Поступова ліквідація царизмом автономного устрою Гетьманщини

Занепад української автономії після полтавської перемоги Петра І значно прискорився. Гетьман Скоропадський відразу після битви в таборі під Решетилівкою нагадав Петру І про необхідність підтвердження давніх прав і привілеїв Гетьманщини. Відповідь Скоропадському була надіслана канцлером Головкіним, її прийнято вважати Решетилівськими статтями. У них лише в загальному підтверджувались права і вольності, разом з тим підкреслювалось, що український народ і так уже має стільки вольностей, як не один народ у світі. Фактично ж статті закріплювали право царських урядовців втручатися в українські справи: вводився контроль за податками, витратами на утримання адміністрації, війська і т. д. При гетьманові мав постійно перебувати царський резидент, який здійснював такий нагляд. Глухів ставав гетьманською столицею, оскільки був ближче до Росії, для гетьманської "охорони" виділялись два російські полки.Сам цар чи російський уряд часто призначали старшину, аніскільки не зважаючи на гетьмана. Поширені були випадки, коли командувати козацькими полками призначались російські офіцери. Козаків продовжували активно використовувати в далеких походах і на будівництві різних споруд, як, наприклад, канал навколо Ладозького озера. Чисельні обмеження і заборони накладалися на українську торгівлю.В цей час невелика група старшини, яка разом з Мазепою втікла до Молдавії, у 1710 р. на раді в Бендерах вибрала гетьманом Пилипа Орлика. Тут же була укладена угода між гетьманом, старшиною і запорожцями, що отримала назву "Пакти і Конституція прав і вольностей Запорозького війська". Зміст цієї угоди такий: а) проголошувалась незалежність України від Росії та Речі Посполитої; б) обґрунтовується протекція шведського короля та союз з Кримським ханством; в)територія України визначається Зборівським трактатом 1649 р.; г) запорожцям повинні були повернути їхні давні містечка Трахтемирів, Кодак, Келеберду, землі над Ворсклою; фортеці, побудовані Мазепою, ліквідовувались; д) при гетьманові утворюється Генеральна рада із законодавчою владою, яка складається з генеральної старшини, полковників, виборних депутатів від кожного полку та з делегатів від запорожців. Рада збирається тричі нарік - на Різдво, Покрову та Великдень; е) справи про кривду гетьманову та провини старшини розглядає генеральний суд, до якого гетьман не має права втручатися; є) державна скарбниця і майно підпорядковуються генеральному підскарбію, на утримання гетьмана призначаються окремі землі; встановлюється виборність полковників, сотників з наступним їх затвердження гетьманом; з) спеціальна комісія має здійснити ревізію державних земель якими користується старшина, а також повинностей населення; й) скасовуються оренди та податки на утримання гетьманської гвардії; і) гетьман має захищати козацтво і все населення від надмірних податків і повинностей, допомагати козацьким вдовам і сиротам.Конституція мала яскраво виражені демократичні тенденції. Про це свідчить встановлення представницького органу - Генеральної ради, виборності посад, спроба розподілу виконавчої і судової влади. Разом з тим не можна не бачити, що Конституція мала на меті задовольнити перш за все інтереси тих соціальних груп, на які намагався спиратися Орлик для повернення на Україну. Проголошення захисту інтересів простого народу мало тут скоріше декларативний характер. Зверніть увагу на оцінку Конституції І.Крип'якевичем: "Всі ці постанови мали егоїстично класовий чи груповий характер... Творці Конституції - старшина і запорожці - не виявили широкого політичного світогляду"¹. Конституція значно обмежувала гетьманську владу в інтересах старшини. За висловом історика О.Оглоблина, вона була "другою поразкою... гетьмана Мазепи після полтавської катастрофи, яка завдала великого удару гетьманській владі"Хоч Конституція і не була запроваджена в життя, вона стала видатним пам'ятником української державно-політичної думки в еміграції.Навесні 1711р. Пилип Орлик разом з татарами вирушив у похід на Україну і взяв в облогу Білу Церкву. Назустріч йому виступили значні сили російської армії і козаки Скоропадського. Татари ж виявились ненадійними союзниками і знову заходилися грабувати українське населення. Орлик був змушений відступити. Його сподівання на допомогу турецької армії у боротьбі проти Петра І не справдилися. До кінця свого життя Орлик намагався здійснити різноманітні дипломатичні комбінації для протидії експансії Російської імперії.Майже одночасно з проголошенням Російської імперії(1721 р.)українській автономії було завдано удару, який взагалі позбавив гетьмана і старшину реальної влади. При гетьманові у 1722 р. була створена Малоросійська колегія, яка мала розглядати скарги на всі адміністративні й судові заклади України, контролювати фінанси, діловодство і т. д. Вражений цим нововведенням, старий гетьман Скоропадський занедужав і того ж року помер.Після цього Петро І взагалі заборонив вибори нового гетьмана У відповідь на прохання старшини дозволити проведення виборів у 1723 р. Петро видав указ, де говорилося, що на гетьмана поки що не знайдено достойної кандидатури, оскільки всі гетьмани, окрім першого - Хмельницького і останнього - Скоропадського, були зрадниками. Водночас відання українськими справами було передано із колегії іноземних справ до компетенції сенату.