за рахунок використання споживацької вартості, що

полягає у власності [5, с. 153]. В процесі виборів кожен суб’єкт виборчого процесу, кандидат на виборчу посаду

намагається, перш за все, здобути собі пабліцитний капітал, що являє собою специфічну споживацьку вартість:

політична (незаплямована) репутація, позитивна громадська думка, престиж та привабливий імідж в очах

громадськості, ефективний та вигідний публічний дискурс, і в цілому, позитивне паблісіти. Кожна з цих

субстанцій і всі вони разом в ринкових умовах мають свій вартісний еквівалент, і по суті, функціонують як

вартості.

Спеціалісти з організації PR - кампаній В. Лісничий і В. Грищенко пропонують наступну схему її

проведення, що відповідає основним рівням PR-роботи (критерієм виступає ставлення груп, що підлягають

впливу, до інформаційного продукту): 1. Я це знаю! – рівень інформації - передбачає, що люди знайомляться з

інформацією про суб’єкт виборчого процесу, але немає підстав вважати, що вони її запам’ятають. Емоційна

оцінка цієї інформації може бути довільною (тобто такою, що некерована, випадкова). Натомість при

повторному знайомстві з цією інформацією є підстави вважати, що виборці поставляться до цієї інформації як

до мінімально знайомої. 2. Я цілком схвалюю його оцінку! – рівень інформації + заданої емоції (оцінки) –

передбачає, що люди ознайомлені з інформацією про суб’єкт виборчого процесу і, ймовірно, поділяють дану їй

оцінку. Скоріше за все вони її запам’ятають. 3. Я довіряю! – рівень інформації + заданої емоції + готовності

діяти – передбачає, що виборці ознайомлені з інформацією про суб’єкта виборчого процесу, щиро поділяють її

оцінку. Вони готові транслювати цю інформацію, переказувати її у своєму оточенні, і не заперечують чинити

так, як і інші люди [13, с. 85 - 86].

Шлях створення пабліцитного капіталу на виборах – проведення такої технологічної PR-івської операції

як позиціювання. Під позиціонуванням розуміють створення особливого місця (позиції) інформаційного

продукту об'єкта щодо інших продуктів у свідомості адресата комунікації [9, с. 141]. Позиціонування

найважливіша операція у складі комунікативної технології. Спеціалісти – маркетологи намагаються

позиціонувати свої марки в такий спосіб, щоб їх сприймали специфічні сегменти ринку як такі, що

задовольняють певні потреби або мають певні атрибути. Позиціонування продукту є важливим щодо інших

марок в рамках однієї категорії продукту [12, с. 188] (тому зубна паста перетворюється з просто зубної пасти на

освіжувач порожнини рота, якщо цього на даний момент чекає споживач, а просто політичний діяч на

виразника думок певної групи населення).

Оскільки людина здатна сприйняти кінцеву кількість інформації, то, щоб довести до свідомості адресата

комунікації повідомлення про об’єкт, потрібно звільнити для них місце. Це можна зробити двома способами:

по-перше, об’єднати всі об’єкти однієї категорії в одну групу й оголосити, що між ними немає істотних

відмінностей, тоді як новий об’єкт «Х» пропонує щось особливе; по-друге, переконати адресатів

комунікативного повідомлення в тому, що з появою нового об’єкта інші об’єкти даної категорії втратили свою

актуальність (у такий спосіб вони немов самі стиснуться в одну групу) і новому об’єкту звільнили місце [18, с.

67]. Позиціонування включає розміщення продукту у конкуруючому контексті.

Приклади позиціонування можна знайти у таких ситуаціях: зловмисник, що намагається проникнути у

сучасну квартиру, позиціонує себе як листоноша, що приніс телеграму, або електрик, що перевіряє лічильник.

Будь-яка поп-зірка обов’язково позиціонує себе в сексуальному плані, вважаючи, що в такий спосіб вона зможе

отримати найбільшу кількість прихильників. Міністр охорони здоров’я позиціонує введення платних послуг,

щоб люди побачили “за що конкретно вони мають тепер платити”. Позиціонування можна проводити за

різними стратегіями: з орієнтацією на товар, з орієнтацією на бренд (товарний знак), з орієнтацією на

неформальні ознаки товару. У виборчому процесі найчастіше використовують так зване паралельне

позиціонування з орієнтацією на бренд (товарний знак) в політиці.

