Тема 23. Основні правові системи сучасності. Ключові поняття і терміни: правова система, тип правової системи, правові системи світу, правова сім'я

Ключові поняття і терміни: правова система, тип правової системи, правові системи світу, правова сім'я.

Вивчаючи цю тему, треба усвідомити, що сучасне праворозуміння потребує порівняльно-правового дослідження міжнародного права і внутрішнього права країн світу, сучасних правових вчень, тому в системі юридичних наук значне місце займає наука порівняльного законодавства, яка покликана охопити по рівням правові системи світу, зробити їх наукову класифікацію.

Правова система – сукупність внутрішньо узгоджених, взаємопов´язаних, соціально однорідних юридичних засобів, методів, процедур, за допомогою яких публічна влада здійснює регулятивний організуючий і стабілізуючий вплив на суспільні відносини, реалізує заходи юридичної відповідальності.

Правова сім´я– декілька споріднених національних правових систем, які характеризуються схожістю найважливіших складових елементів (шляхи формування та розвитку права, джерела (форми) права, принципи правового регулювання, галузева структура права, юридична термінологія та понятійний апарат.

Ознаки правової системи:

· є різновидом соціальної системи;

· формується та функціонує в територіальних межах держави;

· випливає з унікальних історичних та географічних умов розвитку суспільства, відображає національний менталітет, стан економічного розвитку і своєрідність державної форми, ступінь спадкоємності та запозичення у праві;

· має власну структурну упорядкованість;

· є динамічною системою;

· за мету ставить досягнення суб'єктами права приватних та публічних цілей, установлення злагоди і підтримання правопорядку в країні.

Структурні елементи правої системи:

· суб’єктний склад: інд. та колект. суб'єкти права, в тому числі держава та соціальні спільноти;

· правові норми і принципи, формалізовані у нормативно-правових актах, правових прецедентах, нормативно-правових договорах, правових звичаях, правових доктринах;

· правосвідомість та правова культура;

· правореалізація, правозастосування, правовідноси-ни, правомірна поведінка, юридична практика.

Романо-германська правова сім´я є найбільш давньою і широко розповсюдженою у світі. Це пояснюється не лише її історичними коренями. Система відрізняється нормативною упорядкованістю й структурованістю джерел, стійкими демократичними правовими принципами, забезпеченням строгої юридичної техніки. Носіями і рушійною силою даної системи були найбільш могутні держави: два тисячоріччя тому Римська імперія, а потім зароджуються й розвиваються держави Європи - Франція, Німеччина й інші. Їхній вплив на життя Європи й країн інших континентів, як у культурологічному змісті, так і у військово-політичному й економічному, був беззаперечним. Романо-германська правова система набула характеру універсальної, зрозуміло, з тими особливостями й модифікаціями, яким вона піддавалася в різних регіонах світу.

Романо-германська правова система охоплює країни, у яких юридична наука склалася на основі римського права. Тут на перший план висунуті норми права, котрі розглядаються як норми поведінки, що відповідають вимогам справедливості й моралі.

Романо-германській правовій системі притаманні наступні теоретичні концепції державної влади і демографічних інститутів, що одержали поширення в сучасному світі:

- визнання доктрини й принципів правової держави;

- закріплення принципу поділу влади;

- забезпечення систематичного конституційного контролю (конституційне правосуддя);

- регулювання адміністративної юстиції;

- гарантії розвитку багатопартійної системи;

- забезпечення місцевого самоврядування.

Англо-американська правова сім´я – сукупність національних правових систем, які мають загальні закономірності розвитку і подібні ознаки, що склалися на основі судового прецеденту, що домінує серед інших юридичних джерел права.

Ознаки:

· виникла в Англії, незабаром поширилася на колонії Великої Британії; нині існує, крім Англії, в Ірландії, США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії;

· право структурно поділяється на загальне право і право справедливості, статутне (парламентське) існує з кінця ХІІІ ст.;

· основним джерелом (формою) права є судовий прецедент;

· використовуються конституційні звичаї і правові доктрини як джерела права;

· відсутній поділ права на приватне і публічне та суворий поділ права за галузями;

· процесуальне право домінує над матеріальним, досконалою є процесуальна техніка та самобутньою юридична термінологія.

