Відмінкові форми іменників четвертої відміни

відмінок	однина	множина
Н.в.	Курч-а	Ім’-я	Курч-ат-а	Ім-ен-а
Р.в.	Курч-ат-и	Ім-ен-і/я	Курч-ат	Ім-ен
Д.в.	Курч-ат-і	Ім-ен-і	Курч-ат-ам	Ім-ен-ам
З.в.	Курч-а	Ім-я	Курч-ат/а	Ім-ен-а
О.в.	Курч-ам	Ім-ен-ем/ям	Курч-ат-ами	Ім-ен-ами
М.в.	(на) курч-ат-і	(по) ім-ен-і	(на) курч-ат-ах	(по) ім-ен-ах
Кл.в.	Курч-а	Ім-я	Курч-ат-а	Ім-ен-а

Уваги до відмінкових форм іменників четвертої відміни:

I) Чергування:

1. додавання до основи іменника формотворчих суфіксів -ат-, -ен-, що є характерною ознакою цієї відміни:

Приклади імен. з суф –ат	Список імен. з суф –ен
Гус-я – гус-ят-и	Ім-я – ім-ен-і
Курч-а – курч-ат-и	Плем-я – плем-ен-і
Тел-я – тел-ят-и	Сім-я – сім-ен-і
Дівч-а – дівч-ат-и	Тім-я – тім-ен-і
Лош-а – лаш-ат-и	Вим-я – вим-ен-і

Деякі іменники не змінюються, а саме:

а) іншомовні слова, які закінчуються на голосний (крім -а після приголосного та -я): амплуа, кашне, протеже, ательє, парі, таксі; але слово пальто змінюється: пальта, пальті, пальтом і т. д;

б) жіночі прізвища на приголосний та -о: про Ганну Чубач, з Ліною Костенко; але чоловічі прізвища на приголосний та -о відмінюються: про Петра Чубача, з Юрієм Костенком;

в) більшість буквених абревіатур: на ЧАЕС, послуги ДКО, в СПУ, договір із ВАТ, від райвно; але: у загсі, на ЛАЗІ, до ВАКу.

У складних назвах, що пишуться через дефіс, відмінюються, де можна, обидві частини: музей-квартира - музею-квартири, фабрика-кухня - на фабриці-кухні, Переяслав-Хмельницький - з Переяслава-Хмельницького.

Система закінчень іменників II відміни в історичному освітлені.

До другої відміни іменників з історичного погляду манежать:

а) іменники чол. р. колишньої основи на -о-, -jo-; це найбільший за обсягом, за кількістю клас іменників давньоруської мови, в межах якого розрізнялися два різновиди:

• тверда грума (з основою на твердий приголосний)

• м'яка група (з основою на м'який приголосний): городь, конь, ножь, край;

б) іменники середнього, р. колишньої основи на -о-, -jо-, в межах яких розрізнялися так само два різновиди:

• тверда група (з основою на твердий приголосний)

• м'яка група (з основою на м'який приголосний): село, мито, добро; поліе, сьрдьце;

в) Іменники чол. р. колишньої основи на -и- (-ъ-), до складу цієї групи входили іменники сьнъ, волъ, полъ (половина);

г) іменники чол. р. колишньої основи на -і- (-ь), які не завжди чітко розмежовуються з іменниками чол. р. давніх основ на -jо; до складу цієї групи входили іменники чьрвь, гость, зять;

д) іменники чол. р. колишньої основи на приголосний -п- (-теп): бредень, гребень;

е) іменники с. р. колишньої основи на приголоний –s-: небес, очес, словес.

Однина

Н.в. і 3.в. В давньоруській мові в наз. і знах відм. одн. іменники чол. р. мали закінчення -ъ-, (медъ), зрідка -о- (сипко), -ь- (огнь), іменники середн, р -о- ( небо) та -е- (море).

У староукраїнських пам'ятках іменники чол. р характеризуються нульовою флексією: судъ.У формах знах. відм. вже чітко розмежовуються назви істот і неістот.

Р.в. У мові давньоруській мав флексії залежно від характеру давньої основи іменника: іменники з колишніми основами на -о-, -jо - мали закінчення -а-,-ы-: Володимира, ведра; іменники з колишніми основами на -і-мали закінчення -оу-: из домоу своєго,;

іменники з колишніми основами на - і- закінчувалися на -и-; іменники з колишніми основами на приголосний вживалися з закінченням -е-.

Д.в. Давньоруська мова засвідчує від іменників колишніх основ на -о-, -jо флексію -у (-ю): близокоу, ко оконцю ; від іменників колишньої основи на -и- флексію -ови- (радость ми рови,

О.в. Характеризується давньоруськими флексіями - ъмь-, -ьмь- братъмь, плачьмь

М.в. У давньоруській мові має флексії -ъ-, -и, -у, -е-: КиєвЬ, чюдесе.

К.в. У давньоруській мові утворювався за допомогою закінчень -е- від іменників твердої та -ю- від іменників м'якої групи з колишньою основою на -о-, -jо-. брате, ДнЬпре,

Множина

Н.в. і к.в. іменників чол р. мають у давньоруській мові флексії -і (-и) (колишні основи на -о-, -jо-), -ове- (колишня основа на -и-), ые: ангели, пастоусі.

Р.в.Від іменників колишніх основ на -о-, -jо- мав у давньоруській мові флексії -ъ- (тверда група) і -ь- (м'яка група): євангелистъ.

3.в. Звичайними закінченнями іменників чол, р. колишньої основи на -о-, -jо- мав у давньоруській мові закінчення -ы- (тверда група) та -ъ- (м'яґ ка група), а для іменників с р- відповідно -а- та -я-: помисли, цвітьі

Д.в., о.в, м.в. Форми д, о., і м. відмінків множини утворювалися у давньоруській мові за допомогою таких закінчень: у в. закінчення -омъ (тверда група) і -емъ- (м'яка група) в іменниках із колишніми основами на -о-, -jо-: княземь.

Двоїна

У н.в., к.в. та з.в. двоїни іменники ч. р. колишніх основ на -о-, -jо- у давньоруській мові мали флексії -а (-ы-), с, р. відповідно -Ъ-, -и-:

а) називний (кличний): птенца;

б) знахідний: посьла дьва брата

У давальному і орудному відмінках двоїни іменники мали флексії -ома, -ыма, -ьма:

а) давальний; к-ь братомо своима

б) орудний: крилома своими.