Чому вибір зупинився на християнстві і як воно впли­нуло на подальший розвиток київської русі?

Запровадження християнства на Русі безумовно було явищем прогресивним. Воно сприяло форму­ванню та зміцненню феодальних відносин, розвит­ку державності, зростанню міжнародного авторитету, розвитку культури. Однак візантійська модель християнства в подальшому спричинила і цілий ряд негативних процесів і тенденцій.

Прийшовши до влади, Володимир спробував провести релі­гійну реформу, яка полягала у запровадженні на Русі культу єдиного бога — громовержця Перуна.

Проте навіть модернізована стара релігія не відповідала потребам часу: вона гальмувала процес державотворення, не захищала багатства і привілеї феодальної верхівки, що набира­ла силу, ускладнювала розвиток міжнародних зв'язків з хрис­тиянськими країнами.

Тому запровадження якісно нової державної монотеїстич­ної релігії стало необхідним. Вибір було зупинено на христи­янстві візантійського зразка. І це зовсім не випадково. По-перше, саме з Константинополем пов'язане хрещення Аскольда та Ольги. По-друге, відповідно до візантійської моделі християнства світська влада домінувала над релігійною. По-третє, візантійське православ'я знайомило Русь з християнським ві­ровченням фактично рідною мовою. Єдине, що тривожило Володимира, це реальна загроза потрапити у ідеологічну або ж навіть політичну залежність від Візантії.

Динамічні та драматичні події, пов'язані з запровадженням нової релігії, що відбувались протягом трьох років (988, 989, 990) волею літописця спресовані в один — 988 р. В цілому ж християнізація Русі тривала декілька століть.

Як же вплинуло прийняття християнства на подальший ро­звиток Київської Русі?

Нова віра сприяла остаточному розкладу родового ладу і формуванню та зміцненню нових феодальних відносин у схід­них слов'ян. Християнство, сформоване як релігія класового суспільства, фактично освячувало владу панівної еліти, соці­альну диференціацію та всю феодальну систему, адже існуван­ня християнської небесної ієрархії було ніби віддзеркаленням ієрархії феодального суспільства. Водночас воно рішуче ствер­джувало рівність усіх перед богом, чим закладало принципово нові підвалини в ідеологічні моделі майже всіх соціальних ру­хів, у тому числі антифеодальних.

Православ'я стало надійним ґрунтом для створення могутньої, централізованої самодержавної країни. До кінця 80-х pp. X ст. Русь була слабоконсолідованою, поліцентричною державою, що зберігала єдність головним чином завдяки мечам великокнязівської дружини. Одночасне проведення адміністративної та релігійної реформ якісно змінили ситуацію. Сприяючи централізації, вони зламали сепаратизм місцевих князів та племін­них вождів, утвердили єдиновладдя київського князя як основу політичної моделі управління Руссю. Слід зазначити, що не останню роль у цьому процесі відіграло запровадження православ'я, оскільки християнське єдинобожжя стало своєрід­ним ідеологічним підґрунтям утвердження особистої влади верховного правителя.

Запровадження нової віри не стало основою ідеологічної та політичної залежності від Константинополя. Навпаки, воно сприяло налагодженню і розширенню зв'язків, побудованих на принципі рівноправності, з багатьма європейськими країнами. Про це переконливо свідчать тісні контакти з Німеччиною, Польщею/Швецією, Римом. Характерно, що в перше століття християнізації Русь була навіть тісніше пов'язана із Заходом, ніж з Візантією, свідченням якого є численні шлюбні угоди династії Рюриковичів у XI ст.

Під впливом християнства відбулась докорінна зміна світо­бачення та світосприйняття населення Давньоруської держави. Характерною рисою язичницького світогляду було обожнення природи. Язичництво пригнічувало людську душу і виховува­ло страх перед природними силами. Оголошення християнст­вом Бога надприродною силою, яка керує світом, докорінно змінило ситуацію, звільнивши людину від цього страху. По­ступово відбувається зміна акценту у релігійній вірі: він пере­носиться із зовнішнього світу на внутрішній світ людини, яка отримує повну свободу вибору та поведінки, справедлива ро­зплата за які чекає у потойбічному світі. Такі якісні зміни помітно вплинули на звичаї та мораль ранньофеодального сус­пільства: певною мірою пом'якшились стосунки між людьми, засуджено звичаї родової помсти, поліпшилося ставлення до бідних, особливо до рабів.

Нова віра надала імпульсу розвиткові писемності, літерату­ри, архітектури та мистецтва.

Разом з тим прийняття християнства візантійського зразка стимулювало появу цілого ряду негативних тенденцій та про­цесів.

Православна церква не стала гарантом захисту різних соці­альних верств, вагомою противагою самодержавній владі. Саме візантійська модель християнства дала змогу руським самодер­жцям підім'яти під себе духовну владу. По-перше, відповідно до візантійських канонів, церква мала підпорядковуватись світсь­кій владі, тоді як при католицизмі навпаки — світська влада підкорялася духовній; по-друге, відсутність целибату (обов'яз­кова безшлюбність у католицького духовенства) не давала змоги духовенству православному, переобтяженому сім'ями, практично законсервованому практикою передачі своєї професії у спа­док, ні поповнювати свої кадри за рахунок здібних людей з низів, ні стати справжнім духовним опонентом світській владі;

по-третє, православна церква фактично не одержувала такої могутньої підтримки ззовні, яку, скажімо, мала завдяки діям папи римського католицька церква, і тому православ'я не мог­ло стати перешкодою на шляху створення російськими прави­телями системи загального підкорення всіх сфер суспільного життя державі.

Прилучення до багатств світової культури мало обмежений характер. На противагу країнам Західної Європи, а також слов'янським державам — Польщі та Чехії, — де утвердився західний католицький варіант християнства і мовою богослу­жіння та церковної літератури була латина, на Русі церковна служба правилась слов'янською мовою. Безумовно, це сприя­ло швидкому поширенню нової релігії серед слов'янського на­селення, разом з тим помітно звужувало русло культурного потоку, адже прилучення до світової культури йшло головним чином через слов'яномовну літературу з Болгарії, Сербії та частково через грецькі книги, що перекладалися на Русі. Фак­тичне усунення на тривалий час з поля зору руської еліти цілих пластів латиномовної літератури суттєво заважало про­цесам накопичення знань та обміну інформацією, тим самим сприяючи наростанню певної культурної замкненості країни.,

Цивілізуючий вплив Візантії на Русь був затухаючим. З моменту прийняття Руссю християнства до падіння Візантії у XV ст. Під натиском турків ця імперія фактично не виходила із стану перманентної кризи. Криза політична рано чи пізно викликає кризу духовну. Поширені в ХНІ—XV ст. настрої бродіння, вплив містицизму, проповідь аскетизму, відчуженості від життя були симптомами кризи візантійської духовної елі­ти, що не зуміла піти далі засвоєння античної спадщини, ос­мислити сучасні їй суспільні процеси і тому залишилась відір­ваною від загальної течії світової суспільної думки. Потенціал візантійського цивілізуючого впливу поступово згасав, проду­куючи замість енергії та новаторства традиціоналізм та консер­ватизм. Наслідками цього стали занепад шкільної та гальму­вання універсальної освіти, обмеження духовної свободи, а отже, стійка тенденція відставання від Заходу у багатьох сфе­рах суспільного життя.