Англійське право займає домінуюче місце в родині загального права. Англійське право на відміну від континентального розвивалося не в університетах, не вченими-юристами, не доктринально, а юристами-практиками. Звідси деяка стихійність і неозорість правового масиву, відсутність раціональних початків і строгої логіки в його побудові. Загальне право було створено суддями, що дозволяли суперечки між окремими індивідами. Норма загального права менш абстрактна, ніж норма права романо-германскої правової родини, і спрямована на те, щоб розв'язати конкретну проблему, а не сформулювати загальне правило поведінки на майбутнє. Норми, що стосуються відправлення правосуддя, судового процесу, доказів і навіть виконання судових рішень, в очах юристів цих країн мають не менше, а навіть більше значення, ніж норми, що відносяться до матеріального права.

З погляду відомих розподілів права на відміну від романо-германского права в англійському праві немає ні розподілу на право публічне й приватне право, ні розподілу на цивільне право, торгове право, адміністративне право, право соціального забезпечення. Замість цього в англійському праві існує розподіл у першу чергу на загальне право й право справедливості. Право справедливості – це сукупність норм, що створювалися судом канцлера, для того щоб доповнювати, а іноді і переглядати систему загального права, ставши недостатньою. Згодом право справедливості якщо і не стало цілком, те виявило тенденцію до того, щоб стати сукупністю справ, розглянутих шляхом письмової процедури, а загальне право з'являється як сукупність справ, розглянутих по колишній усній процедурі, ніби заміняє в системі джерел права норми, видані законодавцем.

Англійське право це типове прецедентне право (case law). Другим джерелом англійського права поряд із судовою практикою є закон – закон у буквальному значенні цього слова і різні підзаконні акти, прийняті у виконання закону. Поряд із судовою практикою і законом існує третє джерело англійського права – звичай. Значення звичаю дуже другорядне і не йде в порівняння з основними джерелами англійського права.

Американське право відрізняється від англійського права більшим ступенем структурованості, систематизованості, величезною роллю Конституції, дворівневою державною і правовою системою, поліфонічною правовою культурою. Адже США створювалися поступово на базі децентралізованих форм спілкування і структур, що надалі привели до федералізму як системи державної децентралізації і самоврядування.

Виділяють низку специфічних рис американського права в сімї загального права. По-перше, дворівневий правовий розвиток, при якому паралельно й у той же час у взаємодії діють правові системи федерації і штатів. Своєрідні способи уніфікації права в масштабі федерації. По-друге, високе положення федеральної Конституції, питома вага якої практично визначається тлумаченням її положень Верховним судом. По-третє, реалізація відомої доктрини поділу влади доповнюється введенням судового контролю за конституційністю законів. По-четверте, збереження пріоритетної ролі судової практики поєднується з масштабним і стрімким розвитком галузевого законодавства. Але його кодифікація, на відміну від континентального права, відбувається скоріше у виді консолідації актів і норм. Збірки законів, слугують різновидами систематизованих збірників діючих актів і Зводу законів. По-п'яте, спостерігається чимале розходження в юридичній термінології Англії і США. Обидві системи права – англійська й американська – ніколи цілком не збігалися.

Змішана правова система – сукупність національних правових систем, які мають загальні закономірності розвитку і подібні ознаки, що склалися на основі місцевих джерел права та широкого запозичення елементів правових систем романо-германського та англо-американського права.

Скандинавське право – у порівняльному правознавстві виділяється як самостійна правова система, у якої входять Швеція, Норвегія, Данія, Ісландія і Фінляндія. Римське право зіграло безсумнівно менш помітну роль у розвитку правових систем у скандинавських країнах, чим у Франції й у Німеччині. Судова практика грає тут більш значиму роль, ніж у країнах континентальної Європи. У той же час скандинавське право не можна віднести і до системи загального права, оскільки воно майже не має таких характерних ознак загального права, як правило прецеденту, техніка розходжень, особлива роль процесуального права.

Країни Латинської Америки (Аргентина, Парагвай, Уругвай, Чилі та ін.) є близькими до романської групи континентально-європейського права у сфері приватного права, а у сфері публічного права (насамперед конституційного) за основу взята американська система.

Крім того, правові системи цієї групи країн враховують особливості національного розвитку та широко застосовують норми-звичаї.

Мусульманське право має чотири джерела права. Це насамперед Коран – священна книга ісламу; потім Сунна, чи традиції, зв'язані з посланцем бога; по-третє, іджма, чи єдина угода мусульманського суспільства; нарешті, по-четверте, кіяс, чи судження за аналогією.

