Література та усна народна творчість
XVIII століття справедливо вважають періодом розквіту української літератури. Підвищене зацікавлення до вітчизняної історії спонукало до створення багатьох історико-літературних творів. Велику популярність у кількох поколінь українців мала рукописна «Історія Русів» невідомого автора, який зосередив увагу на історії української державності від Київської Русі до Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького, відстоював ідею самостійності українського народу. Щоправда, деякі вчені (О. Лазаревський, В. Горленко, І. Борщак) приписують авторство цієї книги Григорію Андрійовичу та Василю Григоровичу Полетикам.
У 1767 році відбулися вибори представників дворянства Росії до комісії для складання «Нового уложення» (кодексу дворянських прав). Депутатом від дворянства Лубенського полку був обраний Григорій Полетика, представник відомого козацького роду з Полтавщини, який рішуче обстоював скасовані російським царизмом автономні права України.
Аналогічної думки дотримувався і земляк Г. Полетики Василь Капніст. Його «Ода на рабство», написана після офіційного запровадження кріпосного права в Україні, була яскравим виявом протесту проти царської сваволі на українських землях, зокрема проти остаточної ліквідації в 1783 році козацьких полків і запровадження кріпосного права в Слобідській Україні та Лівобережжі. В. Капніст, виконуючи доручення групи козацької старшини, у 1791 році відвідав з таємною місією Берлін. Там він виклав свій план відокремлення України від Росії та включення її до складу Прусської держави.
Однак наприкінці XVIII ст. ці позитивні приклади були поодинокими, а переважна більшість української національної еліти не підтримувала таких радикальних задумів і була лояльною до царської влади. Тому «Ода на рабство», написана 1783 року, була видана лише 1806 року. До літературної скарбниці України можна віднести й твори українського гетьмана в еміграції Пилипа Орлика. Він був останнім українським гетьманом періоду Гетьманщини, який відкрито поставив питання про створення української незалежної держави. П. Орлик — автор книжок, присвячених І. Мазепі («Алкід російський», 1695 рік) та І. Обидовському («Гіппомен Сарматський», 1698 рік), а також низки блискучих політичних маніфестів: «Вивід прав України» (1712 рік), «Маніфест до європейських урядів» (1712 рік) та цінного «Діаріуша» («Щоденника подорожнього», 1720-1732 pp.), який 1989 року опублікував Гарвардський університет (США).
Найвидатніші діячі доби:Василь Григорович-Барський, Іван Котляревський, Семен Дівович, Василь Капніст
Василь Капніст (1758-1823)
Народився в Обухівці на Полтавщині. Протягом деякого часу пере бував на військовій службі, у 1782—1783 pp. письменник працював контролером головного поштового управління в Петербурзі. У 1783 році повернувся в Україну, де деякий час був директором училищ Полтавської губернії. Мав великий авторитет серед українського дворянства.
У 1787 році В. Капніст разом з гру пою аристократів-автономістів підготував проект відновлення козацьких формувань в Україні, який, незважаючи на підтримку П. Рум'янцева-Задунайського і Г. Потьомкіна, був відкинутий царським урядом.
У 1798 році В. Капніст опублікував поему «Ябеда», у якій у гострій формі критикував російську колонізаторську політику на українських землях. Також переклав «Слово про Ігорів похід» російською мовою й зробив цікавий коментар, підкресливши українське походження й українські особливості цього твору. Помер 1823 року. (За «Довідником з історії України»)
У XVIII ст. шалену популярність мали видання, авторами яких були мандрівники або прочани. Серед паломницької літератури виділяється твір «Подорож» Василя Григоровича-Барського.
Великий інтерес викликав твір перекладача Генеральної військової канцелярії Семена Дівовича «Разговор Великороссії с Малороссією».
«Разговор Великороссіи с Малороссіею» написаний 1762 року, має форму віршованого діалогу. Сюжет твору дуже оригінальний, у віршованій формі розмовляють Росія та Україна, яка доводить своє право на суверенність. Головною метою цього твору було відстоювання ідей державної самостійності козацької держави та висловлення протесту проти політики російського уряду щодо України. У своїй праці письменник широко використав «Короткий опис Малоросії», написаний у 1734 році, та інші історичні джерела. Крім того, змалював історію України від найдавніших часів до середини XVIII ст. Особливу увагу звернув на події Національно-визвольної війни під керівництвом Б. Хмельницького в 1648—1657 pp.
Та справжнім тріумфом української літератури стало видання наприкінці XVIII ст. «Енеїди» Івана Котляревського. Це був перший твір, написаний народнорозмовною українською мовою.
Серед народу були дуже популярні історичні пісні, думи, балади, присвячені улюбленим героям: Богданові Хмельницькому, Іванові Богуну, Семенові Палію, Олексі Довбушу, Максимові Залізняку, Іванові Ґонті.