Паралельне позиціонування можна визначити як заміщення (чи доповнення) формальних ознак об’єкта

(включаючи офіційну назву і логотип) неформальними, при тому як під неформальні ознаки може

застосовуватися будь-що. Це одночасне (паралельне) використання і наступне заміщення формальних ознак

комунікативного об’єкта (назва/торгова марка, емблема/логотип, гасло/слоган) неформальними ознаками при

створенні особливого місця даного об'єкта щодо інших у свідомості адресатів комунікативного повідомлення

[18, с. 69].

Наприклад, Комуністична Партія України (КПУ), що є спадкоємницею Комуністичної Партії

Радянського Союзу (КПРС), брала участь у всіх виборах, що проводилися на території України за час свого

існування. Символіка партії та її ідеологічна платформа добре відомі виборцям ще з радянських часів. Сама ж

КПУ не тільки не зрікалася своєї попередниці, але й останнім часом усе частіше нагадує виборцям про те, як

добре жилося народу за радянської влади, одночасно вказуючи й на те, що гарне життя для простих людей

закінчилося разом з відходом КПРС від влади. Іншими словами, КПУ позиціонує себе як спадкоємницю КПРС,

охоронця ідеалів комунізму і борця за рівність і соціальну справедливість, що існували за радянського ладу.

Інші ж некомуністичні партії автоматично поєднуються в групу руйнівників справедливого ладу і грабіжників

простого народу. Протягом останніх років існування КПУ на чолі партії стоїть П.Симоненко, чий портрет

нерідко був невід’ємним атрибутом політичної реклами партії. В даному випадку мова йде про паралельне

позиціонування персони партійного лідера як своєрідної неформальної ознаки КПУ. Тепер будь-яке

висловлення П.Симоненка буде сприйматися як повідомлення від КПУ, і навпаки, будь-яка інформація, що

виходить від КПУ, буде асоціюватися з особистістю її лідера.

В якості одного з найпростіших прийомів паралельного позиціонування слід назвати заміщення PR-

об’єкта його символом-зображенням, роль якого, як правило, відіграє партійна емблема або її найбільш

популярна частина. Саме в такий спосіб проводила свою PR-кампанію, створена в Росії, партія СЛОН (Союз

людей за освіту і науку). В зв’язку з молодим віком цього політичного об’єднання більшість виборців не була

ознайомлена ані з його політичною платформою, ані з його лідером. Основну ставку партія зробила на кумедну

та незвичну для політичного об’єднання абревіатуру – СЛОН, тому в якості партійної емблеми використали

зображення слона. Саме за допомогою екзотичної для Росії тварини, партія розраховувала привернути увагу

виборців до себе. Слід зауважити, що партійна емблема, як і будь-яка інша, має створюватися із врахуванням

правил міжнародної геральдики та емблематики, за якими колір слона має бути сріблястим (білим), очі та клики

зображено іншим кольором [14, с. 232]. Зображення слона з піднятим хоботом і ногою означає слон, який

трубить, оповіщаючи про появу нової партії або намагається привернути увагу виборців до проблем науки та

освіти. Партія не стала акцентувати на таких якостях слона (його символічних характеристиках) як влада,

панування, могутність. Замість цього вона обрала зовсім неочікувану якість тварини, яка не асоціювалася ні зі

статусом політичної партії, ні з наукою.

Слід зауважити, що наведений приклад алогічний та неінформативний, але він виділяється на фоні інших

інформаційних повідомлень про політичні партії з використанням природних та промислових пейзажів. Партія

СЛОН поставила собі за мету – привернути увагу до себе, забезпечити запам’ятовуваність і створення

позитивного іміджу партії в очах виборців, чого СЛОН може з успіхом добитися за допомогою неочікуваної

для політичної партії назви, а також позиціонуванням СЛОНА як доброї тварини (особливо для дітей, оскільки

більшість громадян потребує забезпечення якісної освіти для своїх дітей). Інші партії, при умові подальшого

грамотного позиціонування Союзу людей за освіту і науку, поступово можна об’єднати в групу недобрих із

всіма можливими наслідками для них.

