Висвітліть причини створення, основні етапи існування та державний устрій Київської Русі

Утворення

У кінці IX ст. рівень державної організованості східних слов'ян все ще був низький, частина племен не входила в племінні об'єднання, або охоплювалась ними частково. Існували невеликі держави або напівдержавні племінні княжіння. Втой же час процес державотворення в Європі розширювався. Зокрема, германські племена боролися за об'єднання і створили державу Карла I Великого, у VII ст. виникає Болгарська, в Х ст. Польська, Чеська, Угорська та ін. Цей процес у Західній та Центральній Європі не міг не стимулювати державотворчість у східних слов'ян. Провідну роль у становленні Русі відіграло Полянське князівство з центром у Києві.

Виникнення держави було пов'язане

1) із зародженням і утвердженням на Русі феодальних відносин;

2) поступовим, але стійким формуванням державотворчих традицій (антське, склавинське, полянське об'єднання);

3) необхідністю захисту від сильних сусідів, які вже мали свої держави (Хозарський каганат, Візантія тощо);

4) територіальною, етнічною, мовно-культурною спільністю цих племен;

5) економічними зв'язками, розвитком торгівлі, що вимагало подолання відокремленості племен, стимулювало їх інтеграцію;

6) посиленням Києва завдяки його географічному положенню, економічному становищу, політичному значенню та попередній історичній еволюції.

Слов'янські племена, в яких відбувалось майнове розшарування, виділилась керівна верхівка, підійшли до такого рівня соціально-економічного розвитку, коли державність, що охоплювала б всі племена, стала історично необхідною. І тому зміна династій у 882 році, злиття Новгородського і Київського князівств в єдине державне ціле сприяли об'єднанню з часом всіх східнослов'янських племен в єдину державу — могутню Давньоруську державу.

Політичний та соціальний устрій Київської держави

Політичний устрій давньоруської держави в середині X ст. може бути охарактеризований як ранньофеодальна монархія, яка трималася на системі військово - і державнослужилого землеволодіння.

За формою устрою це була федерація земель, а за політичним режимом - автократія. Вона об'єднувала 20 народностей, тобто була багатонаціональною.

Вища законодавча, судова, військова та адміністративна влада в державі належала великому князю київському з династії Рюриковичів. Його законодавча влада полягала у виданні уставів, судних грамот, укладанні міжнародних угод, в кодифікації норм права. Князь очолював судову систему і його суд був вищою судовою та апеляційною інстанцією. Як адміністратор він встановлював адміністративний Поділ, призначав адміністраторів (посадників, воєвод, удільних князів). Силовою структурою було військо - дружина та військові округи на чолі з воєводами. У розпорядженні князь мав численний апарат урядовців як в центрі (він називався княж-двір - тіуни, мечники, ябедники, огнищани, під'їзні тощо), так і на місцях.

Дорадчим органом виконавчої влади при князі була рада бояр (боярська рада) з найближчого аристократичного оточення князя та місцевої знаті. Державні функції виконувала також християнська церква з її поділом на єпархії на чолі з єпископами та парафії, які очолювали священики. На зламі XI та XII ст. скликалися з'їзди князів (1097, 1100, 1103 pp.), які видавали закони.

Органом місцевого самоврядування з попередніх часів лишалися народні збори - віче, що скликалися в сільських общинах - вервях та в містах. Найменшою адміністрацією держави була община - верв на чолі з вервним старостою. Верві об'єдналися в повіти, волості та погости на чолі з тіуном, уділи та землі з князями з династії Рюрика. Місцевими адміністраторами виступали призначені князем десяцькі, соцькі, тисяцькі, тіуни, мечники, воєводи, вірники, ябедники та посадники.

Насамкінець важливо відзначити, що державний устрій Київської Русі пройшов тривалу еволюцію, не був незмінним і залежав від конкретних історичних, економічних та політичних змін.

