Політичні партії і суспільні (“народні”) організації

Політична система КНР, основні риси якої закріплюються у Конституції 1982 р., не тільки докорінно відрізняється від “західної” моделі демократії, але й ортодоксального соціалізму, у тому числі – радянського зразка. Відповідно до офіційної позиції КПК, сучасний етап розвитку політичної системи Китаю оцінюється як “початкова стадія соціалізму”, яка триватиме біля ста років (відлік ведеться від середини п’ятдесятих років ХХ ст.).

Найважливішою особливістю конституційного механізму влади у КНР є керівництво державою і суспільством із боку Комуністичної партії Китаю(КПК), фактичне зосередження влади в центрі й на місцях у руках партійних структур (партійних комітетів і партійних функціонерів), що дозволяє охарактеризувати китайську державу як партократичну[396]. Водночас самі партійні органи безпосередньо не здійснюють державну владу, а прийняті ними рішення реалізуються через формально непартійні органи й організації, насамперед, через державні структури. Члени КПК займають ключові посади в державних органах і керівних структурах інших політичних партій та суспільних (“народних”) організацій, проводять свої рішення через рядових членів КПК. Важливим інструментом здійснення партійної політики в державних органах і недержавних організаціях є так звані партійні групи керівництва,які створюються відповідно до Статуту КПК в апараті центральних і місцевих державних органів, господарських і культурних установ, недержавних та інших непартійних організацій. Їхнім основним завданням є “проведення у життя курсу та політичних установок партії, зімкнення безпартійних кадрів і мас, виконання партійних і державних завдань, керівництво роботою парторганів, установ або організацій”. Широке застосування у Китаї має практика прийняття спільних рішень партійними і державними органами, а в ряді випадків також і керівними структурами народних організацій, насамперед, Єдиного фронту. Таким чином, діє система паралельного управління при визначальній ролі КПК і партійного апарату. Фактично в сучасному Китаї Комуністична партія контролює весь політичний процес. Найбільш важливі рішення приймаються Політбюро і до певної міри – Центральним комітетом Комуністичної партії. Органи державної влади забезпечують здійснення політики, зініційованої чи схваленої вищим керівництвом КПК[397].

Найважливішим організаційним принципом побудови КПК є принцип демократичного централізму, відповідно до якого кожен член КПК беззастережно підкоряється рішенням партії та її органів і зобов’язаний їх виконувати; низові парторганізації підкоряються вищестоящим і повинні виконувати їхні рішення; меншість підкоряється більшості; усі партійні органи й організації підкоряються ЦК КПК. При цьому робиться акцент на централізм, оскільки, згідно офіційних роз’яснень, принцип централізму є передумовою функціонування ринкової економіки, а без обов’язкових керівних рішень ЦК КПК розвиток процесу реформ може вийти з-під контролю. Демократичний централізм також розглядається як найважливіший фактор, що стримує тенденції національного сепаратизму регіонів, забезпечення єдності країни та соціальної стабільності.

Водночас, не можна не відзначити, що в цей час у Китаї йде активний пошук шляхів розмежування функцій партійних і державних органів[398], у контексті реалізації концепції реформи в економічній і політичній сферах, втілення у життя теорії будівництва соціалізму з китайською специфікою. Хоча у КНР і раніше неодноразово розпочиналися спроби вирішити питання про поділ функцій партійних і державних органів, однак у практичній площині ця проблема вирішується лише тепер, коли стала реальною можливість змінити принципи і практику партійного керівництва державою й суспільством, особливо у сфері економічного життя. У будь-якому випадку, вирішення згаданої проблеми часто зводиться нанівець намаганням КПК цілком контролювати будь-які державно-значимі процеси. І на поточний момент КПК контролює виборчий процес та заміщення посад у державному апараті, керуючись партійно-номенклатурним принципом[399]. В офіційних юридичних документах країни (зокрема, у вступі Конституції) декларується провідна роль КПК у суспільно-політичному й адміністративно-господарському житті. Підкреслюється також, що будівництво соціалістичної політики з китайською специфікою є управління країною і розвиток соціалістичної політичної демократії під керівництвом Комуністичної партії.