Після того як, суб’єкт політичного виборчого процесу займає свою нішу в масовій свідомості

(позиціонується) наступає час для дії пропагандистських комунікативних технологій. Отже, виборчі технології

є об’ємною та багатоструктурованою темою, і тим не менш, ведучи мову про інформаційно-комунікативні

технології, неможливо обійти момент маніпулювання як такий. Адже виборчі кампанії є нічим іншим, як

утриманням, перерозподілом та захопленням різного роду ресурсів – матеріальних, інформаційних, силових,

інтелектуальних, людських. А вищезгадані технології застосовуються у виборчих кампаніях з метою

мотивувати людей йти на голосування й голосувати, відповідно, за конкретну політичну організацію або особу.

1. Бабич-Декань О. Проблема використання політичного Паблік Рілейшнз у системі технологічного забезпечення сучасної

соціальної політики // Вісник Української академії державного управління. – 1999. – № 2. – С. 224-230.

2. Бебик В. Інформаційно-комунікаційний менеджмент у глобальному суспільстві: психологія, технології, техніка паблік

рилейшнз. – К.: МАУП, 2005. – 440 с.

3. Беленкова А.А. PR остой пиар – М.: НТ Пресс, 2006. – 256 с.

4. Борисов Б.Л. Технология рекламы и PR. - М.: ФАИР-ПРЕСС, 2001. – 624 с.

5. Грачев Г.В Информационные технологии политической борьбы в российских условиях // Полис. – 2000. - №3. – С. 151-

156.

6. Дем’яненко М. Вибори і новітні інформаційні технології (Інформатизація виборчих процесів) // Голос України. – 28

лютого 2001 р. – С. 6.

7. Джабасов А.А. Политические технологии избирательных кампаний: проблема категориального осмысления // Вестник

Московского университета. Серия 12. Политические науки. - 2000. - N2. – С. 56 – 62.

8. Игнатьев Д., Бекетов А., Сарокваша Ф. Настольная энциклопедия Public Relations. - М.: Альпина Паблишер, 2003. –

229 с.

9. Карпухин О.И. "Паблик рилейшнз" как информационный менеджмент // Социально-политический журнал. – 1998. – №

4. – С. 139 - 150.

10. Катлип С. М., Сентер А.Х., Брум Г.М. Паблик рилейшнз. Теория и практика /Пер. с англ. – М.: Изд.дом „Вільямс”,

2000. – 624 с.

11. Ковлер А.И. Избирательные технологии: российский и зарубежный опыт. – М., 1995.

12. Куліш А.П. Практика PR по-українському”. – К.:АДЕФ –Україна, 2005. – 335 с.

13. Лісничий В.В., Грищенко В.О., Іванов В.М. Сучасний виборчий PR. – К.: Професіонал, 2004. – 384 с.

14. Максимов А. «Чистые» и «грязные» технологии выборов. Российский опыт – М.:, Дело, 1999. – 448 с.

15. Моисеев В.А. Паблик рилейшнз – средство социальной коммуникации (теория и практика) – К.: Дакор, 2002. – 506 с.

16. Оливер С. Стратегия в паблик рилейшнз. - СПб.: изд.дом „Нева”, 2003. – 160 с.

17. Ольшанский Д.В. Политический PR. – СПб.: Питер, 2003. – 544 с.

18. Побокін М. Маніпуляційні впливи в системі політтехнологій // Людина і політика. – 2004. - №3. – С. 63 – 73.

19. Римар Н. Використання засобів політичної реклами та Паблік Рілейшнз у боротьбі за політичну владу // Людина і

політика. – 2002. - №4. – С. 58 - 62.

20. Связи с общественностью как социальная инженерия / Под ред. В. Ачкасовой, Л. Володиной. - СПб.: Речь, 2005. –

336 с.

21. Стратегія і тактика комунікацій із громадськістю / За ред. В. Королька. – К., 2003. – 216 с.

22. Шкурат І. Виборчі технології як механізм досягнення політичного результату // Вісник Національної академії

державного управління при Президентові України. – 1999. – № 3. – С. 189-198.