Міжнародний фінансовий ринок. Валютний курс та валютне регулювання

ЛЕКЦІЯ 9. МІЖНАРОДНІ ФІНАНСИ

1. Сутність і призначення міжнародних фінансів.

2. Міжнародний фінансовий ринок. Валютний курс та валютне регулювання.

3. Фінансова діяльність міжнародних організацій.

4. Міжнародні фінансові інституції, їх завдання і сфери діяльності.

Сутність і призначення міжнародних фінансів.

Міжнародні фінансові відносини являють собою досить складну систему руху грошових потоків. Вони можуть бути згруповані за такими напрямами:

— взаємовідносини між суб’єктами господарювання різних країн;

— взаємовідносини держави з урядами інших країн та міжнародними організаціями;

— взаємовідносини держави і суб’єктів господарювання з міжнародними фінансовими інститутами.

— У сфері міжнародних фінансів крім національних суб’єктів – держави, підприємств, громадян – виділяються наднаціональні суб’єкти – міжнародні організації і міжнародні фінансові інститути.

Взаємовідносини між підприємствами складаються в процесі купівлі-продажу. З одного боку, ці взаємовідносини відображають фінанси суб’єктів господарювання. Дані взаємовідносини відображають рух грошових потоків між країнами. Забезпечення еквівалентності обміну досягається через валютне регулювання – встановлення курсу валют. Відхилення курсу валют від реального співвідношення між даними валютами спричиняє міжнародний перерозподіл фінансових ресурсів. Міжнародна торгівля характеризується торговим балансом кожної країни. При цьому сальдо експортно-імпортних операцій характеризує приплив чи відплив валюти.

Взаємовідносини між урядами різних країн виникають у сфері державною кредиту, коли одна країна виступає позичальником, інша - кредитором. Аналогічний характер мають взаємовідносини з урядом певної країни юридичних і фізичних осіб інших країн. За змістом ці всі відносини належать до державного кредиту, а за напрямом руху коштів – до міжнародних фінансових відносин.

Міжнародні організації вступають у взаємовідносини з урядами окремих країн з приводу формування бюджету чи інших фондів цих організацій. Отримані кошти використовуються на фінансування централізованих заходів, проектів і програм цих організацій та утримання їх апарату та на фінансову допомогу окремим країнам.

Міжнародні фінансові інститути мають взаємовідносини як з урядами, так і з суб’єктами господарювання окремих країн. Взаємовідносини з урядами складаються за двома напрямами. Перший відображає процес формування статутного капіталу за рахунок внесків окремих країн. Другий характеризує кредитні взаємовідносини – надання кредитів урядам та їх погашення і сплату процентів.

Міжнародні фінанси відображають світові інтеграційні процеси. Централізація певної частини фінансових ресурсів на світовому рівні забезпечує погреби світового господарства. Саме на ці потреби й спрямована діяльність міжнародних організацій та міжнародних фінансових інститутів. Вони фінансують окремі проекти і програми, керуючись інтересами саме світового господарства в цілому, а не окремих країн.

Міжнародний фінансовий ринок. Валютний курс та валютне регулювання.

Організація міжнародних грошових потоків між суб’єктами господарювання застосовується на встановлених формах розрахунків та системі валютного регулювання. Порядок проведення розрахунків регламентується відповідними міжнародними документами і угодами.

Валютний курсвідображає ціну грошової одиниці певної країни у валюті інших країн чи міжнародних валютних одиницях.

Установлення курсу валют досить складний багатофакторний процес. на нього впливає безліч чинників – економічних, фінансових, економічних. Економічні чинники полягають у тому, що в основі формування курсу лежать вартісні пропорції обміну. Вони визначаються на основі зіставлення цін товарів та послуг споживчого кошика. Співвідношення його сумарної цінової оцінки в одній і другій дає вихідну пропорцію, яка визначає основу курсу валют.

Крім методу порівняння цінової оцінки споживчого кошика з метою визначення точного співвідношення валют застосовується також метод валютного кошика. Сутьйого полягає у встановленні умовної міжнародної грошової одиниці. Так, Міжнародний Валютний фонд установив міжнародний платіжний засіб – SDR (спеціальні права запозичення). До валютного кошика SDR включаються (у встановлених МВФ пропорціях) долар США, німецька марка, японська йєна, британський фунт стерлінгів та французький франк. Питома вага кожної валюти у цьому кошику залежить від її частки в загальному зовнішньоторговому обороті у світі.