Істотною особливістю партійної системи КНР є наявність крім КПК ще восьми інших політичних партій, які разом із численними громадськими організаціями об’єднані в діючий під керівництвом КПК Єдиний фронт,організаційною формою якого виступає Народна політична консультативна рада Китаю(НПКРК). Конституція визначає Єдиний фронт як “широкий патріотичний Єдиний фронт різних демократичних партій і народних організацій, що об’єднують усіх соціалістичних трудівників, які підтримують соціалізм, і патріотів, які підтримують об’єднання батьківщини”. Вищий орган НПКРК – Всекитайський комітет – формується із представників КПК, демократичних партій, безпартійних демократичних діячів, громадських організацій, національних меншин і різних прошарків населення, представників співвітчизників із Тайваню, із Сянгана й Аоминю і співвітчизників, що повернулися у континентальний Китай, а також спеціально запрошених діячів. Основними завданнями органів НПКРК є проведення політичних консультацій, демократичний контроль, організація політичних партій, недержавних організацій, демократичних діячів, репатріантів і т. д. для участі в обговоренні найважливіших питань державного життя й участі в політиці держави.

Важливою особливістю партійної системи КНР є псевдобагатопартійність – існування поряд із КПК інших некомуністичних політичних псевдопартій загальною чисельністю близько 400 тис. чоловік. Цими псевдопартіями є: Революційний комітет гоміньдану Китаю (створений у 1948 р.) – 47 тис. членів, більшість членів партії – особи, які мають історичні зв’язки з гоміньданом; Демократична ліга Китаю (створена в 1941 р.) – 117 тис. членів, складається переважно із представників інтелігенції, діячів освіти, науки й культури; Китайська асоціація демократичного національного будівництва (заснована в 1945 р.) – 61 тис. чол., складається в основному з інтелігенції, яка працює у сфері економіки і фінансів, а також наукової інтелігенції; Китайська асоціація сприяння розвитку демократії (створена в 1945 р.) – 56 тис. членів, складається з діячів науки, культури й освіти, а також видавничої справи; Селянсько-робітнича демократична партія Китаю (створена в 1930 р., своє нинішнє найменування отримала в 1947 р.), нараховує 55 тис. членів, в основному – працівники медицини, охорони здоров’я, науки, освіти і культури; Чжунго Чжигундан (Партія прагнення до справедливості) (створена в 1925 р.) – більшість членів складають репатріанти й родичі китайців, які проживають за кордоном; Товариство “3 вересня” (створена в 1944 р.) – свою нинішню назву отримала в 1945 р. на честь перемоги над Японією, нараховує 57 тис. членів, більшість – вчені і фахівці в галузі природничих та технічних наук; Ліга демократичного самоврядування Тайваню (створена в 1947 р.) – близько 1400 членів, в основному – вихідці з Тайваню, які нині живуть у КНР.

Відповідно до статутів цих партій усі вони в цей час називаються “партіями, які беруть участь у політичному житті”, здійснюють свою діяльність під керівництвом КПК, яке беззастережно визнають. Сформована в Китаї так звана система багатопартійного співробітництва і демократичних консультацій під керівництвом КПК істотно відрізняється від існуючих в інших країнах багатопартійних систем насамперед тим, що вона, відповідно до офіційних китайських трактувань, складалася історично, має глибокі традиції й історичні корені, відображає особливості політичної системи КНР, де некомуністичні партії виступають не як опозиційні, а “дружні” щодо КПК партії[400]. Важлива роль приділяється цим партіям у налагодженні тісних багатобічних (у тому числі й економічних) контактів з етнічними китайцями, які проживають за кордоном, у роботі з реемігрантами, а також у реалізації політичного курсу КНР на мирне возз’єднання з Тайванем за принципом “одна держава – дві системи”. Іншою важливою особливістю партійної системи Китаю є допустимість подвійного членства в політичних партіях.

