Суб'єктивне право і юридичний обов'язок

Суб'єктивне право — це зумовлена об'єктивним правом міра дозволеної поведінки особи. Суб'єктивне право нале­жить особі незалежно від перебування в правовідносинах, тобто може реалізовуватися і в правовідносинах, і поза ними.

Зміст суб'єктивного права виражається в трьох право-мочностях:

1) праводія, тобто право уповноваженої особи на певні дії. Наприклад, особа, що володіє правом власності на річ, має змогу користуватися нею, продати, подарувати. Або

обвинувачений, володіючи правом на захист, має амогу надавати свідчення, заявляти клопотання, наводити різні доводи на свій захист тощо;

2) правовимога, тобто право уповноваженої особи ви­
магати певної поведінки від інших осіб. Наприклад, володар
права власності на земельну ділянку має право зажадати
від сусідів не перешкоджати йому в користуванні ділянкою,
не забруднювати і не затінювати її;

3) правовомагання, тобто право уповноваженої особи
звернутися до державних органів за захистом своїх пору­
шених прав (із позовною заявою в суд, зі скаргою в адміні­
стративні органи тощо).

Іноді до цих трьох правомочностей додається правоко-ристування, але, по суті, воно зливається з праводією.

Юридичний обов'язок — це зумовлена об'єктивним правом міра належної поведінки особи. Як і суб'єктивне право, юридичний обов'язок (особливо в пасивній формі) може реалізовуватися і поза правовідносинами, але прак­тично найбільш значущими є юридичні обов'язки учасни­ків правовідносин.

Зміст юридичного обов'язку:

1) зобов'язання дією. Носій юридичного обов'язку має
діяти певним чином (активна форма дії) або утриматися від
певної дії (пасивна форма). Наприклад, боржник зобов'я­
заний виконати дії, передбачені договором (виконати робо­
ту, передати річ, сплатити ціну товару). Прикладом утри­
мання від дії є обов'язок не здійснювати вчинків, що по­
рушують право власності, не вчиняти замах на життя,
честь, гідність інших осіб;

2) зобов'язання виконанням. Зобов'язана особа має
певним чином відреагувати на законні вимоги уповноваже­
ної особи. Наприклад, користувач телефонного зв'язку
зобов'язаний сплатити пред'явлений йому телефонною
компанією рахунок за міжміські переговори;

3) зобов'язання перетерпінням. Зобов'язана особа має
зазнати незручностей і обмеження власної поведінки в ці­
лях виконання обов'язку. Наприклад, відмовитися від
продажу товару за вигіднішу ціну за наявності завдатку,
одержаного від іншого покупця.

Деякі автори включають до структури юридичного обо-в'язку відповідальність за її невиконання. Проте в реаль­ності більшість юридичних обов'язків суб'єкти права ви- * конують добровільно, без притягнення до юридичної від-

повідальності. Невиконання юридичного обов'язку є юридичним фактом для виникнення охоронних правовід­носин, у рамках яких реалізується юридична відповідаль­ність.

Законний інтерес і

д*тп

Законний інтерес — це усвідомлена суб'єктом права необхідність задоволення своїх потреб способом, що допу­скається, але прямо не гарантується чинним законодавст­вом.

Ознаки законного інтересу:

1) законний інтерес виражається в простому юридич­
ному дозволі, який можна сформулювати таким чином:
«дозволене все, що прямо не заборонене»;

2) законним визнається тільки інтерес, що не супере­
чить суспільним інтересам. Так, не можна назвати за­
конним інтерес монополіста-виробника у встановленні
надвисокої ціни на вироблений товар. В такому випадку
держава через антимонопольне законодавство встановлює
певні обмеження діям товаровиробника;

3) він забезпечує прагнення суб'єкта користуватися
конкретним соціальним благом. Наприклад, працівник
має право зажадати підвищення заробітної платні, оскіль­
ки його благополуччя є його законним інтересом;

4) законний інтерес визнається приводом звернення до
компетентного органу (але тільки в певних випадках),
якщо законний інтерес носить приватний характер, напри­
клад, інтерес громадянина у встановленні його невинуватос­
ті. Загальні ж законні інтереси (наприклад, інтерес у благо­
получчі громадян похилого віку), як правило, не можуть
служити підставою для звернення до державних органів;

5) на відміну від суб'єктивного права законному інтер­
есу не відповідає якийсь обов'язок задовольняти останній
або сприяти його реалізації, проте ніхто не має права забо­
ронити особі діяти заради здійснення своїх законних інте­
ресів. Наприклад, продавець зацікавлений у можливо ви­
щій ціні товару, що продається. Він має право захищати
свої, в цьому випадку, матеріальні, майнові інтереси шля­
хом торгу з покупцем, проте це не означає, що потенційний
покупець зобов'язаний платити саме таку високу ціну.

Види законних інтересів:

1) залежно від носія розрізняють законні інтереси фі­
зичних осіб, юридичних осіб, держави, її органів, органів
місцевого самоврядування, соціальних спільнот, суспіль­
ства в цілому;

2) залежно від галузевої належності розрізняють кон­
ституційні (зацікавленість в здоровому підростаючому
поколінні, в поліпшенні системи охорони здоров'я, в під­
вищенні добробуту суспільства тощо), цивільні (інтерес
автора в отриманні високого гонорару), кримінально-про­
цесуальні (інтерес підсудного в якісному захисті), цивільно-
процесуальні (інтерес відповідача в призначенні судом
повторної експертизи) та інші законні інтереси.

3) залежно від сфери регулювання законні інтереси
бувають публічними (інтерес у підтримці правопорядку) і
приватними (інтерес особи у встановленні конкретних фа­
ктів, що доводять його невинуватість).

4) залежно від об'єкта розрізняють майнові (споживаць­
кі) і немайнові (отримання якісної юридичної освіти) інте­
реси.

Яке співвідношення між законним інтересом, правами людини і суб'єктивним правом? Законний інтерес виконує функції, недоступні ні суб'єктивному праву, ні правам людини. Регулювання за допомогою встановлення суб'єк­тивних прав не в змозі зважати на всю специфіку індивіду­альних життєвих відносин і ситуацій. Це під силу тільки законному інтересу через його диспозитивну природу. В той же час законний інтерес не є й надмірно загальним дозво­лом, як права людини, що дає йому змогу виступати пред­метом правового захисту.