Міжгалузеві й галузеві принципи 1 страница

Автори підручника

Розділи: І — проф. М. В. Цвік, доц. В. Д. Ткаченко; II — доц. Л. Л. Богачова; III — проф. М. В. Цвік; IV — проф. О. В. Петришин; V — доц. В. Д. Ткаченко; VI — доц. С. М. Олейников; VII — проф. М. В. Цвік; VIII, IX - проф. О. В. Петришин;

X — доц. Л. М. Павловська, доц. І. В. Яковюк;

XI — доц. Л. Л. Богачова; XII — проф. М. В. Цвік;
ХШ-ХУІ — доц. М. А. Вороніна;

XVII — проф. О. В. Петришин, доц. В. Д. Ткаченко (§ 3), доц. І. В. Яковюк; XVIII — доц. В. Д. Ткаченко (§ 1-8), канд. юрид. наук С. П. Погребняк (§ 9);

XIX — доц. В. Д. Ткаченко, доц. І. В. Яковюк;

XX — доц. Л. Л. Богачова (§ 1-5, § 7), канд. юрид. наук
С. П. Погребняк (§ 6, 8); XXI, XXII - доц. О. Р. Даш-
ковська; XXIII — доц. С. М. Олейников;

XXIV- доц. М. А. Вороніна (§ 2-6),

доц. В. Д. Ткаченко (§ 1); XXV — доц. С. М. Олейников;

XXVI — доц. В. Д. Ткаченко;

XXVII — доц. В. Д. Ткаченко, Є. Б. Ручкін

Підручник підготовлений відповідно до навчальної програми з теорії дер­жави і права для юридичних вузів України. В ньому відбиті досягнення юридичної науки. Навчальний матеріал викладено з урахуванням узагальнень законодавства та юридичної практики.

Розрахований на студентів, аспірантів та викладачів навчальних закладів юридичного профілю і тих, хто цікавиться проблемами загального вчення про державу і право.

I5ВN 966-7146-71-5

© М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, Л. Л. Богачова та ін., 2002 © «Право», 2002

Розділ І

| ПРЕДМЕТ І МЕТОД ЗАГ ПРЕДМЕТ І МЕТОД ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

І § 1. Система і функції юридичної науки

Юридична наука, до системи якої входить загальна теорія держави і права, є однією з суспільних наук. На відміну від наук, що вивчають природні явища і процеси, таких як фізика, хімія, аст­рономія тощо, суспільні науки вивчають відносини, які склада­ються між людьми і їх утвореннями, безпосередньо служать лю­дині. Це повною мірою стосується і юридичної науки, головним завданням якої є сприяння через державні і правові інститути розквіту особистості і подоланню перешкод на цьому шляху, ефек­тивному використанню людського потенціалу, створенню умов для найповнішої реалізації прав і свобод людини і громадянина.

Юридична наука спрямована на здобування, узагальнення, систематизацію і використання знань про державно-правову дійс­ність, її особливістю є спільне дослідження права і держави в їх єдності, взаємозв'язку і взаємовпливі. Виходячи з цього, назва «правознавство» для визначення юридичної науки є і неточною, і однобічною. Нерозривний зв'язок між правом і державою свідчить про те, що юридична наука є водночас і правознавчою, і

державознавчою.

Поряд з іншими суспільними науками вчення про державу і право має свій об'єкт і предмет дослідження. Ці поняття співвід­носяться між собою, але повністю не збігаються. Поняття об'єкта ширше, ним охоплюються явища і процеси навколишнього світу, дійсності, на які поширюється пізнання і практичний вплив лю­дей. Об'єкт може бути загальним для ряду наук, а предмет однієї науки не може збігатися з предметом іншої. Саме предмет визна­чає самостійність, своєрідність і особливості кожної науки, тобто те, чим вона відрізняється від інших наук.

Юридична наука належить до суспільних наук, і об'єктом її дослідження є творіння помислів та рук людських — вся держав­но-правова дійсність, яка входить до сфери відносин між особою і суспільством. Спільний об'єкт дослідження — право і держава — пов'язує в рамках єдиної юридичної науки спеціалізовані науки, що входять до її складу, кожна з яких водночас має свій власний

РОЗДІЛ І

предмет дослідження. Таким чином складається система юридич­них наук, кожна з яких вивчає окремі прояви права і держави.

