Злочини проти безпеки людства
3.
2.1. Злочини проти порядку підлеглості і військової честі
Життя і діяльність Збройних Сил України побудовані на принципі повної єдиноначальності командирів і начальників. Суть єдиноначальності полягає в зосередженні у командира всіх функцій управління ввіреним підрозділом. Він повністю відповідає за бойову підготовку, військову дисципліну, стан озброєння, бойової техніки транспорту, матеріально-побутове і медичне забезпечення військової частини.
Безпосереднім об'єктом цієї групи злочинів є порядок підлеглості і військової честі.
2.1.1. Непокора (ст. 402). Непокора — це відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу.
З об'єктивної сторони цей злочин вчиняється шляхом відкритої відмови виконати наказ начальника (непокора) або іншого умисного невиконання наказу.
Наказ — обов'язкова для виконання вимога начальника про вчинення або не вчинення підлеглим певних дій по службі. Він може бути звернений до одного або до групи військовослужбовців і має мету — досягнення конкретного результату (зробити щось, не робити чогось). Наказ може бути відданий усно, письмово або іншим способом, переданий підлеглому безпосередньо або через інших осіб, у тому числі по телефону, телеграфу, радіозв'язку тощо. З деяких питань служби встановлена тільки письмова форма віддання наказів (наприклад, з питань витрати грошових коштів).
Невиконання інструкцій, що визначають порядок діяльності військових службових осіб, або недотримання тією або іншою групою військовослужбовців загальних вимог військової служби, що містяться у військових статутах, утворює ознаки інших військових злочинів (наприклад, порушення статутних правил вартової та інших військових служб — ст. 418, 419, 420, 421 тощо).
Начальник — це особа, якій постійно або тимчасово підлеглі інші військовослужбовці. Начальники розрізняються за службовим положенням і за військовим званням. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, є прямими начальниками ДЛЯ цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником. За військовими званнями начальниками є, наприклад, сержанти і старшини — для рядових ї матросів однієї з ними військової частини; молодші офіцери (до капітана включно) — для всіх сержантів, старшин, рядових і матросів. Поняттям невиконання наказу начальника охоплюються: а) невиконання дій, зазначених у наказі; б) вчинення дій, заборонених наказом; в) неналежне виконання наказу, тобто відступ від його розпоряджень про час, місце і характер дій, що вчиняються. Відмова виконати наказ начальника вважається відкритою, коли підлеглий, отримавши наказ, в категоричній формі заявляє чи іншим чином демонструє, що він наказ виконувати не буде. Відмова від виконання наказу може бути публічною або заявленою начальнику віч-на-віч, виражена начальнику безпосередньо або особі, яка передала наказ від його імені.
Інше умисне невиконання наказу полягає у тому, що підлеглим наказ начебто приймається до виконання, але насправді умисно не виконується. Непокора вважається закінченою з моменту відмови виконати наказ або з того часу, коли військовослужбовець, який мав можливість виконати наказ, не зробив цього, незалежно від наслідків, що настали.
Суб'єктивна сторона непокори полягає в прямому умислі.
Суб'єкт цього злочину — військовослужбовець, за службовим положенням або військовим званням постійно або тимчасово підлеглий начальнику, який віддав наказ.
Кваліфікуючими ознаками непокори є вчинення її групою осіб, тобто двома або більше військовослужбовцями, які діють як співвиконавці, або спричинення тяжких наслідків (ч. 2), а також вчинення в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці (ч. 3).
.
2.2. Злочини проти порядку проходження військової служби
Безпосереднім об'єктом цієї групи злочинів є порядок проходження військової служби.
2.2.1. Самовільне залишення військової частини або місця служби (ст. 407). Об'єктивна сторона цього злочину: для військовослужбовців строкової служби полягає у самовільному залишенні частини або місця служби, а також нез'явленні їх вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпуски або з лікувального закладу тривалістю понад три доби, але не більше місяця (ч. 1), або понад один місяць (ч. 3); для осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів або військовослужбовців за контрактом в аналогічних випадках — тривалістю понад десять діб, але не більше місяця, або хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, вчинене повторно протягом року (ч. 2), або понад один місяць (ч. 3).
Територія частини (підрозділу) — це простір в межах казарменого, табірного, похідного або бойового її розташування. Самовільний вихід з одного підрозділу до іншого підрозділу тієї самої частини чи місця служби, якщо це не супроводжувалося залишенням її розташування, не утворює складу самовільного залишення частини.
Місце служби, якщо воно не збігається з розташуванням частини, — це будь-яке інше місце, де військовослужбовець зобов'язаний протягом певного часу виконувати військові обов'язки або знаходитися за наказом чи дозволом командира (начальника). Ними вважаються, наприклад, місця виконання господарських робіт або іншого службового завдання поза розташуванням частини, проведення навчальних занять або культурно-масових заходів, знаходження команди військовослужбовців для пересування (ешелон, поїзд, маршова колона), маршрут пересування і місце знаходження у відрядженні, зазначені у посвідченні про відрядження.
Самовільним визнається залишення військовослужбовцем строкової служби розташування частини або місця служби без дозволу командира (начальника). Залишення частини або місця служби не може вважатися самовільним, якщо воно мало місце з дозволу начальника, який хоч і не уповноважений надавати звільнення (наприклад, з дозволу командира взводу). Відповідальність за такі неправомірні дії покладається на начальника, який допустив порушення порядку звільнення.