У такій формі, як вважають у Китаї, “багатопартійна” система буде існувати в КНР й надалі. Відповідно до поправок до Конституції 1993 р. “система багатопартійного співробітництва і політичних консультацій, керована КПК, буде існувати і розвиватися протягом тривалого часу”.

Крім політичних партій важливою ланкою політичної системи КНР є масові суспільні або “народні” організації, загальне число яких у цей час близько 2 тис. Найбільш чисельними і впливовими є: Комуністичний союз молоді Китаю, Всекитайська федерація профспілок, Всекитайська федерація жінок, Всекитайська федерація молоді, Всекитайська асоціація промисловців і торговців, Китайська асоціація діячів науки і техніки, Всекитайська асоціація співвітчизників-тайваньців, Всекитайська асоціація реемігрантів, різні організації дружби з іноземними країнами. Так само як і некомуністичні демократичні партії, народні організації, діючи під керівництвом КПК, слугують важливим інструментом проведення політики Комуністичної партії серед різних соціальних прошарків і груп китайського населення.

Реформи, що проводяться у Китаї, лише в незначній мірі зачіпають політичну систему, найважливіші інститути влади, які, у цілому, продовжують існувати в незмінному виді. Реалізація стратегічного завдання КПК і держави – підтримка політичної стабільності у країні – вимагає, на думку офіційних джерел, збереження основних інститутів політичної системи, і насамперед – провідної ролі КПК. У доступному для огляду майбутньому ймовірна лише визначена дозована демократизація у політичній сфері при консервації в основному всього існуючого політичного механізму з лише окремими його модифікаціями[401].

Права людини в Китаї

Правове положення особистості у КНР базується на соціалістичній доктрині прав людини і, Водночас, відображає традиційні китайські погляди на роль людини в суспільстві, применшуючи цінність окремої людської особистості й акцентує увагу на колективістських началах у суспільному житті. Для правового статусу особистості у КНР характерні деякі особливості:

• визначення правового статусу особистості в залежності від категорії, до якої відповідна особа відноситься (громадянин, особа без громадянства, іноземець);

• заперечення концепції природних прав – права та свободи надаються громадянам КНР тільки самою соціалістичною державою і тільки держава визначає перелік та обсяг цих прав і свобод;

• відсутність багатьох найважливіших основних прав та свобод особи, у тому числі права на життя, свободу думки, свободу пересування, вибору місця проживання і т. д.;

• права і свободи мають яскраво виражену соціалістичну спрямованість, оскільки вони слугують цілям і завданням будівництва соціалізму в Китаї. Багато прав і свобод диференціюються за соціально-класовою ознакою, зокрема, розрізняються права громадян і права трудящих[402];

• ряд конституційних обов’язків сформульовано у вигляді загальних принципів і носить моральний характер (наприклад, обов’язок захищати честь і інтереси батьківщини);

• конституйовані деякі обов’язки, характерні для інших галузей права, наприклад, обов’язок додержуватися дисципліни праці;

• відсутнє конституційне закріплення матеріальних гарантій багатьох прав та свобод, насамперед цивільних і політичних, що веде до порушень прав особи. Тому варто проводити чіткі розрізнення між юридичним статусом і фактичним положенням китайських громадян;

• велика увага приділяється конституційному закріпленню прав етнічних китайців, які проживають за кордоном і членів їхніх родин.

Можливість реалізації прав громадян обмежується низкою розмитих конституційних формулювань, на зразок “забороняється будь-яким організаціям чи окремим особам підривати соціалістичний лад”[403], які при потребі можуть використовуватися урепресивних цілях.

