Змі та політика. змі як засіб формування громадської думки.

Тема 11. ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

План.

Історія засобів масової інформації.

Види ЗМІ.

Функції ЗМІ.

ЗМІ та політика.

Політичне маніпулювання.

Сьогодні, коли якість інформаційних технологій та їх використання дедалі більшою мірою визначають характер життя суспільства, питання про взаємовідносини суспільства і ЗМІ, про ступінь свободи ЗМІ від суспільства, влади і держави (особливо держави, що претендує на демократичний статус) набуває особливого значення. Засоби масової інформації як важлива складова масової комунікації суспільства виконують різні соціально-політичні ролі, ті чи інші з яких залежно від певної кількості типових соціально-політичних ситуацій набувають особливої суспільної значущості. Це можуть бути ролі організатора, об’єднувача. Але вони можуть виконувати і дезорганізаційну, роз’єднувальну роль.

Історії розвитку ЗМІ

Як свідчить еволюція журналістики, одним із головних напрямків її розвитку було найбільш повне задоволення потреб людини в комунікації, тобто необхідній їй соціально значимої інформації. Вже в доісторичні часи людина сама виступала як засіб комунікації: різні відомості поширювали шамани, провісники, оракули, а засобом консервації її був наскальний живопис, пергамент, глиняні дощечки.

На сьогодні більшість дослідників єдині в думці, що появу преси слід віднести до V ст. до н. е., коли в Римі виходили перші газети, які лише за часів Юлія Цезаря (60 р. до н. е.) почали нагадувати сучасні. Найбільш відомим є щоденний бюлетень «Acta diurna» («Події дня»). Разом з тим є відомості, що доісторичні видання були і в Азії (наприклад, в Китаї у VIII столітті нашої ери виходила «Диба» — «Придворна газета», «Кібелчжі» — «хронікальна газета», а в Японії на глиняних дошках збереглася «Іоміурі каварабан» — «Читати і передавати»), що є, по суті, прагазетними явищами.

У середньовіччі значного поширення набули так звані «летючі листки», які мали яскраво виражений інформаційно-прикладний характер. Винахід в 1440 p. І. Гуттенбергом процесу друку за допомогою рухомих літер сприяло розвитку преси і журналістики. Батьківщиною преси як соціального інституту можна вважати територію Західної Європи. Першою газетою у власному розумінні цього слова прийнято вважати бельгійську «Niewe Tydingen» («Всі новини»), яка стала виходити в Антверпені приблизно з 1605 року в друкарні Авраама Вергевена. 3 11 березня 1702 р. в Англії, в Лондоні почали видавати першу щоденну газету «Daily Courant» («Щоденний вісник»).

У стародавні часи форми мови реалізовувалися в літописах, хроніках, життєписах, історіях, подорожах, у різноманітних епістолярних формах — від особистого листа до офіційних послань, від повчань до наказів… А після виникнення друкованої журналістики почала формуватися система журналістських жанрів. Серед початкових можна назвати інформацію-хроніку, репортаж. Далі почали з’являтися й інші газетно-журнальні жанри.

Прийнято виділяти такі типи журналістики:

· релігійна (XV-XVI ст.);

· феодально-монархічна (XVI-XVIII ст.);

· буржуазна (ХІХ-ХХ ст.);

· соціалістична (XX ст.);

· загально гуманістична (кінець XX ст. — початок III тисячоліття).

У середньовіччі, у період релігійно-клерикального типу, діапазон творчості був різко обмежений. Це пояснювалося не стільки малим числом грамотних людей, скільки впливом релігії на всі сфери життя. Не допускалося інакомислення, що діставало відображення в періодичних виданнях. Феодально-монархічний тип відображає незначну економічну розвиненість суспільства і початок переходу від натурального господарства до товарно-грошових відносин. Розвиток торгівлі вимагав обміну інформацією про товари, прибуття кораблів, ціни.

У XIX ст. журналістика стала найважливішою частиною суспільно-політичного життя і господарювання. Вона перетворилася на знаряддя політичної боротьби — 80 % преси мали яскраво виражений політичний і суспільно-політичний характер. Стався класичний поділ преси на якісну (елітарну) і популярну (масову). До кінця XX ст. до неї додався тип проміжних ЗМІ.

Соціалістична журналістика цілком була орієнтована на ідеологічну залежність, головною складовою в ній була партійність.