Нез'явлення вчасно на службу полягає у тому, що військовослужбовець, залишивши розташування частини або місце служби в законному порядку (наприклад, при звільненні з частини, призначенні, переведенні або під час відрядження, відпуски або до лікувального закладу) не повертається без поважних причин до частини або на службу у встановлений строк. Ухилення від несення обов'язків військової служби у цьому випадку вчиняється шляхом бездіяльності. Нез'явлення з поважних причин не утворює складу злочину.
Під поважними причинами нез'явлення вчасно на службу розуміють, передусім, хворобу військовослужбовця і перешкоди стихійного характеру, які позбавили військовослужбовця можливості вчасно з'явитися до частини або на службу. Крім того, поважними причинами у кожному конкретному випадку можуть бути визнані інші перешкоди, що виникли всупереч волі військовослужбовця і перешкодили йому вчасно з'явитися на службу (наприклад, непередбачене зупинення руху транспорту і неможливість прибути вчасно іншим способом, затримання органами влади), а також такі обставини, внаслідок яких затримання військовослужбовця понад встановлений для явки строк було надто необхідним (наприклад, для надання допомоги хворим батькам, якщо вона не могла бути надана іншим чином тощо).
Початковим моментом самовільного залишення частини або місця служби вважається час залишення розташування частини або місця служби, а нез'явлення — закінчення встановленого строку явки до частини або до місця несення служби (наприклад, зазначеного в довідці про звільнення, посвідченні про відрядження, відпускній картці тощо).
Кінцевим моментом є час повернення винного до своєї частини або на службу або явка з повинною до військової комендатури, військкомату тощо, або затримання його органами влади, військовою комендатурою, гарнізонним патрулем, нарядом, висланим з частини, тощо.
Суб'єктивна сторона самовільного залишення частини передбачає умисну форму вини, а нез'явлення вчасно без поважних причин — як умисну, так і необережну форму вини.
Суб'єктом цього злочину за ч. 1, 3 і 4 ст. 407 можуть бути військовослужбовці строкової служби. Особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани і військовослужбовці за контрактом підлягають відповідальності за ч. 2, 3 і 4 ст. 407.
2.2.2. Дезертирство (ст. 408) — один з найбільш тяжких і небезпечних злочинів проти встановленого порядку несення військової служби. З об'єктивної сторони дезертирство може бути вчинено як шляхом самовільного залишення військової частини або місця служби, так і шляхом нез'явлення до частини або на службу при переведенні, призначенні, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу з метою ухилення від військової служби. Якщо звільнений з військової частини не повернувся до частини з метою ухилення від військової служби, то його дії також утворять склад дезертирства у вигляді нез'явлення на службу. Вчиняючи дезертирство, військовослужбовець протизаконне припиняє несення військової служби, намагаючись взагалі виключити себе із сфери військово-службових відносин.
Закінченим злочин вважається з моменту, коли суб'єкт залишив військову частину або місце служби, а також не з'явився вчасно до частини з метою ухилення від військової служби.
Дезертирство — триваючий злочин. Воно триває доти, поки не буде припинено внаслідок дії самого винного (наприклад його явки з повинною), або настання подій, що перешкоджають його вчинення (наприклад затримання). Явка з повинною не виключає відповідальності за дезертирство.
З суб'єктивної сторони дезертирство може бути вчинено тільки з прямим умислом, що поєднаний із спеціальною метою ухилитися від подальшої служби. Мета — обов'язкова ознака дезертирства. За цією ознакою дезертирство відрізняється від самовільного залишення частини або нез'явлення на службу. Мотиви дезертирства можуть бути різними і для кваліфікації значення не мають.
Суб'єктом цього злочину є як військовослужбовці строкової служби, так і особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани і військовослужбовці за контрактом.
Кваліфікуючі ознаки дезертирства —це вчинення його із зброєю або за попередньою змовою групою осіб (ч. 2); в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці (ч. 3).
2.2.3. Ухилення від військової служби шляхом самокалічення або іншим способом (ст. 409).Об'єктивна сторона цього злочину виражається в ухиленні від несення обов'язків військової служби шляхом: а) заподіяння військовослужбовцем собі якого-небудь ушкодження (самокалічення); б) симуляції хвороби; в) підробленні документів чи іншого обману; г) відмови від несення обов'язків військової служби.
Самокалічення — це умисне, штучне ушкодження якого-небудь органу або тканин тіла (наприклад, ноги або кисті руки), порушення функцій якого-небудь органу (наприклад, розлади травлення, серцевої діяльності), викликання якого-небудь захворювання або загострення захворювання, що вже є.
Симуляція хвороби полягає у тому, що військовослужбовець прикидається хворим, приписуючи собі такі хворобливі симптоми, фізичні або психічні недоліки, які начебто перешкоджають йому виконувати військові обов'язки, але насправді він ними не страждає, або свідомо перебільшує ті захворювання, що вже є у нього.
Підроблення документів як спосіб ухилення полягає в тому, що військовослужбовець подає командиру (начальнику) сфабрикований або підроблений ним самим або іншими особами на його прохання документ для отримання звільнення від військової служби.