Конституція, крім того, що не закріплює права на свободу сумління, містить формулювання, які ставлять під великий сумнів найменшу можливість реалізації цього права. Виразними є положення ст. 24, яка гласить: “держава посилює будівництво соціалістичної духовної культури шляхом широкого розповсюдження високих ідеалів, морального і культурного виховання, виховання у дусі дотримання дисципліни й законності, шляхом вироблення і здійснення різноманітних правил та пам’яток для різних категорій населення міста та села. Держава виступає за суспільну мораль, для якої характерна любов до Батьківщини, народу, праці, науки, соціалізму, проводить у народі виховання у дусі патріотизму, колективізму й інтернаціоналізму, комунізму, виховання на основі діалектичного матеріалізму, веде боротьбу проти буржуазної, феодальної й іншої розтлінної ідеології”[404]. У такому контексті сама ідея свободи сумління виглядає недоречною.

Можливість гарантувати декларовані Конституцією права виглядає більше ніж сумнівною і з огляду на стереотипи правового мислення й поведінки громадян КНР, для яких характерне зневажливе ставлення до права як варварського інституту, що повинен бути витісненим нормами моралі і судових процедур як факторів, що заохочують людський егоїзм і вносять дисгармонію у соціальні відносини. Відтак, громадяни КНР традиційно ігнорують судові способи захисту своїх особистих прав[405].

Основні права, свободи та обов’язки громадян Китайської Народної Республіки.Закріплюючи рівність громадян перед законом (ст. 33), рівні права жінок і чоловіків у всіх сферах (ст. 48), Конституція містить досить широкий перелік прав та свобод, а також обов’язків громадян КНР. До числа політичних прав відносяться виборчі права (ст. 34), свобода слова, друку, зборів, спілок, вуличних ходів і демонстрацій (ст. 35); право звертатися із критикою або пропозиціями на адресу будь-яких державних органів або державних службовців; право звертатися у відповідні державні органи зі скаргами, обвинуваченнями або заявами із приводу порушення закону або службового обов’язку будь-яким державним органом або державним службовцем (ст. 41). Водночас, Конституція передбачає можливість позбавлення громадян політичних прав відповідно до закону (ст. 34).

Найбільшу увагу приділяє Конституція закріпленню соціально-економічних прав та свобод, які розглядаються у КНР як пріоритетні. До їхнього числа відносяться право на працю (ст. 42), на відпочинок (ст. 43), право на пенсійне забезпечення (ст. 44), право на отримання матеріальної допомоги від держави і суспільства у старості, у випадку хвороби або втрати працездатності (ст. 45), право власності та її спадкування (ст. 13), право на освіту (ст. 46). Крім того, Конституція закріплює ряд прав у соціально-культурній сфері, зокрема, свободу науково-дослідної діяльності, літературно-художньої творчості та діяльності в інших галузях культури (ст. 47).

Особисті (громадянські) права та свободи в діючій Конституції закріплені набагато ширше, ніж у всіх попередніх. Так, формально громадяни КНР мають свободу віросповідання, свободу і недоторканість особи (ст. 37), недоторканність честі й гідності (ст. 38), недоторканність житла (ст. 39), свободу і таємницю листування (ст. 40), право на відшкодування збитку, заподіяного державними органами або державними службовцями в результаті порушення громадянських прав (ст. 41). Особливої уваги заслуговують конституційні положення, що стосуються шлюбу й родини: встановлюється принцип свободи шлюбу, а також державний захист родини і шлюбу, материнства та дитинства. Забороняється жорстоке обходження зі старими, жінками і дітьми (ст. 49).

Конституція не закріплює принцип презумпції невинуватості,але в ній є право обвинувачуваного на захист (ст. 125). Аналогічне положення міститься також у Кримінально-процесуальному кодексі КНР, однак участь захисту передбачається тільки зі стадії судового розгляду. Це право значною мірою залишається формальним, насамперед через гостру нестачу в Китаї кваліфікованих адвокатів, а також у зв’язку з низьким рівнем правосвідомості і правової культури населення.

