Демократизація і виховання: нова ідеологічна ситуація
Прямий зв'язок виховання особи з реформами, що відбуваються в Україні, обумовлює особливі завдання, тому що людина має навчитися жити і працювати в нових для неї умовах. Значно зростає роль цілеспрямованого виховання (особливо в межах загальноосвітньої школи, інституту), що враховує об'єктивну ситуацію і суб'єктивні фактори, які впливають на формування особи. Сучасні установи освіти та культури покликані не лише розвивати та удосконалювати закладені в індивіді природою нахили і здібності, але й формувати у людей потребу в постійному саморозвитку. Отже, процес виховання значно ускладнюється, бо мова йде вже про те, щоб прищепити новому поколінню який-небудь мінімум навиків, надати не тільки освіту і професію, а й сформувати нову психологію і свідомість, високу духовну культуру як передумову вирішення нових завдань, що стають перед суспільством. Існуюча дотепер система виховання зжила себе і не здатна на позитивний внесок в виховання особистісних якостей. Основні хиби системи традиційного виховання полягають в тому, що, по-перше, не враховувалось, що такі риси культури, як авторитарність та патріархальність, стали визначати систему виховання. По-друге, впровадження ідеології технократизму в систему виховання привело до того, що виховання особи стало розглядатися не як самомета, а лише як інструмент вирішення інших, насамперед виробничих, завдань. По-третє, інтерес особи перестав використовуватись як засіб виховання, а проблеми виховання вирішувались шляхом перспективних ідей досягнення ідеального соціального устрою. По-четверте, одним з основних принципів виховання став принцип протиставлення суспільного особистому. Рецидиви віджилої системи виховання не подоланні і в умовах демократизації України. Нерідко доводиться читати, що оздоровлення економіки має автоматично привести до вирішення проблем виховання, бо економіку можливо перебудувати і без зміни системи виховання.
Цілеспрямоване формування суспільно необхідних якостей особи зумовлює відповідну організацію виховного процесу. Доцільно виділити три основні напрямки демократизації системи виховання. Перший напрямок зв'язаний з участю широкої громадськості у вихованні і навчанні молодого покоління. Своєрідна «педагогізація» суспільства сприяє формуванню такого клімату в соціальній дійсності, за якого виростає фізично здорове і духовно збагачене молоде покоління, створюється цілісна система вимог до молоді з боку навчальних закладів, суспільних організації і інститутів, сім'ї. Другий напрямок зв'язаний з державним керівництвом системою виховання, глибокими структурними змінами у механізмі її керування. Забезпечення стабільності у розвитку виховного процесу, утвердження колективізму і демократизму при вирішенні основних проблем виховання є важливе завдання сучасності. Третій напрямок потребує удосконалення та перебудови внутрішнього механізму самого виховного процесу в усіх його ланках.
Виховання завжди комплексне за метою, завданнями і самим процесом. В минулому захоплення диференціацією виховання вело до того, що виділяли до 30 напрямків виховання В сучасних умовах змінюються традиційні уявлення про суть виховання як про переважно ідеологічний процес, акцентується увага на формуванні здібностей, потреб, інтересів і суспільно значущих якостей особи, на відповідності соціально-економічних умов завданням виховання. Виховна діяльність дедалі набуває характеру суспільного виховання, розвиваючись на основі тісної взаємодії усіх типів навчальних закладів, суспільних організації, виробничих колективів. Сучасний етап суспільного розвитку потребує нового концептуального підходу до суті, мети, завдань та змісту виховання, Визначальним в розумінні суті виховання стає усвідомлення особи насамперед як суб'єкта діяльності і спілкування, а розвиток особи розглядається як процес безперервного надбання нових соціальних якостей. Ось чому метою виховання стає розвиток особи, безперервне формування та задоволення її потреб, інтересів, збагачення ціннісних орієнтацій, запитів, розкриття задатків і здібностей, духовного потенціалу при зростанні соціальної ролі самої особи в процесі виховання і навчання на основі її вільного самовизначення і саморегуляції. Специфічна сфера суспільної практики, яким є виховання, покликана грати активну роль у створенні середовища розвитку особи, в демократизації суспільства, брати участь в утвердженні гуманістичних ідеалів в житті, в розвитку культури.
Політичне виховання
Людина живе в суспільстві. У своїх відносинах з іншими людьми особистість керується законами і нормами, правилами і звичками, традиціями і звичаями свого часу, свого народу. Частина з них зафіксована в юридичних законах і рекомендаціях, всіляких статутах і вказівках. На них посилаються при визначенні заходів заохочення або покарання, тобто заходів офіційного впливу, чітко зафіксованих в правових і адміністративних документах. Та дуже часто люди в повсякденних взаємовідносинах і оцінках керуються моральними вимогами суспільства, визначаючи той чи інший вчинок особи — як добро або зло, а якість і властивості людини — як доброта, порядність, чесність, а також вади. Це йде від переконань в справедливості оцінок, посилаючись на загальноприйняту думку: «Так принято», «Порядна, чесна людина так себе не поводить», «Справедливо саме це». В моральних оцінках виражається певне ставлення людей, які регулюються простими нормами моральності і справедливості виробленими людством.
Духовне багатство, моральна чистота, фізична досконалість — все це має гармонічно поєднуватися в людині. Звичність виконання ряду простих норм в умовах збільшення обсягу інформації, ускладнення і зміни професійних навиків, знань, великого морального психологічного навантаження дає людині запас певної моральної міцності в деяких конфліктних міжособових ситуаціях, виступаючи звично правильною опорою в моральній поведінці. В процесі морального виховання важлива роль належить провідним моральним принципам суспільства, чіткості світогляду соціальної орієнтації особи.