Інший обман як спосіб ухилення полягає в тому, що військовослужбовець повідомляє командиру (начальнику) завідомо неправдиві відомості про події чи обставини для отримання звільнення від несення служби або свідомо замовчує про обставини, про які зобов'язаний був доповісти.
Відмова від несення обов'язків військової служби (ч. 2 ст. 409) з об'єктивної сторони полягає в тому, що військовослужбовець відкрито, не вдаючись до обману, усно, письмово або іншим способом виражає своє небажання нести військову службу або виконувати окремі її обов'язки і фактично припиняє їх виконання. Відмова може відбуватися шляхом відкритої заяви про небажання нести обов'язки військової служби з подальшим фактичним припиненням їх виконання або у формі явного, фактичного припинення несення обов'язків військової служби, що може і не супроводжуватися заявою про своє небажання нести службу.
З суб'єктивної сторони ухилення шляхом самокалічення, симуляції хвороби, підроблення документів чи іншого обману і відмова від несення обов'язків військової служби можуть бути вчинені тільки з прямим умислом, що поєднаний зі спеціальною метою тимчасово або постійно ухилитися від виконання всіх або деяких обов'язків військової служби.
У ч. 3 ст. 409 передбачена відповідальність за цей злочин, вчинений в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.
2.3. Злочини проти порядку користування військовим майном і його зберігання
Безпосереднім об'єктом цих злочинів є порядок користування військовим майном.
2.3.1. Викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (ст. 410). Предмет злочину — зброя, боєприпаси, вибухові або інші бойові речовини, засоби пересування, військова і спеціальна техніка чи інше військове майно.
Об'єктивна сторона цього злочину виражається у різних способах викрадення зазначених предметів: їх крадіжці, привласненні, вимаганні, розбої, шахрайстві, розтраті, заволодінні із зловживанням службовим становищем, їх ознаки такі самі, як і в злочинах, передбачених ст. 185, 186, 187, 189, 190 і 191.
У ч. 2 ст. 410 передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені військовою службовою особою із зловживанням службовим становищем, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або такі, що заподіяли істотну шкоду, а в ч. 3 — вчинення цього злочину в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, або шляхом розбою чи вимагання, що поєднується з насильством, небезпечним для життя і здоров'я потерпілого.
Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, що поєднаний з корисливим мотивом.
Суб'єкт цього злочину — військовослужбовець або військовозобов'язаний, в тому числі й військова службова особа.
2.4. Злочини проти порядку експлуатації військової техніки
Безпосереднім об'єктом цих злочинів є порядок експлуатації військової техніки.
2.4.1.Порушення правил водіння або експлуатації машин (ст. 415). Об'єктивна сторона цього злочину включає в себе як дію, так і бездіяльність, які виражаються в порушенні правил водіння або експлуатації бойової, спеціальної чи транспортної машини, суспільне небезпечні наслідки (тілесні ушкодження або загибель людей) і причинний зв'язок між ними.
До бойових машин відносяться: танки, бронетранспортери, самохідні артилерійські та ракетні установки, машини, призначені для буксирування артилерійських систем і причепів з апаратурою управління вогнем тощо.
Спеціальні машини — саморушний технічний засіб, який використовується за особливим, спеціальним призначенням, що відповідає типу машини або встановленому на ній обладнанню. Спеціальними, є різні інженерні машини (траншеєкопачі, бульдозери, корчувателі тощо), санітарні машини, пересувні ремонтні майстерні, лабораторії тощо.
До транспортних відносяться машини, призначені для перевезення особового складу, озброєння, боєприпасів, військово-технічного майна, а також машини, що використовуються для повсякденного господарського, побутового, медичного та іншого обслуговування військової частини.
Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується умислом або необережністю щодо порушення правил, а щодо наслідків — лише необережністю.
Суб'єктом цього злочину може бути військовослужбовець, який відповідає за експлуатацію військової машини або безпосередньо керує нею.
Ч. 2 ст. 415 встановлює відповідальність за те саме діяння, що спричинило загибель кількох осіб.
2.5. Злочини проти порядку несення бойового чергування та інших спеціальних служб
Безпосереднім об'єктом цих злочинів є порядок несення бойового чергування (ст. 420), а також вартової (ст. 418), прикордонної (ст. 419) і внутрішньої служби (ст. 421).
2.5.1. Порушення статутних правил вартової служби чи патрулювання (ст. 418). Об'єктивна сторона цього злочину полягає в порушенні статутних правил вартової (вахтової) служби чи патрулювання, що спричинило тяжкі наслідки, для запобігання яким призначено дану варту (вахту) чи патрулювання.
З суб'єктивної сторони порушення статутних правил вартової (вахтової) служби чи патрулювання можуть бути вчинені як умисно, так і через необережність (наприклад, сон на посту, порушення маршруту руху під час несіння служби шляхом патрулювання тощо), щодо наслідків — вина необережна.
Суб'єктом порушення правил вартової служби може бути будь-яка особа, яка входить до складу варти: начальник варти, його помічник, розводящий, караульний, вартовий, вивідний, а такожособи, які керують несенням служби вартою — черговий частини і його помічник.
Суб'єктом порушення правил вахтової служби можуть бути особи, які несуть вахтову службу у складі як корабельної, так і спеціальної вахти — вахтовий офіцер, командир вахтового поста, вахтовий плавзасобів, вахтовий шлюпки, вахтовий стерновий, вахтовий механік та ін.