До теперішнього часу ми можемо говорити про формування загальногуманістичної журналістики.

Даючи оцінку існуючим типам, потрібно відзначити, що не скрізь вони існували обов’язково в такому порядку і чистій формі — їх наявність залежала від конкретної ситуації в державі.

Основні етапи розвитку ЗМІ:

1) До початку нашої ери — прагазетні явища;

2) з початку нашої ери до XV ст. н. е. — епоха рукописних видань;

3) з XV ст. до XVII ст. — винахід і розвиток друкарства, становлення газетно-журнальної справи;

4) з XVIII ст. до початку XX ст. — розвиток журналістики як суспільного інституту, вдосконалення поліграфічної бази, становлення преси як основи демократії;

5) 1900-1945 рр. — набуття пресою функцій «четвертої влади»;

6) 1945-1955 рр. — процес концентрації та монополізації ЗМІ;

7) 1955-1990 рр. — епоха становлення електронних засобів комунікації;

8) з 1990 р. і до сьогодні — становлення нового інформаційного порядку у світі.

2.► Види засобів масової інформації (ЗМІ)

Засоби масової інформації — це інститути та форми публічного і відкритого поширення інформації для широкого кола користувачів, що здійснюється за допомогою технічних засобів.

Виділяють два головні їх типи:

- друковані (преса)

- електронні (радіомовлення, телебачення, кінопродукція, аудіо продукція).

Сучасні ЗМІ представляють собою установи, створені для відкритої, публічної передачі за допомогою спеціального технічного інструментарію різноманітних відомостей будь-яким особам Це відносно самостійна система, що характеризується множинністю складових елементів: змістом, властивостями, формами, методами і певними рівнями організації (у країні, в регіоні, на виробництві).

Відмітні ознаки ЗМІ:

— це публічність, тобто необмежене коло користувачів,

— наявність спеціальних технічних приладів, апаратури;

— непостійний кількісний склад аудиторії, який змінюється залежно від виявленого інтересу до тієї чи іншої передачі, повідомлення або статті.

Поняття «засоби масової інформації» не слід ототожнювати з поняттям «засоби масової комунікації» (ЗМК). Це не зовсім правильно, оскільки останнє поняття характеризує більш широкий спектр масових засобів. До ЗМК належать кіно, театр, цирк і т. ін., всі видовищні вистави, які відзначаються регулярністю у зверненні до масової аудиторії, а також такі технічні засоби масової комунікації, як телефон, телеграф, телетайп і т. ін.

Власне журналістика прямо пов’язана з використанням розвинених технічних засобів комунікації — преси (засоби поширення інформації за допомогою друкованого відтворення тексту та зображення), радіо (передання звукової інформації за допомогою електромагнітних хвиль) і телебачення (передання звукової і відеоінформації також за допомогою електромагнітних хвиль; для радіо і телебачення обов’язковим є використання відповідного приймача).

Завдяки використанню цих комунікаційних засобів виникли три підсистеми ЗМІ: преса, радіо і телебачення, кожна з яких складається з величезної кількості каналів — окремих газет, журналів, альманахів, книжкової продукції, програм радіо і телебачення, здатних поширюватися як по всьому світу, так і в невеликих регіонах (областях, районах, округах). Кожна підсистема виконує відповідно функції журналістики на основі певних специфічних особливостей.

Преса (газети, тижневики, журнали, альманахи, книжки) дістала особливе місце в системі ЗМІ. Продукція, що вийшла з-під друкарського верстата, несе інформацію у вигляді надрукованого буквеного тексту, фотографій, малюнків, плакатів, схем, графіків та інших зображально-графічних форм, які читач-глядач сприймає без допомоги яких-небудь додаткових засобів (натомість для отримання радіотелевізійної інформації потрібні телевізор, радіоприймач, магнітофон і т. ін.). Друковані видання легко мати «при собі» і звертатися до «вилучення» інформації у зручний час, не заважаючи оточуючим, і за обставин, що не дозволяють або заважають слухати радіо чи дивитися телепередачі (в поїзді, метро, автобусі, літаку і т. ін.).

Функції ЗМІ.

Розгляд і аналіз функцій будь-якої системи соціальної діяльності — найважливіший момент її теорії.

Це пов’язано з тим, що процеси, які відбуваються в кожній системі соціальної діяльності, визначаються, зрештою, тим, що вона здійснює певну функцію в більш широкому загалі.