Персоналії
Василь Григорович-Барський (1701-1747)
Український письменник і мандрівник, відомий також під псевдонімами Плака та Альбов. Народився в Києві. У 1715—1723 pp. навчався в Київській академії, а в 1723— 1724 pp. — у Львівському єзуїтському колегіумі. У 1724—1747 pp. подорожував по Угорщині, Болгарії, Австрії, Румунії, Греції, Італії, Палестині, Сирії, Аравії та Єгипту. Після себе залишив цінні записки про свої подорожі, у яких описував життя, побут і культуру відвіданих країн. Свої подорожні записи мандрівник оформив 150 малюнками — видами міст, пам'ятками архітектури. Помер 1747 року. Уперше твори В. Григоровича-Барського надруковано в 1778 році. (За «Довідником з історії України»)
Театр і музика
З давніх часів Україна славилася театральним мистецтвом. Особливого розвитку в цей час набула шкільна драма, яку плекали в Києво-Могилянській академії, Харківському та Чернігівському колегіумах. Студенти академії мандрували містами й селами України, ставили вистави, освічували народ.
На ярмарках і базарах актори влаштовували балаган — імпровізований тимчасовий театр, який відвідувало багато людей. У XVIII ст. виник кріпосний театр, у якому пани збирали найталановитіших селян-кріпаків. Справжньою подією театрального життя України було відкриття 1789 року в Харкові першого постійного театру.
Як і раніше, Україною мандрували кобзарі, бандуристи, лірники, пісні яких були зрозумілі й популярні серед простих людей.
Найвидатніші діячі доби:Максим Березовський, Дмитро Бортнянський, Артем Ведель
Персоналії
Максим Березовський (1745-1777)
Видатний український композитор. Навчався в Києво-Могилянській академії, де почав писати музику. Володіючи гарним голосом, у 1758 році був запрошений співати » придворній капелі в Петербурзі. У 1762 році став співаком італійської оперної трупи вОрієнбаумі, протягом 1765—1774 pp. жив у Італії, де й завершив музичну освіту у відомого теоретика музики Дж. Мартіні. У 1771 році українець був обраний академіком Болонської філармонічної академії. У цей період свого життя композитор написав оперу «Демофонт», яка була поставлена з великим успіхом у Ліворно в 1778 році. У 1774 році повернувся до Петербурга. Постійні придворні інтриги й неможливість знайти застосувати своїм творчим силам підштовхнули композитора до самогубства в 1777 році. (За «Довідником з історії України»).
Справжнім музичним центром України став Глухів, резиденція К. Розумовського. Тут виконувалася італійська музика та ставилися італійські опери. Поширеним явищем стали «кріпацькі капели», які існували при панських маєтках.
Далеко за межами України була відома творчість випускників Києво-Могилянської академії Максима Березовського та Артема Веделя. їхні твори були надзвичайно популярні, особливий успіх мали «Вірую» М. Березовського та «На ріках вавилонських» А. Веделя.
Велику музичу спадщину залишив видатний український композитор і диригент Дмитро Бортнянський — 45 концертів та інших музичних творів. Проте талановиті українські музиканти не знаходили належного визнання в царській Росії.
Архітектура та живопис
У XVIII ст. в Україні поширився стиль бароко, що вирізнявся пишністю й багатством оздоблення. Його характерною ознакою є ліплення, різьблення, позолота тощо. У цей час були зведеш величні архітектурні споруди.
У 1752-1755 pp. у Києві за проектом Бартоломео Франческо Растреллі, придворного архітектора російської імператриці Єлизавети Петрівни, був збудований царський (Маріїнський) палац. У 1731-1745 pp. Під керівництвом Йогана-Готфріда Шеделя, який раніше працював у Петербурзі та Москві, була збудована 93-метрова дзвіниця Києво-Печерської лаври.
За наказом імператриці Єлизавети в 1747-1753 pp. у Києві була також побудована одна з найяскравіших пам'яток тієї епохи — Андріївська церква, зведена за проектом геніального зодчого Б. Растреллі. Щоправда, церкву мав звести Й. Шедель, але через його смерть будівництво передоручили Б. Растреллі. Цей храм став найдосконалішою спорудою видатного митця. Для оздоблення Андріївської церкви залучали таких відомих митців, як Іван Вишняков, Олексій Антропов, Григорій Семенко та Платон Борисполець.
Учнем Й. Шеделя був Іван Григорович-Барський, автор численних київських будівель. До найвідоміших його творів належать Покровська церква і церква Миколи Набережного на Подолі в Києві, надбрамна церква з дзвіницею в Кирилівському монастирі, а також бурса Київської академії.
Найвидатніші діячі доби:Йоган Шедель, Бартоломео (Варфоломій) Растреллі, Степан Ковнір, Іван Григорович-Барський, Дмитро Левицький, Володимир Боровиковський, Іван де Вітте, Олекса Новаківський, Павло Гродзицький, С Строїнський, II. Сенковацький, Я. Зайка, Ф. Олендзький
Джерела