Європа в геоекономічному та геополітичному вимірі

У геоекономічному вимірі Європа сьогодні являє собою потуж­ний геополітичний масив, згуртований навколо ЄС. Регіон є од­ною зі складових «тріади» центрів світової сили, полюсом еко­номічного та соціального розвитку. У 2009 р. на ЄС припадало близько 20 % світової торгівлі. Разом із США регіон займає провідні позиції у сфері прямих іноземних інвестицій. Крім то­го, європейські країни підтримують одні з найвищих у світі стан­дартів життя населення — європейська соціальна модель є особ­ливою рисою суспільного розвитку регіону, що відрізняє Європу від економічно більш ліберальних США та працеінтенсивного Східно-Азійського регіону.

У другій половині XX ст. країни Європи досягли значного пос­тупу у сфері економічного розвитку. З одного боку, цьому сприяла потужна фінансова допомога США, спрямована на відбудову Європи. З іншого, безперечний ефект дали інтеграційні процеси. Хоча початковий задум ідеологів європейської інтеграції обмежувався за­побіганням виникненню нових конфліктів між провідними євро­пейськими країнами, в результаті лібералізації економічного життя в межах країн-учасниць ЄЕС протягом 60-х років спостерігався період інтенсивного економічного піднесення. Подолання штучних бар'єрів у сфері торгівлі та руху капіталів у поєднанні з кейнсіанською стратегією суспільно-економічного розвитку, що добре узгоджувалася із соціал-демократичним спрямуванням європейських політичних сил, дало змогу не лише поліпшити макроекономічні показники, а й створити потужний споживчий ринок і успішно впровадити модель держави загального добробуту.

Від 1970-х років західний світ почав переживати системну кризу, пов'язану з вичерпанням ресурсу розвитку кейнсіанської моделі держави загального добробуту, або кризу атлантичного фордизму. Криза проявилася в падінні продуктивності виробни­цтва, зниженні темпів економічного зростання під впливом інфляційного тиску та нестабільності міжнародної валютної сис­теми. Міжнародна торгівля перетворилася з доповнювального чинника економічного розвитку на середовище жорсткої конку­рентної боротьби. Діяльність транснаціональних корпорацій призводила до переміщення цілих галузей у країни, що розвива­ються, внаслідок чого зростало безробіття у старих індустріаль­них районах розвинутих країн.

Ефективність моделі держави загального добробуту опинила­ся під питанням. Виходом із ситуації була лібералізація економічного життя та зменшення державного втручання в господарство. Країни Європи пішли шляхом поглиблення інтеграції й лібералізації міжнародної торгівлі та руху факторів виробництва в межах європейського ринку, захищаючи його від негативних впливів іззовні. Водночас відмова від європейської соціальної моделі не дістала підтримки в континентальній Європі (лише Ве­лика Британія, що завжди більше орієнтувалася на англо-американську економічну модель, за часів правління М. Тетчер відда­ла перевагу економічній ефективності перед соціальними га­рантіями населенню).

Зрештою Європа почала програвати в конкурентній боротьбі США, а також новому полюсові економічного розвитку в Південно-Східній та Східній Азії, де навколо Японії згуртувався пояс нових індустріальних країн, а на початку 2000-х років до них долучився і Китай. У 2000 р. Рада Європи прийняла Лісабонську стратегію, що поставила за мету протягом десятирічного терміну зробити Європу найконкурентоспроможнішим та найдинамічнішим регіоном глобалізованого світу.

На даний момент Європа не витримує конкурентної бо­ротьби в умовах глобалізації. Особливо це стосується «чутливих» галузей (сільське господарство, чорна металургія, хімічна про­мисловість та текстильна галузь). Конкурентний тиск на ці галузі загрожує соціальній стабільності індустріальних районів Європи. Методи захисту, що їх використовує ЄС у рамках спільної торго­вельної політики, — квотування імпорту окремих груп товарів, установлення додаткових стандартів, яким має відповідати про­дукція, антидемпінгові розслідування. У критичних випадках ЄС вдається до порушень правил СОТ, запроваджуючи заборонні імпортні тарифи. Як приклади можна навести «банановий диспут» або конфлікт щодо імпорту китайського текстилю у 2005 р.