Суб'єктом порушення правил патрулювання є особизі складу гарнізонного патруля — начальник патруля і патрульні.
У частині 2 ст. 418 встановлена відповідальність за те саме порушення, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці,
2.6. Злочини проти встановленого порядку збереження військової таємниці
2.6.1. Розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, або втрата документів чи матеріалів, що містять такі відомості (ст. 422). Безпосереднім об'єктом злочину є встановлений порядок збереження державної і військової таємниці.
Об'єктивна сторона цього злочину може складатися з таких ознак: розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, за відсутності ознак державної влади (ч. 1); втрата документів або матеріалів, що становлять таку саму таємницю (ч. 2).
Державною таємницею є найважливіші відомості військового, економічного та іншого характеру, що мають важливе значення для оборонних та інших державних інтересів і спеціально охороняються державою.
Під розголошенням відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, слід розуміти протиправний їх розголос, внаслідок чого вони стали надбанням хоча б однієї сторонньої особи. Розголос цих відомостей може полягати як в усному, так і в письмовому їх повідомленні, а також у показі або передачі документів і матеріалів, що становлять державну таємницю. Способи розголошення для даного складу значення не мають. Злочин вважається закінченим з моменту, коли відомості стали відомі іншій особі.
Під втратою документів або матеріалів, що містять відомості військового характеру, які становлять державну таємницю, а також предметів, відомості про які становлять державну таємницю, слід розуміти вчинення діяння, при якому внаслідок порушення військовослужбовцем встановлених правил поводження із ввіреними йому документами (матеріалами, предметами) вони, всупереч волі винного, виходять з його володіння і стають надбанням третьої особи.
З суб'єктивної сторони розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю і порушення встановлених правил поводження із документами, матеріалами або предметами може бути вчинено як умисно, так і через необережність, щодо тяжких наслідків (ч. 3 ст. 422) — вина лише необережна.
Суб'єктом розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, може бути будь-який військовослужбовець, якому відомі ці відомості; втрати документів — військовослужбовці, яким були довірені по службі ці документи (матеріали, предмети).
2.7. Військові службові злочини
Безпосереднім об'єктом цих злочинів є нормальна діяльність органів військового управління і встановлений порядок здійснення військовими службовими особами своїх службових обов'язків.
2.7.1. Зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем (ст. 423). Об'єктивна сторона цього діяння полягає в незаконному використанні транспортних засобів, споруджень чи іншого військового майна, а також незаконному використанні підлеглого для особистих послуг чи послуг іншим особам, а також інше зловживання владою або службовим становищем, вчинене з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, якщо таке діяння заподіяло істотну шкоду (ч. 1) або спричинило тяжкі наслідки (ч. 2).
Ознаки суб'єктивної сторони цього злочину аналогічні зловживанню владою або службовим становищем, передбаченим ст. 364.
Суб'єкт цього злочину — військові службові особи тобто військові начальники, а також інші військовослужбовці, які обіймають постійно чи тимчасово посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним дорученням повноважного командування (прим. 1 до ст. 423).
Істотна шкода в ст. 423—426, якщо вона полягає в завданні матеріальних збитків, — це шкода, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а тяжкі наслідки — шкода, яка у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (прим. 2 до ст. 423).
У ч. 3 ст. 423 встановлена відповідальність за діяння, передбачені в ч. 1 ст. 423, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.
2.8. Злочини проти порядку несення служби на полі бою і в районі воєнних дій
Безпосереднім об'єктом цих злочинів є встановлений порядок управління військовими силами і засобами в бойовій обстановці.
2.8.1. Здача або залишення ворогові засобів ведення війни (ст. 427). Об'єктивна сторона цього злочину виражається в здачі ворогові начальником ввірених йому військових сил, а також не зумовлене бойовою обстановкою залишення ворогові укріплень, бойової та спеціальної техніки чи інших засобів ведення війни, якщо зазначені дії вчинені не з метою сприяння ворогові. Злочин вважається закінченим з моменту фактичного заволодіння ворогом зданими йому військовими засобами або залишеними укріпленнями, бойовою та спеціальною технікою чи іншими засобами ведення війни.
З суб'єктивної сторони цей злочин може бути вчинений як умисно (але без мети сприяння ворогові), так і через необережність.
Суб'єкт цього злочину — начальник, який здійснює оперативне управління в бойовій обстановці підлеглими силами, бойовою та спеціальною технікою чи іншими засобами ведення війни.
2.9. Злочини проти законів і звичаїв війни
Безпосереднім, об'єктом цих злочинів є порядок, що визначає виконання військовослужбовцями вимог міжнародних конвенцій.
2.9.1. Погане поводження з військовополоненими (ст. 434).
Об'єктивна сторона цього злочину виражається в поганому поводженні з військовополоненими, яке мало місце неодноразово, або пов'язане з особливою жорстокістю, або спрямоване проти хворих і поранених, а також в недбалому виконанні обов'язків щодо хворих і поранених.
До військовополонених відносяться особистий склад збройних сил, що потрапив під владу України, а також ополченці і добровольці країни, що знаходиться у військовому конфлікті з Україною.
