Духовний розвиток суспільства: ідеологічний диктат

Суперечлива ситуація склалася і в духовній сфері республі­ки. На перший погляд, кількісні показники свідчили про благополучний розвиток. Наприклад, у галузі освіти: якщо в 1970 р. середню освіту одержали 651 тис, а вищу — 117,2 тис. осіб, то в 1980 р. відповідно — 924 тис. та 148,1 тис. Проте освіта дедалі більше відставала від вимог часу, науково-технічного прогресу, її якість, по суті, знижувалася. Як не парадоксально, у цей пері­од падав авторитет освіти та освіченості, знижувався "попит" на знання. До того ж освіта стала об'єктом форсованої руси­фікації: якщо в 1960—1961 навчальному році школи з українсь­кою мовою навчання охоплювали 68,7% учнів, то в 1970—1971 — 60,4%, в 1976—1977 — 57,8%. А російською мовою навчалися від­повідно — 30,4%, 38,8%, 41,3%.

Аналіз динаміки зростання наукового потенціалу України, здавалось би, мав вселяти надію: загальна кількість науковців

республіки на 1987 p. становила понад 213 тис. осіб, а в 1960 р. їх було лише 46 тис. У цей час плідно працювали вчені під керів­ництвом М. Боголюбова (математична фізика), В. Глушкова (кі­бернетика), Л. Ландау (ядерна фізика), Б, Патона (зварювання металів). Проте ці окремі прориви лише відтіняли наростаючі застійні явища у сфері науки. З плином часу негативні процеси все більше поглиблювалися: Академія наук УРСР поступово по­чинає втрачати свою колишню роль мозкового центру; нароста­ючі бюрократичні перепони уповільнювали фундаментальні роз­робки, не давали змоги повною мірою реалізувати на практиці відкриття українських учених у кібернетиці, хімії, біології; ідео­логічний диктат зумовив посилення в українському суспільст­вознавстві кон'юнктурщини, необ'єктивності, замовчування.

Однак, незважаючи на тиск, у цей складний період залиша­лися і вчені-суспільствознавці, які нестандартно, не в руслі "офіційних поглядів" підходили до вирішення наукових проблем (іс­торики М. Брайчевський, О. Компан, О. Апанович, Я. Дзира, філософ П. Копнін).

Не набагато кращою була ситуація у галузі літератури та мис­тецтва. Ніби у коштовну раму, ця сфера була вставлена у жорсткі рамки офіційно визнаного соціалістичного реалізму, все, що в них не вписувалося, піддавалося забороні та гонінням. Та все ж у цей період було створено чимало талановитих творів, які одер­жали широке визнання: у літературі — романи О. Гончара "Собор", "Циклон", М. Стельмаха "Дума про тебе", "Чотири бро­ди", поезія І. Драча, Б. Олійника, Д. Павличка, твори П. Загребельного, Ю. Мушкетика, Є. Гуцала та ін.; у кіно — фільми "Бі­лий птах з чорною ознакою" (режисер Ю. Іллєнко), "В бій ідуть тільки "старики" та "Ати-бати йшли солдати" (Л. Биков), "Ваві­лон XX" (І. Миколайчук) та ін.; у музиці - опери Г. Майбороди і В. Губаренка, симфонії В. Кирейка і А. Штогаренка, кантати В. Рождественського і А. Філіпенка, пісні П. Майбороди, О. Білаша, І. Шамо, К. Домінчена, О. Сабадаша, В. Івасюка.

З другої половини 60-х років посилюється ідеологічний дик­тат у духовній сфері, який досягає свого апогею в Україні у період "маланчуківщини". В. Маланчук зробив кар'єру як теоретик і бо­рець з українським націоналізмом. Ще перебуваючи на посаді го­ловного ідеолога Львівського обкому партії на початку 70-х років, він видав у Москві кілька публікацій, у яких боротьбу з націона­лізмом розглядав як одне з найголовніших завдань партії. Ці твер­дження йшли у розріз із офіційною доктриною, якої дотримувався ЦК КПУ, — про остаточне торжество інтернаціоналізму в респуб­ліці. Київ прореагував досить різко — незабаром В. Маланчука було знято з посади секретаря обкому партії і переведено на поса­ду заступника міністра вищої освіти УРСР, що фактично унеможливлювало продовження політичної кар'єри. Проте у Кремлі енергійного борця з націоналізмом помітили, взяв його на замітку і Суслов. Тому не дивно, що після усунення 1972 р. П. Шелеста, за підтримки Москви, В. Маланчук стає секретарем ЦК КПУ, голов­ним ідеологом республіки. Починається період чорних списків, особистої цензури, політичних доносів, ідеологічного диктату. Заз­нають гонінь письменники О. Гончар, І. Білик, Б. Харчук, О. Бер­дник, Л. Костенко, Б. Чичибабін та ін.

Ситуація у духовній сфері погіршувалася й тим, що у цей час утворився своєрідний тандем головного ідеолога республі­ки В. Маланчука і голови КДБ України В. Федорчука. На прак­тиці це означало, що водночас із ідеологічними погромами відбу­валися обшуки, арешти, суди.

Отже, ситуація у духовній сфері значною мірою визначалася еволюцією усієї системи. Політичний курс на "стабілізацію" посилював ідеологічний диктат, зумовлював деформації, однак ли­ше гальмував, а не зупиняв духовний розвиток суспільства.

...

Король

...

Було ліквідовано греко-католицьку церкву, звинуваче­ну в співробітництві з німецькою окупаційною владою. Репресії проти її прихильників посилювали соціальне на­пруження в суспільстві та боротьбу ОУН—УПА.