Цена 1 SDR в разных валютах (в скобках вес валюты в корзине SDR в процентах)
Период	USD	DEM	JPY	GBP	FRF
1981-1985	0,540 (42 %)	0,460 (19 %)	34,0 (13 %)	0,0710 (13 %)	0,740 (13 %)
1986-1990	0,452 (42 %)	0,527 (19 %)	33,4 (15 %)	0,0893 (12 %)	1,020 (12 %)
1991-1995	0,572 (40 %)	0,453 (21 %)	31,8 (17 %)	0,0812 (11 %)	0,800 (11 %)
1996-1998	0,582 (39 %)	0,446 (21 %)	27,2 (18 %)	0,1050 (11 %)	0,813 (11 %)
Период	USD	EUR	JPY	GBP
1999-2000	0,5820 (39 %)	0,3519 (32 %)	27,2 (18 %)	0,1050 (11 %)
2001-2005	0,5770 (45 %)	0,4260 (29 %)	21,0 (15 %)	0,0984 (11 %)
2006-2010	0,6320 (44 %)	0,4100 (34 %)	18,4 (11 %)	0,0903 (11 %)
2011- [1]	(41,9 %)	(37,4 %)	(9,4 %)	(11,3 %)

Установлення вихідного курсу валют на основі споживчого чи валютою кошика є тільки основою валютного регулювання. На діючий курс валют, крім того, істотно впливають фінансові та політичні чинники. До фінансових належить стан національної фінансової системи. Політичні чинники пов’язані зі стабільністю політичної системи у країні та стабільністю її законодавства.

Нестабільність політичної і фінансової ситуації в тій чи іншій крані вело до певного зниження обмінного курсу її національної валюти порівняно з реальним співвідношенням. Ця різниця являє собою своєрідну плату вказані ринки. страхування па випадок можливого зниження курсу цієї валюти імовірність, чого досить висока.

Установлення курсу валют базуються на двох основних методах адміністративному та ринковому.

1. Суть адміністративного полягає в офіційному встановленні урядом чи центральним банком курсу національної валюти відносно до іноземних валют.

2. Ринковийметод полягає у тому, що курс установлюється на основі механізму ціноутворення під впливом попиту і пропозиції. Іноземна валюта при цьому виступає в якості товару на валютному ринку.

Суб’єктами валютного ринку виступають банки, брокерські фірми, валютні біржі. Залежно від обсягу і характеру валютних операцій, переліку валют, що виставляються на торги, виділяють світові, регіональні та національні валютні ринки.

Світовими центрами валютного ринку виступають: Лондон, Париж, Токіо.

В Україні функції валютного ринку виконує Міжбанківська валютна біржа. Торги з основних валют (евро, американський долар, німецька марка та російський рубель) проводяться щоденно.

Учасниками торгів на біржі виступають комерційні банки, що мають відповідну ліцензію, та НБУ.

На торги виставляється іноземна валюта. Попит на неї формується на основі заявок банків на купівлю певної валюти. Заявки в свою чергу відображають власні потреби банку та потреби його клієнтів надану валюту для проведення міжнародних розрахунків. Пропозиція іноземної валюти формується, виходячи із виставлених на продаж сум валюти, що відображають потреби банків та їх клієнтів у національній валюті. Пропозиція з боку національної валюти відображається у заявках на іноземну валюту, попит – у виставленій на торгах іноземній валюті.

Валютний курс, що складається на валютному ринку, таким чином відображає врівноваженість попиту і пропозиції. Результат торгів – обсяг купівлі тієї чи іншої валюти порівняно з її обсягом, виставленим на продаж, характеризує задоволення попиту чи недостатність пропозиції. При задоволенні попиту на іноземну валюту курс національної валюти залишається стабільним, при недостатності пропозиції– падає, при надмірній пропозиції – зростає. Саме тут проявляється роль центрального бaнкy.

Політика валютного регулювання кожної країни визначається її економічними інтересами в міжнародній торгівлі. Валютне регулювання характеризує встановлений порядок визначення валютного курсу та його регламентування, здійснення валютних операцій суб’єктами валютного ринку (комерційними та центральним банками, юридичними і фізичними особами), порядок ввезення і вивезення іноземної та національної валюти, порядок проведення міжнародних розрахунків. Основою валютного регулювання є вплив на валютний курс.

Політика зниження рівня курсу національної валюти вигідна в тих умовах, коли в даній країні експорт переважає імпорт. У цьому випадку доходи підприємств експортерів у національній валюті зростатимуть, оскільки за кожну одиницю валютної виручки підприємство отримає більше національної валюти.

Політика на зростання курсу національної валюти доцільна в тому випадку, коли переважає імпорт товарів і послуг.