Юридичні науки за певними ознаками можна поділити на кілька груп. До першої групи належить і посідає там провідне місце теорія держави і права, яка є найбільш загальною юридичною на­укою, а також історія держави і права та історія вчення про держа­ву і право. Якщо теорія держави і права абстрагується від вивчення особливостей державно-правового розвитку конкретних країн і лише узагальнює їх досвід, то історичні юридичні науки — історія держави і права України, історія держави і права зарубіжних країн та історія вчення про державу і право — досить детально досліджують умови розвитку і особливості держави і права окре­мих країн, найзначніші вагомі етапи розвитку державно-правової думки і зміст державно-правових ідей різних шкіл і напрямків.

Оскільки науки, що входять до цієї групи, формулюють за­гальнотеоретичні положення про державу і право і досліджують ідейні основи і хід їхнього історичного розвитку, то саме вони і стоять на чолі всієї системи юридичних наук.

Другу, найбільшу, групу становлять галузеві науки, які посіда­ють центральне місце в системі юридичних наук. До них належать науки конституційного, цивільного, адміністративного, криміна­льного, процесуального, міжнародного та інших галузей права. Предметом дослідження кожної з цих наук є ті специфічні пра­вові відносини, що складаються в окремих сферах суспільного життя, і ті національні правові норми і законодавчі приписи, які виникають на їх базі. Зміст кожної галузевої науки становить си­стема знань про відповідну галузь права — про шляхи її розвитку і вдосконалення, джерела, принципи, зміст і систему норм, що входять до неї, практику їх реалізації тощо. Від стану наукових досліджень галузевих наук значною мірою залежить якість зако­нодавчих робіт, проведення відповідних реформ, зокрема підго­товка кодексів. Невипадково науковці становлять більшу частину робочих груп, які готують проекти найбільш принципових галу­зевих нормативних актів.

До групи галузевих наук прилягають і такі, які виникають на стикові різних галузей права і мають комплексний характер, їхній зміст пов'язаний з дослідженням тих правовідносин, які ре­гулюються нормами різних галузей права, в їхньому взаємозв'яз­ку і взаємодії. Саме тому їх називають міжгалузевими. До них можна, наприклад, віднести комплексну науку підприємницького права, яка виникла з потреби вивчення і вдосконалення правово-

ПРЕДМЕТ І МЕТОД ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

го регулювання ринкових відносин, що розвиваються в Україні, і вивчає дію норм різних галузей права — цивільного, адміністра­тивного, фінансового тощо.

Ряд юридичних наук входить до третьої групи, так званих прикладних наук. Поміж них слід вирізнити судову медицину, су­дову психіатрію, криміналістику, кримінологію, правову статис­тику. Ці науки перебувають у тісному зв'язку з функціонуванням держави і права. Вони відіграють роль орієнтиру в діяльності по­садових осіб, у реалізації вимог права. Так, наприклад, кримі­налістику становлять наукові знання про методику, тактику і технічні засоби, що застосовуються при розслідуванні злочинів, кримінологію — наукові знання про причини злочинності і мето­ди усунення обставин, що сприяють її існуванню, судову пси­хіатрію — наукові знання про шляхи встановлення певної групи обставин, що виключають юридичну відповідальність тощо. Ха­рактерним для ряду наук, що належать до цієї групи, є викорис­тання ними даних не тільки юридичних, але й інших наук — хімії, біології, балістики, мовознавства. Судова медицина, психіатрія і статистика є водночас складовими частинами як юридичної на­уки, так і медичної, статистичної і психологічної наук, на поло­ження яких вони спираються.

Четверта група юридичних наук — це науки, що вивчають за­рубіжні державу і право, передусім порівняльне правознавство і тісно з ним пов'язані наукові знання про державу і право окремих зарубіжних країн. Ці науки мають величезне значення для обміну досвідом між окремими державами у питаннях правової розбу­дови. Так, в Україні знання принципів діяльності і особливостей окремих інститутів конституційного права зарубіжних країн пев­ною мірою було використаної процесі розробки проекту Кон­ституції України, яку прийняли в 1996 році.