Періоди розвитку Київської держави

1) 882-972рр. (від початку правління князя Олега до смерті князя Святослава) — період швидкого зростання Київської Русі, За цей час було створено величезне господарське й політичне об'єднання. Князь Олег підкорив древлян, сіверян, радимичів. Успішно воював з Візантією, хозарами. Ігор продовжив політику свого попередника, підкоряючи своїй владі східнослов'янські племена (підкорив племена уличів та древлян). Воював з перемінним успіхом з Візантією, печенігами, здійснив успішних похід у Закавказзя. Загинув під час збору полюддя (вбито повсталими) у Древлянській землі. Дружина Ігоря княгиня Ольга придушила древлянське повстання, провела перші державні реформи, які впорядкували систему збору і розміри данини тощо. На відміну від князя Олега й Ігоря, надавала перевагу мирним відносинам з іншими країнами, її син Святослав Ігорович, прозваний Завойовником, за своїм покликанням був більше полководцем, ніж державним діячем та політиком. Він провів ряд успішних походів проти в'ятичів, Хозарського каганату, Волзької Болгарії, ясів і касогів. Воював він і на Балканах, проте невдало. Загинув у битві з печенігами.

2) 980-1054рр. (охоплює князювання Володимира Святославовича та Ярослава Мудрого) — доба закріплення Києвом своїх завоювань, досягнення вершини політичної могутності, стабільності, економічного та культурного розвитку. На противагу територіальному зростанню попереднього періоду, в цей час переважає внутрішній розвиток. Видатною подією цього періоду було прийняття християнства. Князь Володимир ліквідував владу племінних князів, замінив її практикою посадження у землях Київської держави своїх синів і довірених осіб. Успішно воював проти в'ятичів, радимичів, поляків, Візантії, печенегів. Запровадив державну релігію — християнство. За часів його сина Ярослава Мудрого Київська Русь досягла апогею свого розвитку, її територія простягалась від Чорного моря на півдні до Фінської затоки на півночі, від Карпат на заході до Волги на сході. Ярослав Мудрий запровадив систему ротації для успадкування великокняжого престолу. За його княжіння видано збірник законів «Руська правда» — правовий кодекс держави. У зовнішніх стосунках надавав перевагу дипломатичним стосункам та династичним шлюбам.

3) 1054-1240рр. (охоплює період від смерті Я. Мудрого до зруйнування Києва монголо-татарами) — період безупинних князівських чвар, зростаючої загрози нападів кочівників та економічного застою.. Він пов'язаний з періодом феодальної роздробленості Київської Русі.

Проте роздробленість не призвела до занепаду економічного та культурного життя в країні.

За період 1146-1246рр. київські князі мінялися 4? разів, повертаючись час від часу на престол. Лише Володимиру Мономаху та його сину Мстиславу вдалося на певний час припинити князівські усобиці, об'єднати значну частину Русі під своєю владою, зупинити натиск половців на руські землі.

Причини феодальної роздробленості:

1) панування натурального господарства;

2) великі географічні розміри Київської держави сприяли зростанню місцевого сепаратизму, загостренню міжкнязівських відносин;

3) ріст великого землеволодіння;

4) зростання кількості міст;

5) зміна торгівельних шляхів;

6) міжусобиці та вторгнення кочівників;

7) система ротації, яку запровадив Я. Мудрий»

Як результат, у середині XII ст. держава розпалася на 15 князівств. Напередодні монгольської навали їх було 60, а у XIV ст. — вже 250.

Боротьба за київський престол, постійні князівські усобиці призвели до послаблення князівств. Цим скористалися сусідні народи — половці, угорці, поляки, спустошуючи своїми нападками українські землі. Але найжахливішої руйнації Русі завдали монголо-татари, навала яких значною мірою загальмувала соціально-економічний, політичний розвиток. Проте вона не знищила українську державність київської доби. Спадкоємицею Київської Русі стала Галицько-Волинська держава.