Конституційні обов’язки громадян КНР, так само як і права, відповідають соціалістичній доктрині прав людини і в цьому відношенні мають ряд характерних рис. Насамперед звертає на себе увагу надзвичайно широке, у порівнянні з іншими країнами, коло основних обов’язків, причому багато які з них мають яскраво виражену ідеологічну спрямованість. Деякі обов’язки носять не тільки правовий характер, але й являють собою сполучення правових і моральних обов’язків. Більше того, цілий ряд обов’язків носить суто моральний характер, наприклад, обов’язок трудящих ставитися до своєї праці як господарів країни (ст. 42).

До числа основних обов’язків громадян КНР відносяться обов’язки дотримуватися Конституції і законів країни; зберігати державну таємницю; берегти суспільну власність; додержуватися трудової дисципліни та суспільного порядку, поважати норми суспільної моралі; охороняти безпеку, честь та інтереси батьківщини, захищати батьківщину і відбивати агресію, при цьому військова служба й участь у народному ополченні є почесним обов’язком громадян; захищати єдність держави і згуртованість усіх національностей країни; відповідно до закону платити податки. Праву на освіту відповідає конституційний обов’язок вчитися, а праву на працю – почесний обов’язок усіх працездатних громадян трудитися. До числа конституційних також відноситься обов’язок батьків утримувати й виховувати неповнолітніх дітей, а повнолітніх дітей – утримувати і підтримувати батьків.

Конституція підкреслює, що громадяни КНР, здійснюючи свої права і свободи, не повинні завдавати шкоди інтересам держави, суспільства й колективу, законним свободам і правам інших громадян (ст. 51).

Інститут виборів у Китаї

Збори народних представників (ЗНП) є виборними органами. Виборче законодавство КНР найважливішим принципом виборчого права називає принцип загальності. Так, усі громадяни КНР, що досягли 18 років, незалежно від національної, расової приналежності, статі, роду занять, соціального походження, віросповідання, освіти, майнового положення й осілості мають право обирати і бути обраними (ст. 34 Конституції). Водночас, законодавство передбачає суттєві винятки із принципу загальності, оскільки закріплює можливість позбавлення виборчих прав як частини політичних прав за вироком суду. Позбавлення політичних, у тому числі й виборчих прав передбачається як додаткова міра покарання для контрреволюційних елементів, а також “у необхідних випадках” і для злочинних елементів (ст. 52 КК КНР). Позбавлення політичних прав встановлюється на строк від 1 до 5 років. Також позбавляються виборчих прав особи, присуджені до страти або безстрокового (довічного) позбавлення волі.

У виборчі списки не включаються душевнохворі, котрі не у змозі здійснювати виборчі права. Це питання вирішується окружною виборчою комісією.

Найважливішим демократичним принципом є принцип рівного виборчого права. У КНР цей принцип має певну специфіку: з одного боку, кожен виборець має один голос, з іншого – має місце нерівне представництво міського й сільського населення, військовослужбовців і національних меншин. Так, при формуванні ЗНП автономних округів, повітів, автономних повітів норми представництва від міського й сільського населення співвідносяться як 1:4 на користь міського населення. Норми представництва в ЗНП провінцій, автономних районів і міст центрального підпорядкування розрізняються, відповідно, у п’ять разів (1:5). При формуванні ВЗНП один депутат від сільської місцевості представляє у вісім разів більше виборців, ніж депутат від міського населення (1:8).

При формуванні ЗНП різних рівнів також обов’язково враховується національний склад населення, його чисельність й особливості розселення. Зокрема, при виборах у ВЗНП Постійний комітет ВЗНП враховує ці обставини при розподілі норм представництва від національних меншин для кожної провінції, автономного району й міста центрального підпорядкування. При цьому самі малочисельні національності повинні бути представлені принаймні одним депутатом.