До п’ятої групи юридичних наук слід віднести ті науки, що досліджують міжнародне право. Йдеться про науку міжнародно­го публічного права, міжнародного приватного права. Останніми роками дедалі більшого розвитку набувають дослідження євро­пейського права. Ці дослідження відповідають світовій тенденції посилення інтеграційних процесів і міжнародного впливу на національні правові системи.

Юридична наука в цілому і окремі юридичні науки, поміж них і теорія держави і права, виконують певні функції, які визначають головні напрямки наукових досліджень.

РОЗДІЛ І

Пізнавальна функція спрямована на здобуття і розширення наукових знань про державно-правові явища, їхні характерні ри­си, сутність, форми, специфічні для них функції, принципи, інститути тощо, розширення знань про право, і державу. Ця функція найвиразніше проявляється на початковому етапі дослідження державно-правових явищ при описуванні і з'ясу­ванні їх ознак. Підручники з юридичних дисциплін насамперед відображають результати цього дослідження. Розглядувана функція має першорядне значення для освітянської діяльності.

Евристична функція націлена на встановлення закономірнос­тей розвитку і функціонування держави і права. Оскільки спо­стерігається повторюваність тих чи інших державно-правових явищ, юридична наука повинна фіксувати наявність певних тен­денцій. Науковий висновок про постійність їх існування означає відкриття закономірності. Такий характер має, наприклад, розши­рення демократичних прав людини і громадянина та гарантій їх здійснення за рахунок положень, закріплених у міжнародних до­кументах. Протягом певного часу таке відкриття було тенденцією розвитку цих прав, а зараз набуло таких масштабів, які дозволя­ють характеризувати цей процес як закономірність. Реалізація ев­ристичної функції передусім є свідченням розвитку юридичної на­уки, гарантією від її зайвої догматизації.

Саме на встановлення закономірностей розвитку і функціо­нування державно-правових явищ спирається юридична наука при здійсненні інших властивих їй функцій.

Функція наукового передбачення полягає в науковому про­гнозуванні шляхів подальшого розвитку державно-правових явищ, проміжних та кінцевих результатів цього розвитку. Завдя­ки їй здійснюються оптимальні способи реалізації державно-правових закономірностей. Так, наприклад, дослідження зв'язку держави і права з нинішнім розвитком в Україні ринкових відно­син дає підстави для прогнозування поступового збільшення об'єктів приватної власності, обмеження державного втручання в господарські відносини, збільшення питомої ваги стосунків між господарюючими суб'єктами, що засновані на договірних відно­синах, скорочення в перспективі державного апарату.

Функція допомоги практиці пов'язана зі службовою роллю юридичної науки, інструментальна цінність якої полягає втому, що її положення та висновки повинні прямо або опосередковано використовуватися юридичною практикою. Так, практичній меті удосконалення законодавства на науковій основі служить роз-

ПРЕДМЕТ І МЕТОЛ ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОІЧЇДЕРЖАВИ І ПРАВА

робка проектів нормативних актів групами фахівців-науковців, проведення наукових експертиз та консультацій стосовно визна­чення шляхів розвитку держави і права. Безпосередньо на забез­печення ефективності попереднього слідства, правильне вирі­шення питання про звільнення від юридичної відповідальності, попередження злочинів тощо спрямовані висновки прикладних

юридичних наук.

