Лексика української мови з погляду її походження

У лексиці української мови за походженням виділяють слова: успадковані з попередніх періодів розвитку нашої мови, власне українські та запозичені з інших мов.

Серед успадкованих найдавнішими є слова індоєвропейського походження. Вони поширені у певних фонетичних і словотворчих видозмінах майже в усіх європейських мовах. Це назви частин тіла, явищ природи, рослин, тварин, найнеобхідніших дій і процесів: мати, син, брат, сестра, кров, жінка, дочка, око, зуб, робота, язик, ніс, сонце, дерево, дім, день, небо, сидіти, життя, стояти, їсти, олень, свиня, журавель тощо.

Слова спільнослов'янського походження вживаються в усіх слов'янських мовах, зазнаючи певних фонетичних змін: плем'я, чоловік, чоло, шия, рот, тіло, мило, весло, дар, душа, дума, кінь, пес, віл, ведмідь, пшоно, вікно, холодний, гіркий, кислий, сад, межа, берег, сторона, борода, там, тут та ін.

Назви абстрактних понять мають також спільнослов'янське походження: диво, гріх, душа, правда, кривда, честь.

Спільносхіднослов'янське походження мають слова, що є в українській мові спільними з російськими та білоруськими: білка, кішка, собака, соловей, мішок, сорок, батько, снігур, жайворонок, дешевий тощо.

Власне українська лексика — це слова, що витворилися в українській мові після спільнослов'янської мовної єдності й були засвідчені в історичних пам'ятках, художніх творах українського народу. Вони складають основу української лексики і формують національні ознаки мови. Їх легко виділити в такий спосіб: якщо слово не має виразних ознак запозичення і в російській мові перекладається іншими, то є підстави вважати його власне українським: хвиля, мрія, гарний, нишком, крадькома, навпростець тощо.

Українська мова запозичувала з інших мов слова та окремі елементи.

Визначити іншомовне слово можна за фонетично-граматичним оформленням та лексичним значенням. Скажімо, звук і літера ф не характерні для слов'янських мов, і всі слова в українській мові, що мають цей звук і відповідно літеру, за походженням є грецизмами та латинізмами: фізика, фігура, фокус, фея, факт тощо. Тюркізми ж характеризуються наявністю кількох звуків а: сарай, базар, баклажан, байрак, кабан, сазан, чабан, барабан, аршин, аркан.

Початковий звук і літера а взагалі характерні тільки для іншомовних слів, зокрема для арабських - (алгебра, алкоголь}, латинських (аудиторія, абітурієнт, ангіна), грецьких (алфавіт, автор, архів, азот, афоризм, анемія, автономія).

Крім початкових звуків а, ф, грецькі запозичення можуть позначатися наявністю звукосполучень пс, кс (психологія, ксерокс, скелет), кореневих частин бібліо, гео, біо, лог, фон (бібліотека, бібліографія, геологія, біологія, філолог, фонетика). Такі запозичення є термінами з різних сфер суспільного та наукового життя: демократія, космос, ідея, метод, аналіз, історія, філософія, граматика, педагогіка, діалог тощо.

Специфічними, невластивими українській мові, є поєднання приголосних звуків у словах німецького походження: штаб, шахта, кран, крейда, ландшафт, бутерброд, верстат, лозунг, ланцюг, солдат, майстер, сигнал. Цією ж ознакою характеризуються слова англійського походження: комбайн, спонсор, менеджер, трамвай, тролейбус, ескалатор.

Для англійських слів характерне звукосполучення дж та інг (инг): джем, джемпер, джентльмен, джин, мітинг, пудинг, ринг тощо. З англійської мови запозичено чимало спортивних і технічних термінів: матч, старт, фініш, теніс, хокей, футбол, аут, трест, тент. З німецької мови запозичувалися військові, технічні терміни: фронт, штат, штаб, шпигун, слюсар, рубанок, стамеска, клейстер.

На фоні української лексики легко виділяються старослов'янізми. Вони мають:

звукосполучення ра, ла, ре, ле, що відповідають українським звукосполученням оро, оло, єре, еле: врата, глава, брег, благо, град, злато;

початкове звукосполучення йе: єдиний, єдність;

іменникові суфікси -тель, -ство: учитель, мислитель, братство;

префікси воз-, со-, пред-: воздвигнути, возлюбити, воздати, возрадуватися, соратник, премудрий, преподобний;

суфікси -ущ,-ащ, -ящ: трудящий, грядущий.