Для виборчої системи КНР також характерним є особливе представництво Народно-визвольної армії Китаю (НВАК) при формуванні ЗНП усіх рівнів, що зв’язано із традиційно особливою роллю армії у політичній історії Китаю і сучасному механізмі влади. Військовослужбовці, штатні й позаштатні робітники та службовці в армії, члени родин військовослужбовців, які досягли 18-літнього віку, незалежно від національної приналежності, раси, статі, роду занять, соціального походження, віросповідання, рівня освіти, майнового положення і часу проживання у певній місцевості мають право обирати й бути обраними від армії. Виключення складають особи, позбавлені політичних прав відповідно до закону та душевнохворі.

Вибори від НВАК у ВЗНП триступеневі, у місцеві ЗНП – двоступеневі. Роти й низові одиниці на зборах військовослужбовців обирають делегатів у вищестоящі збори представників військовослужбовців (полків, підокругів, дивізійних гарнізонів і т. д.). Збори представників військовослужбовців полків і відповідних одиниць обирають делегатів у вищестоящі збори представників військовослужбовців і депутатів у ЗНП різних рівнів. Представники військовослужбовців головних штабів, великих військових округів, родів військ, Державного військово-технічного комітету оборони, Державного управління оборонної промисловості, військових академій обирають депутатів ВЗНП. Визначені норми представництва від різних військових одиниць (рот, полків, підокругів, округів і т. д.).

Характерною рисою формування представницьких органів влади у КНР є те, що прямими виборами формуються лише представницькі органи, утворені в адміністративно-територіальних одиницях низової ланки (волості, національні волості й селища) та повітового рівня (повіти, автономні округи, автономні повіти, міста без районного поділу, міські райони). Вищестоящі ЗНП, а також ВЗНП обираються відповідними нижчестоящими представницькими органами. Таким чином, має місце сполучення прямих і непрямих (багатоступневих) виборів, коли депутати нижчестоящих ЗНП обирають депутатів вищестоящих представницьких органів влади. Такий спосіб формування представницьких органів влади обумовлений рядом об’єктивних причин, і насамперед, – відсутністю демократичних традицій у суспільстві, у цілому низьким рівнем політичної культури населення, а також складнощами в забезпеченні зв’язків і контактів між різними частинами країни через нерозвиненість інфраструктури. Голосування формально є таємним.

Вибори проводяться у багатомандатних виборчих округах,які можуть бути утворені як за місцем проживання, так і за виробничим принципом. Право висування кандидатів мають політичні партії (як роздільно, так і спільно), а також групи виборців (більше 10 чоловік). При цьому число кандидатів у депутати повинне перевищувати число депутатів, які повинні бути обраними прямими виборами – від 1/3 до 1/2, а при багатоступневих виборах – від 1/5 до 1/2.

Вибори депутатів ЗНП вважаються дійсними при участі в голосуванні більше половини всіх виборців відповідного виборчого округу (при прямих виборах). Обраним вважається кандидат, який отримав більше половини голосів виборців, що прийняли участь у голосуванні. При обранні депутатів повітової і вищестоящої ланок ЗНП, обраним вважається кандидат, який отримав більше половини голосів загального числа всіх депутатів відповідних нижчестоящих ЗНП.

Обраний кандидат наділяється мандатом, спеціальними повноваженнями та відповідальністю. У КНР найважливішим принципом, який визначає статус депутатів ЗНП різних рівнів, є принцип імперативного мандата, що передбачає право виборців давати депутатам обов’язкові накази й достроково відкликати депутатів, якщо вони цих наказів не виконують або неналежним чином здійснюють свої повноваження. Дострокове відкликання депутата також можливе, якщо він порушує закон, не виконує накази виборців і т. д.

Відкликання депутатів, обраних прямими виборами, провадиться шляхом прямого голосування виборцями відповідного виборчого округу. Відкликання депутатів, обраних шляхом багатоступневих виборів, провадиться більшістю голосів депутатів зборів народних представників, які обрали відповідного депутата, а в період між сесіями відповідних ЗНП – більшістю голосів членів їх постійного комітету.