Ідеологічна функція. Юридична наука являє собою систему поглядів на державу і право. Зміст цих поглядів з багатьох питань може бути дуже різним. Залежить він від того, на якій ідейній ос­нові закладеній. У рамках юридичної науки в умовах демокра­тичного суспільства існують різноманітні школи і течії, кожна з яких має свою власну ідейну спрямованість. Вимоги деідео-логізації не поширюються на державно-правові погляди. Ідео­логічна різноманітність породжує наукові дискусії, які завжди були важливим засобом розвитку юридичної науки. Виходячи з конституційного принципу багатоманітності, слід визнати, що жодна ідеологія не може бути визнана загальнообов'язковою. Напрями державної ідеології і практики залежать від характеру соціальної бази держаної влади. У демократичному суспільстві погляди на державу і право мають ґрунтуватися на всесвітньо визнаних загальнолюдських принципах і цінностях, якими є сво­бода, рівність, гуманізм, справедливість тощо. Саме вони повинні становити основу формування загальнодержавної і загально­національної ідеології.

§ 2. Предмет загальної теорії держави і права

Поряд із спільним об'єктом дослідження і рядом функцій, притаманних як загальній теорії держави і права, так і іншим юридичним наукам, вона не дублює їх положення — у неї є влас­ний предмет дослідження.

Предметом теорії держави і права є питання, що мають найбільш загальне, провідне для інших правових наук значення, формулювання головних юридичних понять і їх ознак, встанов­лення найбільш загальних закономірностей виникнення, розвит­ку і функціонування держави і права.

Саме загальнотеоретичні категорії та закономірності, що їх формулює теорія держави і права, об'єднують окремі науки про право і державу в єдину юридичну науку і водночас сприяють

РОЗДІЛ І

створенню системи законодавства, яка б відповідала принципу верховенства права, здійсненню правових форм діяльності дер­жави тощо.

Специфіка предмета теорії держави і права пов'язана з на­явністю власних, специфічних для неї функцій, зміст яких визна­чається характером її взаємодії з іншими юридичними науками. Теорії держави і права щодо цих наук властиві узагальнююча, інтеграційна і методологічна функції.

Здійснюючи властиву їй узагальнюючу функцію, теорія дер­жави і права досліджує найбільш загальні питання вчення про державу і право. При цьому у своїх висновках вона абстрагується від стану і розвитку держави і права в окремих країнах, від змісту певних галузей і норм права, торкаючись лише тих проблем, вирішення яких корисне і необхідне для багатьох юридичних на­ук. Отже, найточнішою назвою цієї галузі науки буде така: за­гальна теорія держави і права, — саме «загальна», оскільки й іншим юридичним наукам властиві свої власні теорії, які мають не загальний, а приватний характер.

Загальній теорії держави і права властива також інтеграційна функція. У процесі її реалізації відбувається інтеграція юридич­них явищ і положень інших юридичних наук у загальнотеоретичні поняття (категорії), що мають абстрактний характер, а також формулюються їх основні риси і загальні закономірності. Ці ка­тегорії становлять каркас загальної теорії держави і права, яка в концентрованій формі виводить спільні, найсуттєвіші риси та оз­наки певного державно-правового явища. Поняття юридичних категорій, що мають всезагальний характер, становить головний понятійний ряд загальної теорії держави і права. До нього вхо­дять такі поняття, як право; держава; типи, форми і функції дер­жави і права; норми права; принципи права; правовідносини; пра­восвідомість; законність; правозастосування і багато інших.

Існування загальнотеоретичних понять відображає сутнісні характеристики державно-правової дійсності і, у свою чергу, обумовлює існування методологічних функцій загальної теорії держави і права. Завдання сформулювати загальнотеоретичні по­няття як опорні пункти для всіх наук і юридичної практики орієнтують теорію держави і права на їх вивчення, дослідження глибинних процесів, що пов'язані з розвитком юридичної науки і практики, а також зумовлюють зв'язок держави і права з іншими явищами суспільного життя. На цій основі загальна теорія дер­жави і права формулює закономірності виникнення, розвитку і

8
ПРЕДМЕТ І МЕТОД ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

функціонування держави і права, а саме: закономірність переро­стання суспільної влади і соціальних норм первісно-суспільного ладу в державу і право, зміна одного історичного типу держави і права іншим, участь держави у виконанні всезагальних справ, взаємозв'язок держави і права, права з суспільною мораллю то­що. Ці та інші закономірності, що формулюються загальною те­орією держави і права, мають загальний характер на відміну від закономірностей розвитку і функціонування держави і права в окремих країнах або правових системах.