Основою мусульманського права, як і всієї мусульманської цивілізації, є священна книга ісламу – Коран, що складається з висловлювань Аллаха останньому з його пророків і посланців Магомету. Коран – безперечно перше джерело мусульманського права. Сунна розповідає про буття і поведінці пророка, прикладом якого повинні керуватися віруючі. Сунна – це збірник адатів, тобто традицій, що стосуються дій і висловлювань Магомета, відтворених цілою низкою посередників. Адати поділяють на автентичні, хороші і слабкі. Тільки адати, що вважаються автентичними, можуть бути основою для вироблення правових норм. Розглянута як вторинне джерело права після Корана, Сунна послужила сприйняттю норм звичайного права, що передували появі ісламу.

Відкинута деякими шиїтами, іджма вважається третім джерелом мусульманського права. По одностайній думці докторів права, іджма використовується для поглиблення і розвитку легального тлумачення божественних джерел. Для того, щоб норма права була заснована на іджмі, необов'язково, щоб маса віруючих визнала її або щоб ця норма відповідала єдиному почуттю всіх членів суспільства.

Зобов'язані тлумачити закон мусульманські юристи кличуть на допомогу міркування за аналогією (кіяс). Кіяс стає легітимним завдяки Корану і Сунні. Міркування за аналогією можна розглядати тільки як спосіб тлумачення і застосування права.

Далекосхідна група правових систем - це сукупність правових систем, в основі формування яких лежать не норми права, а норми моралі, звичаї, традиції.

Далекосхідну групу складають правові системи Китаю, Гонконгу, Японії, Бірми, Кореї, Монголії, країн Індокитаю, Малайзії.

Далекосхідне право:

· віддає перевагу загально-соціальним нормам як зразкам поведінки – нормі-моралі, нормі-звичаю, нормі-традиції;

· закон і судове рішення для сучасного розвитку далекосхідної групи правових систем також мають істотне значення (правда, їх роль іноді є похідною від норм моралі і традицій).

Китайське право – сукупність підтримуваних державою моральних, етичних, релігійних і правових норм, що склалися на основі філолофсько-моральних концепцій даосизму, конфуціанства, легізму.

Японське право– це сукупність моральних, релігійних і правових норм, яка склалася на основі стародавньокитайських релігійно-філософських концепцій, власних звичаїв, рецепції іноземного (американського та романо-германського) права.

Звичаєво-общинна група правових систем – це сукупність правових систем, які сформувалися на основі норм-звичаїв, що склалися природним шляхом, а також правових норм, запозичених від колоніальних держав. Цю групу складають правові системи країн, що розвиваються, Африки і Мадагаскару (Малагасійська Республіка).

Своєрідність звичаєво-общинної групи правових систем Африканського континенту:

· визнається більшістю населення як регулятор суспільних відносин, особливо за межами міст. Звичай в Африці є провідним джерелом права.

· діє в межах общини, відображає схильність людини до спільності, прагнення забезпечити єдність, згуртованість соціальної групи (триби, роду, села).

· є поєднанням моральних, релігійних і правових норм, а також ритуалів, які відображають шанування предків, зв'язок з навколишньою природою, "духами" та іншими надприродними силами.

· не є єдиним для всіх общин. Норми звичаїв - численні. Кожна група має свої схильності і звичаї.

Література:

1. Давид Р., Жофре-Спинози К. Основные правовые системы современности. – М., 1999.

2. Матузов Н. И. Правовая система и личность. – Саратов, 1987.

3. Решетников Ф. М. Правовые системы стран мира. Справочник. – М., 1993.

4. Скакун О. Ф. Теория государства и права. Учебн. – Харьков: Консум, 2000.

5. Теорія держави і права. Акад. курс. Відп. ред. Зайчук О. В., Оніщенко Н. М. – К.: Юрінком Інтер, 2006.

6. Зайчук О.В. Правовая система США. – К., 1992.

7. Луць Л. Структура правової системи суспільства: загальнотеоретичні аспекти / Л. Луць // Право України. – 2002. - № 9.

8. Романов А. К. Правовая система Англии. – М., 2000.

9. Сюкияйнен Л. Р. Мусульманское право. – М., 1986.

10. Супутаев М. А. Право в современной Африке. – М., 1989.