Усі словники поділяють на енциклопедичні й лінгвістичні

Лінгвістичні словники — це словники слів. Вони дають інформацію не про речі, явища, поняття, а про слова. Якщо енциклопедичні словники подають лише назви предметів та явищ, які в мові представлені іменниками та іменними словосполученнями, то лінгвістичні словники пояснюють усі типи слів, їх граматичні та стилістичні ознаки, особливості їх функціонування.

Лінгвістичні словники поділяють на одномовні й багатомовні.

ТЛУМАЧНІ СЛОВНИКИ. У цих словниках розкривається (тлумачиться) значення слів. У слові позначається наголос, вказується на його граматичні й стилістичні властивості. До кожного значення наводиться ілюстративний матеріал (приклади вживання з художньої та іншої літератури). ("Словник української мови" АН в 11 томах (К., 1970—1980))

СЛОВНИКИ НЕОЛОГІЗМІВ. Це словники тлумачного типу, в яких зібрані слова, що недавно з'явилися в мові. ( "Новые слова и значения" за редакцією Н.З. КотеловоЦМ., 1973; М., 1984).

СЛОВНИКИ ІНШОМОВНИХ СЛІВ. Ці словники охоплюють запозичену лексику, вказують на джерело запозичення слова, наводять іншомовну форму в оригіналі і тлумачення слова рідною мовою. ("Словник чужомовних слів" А. Орла (Нью-Йорк,1963)).

ДІАЛЕКТНІ СЛОВНИКИ. У діалектних словниках зібрано й розтлумачено лексику одного діалекту або декількох діалектів однієї мови. Як правило, такі словники охоплюють Лише ті слова, яких немає в літературній мові або які мають семантичні відмінності порівняно з такими самими словами літературної мови. ("Словник бойківських говорів" М.Й. Онишкевича (К., 1984), "Словник полтавських говорів" B.C. Ващенка (Харків, 1960), "Словник поліських говорів" П.С. Лисенка (К., 1974), "Словник говірок Нижньої Наддніпрянщини" в 4-х томах В.А. Чабаненка (Запоріжжя, 1992) та ін.

СЛОВНИКИ МОВИ ПИСЬМЕННИКІВ. У цих словниках зареєстровано всі слова, які використав письменник у своїх творах, наводяться значення, в яких ці слова вжиті, фіксуються всі форми кожного слова, скільки разів яка форма вжита і де. (Словники мови Еврипіда, Платона, Цицерона, Шекспіра, Шеллі, Пушкіна, Міцкевича. В Україні вийшов "Словник мови Шевченка" в 2-х томах (К., 1964) та ін.

ІСТОРИЧНІ СЛОВНИКИ. В історичних словниках подано лексику певного історичного періоду.

("Історичний словник українського язика" Є. Тимченка (К., 1930—1932), "Словником староукраїнської мови XIV—XV ст." за редакцією Л.Л. Гумецької (К., 1977).

Етимологічні словники розкривають походження слова, зокрема в них вказується, власне чи запозичене слово; якщо запозичене, то коли і з якої мови. Для корінних (власних, питомих) слів установлюється корінь, із яким ці слова пов'язані, наводяться паралелі з інших мов, простежуються зміни в значенні і формах слова. В Україні вийшло 3 томи "Етимологічного словника української мови" за редакцією О.С. Мельничука (К., 1982—1989).

СИНОНІМІЧНІ СЛОВНИКИ. У синонімічних словниках наводяться синонімічні ряди, які складаються зі слів і словосполучень тотожних або близьких за значенням. У межах кожного синонімічного ряду подається семантична (вказується на відмінні відтінки значень) і стилістична характеристика слів, окреслюється їх сполучуваність, наводяться приклади їх уживання в контексті. Саме так побудовані академічний "Словник синонімів української мови" у 2-х томах (К., 1999—2000) і "Словарь синонимов русского языка" в 2-х томах за редакцією А.П. Євгеньєвої (М., 1970—1971).

СЛОВНИКИ АНТОНІМІВ. У цих словниках наводяться і тлумачаться слова з протилежними значеннями, характеризується їх сполучуваність, наводяться приклади їх вживання в суцільному тексті. Так, зокрема, за цими принципами укладені "Словник антонімів" української мови Л.М. Полюги (Київ, 1987)

Словники омонімів. До словників омонімів включено слова, які збіглися за звучанням. У словниковій статті вказують на тип утворення омонімів, а також на граматичні, стилістичні та інші ознаки цих омонімів, які підкреслюють їх протиставленість.

ОРФОГРАФІЧНІ СЛОВНИКИ. В орфографічних словниках слова наводяться в алфавітному порядку в їх нормативному написанні. ("Орфографічний словник української мови", укладений С.І. Головащуком, М.М. Пещак, В.М. Русанівським і О.О. Тараненком (К., 1994)).

орфоепічні словники. В орфоепічних словниках подано перелік слів літературної мови з позначенням нормативного наголосу і з вказівкою на вимову. Є такі орфоепічні словники української мови: "Словник наголосів української літературної мови" М.І. Погрібного (К., 1973), "Українська літературна вимова і наголос" за редакцією М.А. Жовтобрюха (К., 1973).

Словники правильності мовлення. Такі словники містять найскладніші в уживанні слова. В них пояснюється написання й вимова слів, словотворення, даються граматична і стилістична характеристики слів, наводяться приклади можливої сполучуваності слів і керування.("Словник труднощів української мови" за редакцією С.Я. Єрмоленко (К., 1989).