Характерним для загальної теорії держави є дослідження дер­жави і права у їх єдності, взаємозв'язку і взаємодії в межах однієї науки. Точки зору, що їх висловлюють окремі юристи стосовно до­цільності нарізного дослідження і вивчення теорії держави і теорії права, не витримують критики. Адже право є невідривним від дер­жави, яка повинна діяти в правових формах, охороняти встановле­ний у суспільстві правовий порядок, застосовувати в передбачених правом випадках примус до правопорушників. При спільному ви­вченні держави і права необхідно виходити з принципу верховен­ства права, що закріплений у ст. 8 Конституції України. Верховен­ство права над державою знаходить свій вияв передусім у першості прав і свобод людини і громадянина, які є невідчуженими і непо­рушними і які держава не може ні анулювати, ні звужувати.

Теорія держави і права пройшла довгий шлях свого форму­вання. Вона поступово зароджувалася, складалася і розвивалась як частина юридичної науки. Про значення законів і юридичної діяльності для досягнення справедливості йшлося вже в працях мислителів стародавнього світу — Індії, Китаю, Греції. Са­мостійна правова наука склалася в Стародавньому Римі, де точка зору групи найвідоміших юристів за своїм значенням навіть прирівнювалась до закону/ Саме в Римі було вироблено ряд тео­ретичних юридичних понять, конструкцій і принципів, які мали загальний характер. Деякі з них не втратили свого значення і нині. В умовах середньовіччя поняття і положення, що торкалися держави і права, подавалися в релігійному забарвленні. Виник­ненню теорії держави і права передували спроби представників так званої аналітичної юриспруденції (Д. Остіна, І. Бентама) дати аналіз юридичних понять, загальних для різних галузей права, що висувались окремими галузевими науками. Величезний внесок у філософське обґрунтування вчення про державу і право зробив І. Кант, який виходив з необхідності забезпечення свободи і прав людини, у зв'язку з чим довів першість права перед державою.

РОЗДІЛ І

У вітчизняній юриспруденції формуванню теорії держави і пра­ва передувало створення енциклопедії законознавства і філософії права. У 1830 році в Україні вийшла книга професора К. Неволіна «Знциклопедия законоведения», що складалася з двох частин. У першій частині коротко висвітлювалися всі знання про позитив­не право, що були на той час накопичені галузевими дисциплінами. Друга частина в історичній послідовності викладала погляди на право і державу видатних мислителів-суспільствознавців. Пізніше виникла філософія права, яка, спираючись на певну філософську концепцію, обґрунтувала, яким повинно бути право.

Теорія держави і права поєднала позитивні риси, що були вла­стиві як енциклопедії, так і філософії права. Вона характеризува­лась більш широким узагальненням державно-правової практи­ки, тобто використовувала ще й соціологічний підхід до вивчення держави і права. Саме на такій основі був побудований добре відомий у Росії і в Україні курс лекцій з теорії держави і права проф. М. Коркунова (1908 р.), який до того ж міцно поєднав за­гальне вчення про право з вченням про державу.

Загальну теорію держави і права як науку не слід плутати з на­вчальною дисципліною, яку викладають у відповідних закладах осві­ти. Підручники і курси лекцій хоча і містять наукові положення з ос­новних проблем загальної теорії держави і права, в них, проте, не­має розгорнутої аргументації щодо дискусійних у науці питань. . Вони, як правило, відбивають наукові погляди авторів чи лекторів. Всебічне дослідження наукових проблем, аналіз наукових дискусій з окремих питань здійснюється в спеціальних наукових курсах, мо­нографіях або в наукових статтях, де містяться не тільки нові теоре­тичні висновки, але й детальне наукове обґрунтування рекомендацій для державно-правової практики. Щодо загальної теорії держави і права як навчальної дисципліни, то ЇЇ зміст має на меті підготувати кваліфікованих спеціалістів, які мають високу правову культуру. Не засвоївши основних загальних понять про державу і право, не мож­на засвоїти засновані на них конкретні питання, що є в інших на­вчальних курсах. Саме через це загальній теорії держави і права відводиться особлива роль серед інших навчальних дисциплін.