Наказним гетьманом був призначений чернігівський полковник Павло Полуботок. Він зробив спробу послабити вплив Малоросійської колегії. В Україні стала проводитись судова реформа, Полуботок домігся від сенату певного обмеження всевладдя колегії. Але ці заходи викликали гнів царя Петра, і він викликав Полуботка зі старшиною до Петербурга. На непокірливого І гетьмана були організовані доноси, і в результаті він разом із старшиною потрапляє до в'язниці. В'язні були визволені 1725 р. після смерті Петра. Полуботок же помер у камері за кілька місяців до цього.Тепер доля українського автономного устрою повністю залежала від настроїв правлячої верхівки у Петербурзі. Оскільки в Росії у ті часи кілька разів відбувались перевороти і змінювались імператори, одночасно з ними змінювалось і ставлення до Гетьманщини. З приходом до влади Петра II, регентом при якому став князь Меншиков, Малоросійська колегія була ліквідована і дозволено вибори гетьмана.У жовтні 1727 р. гетьманом обрали миргородського полковника Данила Апостола. В міру своїх сил він намагався зміцнити автономний устрій Гетьманщини, що був у повному занепаді. За його влади запорожцям було дозволено повернутися до Росії, і в 1733 р. вони заснували Нову Січ над рікою Підпільною поблизу Нікополя. Та після смерті Д.Апостола в 1734 р. нова Імператриця Анна Іоаннівна забороняє вибори нового гетьмана і створює для управління Україною аналог Малоросійської колегії під назвою "Правління гетьманського уряду".Ще раз полегшення для України наступає в часи перебування на престолі Єлизавети Петрівни, фаворитом якої був українець Олексій Розумовський. У 1750 р. було дозволено вибори нового гетьмана, на яких затверджена єдино можлива кандидатура брата Олексія Кирила Розумовського. Він і був обраний гетьманомУкраїни, хоч більшу частину часу проводив у Петербурзі. Як тільки на престол заступила нова імператриця Катерина II, ставлення до Гетьманщини різко змінилося. Плани Розумовського зробити гетьманство спадковим зазнали невдачі. Восени 1764 р. він був викликаний до Петербурга і за вимогою Катерини II відмовився від гетьманства. 10 листопада 1764 імператриця видала маніфест "До малоросійського народу", де повідомлялося, що Розумовський добровільно зрікся гетьманства, і замість нього знову діятиме Малоросійська колегія. Одночасно в Україні були створені дві губернії: Слобідська на сході та Новоросійська на півдні.Єдиним осередком козацького устрою залишилась після цього Запорозька Січ. По відношенню до запорожців царський уряд проводив курс на поступове обмеження їхньої території. На північно-західному краї запорозьких земель у 1751 р. була створена провінція Ново-Сербія з центром у Єлісаветграді, де осідали сербські колоністи. У 1753 р. на східному краї Запорожжя засновано Слов' яно-Сербію з центром у Бахмуті. Після цього між сербами і запорожцями постійно виникали конфлікти з приводу розподілу земель.Запорозька Січ викликала гостре невдоволення дворянства, оскільки на її землях вільно проживала велика кількість селян-втікачів, які залишили своїх поміщиків. Багато запорожців взяли участь у повстанні 1768 р. на Правобережжі - Коліївщині, яке завдало російській владі чимало клопоту. Нарешті, після російсько-турецької війни 1768-1774 рр., російсько-турецький кордон просунувся далі на південь, і Запорожжя втратило свою найважливішу для імперії функцію - прикордонного захисту. У 1775 р. російські війська, що поверталися після війни з Туреччиною, рушили на запорозькі землі. Корпус на чолі з князем Прозоровським зайняв Лівобережжя, а інший корпус, під командуванням генерала Текелі, оточив саму Запорозьку Січ. Козаки на чолі з кошовим Петром Калнишевським, не бачачи виходу із становища, що склалося, капітулювали. Старшину заарештували і відправили на заслання в Сибір і північ. Запорозькі землі роздали російським вельможам. Частині запорожців вдалося втікти на Дунай, де з великими труднощами вони вибороли собі місце для заснування Задунайської Січі під владою Туреччини.З ліквідацією Запорожжя царський уряд провів реорганізацію адміністративного устрою в Україні. У 1781 р. Малоросійська колегія була ліквідована, на українських землях утворюються три намісництва – Київське, Чернігівське і Новгород-Сіверське, об'єднані в Малоросійське генерал-губернаторство.У 1783 р. козацькі полки перетворюються російським командуванням на полки карабінерів. Указом 1783 р. українське селянство було остаточно закріпачене. У 1785 р. жалувана грамота дворянству, підписана Катериною II, поширювала всі дворянські права та привілеї на українську старшину.Таким чином, у другій половині XVIII ст. на Україну був поширений суспільно-політичний устрій, характерний для всієї території Російської імперії. Залишки української автономії були поступово, крок за кроком, ліквідовані. Оскільки Росія перетворювалась на могутню абсолютистську монархію з величезним бюрократичним апаратом, Україну неминуче чекала така доля. До того ж у другій половині ХУІП ст. центр зовнішньополітичних зусиль імперії перемістився у Причорномор'я. Катерина II прагнула здійснити так званий "Грецький проект": завдати поразки Туреччині і відродити на її європейських володіннях буферну християнську державу, яка б перебувала в залежності від Росії. Україна мала стати головним плацдармом для здійснення цих планів.Українська старшина, що була основною панівною верствою в Гетьманщині, не вчинила скільки-небудь помітного опору ліквідації старого суспільного устрою. Оскільки її інтереси полягали у перетворенні в клас феодалів, російське самодержавство пішло їй назустріч і зрівняло у правах з російським дворянством.