Початок Української революції, утворення Центральної Ради. М. Грушевський, В. Винниченко.

Перша світова війна призвела до загострення соціально-економічних, політичних і національних суперечностей у Російській імперії. Перемога Лютневої революції 27 лютого 1917 р. привела до падіння самодержавства (Микола II зрікся престолу)* Тимчасовий уряд очолив князь Георгій Львов. Але поряд із цим органом активно діяла Петроградська Рада. В Україні замість старих органів влади виникають губернські, міські й повітові правління. У містах і селах утворюються Ради робітничих і солдатських та Ради селянських депутатів. Перебіг доволі хаотичних і стихійних подій під час зміни влади зумовив активізацію національного руху в Україні.

Національні політичні сили були роздроблені, і Для їхньої консолідації необхідно було створити український керівний центр. Так в Україні виникла і згодом стала впливовим центром влади Українська Центральна Рада (УЦР) УЦР, створена 3—4 березня 1917 р. в Києві на зборах представників Товариства українських поступовців (ТУП) і українських соціал-демократів, стала представницьким органом українських демократичних сил, що очолив національно-демократичну революцію в Україні. Посаду голови УЦР обійняв М. Грушевський.

Михайло Сергійович Грушевський народився 29 листопада 1866 р. в м. Холм в родині вчителя гімназії. У 1880 р. вступив до Тіфліської гімназії, захоплювався українською історією та літературою, читав твори В. Антоновича, М. Костомарова та ін. У 1886—1890 рр., під час навчання у Київському університеті, вступив до Київської української громади. Після захисту дисертації став професором; кафедри історії Львівського університету, де читав лекції; працював у Науковому товаристві ім. Т. Шевченка. Обстоював і розвивав ідею самостійності історії України, єдності всіх її періодів, а головною силою історії вважав народ. Написав багатотомну «Історію України-Руси». Товаришував з І. Франком. Вступив до Української національно-демократичної партії. Після революції 1905 р. повернувся до Києва й очолив Українське наукове товариство. Активно брав участь у роботі ТУП. У 1914 р. був заарештований і висланий з України; жив у Симбірську, Казані, Москві. Уроки Української революції обстоював ідею автономії України у складі Росії, відмовившись від неї після війни радянської Росії проти УНР. Бачив Україну народною республікою, розвиненою промисловою й сільськогосподарською країною з високим рівнем культури, освіти й науки. Був обраний 1 першим Президентом УНР. З березня 1919 р. перебував за кордоном (Чехо-Словаччина, Франція, Німеччина, Швейцарія). У 1924 р. Грушевський повернувся в Україну. Його обрали до УАН, де він продовжив широку наукову роботу. Перебував під постійним контролем органів ГПУ, проти нього висувалися звинувачення в діяльності вигаданої контрреволюційної організації (Український національний центр), але був звільнений від слідства. У 1934 р. помер у Кисловодську. Володимир Кирилович Винниченко народився 16 липня 1880 р. у бідній селянській родині Єлисаветградського повіту. Був чумаком, у 1911 р. повернувся в Україну. Поетичні захоплення Винниченка чергувалися з протестом проти соціальної несправедливості. Вступивши до гімназії, він екстерном здає іспити на атестат зрілості, а через рік вступає до юридичного факультету Київського університету. За участь у роботі Революційної української партії Винниченка було виключено з університету із забороною проживати в Києві. Був домашнім учителем на Полтавщині, займався революційною агітацією серед селян, потім нелегально перебрався за кордон. Написав багато, п'єс, романів, оповідань («Чужі люди», «Щаблі життя», «Базар»). Брав участь у діяльності УСДРП і ТУП, займався літературною діяльністю у Москві в журналі «Українське життя»'. Був одним з лідерів української національно-демократичної революції 1917—1920 рр.; 15 червня 1917 р. був обраний главою Генерального Секретаріату, написав мемуарно-публіцистичну працю «Відродження нації»; негативно ставився до гетьманського перевороту, очоливши опозиційний до влади гетьмана Український національний конгрес.

Очолив Директорію УНР. Згодом виступив прихильником радянської системи влади, але потім її відкинув. У березні 1919 р. виїхав з України. У праці «Відродження нації» Винниченко виклав націонал-комуністичні ідеї, які він обстоював. У 1920 р. вів переговори з вищим більшовицьким керівництвом про визнання незалежності України, невдача яких змусила його виїхати до Австрії, потім до Франції, де присвятив себе творчості: малював, писав. Помер у 1951 році.

Видатними діячами УЦР були також Д. Антонович, С. Веселовський, Д. Дорошенко, В. Коваль, Ф. Крижанівський.

Партійний склад УЦР був різноманітний:

Товариство українських поступовців (ТУП; С. Єфремов, Д. Дорошенко), що пізніше було перейменоване на Союз українських автономістів-федералістіе; Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП; В. Винниченко, С. Петлюра); Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР; М. Ковалевський); Українська народна партія (УНП). Крім того, до складу УЦР увійшли представники громадських організацій. Демократичний принцип формування УЦР, яка уособлювала три представництва: національне, соціально-класове, територіальне,— забезпечив їй широку підтримку з боку народних мас. УЦР перетворилася на представницький (з елементами парламентаризму) орган українського народу. Як революційний парламент УЦР була визнана на Всеукраїнському національному конгресі (квітень 1917 р.). Тоді ж було обрано новий склад і керівництво УЦР: голова — М. Грушевський, заступники — В. Винниченко й С. Єфремов, виконавчий орган — Комітет, або Мала Рада.

Основні напрямки політичної програми УЦР:

— боротьба за національно-територіальну автономію у складі 9 українських губерній та етнічних земель;

— підготовка до виборів в Установчі збори з метою розв'язання питання про автономію України в складі Російської республіки;

— співпраця з Тимчасовим урядом;

— захист прав національних меншин.

Однак в УЦР не було єдиної думки про майбутній статус України. «Самостійники» на чолі з М. Міхновським виступали за негайне проголошення незалежності. Автономісти (М. Грушевський, В. Винниченко) бачили Україну автономною республікою у федеративному союзі з Росією.

Висновок. Створення УЦР стало видатною подією національно-демократичної революції 1917—1920 рр. УЦР виступила організатором і лідером національно-визвольного руху, що охопив широкі верстви населення; діячі УЦР почали привселюдно й відкрито говорити про інтереси нації від її імені.

■ Дати: 27 лютого 1917 р., З—4 березня 1917 р.

■ Поняття, терміни, назви: УЦР, Мала Рада, «автономісти», «самостійники».

■ Особистість в історії: М. Грушевський, В. Винниченко.

Наши рекомендации