§ 3. Місце загальної теорії держави і права в системі юридичних та інших суспільних наук

Виходячи із змісту і значення загальної теорії держави і права в цілому, її слід охарактеризувати як науку методологічну, 10

10
ПРЕДМЕТ І МЕТОД ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

найбільш абстрактну, вступну, узагальнюючу, інтегративну, ба­зову. Всі ці якості теорії держави і права дають підстави вважати її найбільш фундаментальною юридичною наукою, що й визначає її провідне місце в системі вчення про державу і право.

Аналіз співвідношення загальної теорії держави і права з іншими юридичними науками свідчить про їхній нерозривний зв'язок. Це питання є важливою частиною більш широкої пробле­ми, що має загальносуспільний характер, про співвідношення теорії і практики.. Теорія держави і права не може існувати без спеціальних наук, які вивчають юридичну практику, без узагаль­нення їх матеріалів. Саме аналіз і узагальнення цих матеріалів яв­ляють собою базу для формування загальнотеоретичних ви­сновків, в тому числі нових понять і закономірностей, а також для перевірки відсутності відставання від практики тих положень загальної теорії, які нею формулюються.

З іншого боку, теоретичні поняття і закономірності, пра­вильність яких підтверджена практикою, повинні ставати керів­ними теоретичними орієнтирами для спеціальних наук, сприйма­тися ними як аксіоматичні положення, що мають установчий ха­рактер. Якби не було загальної теорії держави і права, галузеві юридичні науки набули б суто емпіричного характеру і були б змушені обмежитися вирішенням вузького кола конкретних пи­тань на базі аналізу і логічної обробки певної групи юридичних

норм.

Здійснюючи відбір матеріалів, що досліджуються різними юридичними науками, загальна теорія держави і права виявляє як спільні, так і відмінні ознаки певних державно-правових явищ. Вона виносить за дужки узагальнені спільні ознаки цих явищ і формулює на цій основі загальнотеоретичні положення. Так, на­приклад, кожна галузева юридична наука досліджує специфічні для неї правопорушення. Загальна теорія держави і права відки­дає ті з їхніх ознак, які є різними, і, спираючись на спільні для всіх галузей, формулює загальнотеоретичне поняття, а потім і вчення про правопорушення. Звісно, винесенням за дужки спільних рис окремих юридичних явищ завдання теорії держави і права не об­межуються. Для формулювання своїх загальнотеоретичних по­ложень вона повинна використовувати й інші знання. При фор­мулюванні якогось загальнотеоретичного поняття правопору­шення треба спиратись і на вчення про свободу та її припустимі обмеження, на аналіз суспільної практики і на вчення про за­гальні ознаки права і законності.

РОЗДІЛ І

ПРЕДМЕТ І МЕТОД ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

.

Загальна теорія держави і права збагачується також внаслідок перенесення досвіду однієї з юридичних наук на інші науки. Так, детально розроблені в науці кримінального права положення про вину як передумову відповідальності були згодом перенесені в на­уку цивільного права, в якій тривалий час панувало твердження про достатність для цивільно-правової відповідальності нанесення матеріальної шкоди. Згодом на цій основі було побудоване загаль­нотеоретичне вчення про підстави юридичної відповідальності. Поняття юридичної особи було сформульоване наукою цивільно­го права, а потім перенесене в інші галузеві науки і враховане при розробці загальнотеоретичного вчення про суб'єктів права.