Виховання політичне — процес систематичного і цілеспрямованого впливу на політичну свідомість і поведінку населення, включаючи формування свідомості і самосвідомості окремої особи, групової політичної свідомості і суспільної свідомості. Мета, зміст і організація політичного виховання визначаються характером політичної системи суспільства і служать інтересам її збереження і розвитку. Основне завдання політичного виховання — масове вкорінення і додержання панівних в існуючій політичній системі політичних цінностей, норм і нормативних зразків політичної поведінки. Це зв'язано з поширенням прийнятого в системі типу політичної культури. Політична культура — історичний досвід, пам'ять соціальних спільностей і окремих людей в сфері політики, їх орієнтація, навики, що впливають на політичну поведінку. Досвід містить в узагальненому перетвореному вигляді враження і переваги в сфері міжнародних відносин і внутрішньої політики. Політична культура, за визначенням соціолога Габріеля Алмонда, особливий тип орієнтації на політичні дії, що відображають специфіку кожної політичної системи.
Політичне ж виховання включає два основних компонента: раціональний, що складається з поширення необхідної політичної інформації, і емоціональний, що передбачає формування сукупності політичних відносин. Політичні відносини — взаємодія суб'єктів політики і влади, за яких відбувається їх об'єднання або роз'єднання, передача ідей, поглядів, обмін ресурсами (впливом, інформацією, знаннями тощо), передача вольових спонукань, спонукань від одного суб'єкта до іншого. Політичні відносини відіграють в суспільстві таку ж значну роль, що і соціальні і економічні відносини. Політичні відносини характеризують тип суспільної організації, відносини експлуатації, панування і підкорення або співробітництва, взаємодії і політичної єдності.
Раціональний компонент політичного виховання — система політичної освіти, що забезпечує необхідний для політичної системи мінімум політичних знань громадян держави. Така система може бути більш (тоталітарний варіант) або менш (демократичний варіант) жорстокою. Якщо в Україні раніше до 90-х років система політичної освіти мала широку сітку політичного навчання, що визначалось як один з основних напрямків формування у людей матеріалістичного світогляду, то в США і тепер система політичної освіти знайомить громадян з основними положеннями Конституції держави і Білля про права людини в межах шкільної освіти. Відповідно, відрізняється і обсяг політичної освіти.
Емоціональний компонент політичного виховання визначається політичною системою і політичним режимом і зв'язаний з формуванням стійких емоціональних переваг людей в політичній сфері, часом діючих незалежно від свідомості. Якщо в Україні раніше основний акцент традиційно ставився на вербальному навчанні, то в США в період «холодної війни» уже діти шкільного віку вибирали серед сприятливіших картинок прапорів всіх держав світу прапори США та країн-союзників, відкидаючи як менш привабливі прапори країн «східного блоку». Тепер же дещо змінилась картина. Проте, теоретично політичне виховання спрямовано на формування єдності знань і уявлень, всебічної переконаності, що характеризує всю поведінку «політичної людини».
Політичне виховання здійснюється певними методами, що поділяються на прямі і непрямі.
Прямі методи політичного виховання, по-перше, переконання, що підкріплюється необхідною інформацією і відповідною аргументацією; по-друге, примушення, що підкріплюється репресивними санкціями; по-третє, повчання, основане на некритичному сприйнятті людьми канонів політичної системи; по-четверте, наслідування, основане на зараженні яскравими зразками нормативної поведінки.
Непрямі методи політичного виховання включають: по-перше, використання політичних символів і ритуалів; по-друге, організоване стимулювання, що підкріплює нормативну політичну поведінку позитивними стимулами (від оцінки за поведінку до характеристик, почесних грамот тощо); по-третє, конструювання системою спеціалізованих орієнтуючих ситуацій типу періодичних співбесід, суспільно-політичних атестацій та ін.
Засоби політичного виховання мають різноманітний характер. На рівні індивідуального політичного виховання членів суспільства важливу роль відіграє особистий вплив спеціально виділених системою людей (пропагандистів, агітаторів та ін.), які створюють спеціальні ситуації, що забезпечують вербальний, тобто словесний вплив і показують особистий приклад. На рівні соціальних спільностей, груп виробляються колективні форми політичного виховання членів спільності, групи у вигляді зборів та інших групових акцій. На рівні великих соціальних спільностей, засобами політичного виховання виступають масові дії: мітинги, демонстрації, пікети та ін. На всіх рівнях найефективнішим інструментом політичного виховання служать засоби масової інформації: преса, радіо, телебачення та ін.
Основним мірилом ефективності всіх засобів та методів політичного виховання виступає адекватна система поведінки окремого індивіда. Тому одним з найпродуктивніших способів політичного виховання вважається самовиховання особи, засноване на бажанні, умінні, наполегливості і волі людини одержати необхідні, на її думку, знання і переконання. Самовиховання — процес і результат формування відносно стійкої усвідомленої системи уявлень суб'єкта політичних відносин самого себе в соціально-політичній сфері, на основі яких суб'єкт цілеспрямовано будує свої взаємовідносини з іншими суб'єктами політики всередині соціально-політичної системи і за її межами. Самовиховання спирається на політику самоосвіти як на метод надбання знань про світ і суспільство, закономірностях їх розвитку та ін. В сучасних умовах в більшості країн світу система виховання, що охоплює і політичне виховання, має державний характер або контролюється державою, є невід'ємною складовою політичного життя і діяльності суспільства.