Системно-структурний підхід і системний аналіз - методологічна основа безпеки життєдіяльності
Безпека життєдіяльності як порівняно нова галузь науки, що створилась на стику природничих, гуманітарних і технічних наук, використовує методи цих наук, водночас розробляючи свої власні методи. Комплексний характер БЖД вимагає використання комплексу методів інших наук.
У природі й суспільстві окремі явища не існують відірвано одне від одного, вони взаємопов'язані й взаємообумовлені. Тобто якщо нам необхідно пояснити будь-яке явище, то передусім слід розкрити причини, що породжують його.
Головним методологічним принципом БЖД є системно-структурний підхід, а методом, який використовується в ній, - системний аналіз. Системний аналіз- це сукупність методологічних засобів, які використовуються для підготовки та обґрунтування рішень стосовно складних питань, що існують або виникають в системах. Під системою розуміється сукупність взаємозв'язаних елементів, які взаємодіють між собою таким чином, що досягається певний результат (мета).
Під елементами(складовими частинами) системи розуміють не лише матеріальні об'єкти, а й стосунки і зв'язки між цими об'єктами. Будь-який пристрій є прикладом технічної системи,а рослина, тварина чи людина - прикладом біологічної системи.Будь-які групи людей чи колективи - спільноти - є соціальними системами. Система, одним з елементів якої є людина, зветься ерготичною.Прикладами ерготичних систем є системи: «людина - природне середовище», «людина -машина», «людина -машина - навколишнє середовище» тощо.
Системи мають свої властивості, яких немає і не може бути в елементів, що її складають. Ця найважливіша властивість систем, яка, зветься емерджентністю,лежить в основі системного аналізу.
Мета чи результат, якого досягає система, зветься системотворним елементом.
Будь-яка система є складовою частиною іншої системи або ж входить до іншої системи як її елемент. З іншого боку, окремі елементи будь-якої системи можуть розглядатися як окремі самостійні системи.
Системою,яка вивчається у безпеці життєдіяльності, є система «людина - життєве середовище».
Системний аналіз у безпеці життєдіяльності- це методологічні засоби, що використовуються для визначення небезпек, які виникають у системі «людина - життєве середовище» або на рівні її компонентних складових, та їх вплив на самопочуття, здоров'я і життя людини.
Отже, при дослідженні проблем безпеки життя однієї людини чи будь-якої групи людей їх необхідно вивчати без відриву від екологічних, економічних, технологічних, соціальних, організаційних та інших компонентів системи, до якої вони входять. Кожен з цих елементів впливає на інший і всі вони перебувають у складній взаємозалежності. Вони впливають на рівень життя, здоров'я, добробуту людей, соціальні взаємовідносини. У той же час від рівня життя, здоров'я, добробуту людей, соціальних взаємовідносин залежать стан духовної і матеріальної культури, характер і темпи розвитку останньої. А матеріальна культура є вже тим елементом життєвого середовища, який безпосередньо впливає як на навколишнє природне середовище, так і на саму людину.
Виходячи з цього, системно-структурний підхід у системі «людина - життєве середовище»є не лише основною вимогою до розвитку теоретичних засад БЖД, але й передусім важливим засобом у руках керівників та спеціалістів з удосконалення діяльності, спрямованої на забезпечення здорових і безпечних умов існування людей.
Системний аналіз безпеки як метод дослідження сформувався наприкінці 50-х років XXст., коли виникла нова наукова дисципліна, що зветься «Безпека систем».
Безпека систем- це наука, яка застосовує інженерні та управлінські принципи для забезпечення необхідної безпеки, вчасного виявлення ризику небезпек, застосування засобів для запобігання та контролю цих небезпек протягом життєвого циклу системи та з урахуванням ефективності операцій, часу й вартості.
Концепція безпеки систем уперше була використана в ракетобудуванні наприкінці 40-х років XX ст. У подальшому вона відокремилася в окрему дисципліну та використовувалась головним чином у ракетобудівних, авіабудівних та аерокосмічних об'єднаннях.До 40-х років конструктори та інженери при розробці безпечних конструкцій орієнтувалися виключно на метод спроб та помилок.Такий підхід виправдовував себе у часи, коли системи та конструкції були відносно простими. Однак з часом системи ставали все складнішими, а швидкість і маневреність літаків зростали, збільшилася ймовірність значних наслідків аварії системи або однієї з багатьох її складових. Такі чинники призвели до виникнення системного інжинірингу, з якого потім зрештою виникла концепція безпеки систем.
Програми, розроблені спочатку військовими й фахівцями у галузі космонавтики, з часом були пристосовані до використання у промисловості в таких галузях, як ядерна енергетика, нафтопереробка, перевезення вантажів, хімічна промисловість, а пізніше - в комп'ютерному програмуванні.
Але вимоги до контролю безпеки (письмові й фізичні) переважно вводилися лише після того, як сталася аварія, або після того, як хтось далекоглядно передбачив її можливість і запропонував контроль, щоб запобігти такій події. Отже, було напрацьовано два методи.
Перший метод - створення правил з безпеки після того, як нещасний випадок або аварія сталися,другий метод - передбачення можливої аварії та спроба запобігання їй за допомогою використання різних контрольних операцій, регулювання тощо, є саме тим методом, який використовує спеціаліст з безпеки систем, коли аналізує якусь конструкцію, умови праці чи технологію. Там, де це можливо, концепція безпеки систем випереджає на крок можливі інциденти, і насправді намагається виключити ризик цих подій з процесу взагалі. З появою безпеки систем як науки метод забезпечення безпеки і надійності систем перетворився на метод гарантії безпеки систем, який названо «визначення, аналіз та виключення».Цей метод може успішно використовуватись для дослідження будь-яких систем «людина - життєве середовище».
Успішним застосуванням останнього методу можна назвати заходи, яких було вжито країнами Європейського співтовариства після великої аварії в Севезо (Італія). Згідно з «Директивами по Севезо», всі нові об'єкти повинні мати точне обґрунтування їхньої безпеки.
БЖД вивчає людину і її навколишнє середовище саме в системі «людина -життєве середовище»,в якій людина є джерелом активності, спрямованої на об'єкт - життєве середовище. Поза межами цієї системи людина є об'єктом вивчення антропології, медицини, психології, соціології ібагатьох інших наук.