Під поганим поводженням розуміється будь-яка дія або бездіяльність, що заподіює шкоду життю та здоров'ю військовополонених, принижує їх честь та гідність: нанесення тілесних ушкоджень і побоїв, катування, мучення, позбавлення їжі і медичної допомоги, обмеження в правах, передбачених Конвенцією про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 р.
Погане поводження з військовополоненими, що містить ознаки більш тяжкого злочину (вбивство, зґвалтування тощо) вимагає додаткової кваліфікації за відповідними статтями.
Суб'єктивна сторона злочину — вина у формі прямого умислу при поганому поводженні з військовополоненими або у формі необережності при недбалому виконанні обов'язків щодо військовополонених.
Суб'єктом поганого поводження з військовополоненими може бути будь-який військовослужбовець, а при недбалому виконанні обов'язків щодо хворих і поранених — особи, на яких покладено їх лікування і піклування про них.
Питання для самостійного контролю:
1. Дайте визначення військових злочинів
2. Назвіть родовий об’єкт та види злочинів проти встановленого порядку несення військової служби.
3. Чим характерна суб’єктивна сторона цих злочинів?
4. Хто є суб’єктом злочинів цього розділу ?
5. Назвіть час початку та закінчення проходження строкової військової служби.
6. Якими ознаками повинен характеризуватися військовозобов'язаний як суб'єкт військових злочинів?
7. Назвіть ознаки військової службової особи
8. Дайте юридичний аналіз ст. 403 «Невиконання наказу».
9. Дайте юридичний аналіз ст. 426 «Бездіяльність військової влади».
10. Самовільне залишення військової частини або місця служби і дезертирство. В чому спільність і розбіжність. Розмежуйте склади злочинів – ст. 408 та ст. 409.
11. Вкажіть обов’язкові ознаки складу злочину «Мародерство» – ст. 432.
Тема 21. Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку
Навчальні питання
1. Загальна характеристика злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.
2. Юридична характеристика окремих складів злочину.
2.1. Злочини проти миру.
2.2. Злочини проти безпеки людства.
2.3. Злочини проти міжнародного правопорядку.
1. Загальна характеристика злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародногоправопорядку
У Кримінальному кодексі України 2001 р. вперше злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку виділені в окремому розділі, в якому вперше у більшості статей встановлена відповідальність за суспільне небезпечні діяння. У цьому розділі КК передбачені ті злочини, які світове співтовариство визнає особливо небезпечними для всього людства, тому що вони підривають основи міжнародних відносин і здатні знищити саме людство (агресивна війна, застосування зброї масового знищення, геноцид тощо).
Особливістю цих злочинів також є їх зв'язок з міжнародним кримінальним правом, за яким ці діяння також визнаються злочинами. Основними джерелами норм про такі злочини у міжнародному праві є: статути Нюрнбергського (1945 р.) і Токійського (1946 р.) військових трибуналів, статути міжнародних кримінальних трибуналів по Югославії (1993 р.) і по Руанді (1994 р.). Римський Статут Міжнародного кримінального суду (1998 р.), численні конвенції і резолюції ООН. З 1947 р. Комісія міжнародного права ООН готує Кодекс про злочини проти миру та безпеки людства. При кваліфікації злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку у багатьох випадках слід звертатися до міжнародно–правових джерел для з'ясування змісту норм або окремих понять.
Родовим об’єктомє суспільні відносини з охорони миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.
Види за безпосереднім об’єктом:
1) злочини проти миру: пропаганда війни: ст. 436, планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивноі війни – ст. 437, порушення законів та звичаїв війни – ст. 438, найманство – ст.447;
2) злочини проти безпеки людства: застосування зброі масового знищення – ст. 439, розроблення, виробництво, придбання, зберігання, збут, транспортування зброї масового знищення – ст. 440, екоцид – ст. 441, геноцид–ст. 442;
3) злочини проти міжнародного правопорядку: посягасння на життя представника іноземноі держави – ст. 443, злочини протии осіб та установ, що мають міжнародний захист – ст. 444, незаконне використання символіки Червоного Хреста і Червоного Півмісяця – ст. 445, піратство– ст. 446.
Для багатьох злочинів обов’язковим є предмет. Наприклад, ст. 439, 440 – зброя масового знищення; ст. 441 – тваринний або рослинний світ; ст. 445 – символіка Червоного Хреста і об’єктивна сторона. Червоного Півмісяця; морське чи річкове судно (ст. 446).
Об’єктивна сторона :
Більшість злочинів, передбачених у розділі XX КК, вважаються закінченими з моменту вчинення суспільно небезпечних дій, тобто з формальним складом, або на стадії готування чи замаху, тобто з усіченим складом (наприклад ст. 436, 443), тобто обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є тільки дія.
Для матеріального складу злочину (ч. 2 ст. 438, ч. 2 ст. 439, ст. 441, ч. 2 ст. 446), обов’язковими ознаками об’єктивної сторони є діяння, наслідки та причинний зв’язок.
Взагалом, діяння цих злочинів характеризується дією, тобто активною поведінкою особи. Але, наприклад склад злочину, передбаченого ст. 438 – порушення законів та звичаїв війни - можливий і у формі бездіяльності, як невиконання вимог цих законів
Обов’язковою ознакою деяких цих злочинів є місце – окупована територія (ст. 438), відкрите море (ст. 446) , спосіб – насильство, пограбування або інші ворожі дії (ст. 446),
обставини –наявність згоди ВР України (ст. 439, 440).
