Принцип поваги прав та основних свобод людини

П

ринцип поваги прав та ос­новних свобод людини вперше було сформульовано як самостійний принцип у Заключному акті НБСЄ 1975 р. Але й до сьогодні серед науковців до нього залишилося двояке ставлення. З од­ного боку, ніби всі, хто взагалі визнає такі принципи міжнародного права, погоджуються, що такий принцип існує, з іншого — сумніваються, чи не випереджаємо ми подій. Найкращим порадником тут може бути лише прак-

тика. А вона свідчить, що найактивніше питання прав людини розробляли буржуазні революції. Так, у США було прийнято конституційні положення стосовно прав людини, у Франції — Декларацію прав людини (1789). Робляться перші спроби відстояти права людини і в міжна­родному праві: заборона работоргівлі, припинення торгівлі жінками й дітьми, припинення обігу порнографічних ви­дань і торгівлі ними, попередження і припинення терориз­му та ін.

Створюються перші міждержавні об'єднання (наприк­лад, у 1919 р. Міжнародна організація праці) з метою по­кращання прав та умов життєдіяльності людини.

Але Друга світова війна показала, що поодинокими заходами цієї проблеми не вирішити. Саме тому у Статуті ООН після завдання позбавити людство від війни постав­лено мету «знову утвердити віру в основні права люди­ни». Статут ООН визначає як мету цієї організації «зао­хочування та розвиток поваги до прав людини та основ­них свобод для всіх» (п. З ст. 1, ст. 55). Це вплинуло на активізацію роботи в галузі прав людини та активне на-працювання відповідного правового матеріалу. 1 вже сьо­годні можна говорити, що це одна з найбільш норматив­но забезпечених сфер міжнародного права. Вкажемо лише на деякі, найважливіші акти в цій сфері: Загальна декла­рація прав людини 1948 p.; Міжнародний пакт про гро­мадянські і політичні права 1966 р. і факультативні про­токоли до нього; Міжнародний пакт про економічні, со­ціальні і культурні права 1966 р. Паралельно укладаються численні конвенції щодо спеціальних аспектів прав лю­дини: запобігання злочинам геноциду і покарання за ньо­го 1948 р., про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1966 p.; конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принизливих для людської гідності видів поводження і покарань, права дитини, про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок та ін.

Активно напрацьовується нормативний матеріал: МОП — у галузі трудового, соціально-економічного забезпечення прав людини, ЮНЕСКО — в галузі освіти, науки, куль­тури та іншими спеціалізованими організаціями у відпо­відних їм галузях. Паралельно створюється нормативно-правовий матеріал на регіональній основі. Нині функціо­нують: Європейська конвенція про захист прав людини

Глава VI Основні принципи міжнародного права

та основних свобод 1950 р. (доповнена протоколами, на порядку денному — утвердження дванадцятого протоко­лу), Європейська хартія прав людини, Американська кон­венція прав людини 1969 p., Африканська хартія прав лю­дини і народів 1981 p., Конвенція СНД про права і ос­новні свободи людини 1995 р. та ін.

Уже до середини 70-х років галузь прав людини була нормативно найбільш забезпеченою в міжнародному пра­ві. Тут функціонувало понад 200 багатосторонніх конвен­цій універсального і регіонального, загального і спеціалі­зованого аспектів дії. Тому проголошення принципу по­ваги прав і основних свобод людини в Заключному акті НБСЄ 1975 р. як самостійного було сприйнято як належ­не. Наступним етапом у розвитку цього принципу стало вироблення прав та обов'язків держав інших суб'єктів міжнародного права щодо його дотримання. В цьому на­прямі значних результатів було досягнуто в межах ОБСЄ: в Підсумковому документі Віденської зустрічі (1989); Па­ризькій хартії для нової Європи (1990); в Підсумковому документі Копенгагенської зустрічі (1990) — так званій Копенгагенській конституції тощо. Важливим було прий­няття в 1993 р. Віденської декларації і Програми дій на Всесвітній конференції з прав людини, організованій ООН.

На сьогодні принцип поваги прав і основних свобод людини покладає на суб'єктів міжнародного права, на­самперед на держави, такі основні права та обов'язки: 1) обов'язок поважати права людини та основні свободи незалежно від статі, раси, мови, релігії; 2) обов'язок спри­яти і розвивати ефективне здійснення громадянських, політичних, економічних, соціальних, культурних та ін­ших прав і свобод; 3) обов'язок поважати право людини на об'єднання з іншими, свободу особистості сповідати­ся одноособово або спільно з іншими; 4) обов'язок по­важати право національних меншин на рівність перед за­коном, надавати їм повну можливість користуватися пра­вами людини та основними свободами і захищати їхні законні інтереси в цій галузі; 5) обов'язок визнавати пра­во людини знати свої права та свободи і захищати їх;

6) обов'язок дотримуватися міжнародних пактів, декла­рацій та угод з прав людини, якщо вони ними пов'язані;

7) обов'язок приймати законодавчі акти і вживати інших заходів, які є необхідними для забезпечення міжнародно

15

Принцип рівноправності і права народу розпоряджатися власною долею

визнаних основних прав і свобод людини; 8) обов'язок гарантувати людині, права якої порушено, ефективні за­соби захисту.

Кожна людина має сьогодні право звертатися до між­народних структур для захисту своїх прав. Для цього ство­рено відповідний інституційний механізм на універсаль­ній і регіональній основі: в рамках ООН — Верховний комісар ООН з прав людини, Комісія з прав людини, Підкомісія щодо попередження дискримінації і захисту меншин, Комісія з проблем становища жінок, Комітет з питань ліквідації расової дискримінації, Комітет з прав людини, Комітет з питань ліквідації дискримінації щодо жінок, Комітет проти катувань тощо; на регіональній основі: Суд Європейського Союзу, Європейський суд з прав людини, Міжамериканський суд з прав людини, Міжнародний трибунал з питань колишньої Югославії, Міжнародний трибунал з питань Руанди та ін.