Важливим кроком для визначення геоекономічної ролі ЄС стало запровадження європейської грошової одиниці — євро. Хоча міжнародні фінансові аналітики доволі скептично ставилися до перспектив створення єдиної грошової одиниці без запровад­ження уніфікованої фіскальної системи, єдина валюта додала єдності економічному просторові ЄС і успішно конкурує з доларом США.

Щодо геополітичного виміру, то роль Європи у світовій політиці була болючим питанням для європейських еліт з часів Другої світової війни. Ідеологи європейської інтеграції прагнули посилен­ня геополітичної ваги Європи, виходу її на рівні позиції із США. Європейська інтеграція стала потужним фактором посилення геоекономічної ролі Європи у світі, проте спроби створити військо­во-політичні об'єднання зазнавали поразки. За умов «холодної війни» формат НАТО був достатньо ефективною формою військо­во-політичної співпраці та гарантії безпеки. Крім того, створення європейських збройних сил означало б відмову від чи не найваж­ливішої ланки державного суверенітету, до чого країни Європи не були готові.

Одним із чинників низької ефективності зовнішньої політи­ки ЄС під час кризових ситуацій є висока відповідальність і політична та економічна вартість розв'язання конфліктів за ме­жами регіону. Залучення НАТО до розв'язання кризових ситу­ацій, з одного боку, заощаджує ресурси європейських країн, а з іншого — покладає відповідальність за негативні наслідки війсь­кового втручання на третю сторону.

Нині ЄС відіграє відчутну роль у вирішенні геополітичних проблем за межами власних кордонів. Проте дискусійним ли­шається питання, чи можна вважати Європу світовим гравцем. Якщо в економічному відношенні це безперечно так, то у сфері міжнародної політики об'єднана Європа є радше регіональним лідером, оскільки головний інструмент геополітичного впливу — участь у євроінтеграційних процесах — актуальний лише у безпо­середньому сусідстві із ЄС.

Отже, місце Європейського регіону на політичній карті світу визначається передусім розвитком євроінтеграційних процесів. Створення та розвиток європейських співтовариств, пізніше оформлених у Європейський Союз, відбувалися, з одного боку, під впливом федералістських переконань інтелектуальних та владних еліт провідних європейських країн, з іншого — як реакція на економічні та зовнішньополітичні виклики, з якими стикалася Європа від середини XX ст.

У геополітичному відношенні ЄС — важливий гравець пере­дусім регіонального масштабу, але з амбіціями виходу на світо­вий рівень. Особливість геополітичної стратегії ЄС полягає у не­військових методах впливу. Водночас у кризових ситуаціях зов­нішня політика ЄС вирізняється низькою ефективністю через небажання країн-членів делегувати елементи свого суверенітету У сфері зовнішньої політики.

Література:

1. Бобилєва С. Й. Історія Німеччини з давніх часів до 1945 року. — Дніпропетровськ: РВВ ДНУ, 2003. — 528 с.

2. Василенко И. А. Политическая глобалистика: Учеб. пособие. — М.: Логос, 2003. — 359 с.

3. Дейвіс Н. Європа. Історія. — К.: Основи, 2000. — 1464 с.

4. Діалог цивілізацій: нові принципи організації світу. — К.: МАУП, 2002. — 232 с.

5. Діалог цивілізацій: протиріччя глобалізації. — К.: МАУП, 2003. — 376 с.

6. Европейский Союз на пороге ХХІ века: выбор стратегии развития / Отв. ред. Ю. А. Борко. — М.: Эдиториал УРСС, 2001. — 471 с.

7. Перепелиця Г. М. Конфлікти в посткомуністичній Європі. — К.: НІСД, 2003. — 432 с.

8. Фуше М. Европейская республика. Исторические и географические контуры. — М.: Междунар. отношения, 1999. — 168 с.

ЛЕКЦІЯ 10. Азіатсько-Тихоокеанський та південно-азіатський регіони в геополітичному контексті

План:

1. Фактори сучасної геополітичної ситуації.

2. Загальна характеристика основних геополітичних акторів.

3. Особливості сучасної геополітичної си­туації у Східній та Південно-Східній Азії.

4. Перспективи розвитку геостратегічної си­туації в АТР.

5. Індія як регіональна держава.