Поняття і види підсудності

Підвідомчі суду цивільні справи розглядаються у порядку цивільного судочинства районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами, а також військовими судами гарнізонів, апеляційними судами областей, апеляційними судами міст Києва та Севастополя, апеляційним судом Автономної Республіки Крим, військовими апеляційни­ми судами регіонів та апеляційним судом Військово-Морських Сил України, а також Верховним Судом України (ст. 18, 21, 25 Закону України «Про судоустрій України»). Усі вони становлять систему загальних судів загальної юрис­дикції, складають місцеві суди та апеляційні суди України, реалізують судову владу, здійснюють правосуддя у цивільних справах, але мають різну, встановлену законом компетенцію у розгляді і вирішенні справ.

Розмежування компетенції між окремими ланками судової і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчих їм цивільних справ називається підсудністю, правила якої визначені статтями 107-117 ЦПК України.

На відміну від підвідомчості, яка розмежовує компетенцію між державними органами і особою та між державними органами і громадськими організаціями щодо вирішення цивільних справ, підсудність розмежовує компетенцію у тій самій сфері (щодо вирішення цивільних справ), але між різними судами. Тому підсудністю називають ще коло цивільних справ, вирішення яких належить до компетенції певного суду.

Визначення компетенції різних судів системи провадиться залежно від виконуваних ними функцій, від роду (предмета) справи, суб'єктів спору, що підлягає розгляду, і місця (тери­торії), на яку поширюється діяльність певного суду. У зв'язку з цим підсудність поділяється на функціональну (функціональна компетенція), родову (предметна, об'єктивна компетенція), територіальну (особиста, суб'єктивна компетенція).

Функціональна підсудність визначає компетенцію окремих ланок судової системи України на підставі виконуваних ними функцій. За цією підсудністю районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів, які діють як місцеві суди, є судами першої інстанції, що виконують функцію розгляду і вирішення посуті усіх справ, підвідомчих цивільному судочинству (ст. 22 Закону України «Про судоустрій України», ст. 107 ЦПК України). А також переглядають свої рішення та ухвали у зв'яз­ку з нововиявленими обставинами (ст. 363 ЦПК України).

Апеляційні суди Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські суди, військові суди регіонів, Військово-Морських Сил: 1) перевіряють у апеляційному порядку законність і обґрунтованість рішень, ухвал суду першої інстанції (ст. 292 ЦПК України; ст. 25 Закону України «Про судоустрій України»); 2) переглядають у зв'язку з нововиявленими обставинами ухвалені ними рішення, ухвали, що набрали законної сили (ст. 363 ЦПК України). Верховний Суд України діє як суд касаційної інстанції, переглядає рішення за винятковими обставинами і продовжує здійснювати інші надані йому повноваження (ст. 47 Закону України «Про судоустрій України», ст. 353 ЦПК України).

Родова підсудність визначає компетенцію різних ланок судової системи щодо розгляду цивільних справ у першій інстанції залежно від роду справи (предмета цивільного спору) або суб'єктного складу сторін спірних правовідносин. Таке розмежування компетенції судових органів зумовлюється міркуваннями публічно-правового характеру щодо найкра­щої організації судової влади — створити для осіб, які потребують судового захисту, найбільш сприятливі умови для участі у судочинстві, для залучення всіх заінтересованих осіб і доказів у справі. За загальними правилами родової підсудності цивільні справи, які підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами (ст.. 107 ЦПК України).

Апеляційному суду Автономної Республіки Крим, апеля­ційним обласним, Київському і Севастопольському міським судам підсудні по першій інстанції справи за заявами Національної служби посередництва і примирення про вирішен­ня колективних трудових спорів у випадках, у яких відповідно до Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» проведення страйків забороне­но і рекомендації зазначеної служби щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту) не було враховано (ст. 25).

У справах про дострокове припинення повноважень народного депутата встановлена підсудність Київському міському гуду (ст. 4 Закону України «Про статус народного депутата» під 17 листопада 1992 р. № 2790-ХП).