Міжнародне валютне регулювання полягає у прийнятті загальних для всіх країн правил установления проведення валютних операцій. В умовах золотовалютного стандарту особливих потреб у такому регулюванні не існувало. Можливість вільно обміняти паперові гроші на золото надавала такій системі достатньої стабільності. Однак відхід від золото валютного стандарту чітко визначив проблему валютного регулювання. Першою спробою вирішення цієї проблеми стала Бретон–Вудська валютна система. Вона була заснована лідерами провідних країн світу в 1944 р. на конференції в Бретон-Вудсі. Суть цієї системи полягала у встановленні стабільних курсів валют, що могли піддаватись незначним коливанням.

У кінці 60-х – на початку 70-х років виявились значні коливання курсів валют. У зв’язку з цим в 1976 p. відбулась конференція Міжнародного валютного фонду на Ямайці, яка зафіксувала створення нової ямайської валютної системи. Суть її полягала у встановленні ринкового методу визначення валютних курсів. Валютні курси стали «плаваючими», тобто такими, що змінюються під виливом попиту і пропозиції, на відміну від попередніх.

Нині створено досить надійні міжнародні та національні системи валютного регулювання. Вони дозволяють ефективно контролювати валютні курси. Перевага ринкового механізму полягає в тому, що він дає змогу встановити на певну дату курс валюти, максимально наближений до реального.

3. Фінансова діяльність міжнародних організацій.

Фінансова діяльність міжнародних організацій пов’язана з формуванням і використанням їх бюджету та цільових фондів. Формування доходів здійснюється насамперед за рахунок внесків країн, що входять до складу даної організації. Використання коштів проводиться на основі затвердженого бюджету.

Організація Об’єднаних Наційбула заснована в 1943 р. Головним завданням ООН є підтримання миру. До сфер її діяльності також входять економічні, соціальні та гуманітарні проблеми, права людини, охорона навколишнього природного середовища.

Діяльність ООН здійснюється через керівні органи та спеціалізовані організації. Економічний напрям діяльності здійснюється через Конференцію з торгівлі й розвитку (ЮНКТАД), Організацію промислового розвитку (ЮНІДО), Регіональні комісії (наприклад Європейська економічна комісія) та ін. Соціальна і гуманітарна політика проводиться Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ), Фондом ООН в галузі народонаселення (ЮНФПА), Світовою продовольчою програмою (МПП), Центром ООН з населених пунктів (Хабітат) та іншими.

Бюджет ООН формується за рахунок внесків країн. Розмір внесків визначається залежно від рівня економічного розвитку країни. В основі розрахунків лежить норматив платежів, який залежить від обсягів ВЫН даної країни.

За видатками бюджет ООН поділяється на дві частини: адміністративні та накладні витрати і програмні видатки. Адміністративні та накладні видатки нині становлять 38%, програмні – 62%.

БюджетООН за видатками складається в розрізі окремих підрозділів та організацій. При цьому також виділяються адміністративні й накладні витрати та кошториси на окремі програми, що викопуються даним підрозділом.

Європейський Союзбере свій початок від створеного у 1957 р. з метою економічної співпраці Європейського економічного співтовариства. Було сформовано спільний ринок капіталів, товарів і послуг, скасовано митні бар’єри, здійснено уніфікацію податкового законодавства, створено європейську валютну систему. Розвиток інтеграційних процесів завершився проголошенням Європейського Союзу, до якого входять такі країни: Німеччина, Австрія, Данія, Бельгія, Франція, Голландія, Люксембург, Велика Британія, Швеція, Фінляндія, Португалія, Іспанія, Італія, Ірландія, Греція.

Бюджет ЄС формується за рахунок надходжень від країн Союзу. Всі доходи поділяються на дві групи: внески країн-членів та доходи бюджету ЄС. Специфікою бюджету ЄС як ланки міжнародних фінансів є наявність власних доходів. До них належать, по-перше, мита і сільськогосподарські податки, якими обкладаються продукти, що імпортуються з країн, які не є членами Союзу. По-друге, важливе місце займає податок на додану вартість, який встановлюється за єдиною для всіх країн ставкою по відношенню до уніфікованої в усіх країнах бази оподаткування.

Видатки бюджету ЄС поділяються на адміністративні (5%) та операційні (до 95%).

Бюджет ЄС розробляється Європейською комісією і затверджується Європейським парламентом. Виконує бюджет фінансове управління Європейської комісії, яке перебуває під подвійним контролем – з боку Палати аудиторів і Європарламенту. До складу Палати аудиторів входять 15 членів, які перевіряють надходження доходів і фінансування видатків.