Незважаючи на загальний і навіть абстрактний характер те­орії держави і права, вона невідривна від суспільної і, особливо, юридичної практики, яка безпосередньо вивчається спеціальни­ми юридичними науками. її положення є результатом не тільки логічних висновків і теоретичних узагальнень матеріалів інших правових наук, але й наукового осмислення державного управ­ління і правового регулювання як сучасного, так і минулого та накопиченого на цій базі державно-правового досвіду. З цього боку юридична практика виступає як джерело формулювання і розвитку понять, категорій та закономірностей у державно-пра­вовій сфері, як основа загальнотеоретичних висновків. Суспільна практика постійно ставить перед наукою певні завдання, висуває проблеми, які вимагають наукових рішень, в тому числі прогнозу­вання. Так, робота по розбудові правової демократичної соціаль­ної держави, формуванню громадянського суспільства, інтегру­ванню в міжнародне співтовариство висунуло на передній план ряд досліджень. Йдеться про аналіз принципів поділу влади і вер­ховенства права, формулювання рекомендацій щодо удоскона­лення законодавчого процесу, створення такого за змістом зако­нодавства, яке б відповідало міжнародним стандартам щодо прав людини, про налагоджування процесу імплементації міжнарод­но-правових норм у національне право. Великого значення набу­ває в сучасних умовах дослідження судової практики при засто­суванні норм різних галузей права. У процесі її удосконалення вирішуються загальнотеоретичні питання про можливості і співвідношення правоутворення, правотлумачення і правозастосування в діяльності судової системи.

Зворотний вплив теорії держави і права на юридичну практи­ку може здійснюватись у двох напрямках. Загальні категорії те­орії впливають на практику опосередковано. Так, наприклад, за-12

гальнотеоретичне поняття і визначення права дає можливість розрізняти право і законодавство, створюючи таким чином кри­терії для визнання правового чи неправового характеру окремих законодавчих актів. Деякі висновки, що формулюються з позицій теорії держави і права, безпосередньо містять рекомендації, які мають практичне значення, обумовлюють напрямки практичної діяльності. До них можна віднести положення про порядок прий­няття законів, правила юридичної техніки, рекомендації в галузі державного будівництва і т. ін.

Не можна також применшувати значення юридичної практи­ки як критерію правильності і наукової цінності окремих кон­цепцій. Цінність цих концепцій залежить від ефективності прак­тики, що відбиває їх.

Аналіз матеріалів окремих юридичних наук є недостатнім для формулювання загальнотеоретичних висновків і положень. Функціонування держави і права є частиною суспільного життя, отже, воно пов'язане з політичним, економічним, соціальним і культурним розвитком суспільства. Тому для створення кате­горій загальної теорії держави і права необхідним є широкий підхід з використанням матеріалів не тільки юридичних, але й інших суспільних наук — філософії, політології, соціології, еко­номічної теорії, психології, кібернетики і т. ін. Особливо велико­го значення в цьому зв'язку набуває співвідношення загальної те­орії держави і права з філософією, соціологією і політологією.

Отже, передусім державно-правова дійсність потребує свого осмислення з боку філософії як науки про всезагальні закони розвитку природи, суспільства і мислення. Філософія формулює лише найзагальніші положення про державу й право, шукає шля­хи по забезпеченню розгорнутого і детального аналізу держав­но-правових явищ, формулює критерії того, якими повинні бути

право і держава.

Зв'язок загальної теорії держави і права з філософією відбу­вається у трьох напрямках. По-перше, філософія озброює юрис­тів науковою методологією дослідження. Саме нею вироблені ма­теріалістичний, ідеалістичний, діалектичний, антропологічний, метафізичний та інші підходи до наукових досліджень, що вико­ристовуються і в загальній теорії держави і права. По-друге, філософія формулює найзагальніші закони суспільного розвит­ку, які поширюються і на державу та право. По-третє, філо­софські дослідження безпосередньо торкаються держави і права, і передусім визначення їхнього місця і ролі в суспільстві. Так, на-

РОЗДІЛ І

приклад, у XIX столітті видатний філософ І. Кант дав праву ха­рактеристику, яка застосовується і нині, як такої міри свободи, що здатна забезпечувати поєднання свободи однієї особи зі сво­бодою усіх людей. Тісний зв'язок теорії держави і права з філо­софією привів до формування на їх стику філософії права, яку значна частина науковців розглядає як систему філософських знань про право. Філософія права є засобом осмислення права з філософських позицій із використанням філософських кате­горій. Визнаючи позитивне значення такого підходу, водночас слід зауважити, що фактично філософія права є складовою час­тиною як філософської, так і державно-правової науки і не має чітко визначеного власного предмета дослідження.