Взагалі, ЗМІ виконує величезну кількість функцій в абсолютно різних сферах.

Функції ЗМІ:

1. Комунікативна — функція спілкування, налагодження контакту.

2. Організаторська — у ній найбільш наочно проявляється роль журналістики як «четвертої влади» в суспільстві.

3. Ідеологічна (соціально-орієнтаційна), пов’язана з прагненням здійснювати глибокий вплив на світоглядні основи та ціннісні орієнтації аудиторії, на самосвідомість людей, їх ідеали та прагнення, включаючи мотивацію поведінкових актів.

4. Культурно-освітня, яка полягає в тому, щоб, будучи одним з інститутів культури суспільства й беручи участь у пропаганді та поширенні в житті суспільства високих культурних цінностей, виховувати людей на зразках загальносвітової культури, тим самим сприяючи всебічному розвитку людини.

5. Рекламно-довідкова, пов’язана із задоволенням запитів у зв’язку зі світом захоплень різних верств аудиторії (сад, город, туризм, колекціонування, шахи і т. д. і т. п.).

6. Рекреативна (розваги, зняття напруги, отримання задоволення).

У кожній з цих сфер ЗМІ виконують свої соціальні ролі:

· виробничо-економічну,

· регулювальну,

· духовно-ідеологічну,

· інформаційно-комунікативну.

Так, в економічній галузі вона стає елементом системи виробництва, набуває якості товару. У соціальному вимірі головним є збір, накопичення, зберігання, переробка та розповсюдження інформації.

У духовній сфері преса виконує пізнавальну, освітню, виховну функції, властиві всім ідеологічним інститутам.

Генеральним суб’єктом по відношенню до журналістики є суспільство. На задоволення потреб усього суспільства спрямовані функції інтеграції пізнання, що виконує журналістика. Окремі соціальні структури як суб’єкти своїми потребами в завоюванні й утриманні влади визначають такі функції журналістики, як пропаганда, агітація, організація. Особистість визначає функції орієнтації, морально-психологічного задоволення.

Для такого специфічного виду соціальних суб’єктів, як журналісти, журналістика виконує службово-професійну і творчу функції.

Однак викликає сумнів власне розподіл суб’єктів, оскільки журналіст може виконувати не тільки творчу і професійні функції, але також використовувати пресу у своїх власних інтересах.

ЗМІ та політика. ЗМІ як засіб формування громадської думки.

ЗМІ відіграють у політичному житті суспільства істотну роль, безпосередньо стосуючись його життєдіяльності і виконуючи репродуктивну (відображають політику через радіо, телебачення і пресу) і продуктивну (творить) функції, тому вони тією ж мірою, що і творці політики, несуть відповідальність за те, що відбувається в суспільстві.

Об’єднання націй у сильні централізовані держави часто виявлялося можливим завдяки появі преси, яка створила новий вид соціальної спільноти — публіку окремо взятої газети. Члени цієї агрегації розділені відстанями, але об’єднані споживаною інформацією. Преса прискорила і поставила на «потік» вироблення єдиних символів і значень у національному масштабі. Сьогодні ЗМІ не тільки безупинно відтворюють цей процес, але й виводять його на глобальний рівень. Хоча мас-медіа покликані вирішувати певні завдання в політичній системі та суспільстві, у реальному житті вони досить самостійні, мають цілі, які часто різняться від потреб суспільства і використовують для їх досягнення різні методи.

Політичний вплив ЗМІ здійснюють через вплив на розум і почуття людини.

У демократичних державах явно переважає раціональна модель масових комунікацій, розрахована на переконання людей за допомогою інформування та аргументації, побудованою згідно із законами логіки. Ця модель відповідає сформованому там типу менталітету і політичної культури людей. Вона пропонує змагальність різних ЗМІ в боротьбі за увагу і довіру аудиторії. У цих державах законом заборонено використання ЗМІ для розпалювання расової, національної, класової та релігійної ненависті і ворожнечі, проте в них різні політичні сили для пропаганди своїх ідей і цінностей широко застосовують методи переважно емоційного впливу, що особливо яскраво проявляється в періоди виборчих кампаній і нерідко може затьмарити раціональні доводи та аргументи. Цим широко користуються тоталітарні, авторитарні і особливо етнократичні режими (Етнократія (від дав.-гр. έθνος — етнос і κράτος — влада) — устрій держави, при якому влада належить еліті, яка сформована представниками одного народу.), насичуючи свою політичну пропаганду емоційним змістом. Тут ЗМІ широко використовують методи психологічного навіювання, засновані на страху і вірі, для розпалювання фанатизму, недовіри або ненависті до політичних опонентів, осіб інших національностей і всіх неугодних.