Суб'єктивна сторона всіх злочинів характеризується умислом. Для деяких злочинів обоов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є мета (ст. 436, 443, 444, 446, 447)
Суб’єкт:в основному загальний – за посягання на життя представника іноземної держави (ст. 443) з 14 років, а за інші злочини – з 16 років.
Спеціальний суб’єкт – службова особа (ст. 437, 438), найманець (ч. 2 ст. 447) Згідно з ч. 5 ст. 49 давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства, передбачених у ст. 437 – 439 і ч. 1 ст. 442.
1. Юридична характеристика окремих складів злочину.
2.
Злочини проти миру
2.1.1. Найманство (ст. 447). Безпосередній об'єкт цього злочину — мир між державами та народами.
Об'єктивну сторону злочину, передбаченого ч. 1 ст. 447, утворюють: вербування, фінансування, матеріальне забезпечення, навчання найманців з метою використання у збройних конфліктах інших держав або насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади чи порушення територіальної цілісності, а також використання найманців у військових конфліктах чи діях.
Поняття найманця визначене у ст. 47 Додаткового протоколу І 1977 р. до Женевських конвенцій про захист жертв війни, а також у Конвенції про заборону вербування, використання, фінансування і навчання найманців, 1989 р. Найманцем визнається особа, яка:
1) спеціально завербована на місці або за кордоном, щоб битися у збройному конфлікті або у спільних насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади або порушення територіальної цілісності держави;
2) беручи участь у таких діях, керується головним чином бажанням одержати значну особисту вигоду і яка спонукається до цього обіцянкою виплати або виплатою матеріальної винагороди;
3) не є ні громадянином сторони, ні постійним жителем країни, що перебуває у конфлікті, або держави, проти якої спрямовані спільні насильницькі дії;
4) не входить до особового складу збройних сил сторони, що перебуває у конфлікті, або держави, на території якої здійснюються спільні насильницькі дії;
5) не надіслана державою для виконання офіційних обов'язків.
Під вербуванням найманців слід розуміти безпосереднє запрошення і набір за наймом людей для вчинення зазначених у ст. 447 дій за матеріальну винагороду.
Фінансування найманців виражається у забезпеченні їх грошовими коштами. Під матеріальним забезпеченням слід розуміти забезпечення їх бойовою зброєю і боєприпасами, обмундируванням, засобами зв'язку та пересування, медикаментами, приміщеннями тощо.
Навчання найманців означає проведення з ними теоретичних або практичних занять з їх підготовки для вчинення зазначених у ст. 447 дій.
Використання найманців — це залучення до безпосередньої участі у збройному конфлікті іншої держави або в насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади чи порушення територіальної цілісності іншої держави.
Цей злочин вважається закінченим, коли вчинена будь-яка із передбачених ст. 447 дій.
Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом, а вербування, фінансування, матеріальне забезпечення і навчання найманців, крім того, метою їх використання у збройних конфліктах інших держав або насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади чи порушення територіальної цілісності іншої держави.
Суб'єктом злочину може бути будь-яка особа.
У ч. 2 ст. 447 передбачена відповідальність за участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конфліктах інших держав з метою одержання матеріальної винагороди.
Суб'єктом цього злочину виступає найманець.
Злочини проти безпеки людства
2.2.1. Застосування зброї масового знищення (ст. 439). Безпосередній об'єкт цього злочину – безпека людства.
Предмет злочину — зброя масового знищення, заборонена міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Це, зокрема, бактеріологічна і хімічна зброя, щодо якої встановлені всеосяжні заборони в обов'язкових для України спеціальних конвенціях (Конвенція 1972 р. про заборону розробки, виробництва та нагромадження запасів бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї та про їх знищення; Конвенція 1993 р. про заборону розробки, виробництва, накопичення, застосування хімічної зброї та про її знищення). Предметом цього злочину також може бути ядерна зброя, але її заборона у міжнародному праві має обмежений характер.
Під бактеріологічною (біологічною) зброєю розуміють бактерійні (біологічні) засоби (бактерії, віруси, інші живі організми та речовини, які виробляються ними), а також засоби їх доставки (застосування), створені з метою спричинити загибель, захворювання чи інше неповноцінне функціонування людей, тварин, рослин або зараження довкілля.
Хімічна зброя — це високотоксичні отруйні речовини (нервово-паралітичної, шкіряно-наривної, задушливої, дратівливої та іншої дії), а також засоби їх доставки (застосування), створені для масового ураження живої сили противника.
Об'єктивну сторону цього злочину утворить застосування зброї масового знищення, забороненої міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Під застосуванням слід розуміти використання вражаючих властивостей зброї відповідно до її цільового призначення як зброї масового знищення. Час і обстановка її застосування не мають значення для кваліфікації цього злочину.
Застосування зброї масового знищення, щодо якої немає спеціальної заборони у міжнародному договорі України, може кваліфікуватися за ст. 438 як порушення законів та звичаїв війни (застосування зброї з не вибірковим характером дії або такої, що завдає зайвих ушкоджень або страждань тощо).
