Тема 3. Культура Київської Русі 53

Тема 4. Культура Галицько-Волинського князівства 77

Тема 5. Культура України литовсько-польської доби

XIV – перша половина XVII століття) 93

Тема 6. Українська культура епохи бароко та Просвітництва

Друга половина XVII – XVIII століття) 111

Тема 7. Українське національно-культурне відродження

XIX – початок XX століття) 135

Тема 8. Новітня українська культура 166

Додатки 212

ТЕМА 1. ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО КУЛЬТУРУ, ЇЇ МАТЕРІАЛЬНІ ТА ДУХОВНІ ЦІННОСТІ

ПЛАН

1. Походження, еволюція та зміст поняття „культура”.

2. Структура культури. Найважливіші складові матеріальної та духовної культури.

3. Загальна характеристика функцій культури.

4. Поняття форми культури. Класифікація форм культури.

5. Мистецтво як важлива складова духовної культури. Класифікація видів мистецтва. Характеристика мистецьких стилів великих культурно-історичних епох.

ЛІТЕРАТУРА

1. Кордон М.В. Українська і зарубіжна культура: курс лекцій / М. В. Кордон. – К.: ЦУЛ, 2003. – 508 с.

2. Кравець М. С. Культурологія: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів І – ІV рівнів акредитації / М.С. Кравець, О. М. Семашко, В.М. Піча та ін.; за заг. ред. В.М. Пічі. – Львів: Магнолія плюс, 2003. – 235 с.

3. Культурологія. Конспект лекцій для студентів усіх факультетів різних форм навчання ПолтНТУ. – Полтава: ПолтНТУ, 2004. – 187 с.

4. Культурологія: навчальний посібник / за ред. Є.А. Подольської, В.Д. Лихвар, К.А. Іванової. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 288 с.

5. Українська та зарубіжна культура: навчальний посібник / М.М. Закович, І.А. Зязюн, О.М. Семашко та ін.; за ред. М.М. Заковича. – К.: Т-во „Знання”, КОО, 2000. – 622 с.

6. Шейко В.М. Історія української культури / В.М. Шейко, Л.Г. Тишевська. – К.: Кондор, 2006. – 264 с.

1. Походження, еволюція та зміст поняття „культура”

Культура як зміст і певна характеристика життєдіяльності людини і суспільства – явище багатогранне. Одні під культурою розуміють цінності духовного життя. Інші, звужуючи це поняття, відносять до культури лише ідеологію, яка повинна обслуговувати сферу виробництва. Взагалі слово “культура” походить від латинських слів colo, colere (щось вирощувати, доглядати, обробляти). Звідси culturare (вирощений, оброблений людською працею, доведений до досконалості). До середини І ст. до н.е. ці слова пов’язувалися саме із землеробською працею. Поступово поняття „культура” поширюється на такі сфери людської діяльності, як виховання, навчання, вдосконалення самої людини й уживається у ширшому значенні – стосовно духовно-практичної діяльності людини.

Так, відомий римський оратор Марк Тулій Цицерон у своїй праці „Тускуланські бесіди” називає філософію культурою душі. Щоб стати філософом, уважає він, треба наполегливо вдосконалювати свої розумові здібності, плекати розум, обробляти його, як селянин землю. Отже, основний зміст культури Цицерон убачав у розвитку мисленнєвої діяльності людини, вдосконаленні її духовного світу. Завдяки Цицерону була зроблена перша спроба вживання слова “культура” як теоретичного гуманітарного терміна, синоніма вихованості та освіченості людини.

В епоху Середньовіччя, з розвитком феодальних відносин, перетворенням замків і монастирів в осередки міської культури поняття „культура” асоціюється з міським укладом життя. Культура пов’язується з духовністю та релігійністю.

На межі Середніх віків і Нового часу поняття культури набуло світоглядно-морального змісту та пов’язується з досконалістю й активізацією інтелектуального та творчого потенціалу людини. Це пов’язане з великими соціальними зрушеннями в Західній Європі – першими буржуазними революціями, початком промислового перевороту.

Німецький учений Самуель Пуфендорф (1632 – 1694) у 1684 р. уперше вживає слово “культура” як самостійний термін для позначення духовного світу людини, котра починає усвідомлювати себе силою, здатною протистояти “натурі” (природі), а “культурна” європейська людина Нового часу наділяється якостями, що значно відрізняють її від “природної” людини минулого та звичайного тваринного існування. Перед мислителями постають питання про сутність нового середовища життя, яке створюється людиною на противагу природі, про його вплив на саму людину, про те, лихом чи благом є новий, штучно створюваний людиною світ. Відповідно культура пов’язується зі світосприйняттям, світобаченням, світовідчуттям того чи іншого народу, який займає певний географічний простір.