Підсудність цивільних справ, у яких однією зі сторін є суд або суддя цього суду, визначається суддею суду вищої інстанції без виклику сторін, про що він постановляє ухвалу. А якщо однією зі сторін є Верховний Суд України або суддя цього суду, то підсудність справ визначається за загальними правилами підсудності (ст. 108 ЦПК України).

Територіальна підсудність розмежовує компетенцію по розгляду підвідомчих судам справ між однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їхня діяльність. Таке просторове розмежування компетенції називається особистою або суб'єктивною компетенцією. Вона персоніфікує суди по розгляду справ, визначає, який конкретно суд може розглянути конкретну справу по першій інстанції.

Територіальна підсудність має декілька видів: загальна, альтернативна, договірна, виключна, за зв'язком справ.

Загальна підсудність визначається компетенцією суду по розгляду справи залежно від знаходження відповідача (ст. 109 ЦПК України). Якщо ним є фізична особа, то позови пред'являються до суду за місцем її проживання. Позови до юридичних осіб (підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності) пред'являються за їх місцезнаходженням. Правила загальної підсудності поширюють свою дію на всі справи позовного провадження, за винятком тих, для яких ЦПК України встановлює інший вид підсудності.

Пред'явлення позову за місцем проживання відповідача створює сприятливі умови для захисту його прав та інтересі у спірних правовідносинах з позивачем, оскільки самим пред'явленням позову він поставлений у скрутніше станови­ще за позивача. Крім того, первісні витрати у справі, при її відкритті в суді, несе позивач, тому загальна підсудність дисциплінує його, стримуючи від пред'явлення безпідставних позовів, оскільки у разі відмови в їх задоволенні судом він буде позбавлений можливості стягнути витрати у справі з відповідача і зазнає невиправних матеріальних збитків.

Місце проживання відповідача встановлюється позивачем (п. 2 ч. 2 ст. 119 ЦПК України), а якщо воно йому невідоме, він може скористатися правилами альтернативної підсудності, передбаченими ч. 9 ст. 110 ЦПК України, також він може порушити перед судом питання про розшук відповідача. Якщо місце фактичного перебування відповідача у справах за позовами про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи невідоме, суд зобов'язаний оголосити розшук відповідача і покласти виконання такої ухвали на органи внутрішніх справ (ст. 78 ЦПК України).

Альтернативною називається підсудність, за якою декілька судів є компетентними розглянути справу. Позов може бути пред'явленний до одного із судів, визначених законом. Оскільки право вибору належить позивачеві, то ця підсудність названа ст. 110 ЦПК України підсудністю за вибором позивача. Альтернативна підсудність є пільговою, вона встановлена для невеликої категорії справ, які мають особливо важливе життєве значення для громадян. Визначена вона ст. 110 ЦПК України для позовів про стягнення коштів на утримання (аліменти) і про встановлення батьківства, позовів робітників і службовців, що випливають з трудових правовідносин, які можуть подаватися як за місцем проживання відповідача, так місцем проживання позивача.

Позови про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, можуть пред'являтися за місцем проживання позивача чи завдання шкоди. Але позови осіб, за якими стягуються періодичні платежі, про зміну їх розмірів і строків, у тому числі і позови платників аліментів до стягувачів про їх зниження, пред'являються за загальною підсудністю.

За місцем проживання позивача або місцем знаходження відповідача можуть пред'являтися позови про поновлення соціальних, пенсійних та житлових прав, повернення майна або його вартості, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органами дізнання, досудового слідства, прокура­тури або суду.

Позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну фізичних або юридичних осіб, можуть пред'явити також за місцем заподіяння шкоди. Альтернативна підсудність встановлена для позовів, що випливають з діяльності філії або представ­ництва юридичної особи, які можуть бути пред'явлені за місцем їх знаходження.

Позови до відповідача, місце постійного проживання якого невідоме, пред'являються за місцем знаходження його майна, або за місцем його тимчасового проживання чи перебування, або за останнім відповідним місцем постійного проживання чи постійного заняття (роботи) відповідача.