Злочин вважається закінченим, коли особа вчинила діяння, передбачене ст. 439.
Суб'єктивна сторона цього злочину — умисел. Мотив і мета можуть бути різними.
Суб'єктом злочину може бути будь-яка особа.
У ч. 2 ст. 439 встановлена відповідальність за те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей (хоча б однієї людини) або інші тяжкі наслідки. Тяжкість наслідків визначається виходячи з конкретних обставин злочину (кількості потерпілих, характеру і розміру шкоди, заподіяної людям, тваринам, рослинам, довкіллю).
2.3. Злочини проти міжнародного правопорядку
2.3.1. Піратство (ст. 446). Кримінальна відповідальність за піратство встановлена відповідно до Женевської конвенції про відкрите море 1958 р. і Міжнародної морської конвенції 1982 р.
Безпосередній об'єкт цього злочину — безпека міжнародного мореплавства. Додатковим об'єктом можуть виступати відносини власності, а також життя, здоров'я, свобода, права та законні інтереси екіпажу або пасажирів морського чи річкового судна.
Об'єктивну сторону злочину утворить використання озброєного чи неозброєного судна для захоплення іншого морського чи річкового судна, застосування насильства, пограбування або інших ворожих дій щодо екіпажу чи пасажирів такого судна.
Під морським і річковим судном розуміють будь-яке судно, у тому числі підводне, незалежно від його практичного призначення і використання.
Всі піратські дії, передбачені ст. 446, вчиняються з використанням судна. Таким піратським судном, відповідно до зазначених вище міжнародних конвенцій, як правило, виступає приватновласницьке судно. Використання військового корабля та іншого державного судна може кваліфікуватися як піратство лише у тих випадках, коли над ними встановлений контроль екіпажу, який вчинив заколот, або вони були захоплені сторонніми особами та в інших подібних випадках, коли вони фактично незаконно знаходилися під владою приватних осіб і використовувалися в їх інтересах.
Захоплення іншого судна означає самовільне встановлення фактичного панування (влади) над ним з отриманням можливості його використання на власний розсуд.
Під насильством розуміють фізичне насильство щодо екіпажу чи пасажирів іншого судна або погроза його застосування.
Інші ворожі дії щодо екіпажу чи пасажирів іншого судна можуть виражатися у позбавленні або обмеженні волі, захопленні в рабство, нарузі над їх гідністю тощо.
Обов'язковою ознакою піратства є місце його вчинення — відкрите море або інше місце поза юрисдикцією будь-якої держави. Вчинення таких дій у межах території держави кваліфікується за іншими статтями КК як захоплення морського чи річкового судна (ст. 278), бандитизм (ст. 257), розбій (ст. 187), грабіж (ст. 186) тощо.
Злочин вважається закінченим, коли особа вчинила будь-яку із зазначених у ст. 446 дій.
Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом і метою одержання матеріальної винагороди або іншої особистої вигоди.
Суб'єктом, цього злочину може бути член екіпажу чи пасажир піратського судна.
У ч. 2 ст. 446 встановлена відповідальність за ті самі діяння, якщо вони вчинені повторно або спричинили загибель людей (хоча б однієї людини) чи інші тяжкі наслідки (наприклад, затоплення судна).
Тести:
1. Що з переліченого відповідає даному визначенню: «період фактичного знаходження України у стані війни з іноземною державою»:
а) воєнний стан;
б) бойова обстановка;
в) поле бою;
г) район військових дій;
д) жоден із варіантів не є правильним;
е) всі варіанти відповідей є правильними.
2. Що з переліченого відповідає даному визначенню: «частина території суші, повітряного або водного простору, на якій відбувається, відбулося або повинно відбутися озброєне зіткнення з противником»:
а) воєнний стан;
б) бойова обстановка;
в) поле бою;
г) район військових дій;
д) жоден із варіантів не є правильним;
е) всі варіанти відповідей є правильними.
3. Що з переліченого відповідає даному визначенню: «період знаходження військової частини, підрозділу, окремих військовослужбовців у безпосередньому зіткненні з противником, підготовка чи ведення бою»:
а) воєнний стан;
б) бойова обстановка;
в) поле бою;
г) район військових дій;
д) жоден із варіантів не є правильним;
е) всі варіанти відповідей є правильними.
4. Хто не може бути суб’єктом даним видів злочинів:
а) військовослужбовці Збройних Сил України;
б) військовослужбовці Служби безпеки України, Прикордонних військ України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України;
в) військовослужбовці військових формувань, утворених відповідно до законів України;
г) особи, щодо яких є спеціальна вказівка в законодавстві України;
д) військовозобов'язані під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів;
е) жоден із варіантів не є правильним;
є) всі варіанти відповідей є правильними.
5. Який день вважається початком проходження строкової військової служби:
а) в день підписання наказу про присвоєння відповідного військового звання;
б) в день залишення місця служби, зазначений у розпорядженні військового комісаріату;
в) день явки призовника до військового комісаріату для відправки до військової частини, установи, військового навчального закладу, на підприємство або організацію міністерства оборони;
г) жоден із варіантів не є правильним;
д) всі варіанти відповідей є правильними.
6. Суб’єктивна сторона даних видів злочину:
а) умисна форма вини;
б) винна необережність;
в) як умисел, так і необережність;
г) жоден із варіантів не є правильним;
д) всі варіанти відповідей є правильними.