В епоху Просвітництва поняття культури набуває ще ширшого змісту. Італійський мислитель Джакомо Віко (1668 – 1744) відводив культурі вирішальну роль у суспільному розвиткові. Французький філософ Шарль Монтеск’є (1689 – 1755) у праці “Про дух законів” доводив, що розвиток культури того чи іншого народу залежить від розміру території держави, від клімату, географічного середовища, ґрунту. Французький просвітитель Жан-Жак Руссо (1712 – 1778) протиставляв культуру “чистій природі”. Згідно з його теорією, культуру почали розуміти як “людяність” на противагу “природності”, “тваринності”. Звідси віра в те, що культура – це чиста духовність, яка можлива лише у філософській, науковій і художній творчості. Вважалося, що культуру в суспільстві можна утвердити шляхом піднесення рівня освіти народу, звільнення його від усіляких забобонів, релігійних вірувань, утопічних уявлень з метою побудови “розумної держави” і встановлення таких же суспільних відносин.

Майже всі просвітницькі концепції культури базувалися на ідеї загальності людського розуму та його законів; вони природно пов’язали культуру з тими перевагами і благами, які несуть людині вдосконалення й застосування розуму. Французькі просвітителі вважали, що „культурність”, „цивілізованість” нації чи країни, на противагу „дикунству” і „варварству” первісних народів, полягають у „розумності” суспільних порядків, вимірюються сукупністю досягнень у галузі науки й мистецтв. Однак просвітницькі уявлення про культуру розвіялися під тиском реального суспільного життя ранньобуржуазного суспільства.

Пізніше теоретики наштовхнулись на проблему суперечностей у культурному прогресі людства. Німецький поет, драматург і теоретик мистецтва Фрідріх Шіллер (1759 − 1805) досить точно побачив суперечність між природою й культурою, однобічність людини, яка відірвалася від природи та замкнулася у штучно витвореному нею світі культури. З осмислення суперечностей культури і цивілізації починає відлік сучасний підхід до культури як складного суспільно-історичного явища.

На сьогодні у повсякденному житті слово “культура” розуміють і як те, що характеризує людину в сфері соціальної поведінки, зокрема її тактовність, повагу до інших людей, делікатність, уміння завжди знайти міру свого вчинку. Широко розповсюджене ототожнення культури з освіченістю. При цьому не з тим типом освіченості, котрий виступає синонімом ерудиції, накопиченої розумом інформації, а з тим її змістом, що начебто “осідає” у внутрішньому світі особистості, роблячи її носієм якостей, прийнятих як культурні.

Інколи в повсякденному вжитку слово “культура” застосовують для характеристики якісного стану тих чи інших явищ. У цьому ключі й випускають книги з найменуваннями: „Культура мовлення”, „Культура почуттів”, „Культура житла”, „Про культуру продажу товарів” тощо. І хоча це не зовсім буденне, швидше – літературно-публіцистичне слововживання, але його витоки слід убачати саме у буденній свідомості.

Прийнято й розуміння культури як того, що є специфічним для міського способу життя на противагу сільському. Досить часто термін “культура” наближається до оціночної характеристики форм зовнішньої поведінки людини, виступає як інша назва дотримання норм етикету. „Некультурно поводитесь” – ця поширена фраза явно виражає негативну оцінку того, хто порушує загальноприйняті норми. Філософи ж намагаються трактувати слово “культура” у широкому розумінні. Згідно з цим трактуванням, культура охоплює всю сукупність матеріальних і духовних цінностей, які вироблені впродовж історії людства.

Як бачимо, поняття “культура” багатозначне, може використовуватися та вживатися у найрізноманітніших (часто протилежних один одному) значеннях. Ще у 60-их рр. ХХ ст. американські культурологи А.Кребер та К.Клакхон, аналізуючи лише американську культурологію, наводили 237 дефініцій (визначень). Нині ці підрахунки безнадійно застаріли. Підвищений інтерес до вивчення культури спричинив лавиноподібне зростання позицій щодо його тлумачення. Ледве не кожен автор дає власне визначення культури. Таке семантичне (змістове) розмаїття визначень свідчить про поліфункціональність, складність світу культури й поняття, яке його виражає.

Певну ясність у розуміння поняття «культура» внесла Всесвітня конференція з культурної політики, проведена під егідою ЮНЕСКО 1982 року. Вона прийняла декларацію, в котрій культура тлумачиться як комплекс характерних матеріальних, духовних, інтелектуальних і емоційних рис суспільства, що включає не лише різні мистецтва, а й спосіб життя, основні правила людського буття, систему цінностей, традицій та вірувань. Виходячи з усього вище зазначеного, спробуємо дати загальноприйнятне визначення терміна “культура”:

Культура – це сукупність матеріальних і духовних цінностей, вироблених людством протягом усієї історії, яка визначає рівень розвитку суспільства, а також сам процес творення та розподілу цих цінностей.