Державна інформаційна політика в контексті інтеграції України в Європейський Союз

Інформаційна політика на сучасному етапі

Інформація сьогодні стала рушійною силою суспільства. Відкриття таких каналів масової комунікації, як радіо, кіно, телебачення, якісно змінило технології впливу на населення. Ці канали характеризуються тим, що побудовані не лише на інформації, але й на продуктуванні розваги, тому їхній вплив на населення незвичайно зріс.

Інформаційна політика аналізує організацію інформаційного простору, типи споживання інформаційного продукту на певній території, інформаційні уподобання населення. Її також цікавить використання інформаційного ресурсу для різних суспільних цілей.

Інформаційна політика може допомагати у вирішенні економічних, соціальних, військових завдань, оскільки сучасні суспільства значною мірою побудовані на своїй інформаційній політиці.

Це особливо важливо знати нині, коли путінська Росія веде гібридну війну проти незалежної суверенної України, щоб успішно протистояти агресору.

Інформаційна політика визначає закони функціонування інформаційної сфери. Коли ефективно працює система засобів масової інформації (ЗМІ) суспільства, це дає змогу швидко вирощувати нову еліту, активно обговорювати нові проекти, сприяти прозорості влади, наближати її до населення. Законом взаємодії влади і населення є адекватне функціонування комунікації між владою і населенням. Не тільки населення має чути владу, а й влада має прислухатися до думки і слова населення.

Інформаційна безпека полягає в аналізі загроз, які можуть виникнути в інформаційній сфері, і створенні умов для запобігання їхньому виникненню.

Ефективна інформаційна інфраструктура є запорукою розвитку будь-якої держави, оскільки:

1) дає змогу різко скоротити час на висунення та обговорення нових ідей, проектів;

2) дає змогу розробляти найбільш ефективну галузь економіки – економіку інформації, економіку з виробництва нових знань;

3) спрямовує країну на той самий шлях розвитку, по якому іде сьогодні все людство.

Державна інформаційна політика в контексті інтеграції України в Європейський Союз

Сьогодні слід звернути увагу на ті тенденції, які заважають Україні виконати деякі її зобов’язання, прийняті при вступі до ради ЄС. Одна з них – це перспективи створення суспільного телебачення. Є декілька площин, які на сьогодні заважають нам це зробити.

Фінансова. Суспільне мовлення, яке має бути вільним від впливу держави, немає власних коштів. І на сьогодні важко уявити собі, що наш глядач буде в змозі платити хоч яку-небудь суму за це. Для прикладу, громадянин Швеції віддає на телебачення 150 доларів на рік. У наших умовах це неможливо.

Політична. Ми маємо несформовані до кінця політичні сили, що маніфестується, поміж іншим, і постійним процесом виникнення нових партій. Політична Україна перебуває у постійній динаміці, що в свою чергу не дає змоги відчути стабільний розподіл влади у суспільстві. Весь час ми спостерігаємо перетягування каната між політичними силами. У результаті політична динаміка (нестабільність) відбивається і на телевізійній сфері.

Інформаційна. Україна в значній мірі «закрита» російськими телевізійними каналами. Оскільки в Україні ще не напрацьована політична ідентифікація її громадян, держава боїться втратити державне телебачення як чи не єдиний канал свого впливу.

Економічна. Телебачення живе з рекламного ринку, але він в Україні на сьогодні замалий.

Юридична. Закон про суспільне телебачення, прийнятий парламентом, має деякі принципові вади. Наприклад, наглядова рада з цих питань формується на основі списку громадських організацій, який затверджується Верховною Радою. Кількість членів цієї організації, що подаються виключно з одного боку, може стати дуже великою, тому створюється неадекватний розподіл впливу.

Суспільне телебачення стає на сьогодні нагальною потребою, оскільки суспільство поступово переходить на новий рівень: воно хоче мати як розумну владу, так і розумне телебачення, яке готове дивитися на свого виборця/глядача не як на підлеглого, а як на рівного партнера. До того ж телебачення працює у набагато більш конкурентних умовах, аніж будь-яка інша галузь: майже кожен глядач має у своєму розпорядженні не один, а багато каналів, що дає йому можливість чітко бачити як здобутки, так і прорахунки кожного з них.

Суспільне телебачення, на відміну від комерційного, здатне нести на собі додаткові функції, без яких суспільство не можливе, а саме:

- освітню,

- культурну,

- вести мовлення для дітей та юнацтва.

Жоден з каналів не є вільним в якомусь глобальному розумінні, оскільки він є породженням тієї чи іншої фінансово-промислової групи. Телебачення у нас не є економічно прибутковим, отже, в нього вкладаються політичні кошти, щоб отримувати політичні результати.

Інформаційна війна може розглядатися як війна іміджі, війна міфів.