7. Якими ознаками повинен характеризуватися військовослужбовець як суб'єкт військових злочинів?
1) особа є громадянином України;
2) особа проходить один із видів військової чи прирівняної до неї служби у відповідних військових формуваннях;
3) вік особи відповідає вимогам до військовослужбовця відповідної статі, посади, військового звання;
4) відсутні передбачені законом підстави, за наявності яких особа не може бути призвана або залучена до військової служби чи підлягає звільненню з неї;
5) всіма, вказаними вище.
8. В якій відповіді названо військовий злочин, який вчиняється з необережності?
1) «Самовільне залишення військової частини або місця служби»;
2) «Порушення правил водіння або експлуатації машин»;
3) «Непокора»;
4) «Погроза або насильство щодо начальника»;
5) «Бездіяльність військової влади».
1. Яке з наведених понять відповідає даному визначенюю: «розроблення системи діяльності, яка передбачає порядок, послідовність, строки та інші суттєві умови щодо підготовки та розв’язування…»:
а) планування агресивної війни,
б) підготовка агресивної війни;
в) розв’язування агресивної війни;
г) ведення агресивної війни;
д) жоден із варіантів не є правильним;
е) всі варіанти відповідей є правильними.
2. Яке з наведених понять відповідає даному визначенюю: «знищення останніх ідеологічних, політичних, дипломатичних та. інших перешкод, надання можливостей для розвитку агресії …»:
а) планування агресивної війни,
б) підготовка агресивної війни;
в) розв’язування агресивної війни;
г) ведення агресивної війни;
д) жоден із варіантів не є правильним;
е) всі варіанти відповідей є правильними.
3. Яке з наведених понять відповідає даному визначенюю: «здійснення будь-якого акту агресії проти іншої держави»:
а) планування агресивної війни,
б) підготовка агресивної війни;
в) розв’язування агресивної війни;
г) ведення агресивної війни;
д) жоден із варіантів не є правильним;
е) всі варіанти відповідей є правильними.
4. Яке з наведених понять відповідає даному визначенюю: «здійснення будь-якого акту агресії проти іншої держави»:
а) планування агресивної війни,
б) підготовка агресивної війни;
в) розв’язування агресивної війни;
г) ведення агресивної війни;
д) жоден із варіантів не є правильним;
е) всі варіанти відповідей є правильними.
5. Яке з наведених понять відповідає даному визначенюю: «дії, пов’язані з попереднім готуванням засобів ведення війни, зосередженням збройних сил на певних напрямках, проведенням розвідувальних заходів, схилення населення до ненависті до народів інших держав та інші дії, спрямовані на усунення можливих перешкод для вторгнення збройних сил на територію іншої країни або для іншого акту агресії, створення умов для успішного розв’язування агресивної війни чи воєнного конфлікту»:
а) планування агресивної війни,
б) підготовка агресивної війни;
в) розв’язування агресивної війни;
г) ведення агресивної війни;
д) жоден із варіантів не є правильним;
е) всі варіанти відповідей є правильними.
6. Заповніть пропуск у назві та диспозиції однієї із статей розділу «Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку»:«Публічні заклики до агресивної війни або до _________, а також виготовлення матеріалів із закликами до вчинення таких дій з метою їх розповсюдження або розповсюдження таких матеріалів»:
1) розв’язування воєнного конфлікту;
2) провокації ворожості;
3) відмови від укладення миру;
4) збройного вирішення спірних міждержавних проблем;
5) анексії чужих територій.
7. Планування, підготовка або розв’язування чого тягне за собою кримінальну відповідальність за статтею КК України «Пропаганда війни»?
1) війни чи бойових дій;
2) бою чи воєнного стану;
3) війни чи воєнного конфлікту;
4) агресивної війни чи воєнного конфлікту;
5) бойових дій чи воєнного конфлікту.
8. Порушення законів та звичаїв війни полягає у:
1) розв’язуванні агресивної війни;
2) вигнанні цивільного населення для примусових робіт;
3) захопленні у полон військовослужбовців або цивільного населення;
4) захопленні у полон цивільного населення;
5) веденні бойових дій на територіях заповідників.
9. Назвіть ознаку зброї масового знищення, яка закріплена у Кримінальному кодексі України:
1) здатність заподіювати смерть невизначеному колу осіб;
2) можливість застосування без безпосередньої участі людини;
3) розташованої не на території України;
4) здатність заподіювати смерть невизначеному колу осіб або спричинити екологічну катастрофу;
5) заборона міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
10. Незаконне використання яких предметів тягне за собою кримінальну відповідальність за однією зі статей розділу КК «Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку»?
1) державного прапору іноземної держави;
2) символіки Червоного Хреста і Червоного Півмісяця;
3) державної символіки іноземної держави;
4) символіки міжнародної організації;
5) символіки Організації Об’єднаних Націй.
11. Використання з метою одержання матеріальної винагороди або іншої особистої вигоди озброєного чи неозброєного судна для захоплення іншого морського чи річкового судна, застосування насильства, пограбування або інших ворожих дій щодо екіпажу чи пасажирів такого судна, це:
1) флібустьєрство;
2) піратство;
3) корсарство;
4) морській грабіж;
5) морській розбій.