Початок формування концепції світського права
Нове канонічне право дало поштовх до формування кількох систем світського права. Світське право виросло "з ґрунту" практики й звичаїв, на відміну від більш теоретично забезпеченого теософським і філософським підґрунтям і методикою (системністю) канонічного права. Папська революція створила автономну церковну державу і автономний корпус церковного права, тобто канонічне право церкви. Вона ж започаткувала і перші світські правові порядки.
Партія папи дала цим політичним утворення і їх праву назва “минущих” (секулярних) – тобто світських, мирських, на відміну від вічних духовних. Зменшення сакральності королівської влади, що була характерна для Візантії і європейських королівств раннього середньовіччя, також було пов'язане з уявою про минущість, множинність і розмаїтість всіх нецерковних політичних утворень і їхніх правопорядків. Вони не зводилися до чогось єдиного (не уніфікувалися), на відміну від нового канонічного права, що було єдиним і загальним. Світське ж право відповідало різним світським політичним укладам: імператорському, королівському, феодальному, маноральному, торговому і міському. Усі нові види політичних утворень вимагали нових видів права, хоча б уже тому, що їхні духовні релігійні аспекти були в руках окремої незалежної і могутньої організації, що мала вселенських характер і глава якої знаходився в Римі.
Церква не вважала світський порядок і світське право хаотичним і безцільним. Необхідно було тільки підпорядкувати світські правопорядки церковному правопорядку, оскільки світський порядок був «гріховним і неспокутуваним». Світське право, створене відповідно до канонічного, повинне було сприяти верховенству останнього. Як і церковне право, світське право вважалося відображенням природного, тобто божественного права. Воно було зрозумілим «розуму й совісті», і витоки його лежали в божественному одкровенні. Передбачалося, що і канонічне і світське право виконують одне завдання – переробити світ на кращий. Однак канонічне право безпосередньо займалося цим, а світське – через специфічні відносини, що воно регулювало.
Діяльність глосаторів полягала у впорядкуванні глос – зведенні римських норм, підібраних за певною тематикою. Найбільш повний збірник (96 глос) впорядкував Акрузій. Як невід’ємний елемент цього процесу відбувається формування мережі навчальних закладів, де вивчається юриспруденція. Інтерес до римського права з боку церкви був пов’язаний з тим, що “папська реформа” ХІ століття передбачала створення єдиного європейського права. Першим таким правом стало канонічне право, яке поступово реформувало і інші правові системи тогочасної Європи.
Коли університетські юристи (глосатори і постглосатори) почали систематизувати світське право, його системи вже були складені "стихійно", тобто самоорганізовані. Вони практично не мали потреби в тому, щоб їх вивчали, систематизували і викладали в університетах. Це було частково обумовлено становістю і корпоративністю середньовічної Європи, де кожен стан (корпорація) "вживу" передавала свої знання і звичаї. Однак з ХІ - ХІІ століття "новий європейський порядок" усе більш вимагав їхньої кореляції.
Так торгове право, що продовжило традиції античності та збереглося в державах Середземномор’я, було досить розвиненим, але через війни і хаос середньовіччя, міжнародна торгівля в Європі певний час переживала занепад і почала відроджуватися завдяки формуванню єдиного релігійно-правового поля під верховенством католицького Риму. Феодальне (ленне) право регулювало норми взаємин між самими феодалами – васалів та сеньйорів – в межах військового стану. Маноральне право - феодалів над їх підлеглими. Важливу роль у формуванні права займало звичаєве право міст та корпоративне право[53]. Міста засновувалися як корпорації, мали свій статус. Це були переважно різні форми індивідуальних договорів міст з королями та значними феодалами.
Усі світські правові системи: феодальна, маноральна, торгова, міська, королівська – пристосовували для себе багато основних ідей і прийоми канонічного права. КП було більш розвиненим і вищим за інші системи. Крім того, більшість юристів, суддів, радників і чиновників світських правових установ у ХІІ -ХІІІ століттях були кліриками. Вони одержували освіту з канонічного права, щоб допомагати монархам формувати королівське, й інші правові системи.
Вже з цієї стадії розвиток права в Європі йде у двох напрямках: романо-германська правова сім’я зосереджується на кодифікації правових норм, загальне право Англії – вдосконалює процес, формуючи прецедентне право.