Незважаючи на важливість емоційного впливу, все ж таки головний вплив на політику ЗМІ здійснюють через інформаційний процес.

Основними етапами цього процесу є одержання, відбір, препарування, коментування відомостей. Від того, яку інформацію, в якій формі і з якими коментарями отримують суб’єкти політики, багато в чому залежать їх подальші дії. Вони не тільки відбирають відомості, які поставляють інформаційні агентства, але і самі видобувають і оформляють їх, а також виступають їх коментаторами і поширювачами. Потік інформації в сучасному світі настільки різноманітний і суперечливий, що самостійно розібратися в ньому не в змозі ні окрема людина, ні навіть група фахівців. Тому відбір найбільш важливої інформації та її подання у доступній масової аудиторії формі і коментування — важливе завдання всієї системи ЗМІ. Інформованість громадян, у тому числі політиків, прямо залежить від того, як, з якими цілями і за якими критеріями відбирається інформація, наскільки глибоко вона відображає реальні факти, які відображені у газетах, радіо, на телебаченні, а також від способу і форм подання інформації.

Роль ЗМІ в політиці не можна оцінювати однозначно. Вони являють собою складний багатогранний інститут, що складається з безлічі органів і елементів, які забезпечують інформування населення про те, що відбувається в кожній конкретній країні і в усьому світі.

,У сучасний період розвитку українського суспільства успішне вирішення політичних, економічних і соціальних завдань все дедалі залежить від дії такого суб’єктивного чинника, як соціальна активність особистості. Важливу роль у формуванні цієї активності, а також громадської думки грають засоби масової інформації. Про зростаючу роль преси, радіо і телебачення в суспільному житті країни свідчать їхній бурхливий ріст, поширеність і доступність масової інформації. Друковане й усне слово, телевізійне зображення здатні в найкоротші терміни досягти найбільш віддалених районів, проникнути в будь-яку соціальну середу.

Засоби масової інформації — потужна сила впливу на свідомість людей, засіб оперативного донесення інформації в різні куточки світу, найбільш ефективний засіб впливу на емоції людини, здатний переконувати кожного щонайкраще. Особливо чітко це виявляється у відношенні електронних ЗМІ. У міру розширення технічних можливостей їх роль зростає. А за емоційним впливом на почуття і свідомість людей вони утримують поки пальму першості і збирають найбільшу аудиторію. У засобах масової інформації, а особливо на телебаченні питання про підвищення ефективності виступів тісно пов’язані з рівнем організації творчого процесу, форм і засобів соціально-політичного виховання журналістського, художнього і технічного персоналу. Перш за все це відбір проблем, розв’язання яких може підтримати і підказати аудиторія.

На сьогодні значно зріс вплив засобів масової інформації на особистість. Панівне становище серед засобів масової інформації зараз займає телебачення. Якщо наприкінці 70-х — на початку 80-х років телевізор вважався розкішшю, то сьогодні телебачення міцно увійшло в побут практично кожної сім’ї. Поступово телебачення витісняє газети і журнали, серйозно конкурує з радіо. Конкуренція з пресою пояснюється появою на телебаченні нових технологій.

5.►Політичне маніпулювання.Під поняттям "політичне маніпулювання" розуміють приховане управління політичною свідомістю та поведінкою людей з метою примусити їх до дії (бездіяльності) всупереч власним інтересам. Маніпулювання здійснюється непомітно для тих, ким управляють; воно не тягне за собою безпосередніх жертв і крові, не потребує величезних матеріальних затрат. Політичне маніпулювання переважно ґрунтується на систематичному впровадженні у масову свідомість соціально-політичних міфів.

Способи політичного маніпулювання:

• пряма підтасовка фактів;

• замовчування невигідної інформації,

• розповсюдження брехні та наклепів;

• напівправда (висвітлення конкретних, незначущих деталей при одночасному замовчуванні більш важливих фактів або загальна неправдива інтерпретація подій);

• навішування ярликів для компрометації політиків чи політичних ідей.