Якщо відповідач не має в Україні місця проживання, то позови можуть бути пред'явлені за місцем знаходження його майна або за останнім відомим місцем його проживання в Ук­раїні. Місце знаходження майна відповідача та останнє відоме місце його проживання чи заняття мають бути в кожному випадку достовірно встановлені.

Позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за місцем проживання позивача. Також у випадках, якщо з ним перебувають неповнолітні діти або для нього через стан здоров'я чи з інших поважних причин виїзд за місцем проживання відповідача буде утрудненим. За взаємним бажанням подружжя справа бути розглянута за місцем проживання одного з них.

Альтернативна підсудність передбачена також для позовів, що випливають з договорів, де зазначено місце виконання, або виконати які через їхні особливості можна тільки в певному місці. Такі позови можуть бути пред'явлені також за місцем виконанняцих договорів.

Виключна підсудність встановлює, що пред'явлення по­зовів у деяких справах можливе тільки у точно визначеному законом суді. Вона передбачена ст. 114 ЦПК України до не­значної частини позовів, виключаючи можливість застосу­вання до них інших видів територіальної підсудності, тому і названа виключною підсудністю. Це позови з приводу нерухо­мого майна, про виключення майна з опису, позови кредиторів спадкодавця, пред'явлені до прийняття спадщини спадкоємцями, підсудні суду за місцем знаходження цього майна або його основної частини. Виключна підсудність передбачена: для позовів клієнтів до перевізників, що випливають з договорів перевезення вантажів, пасажирів, пошти або багажу, які підсудні судові за місцем знаходження перевізника управління транспортної організації. За чинним законодавством претензії, які виникають з перевезення ван­тажів, пред'являються до управління залізниці призначення, а з перевезення пасажирів і вантажу можуть пред'являтися до управління залізниці відправлення чи призначення на розсуд заявника претензії, у зв'язку з чим аналогічні позови підсудні за місцем знаходження вказаних управлінь залізниць. Позови залізниці до пасажирів, відправників і одержувачів вантажу подаються за правилами загальної підсудності.

Договірна підсудність встановлюється за угодою сторін, вона ще називається добровільною. Сторонам надається право встановлювати тільки договірну територіальну підсудність (ст. 112 ЦПК України), але не родову, а також не дозволяється змінювати виключну підсудність.

Договірна підсудність може бути встановлена щодо конкретних позовів, їх групи, що можуть виникнути з існуючі між сторонами цивільних правовідносин. Угода сторін про підсудність може бути викладена у формі окремого письмового договору або включена до змісту конкретного цивільного договору: поставки, купівлі-продажу тощо.

Встановлена цивільна підсудність є обов'язковою для сторін вони можуть відмовитися від одержаних ними переваг у підсудності.

Сторона договору про підсудність може оспорювати його законність і обґрунтованість. Суд, встановивши, що такий договір порушує інтереси сторін або інших осіб, має право визнати його недійсним і застосувати до справи правила про підсудність, передбачені законом.

Підсудність за зв'язком справ встановлює, що позов має розглядати суд, який розглядає іншу, пов'язану з ним справу. Так створюються кращі умови для дослідження всіх матеріалів у справі з метою виявлення дійсних обставин, прав і обов'язків сторін, а також для еко­номії процесуальних засобів і часу. Статтею 113 ЦПК України передбачено, що позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред'являються за місцем проживання чи знаходження одного з них за вибором позивача. Зустрічний позов незалежно від його підсудності подається до суду за місцем розгляду первісного позову. Цивільний позов, що випливає з кримінальної справи, розглядається судом разом з такою справою. Якщо позов не був заявлений або не був вирішений у кримінальному процесі, то він пред'являється у порядку цивільного судочинства за правилами територіальної підсудності.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору між сторонами, пред'являють позов суду, у провадженні якого перебуває спірна справа сторін (ст. 125 ЦПК України).