Міжгалузеві й галузеві принципи 19 страница
відомим для членів окремого суспільства чи соціальної групи внаслідок постійного і одноманітного його застосування до тотожних життєвих ситуацій. Слід насамперед відмежувати звичаї, що збереглися як пережиток минулого і не відповідають сучасному розумінню гідності і свободи особистості, від звичаїв, вироблених у процесі спільної діяльності людей і корисних для держави та суспільства.
Звичаї, що віджили (наприклад, кровна помста, примушування до вступу в шлюб, одруження з малолітніми та ін.), прямо забороняються і витісняються за допомогою юридичних норм з практики розвинених держав. Звичаї, корисні для держави і суспільства (наприклад, звичаї в галузі земле - і водокористування, торгівлі, мореплавства, шлюбних, політичних та інших відносин), підтримуються державою шляхом створення умов для їхньої реалізації і захисту. Проте до більшості звичаїв юридичні норми байдужі.
Нормам права і звичаям притаманні такі спільні ознаки: вони є загальнообов'язковими правилами поведінки людей, що розраховані на кількоразове застосування до невизначеного кола осіб, можуть бути формами інших соціальних норм.
Водночас норми розрізняють за такими критеріями. За походженням: звичаї виникають поступово внаслідок постійного відтворення стереотипних варіантів поведінки в подібних життєвих ситуаціях; норми права й приписи складаються внаслідок взаємодії суб'єктів повторювальних суспільних відносин і подальшого закріплення останніх у джерелах права. За вольовою спрямованістю норм: звичаї висловлюють волю певної соціальної групи або територіальної спільності; правові приписи висловлюють погоджену волю держави і всього суспільства. «Г, За формою вираження: звичаї виражаються в поведінкових традиціях, звичках членів певного суспільства; правові приписи являють собою деталізовані правила про бажану, дозволену чи заборонену поведінку, а також зафіксовані в нормативних актах — законах, указах, постановах, рішеннях і т. ін. За часом набуття чинності: звичаї виникають поступово й так само відмирають; правові приписи набувають чинності в чітко встановлений строк і так само скасовуються.
За способом забезпечення виконання: слід констатувати від-сутність особливого механізму забезпечення звичаю, який виконується через звичку. Звичаї на відміну від норм права при виконанні не становлять системи через. їх багатоманітність, вони не
РОЗДІЛ XVI
соціальних норм
зв'язані між собою і регулюють лише окремі сторони суспільних відносин.
Співвідношення правових і звичаєвих норм може бути досліджене за такими напрямками.
Звичай може бути тільки додатковим (субсиліарним) джерелом щодо правових норм. Наприклад, у цивільному спорі сторони можуть посилатися на існуючий у даній місцевості спосіб землекористування або користування водоймищем. Якщо суддя в процесі розгляду справи встановить наявність такого звичаю, він, приймаючи рішення у справі, має можливість додатково посилатися поряд з нормою законодавства на звичай цієї місцевості.
По-друге, звичай може застосовуватися не тільки як право. а і як самостійне джерело чи навіть проти норм писаного права за наявності суперечностей між ними. Застосування звичаю проти нормативного права більш характерне для традиційних правових систем, хоча зустрічається навіть у континентальній Європі.
§ 5. Корпоративні норми, їх особливості і взаємодія з правом
У регулюванні суспільних відносин значну роль відіграють норми об'єднань громадян або корпоративні норми. Йдеться про документи нормативного характеру, що розробляються політичними партіями, громадськими організаціями, профспілками, фондами, рухами та іншими організованими спільностями з метою реалізації інтересів своїх членів.
Предметом їх регулювання є відносини, які неможливо або недоцільно регулювати правом. Корпоративні норми визначають правосуб'єктність названих організацій, встановлюють їх мету і завдання, умови членства, порядок формування і компетенцію їх органів, гарантії дотримання норм, специфіку санкцій і засади взаємодії з державою.
Механізм дії та ознаки норм громадських утворень мають значну схожість з правовими. Вони: —є правилами поведінки людей;
—текстуально закріплені у відповідних актах-документах; —є системою норм;
—приймаються за відповідною процедурою; —забезпечуються за допомогою організаційних заходів і санкцій.
Поряд з цим корпоративні норми суттєво відрізняються від норм права.
2:52
Розмежування між ними проводиться за такими критеріями. У- За суб'єктом_якому вони адресовані: корпоративні норми поширюються тільки на членів Даної спільності, мають локальний характер, тоді як правові норми характеризуються ознакою загальнообов'язковості.
За спрямованістю, корпоративні норми висловлюють волю членів організації або їх керівних органів, а правові норми — погоджені інтереси різних суб'єктів суспільних відносин. Д. За способом встановлення г набрання чинності: корпоративні норми створюються в процесі організації і діяльності спільності на відповідних з’їздах, зборах, конференціях, засіданнях і набирають чинності після їх легалізації; правові приписи встановлюються державними органами, що мають нормотворчу компетенцію і набирають чинності у встановлений законодавством термін. У формою зовнішнього вираження: корпоративні норми закріплюються в статутах, програмах, положеннях, рішеннях суспільних утворень, тоді як Правові норми фіксуються у відповідних нормативних актах — законах, указах, постановах, інструкціях і т. ін.
За ступенем_вшначеності заходів впливу: корпоративні норми на відміну від норм права безпосередньо не пов'язані з діяльністю держави і гарантуються на випадок порушення організаційними та примусовими заходами впливу, передбаченими статутами, положеннями цих недержавних організацій. 6. За специфікою санкцій: дотримання вимог корпоративних норм гарантується такими санкціями, як догана, зауваження, попередження, виключення з організації, а санкції правових норм передбачають штраф; виправні роботи, позбавлення волі та ін. При цьому право Не передбачає можливості відторгнення суб'єкта правопорушення від суспільства. Рішення громадських організацій про накладання стягнення не підлягають оскарженню в судовому порядку.
Незважаючи на те що корпоративні норми поступаються перед правовими за Юридичною силою, обов'язковістю, сферою дії, вони є дуже важливими для функціонування громадянського суспільства, оскільки виражають активність, ініціативу людей, поширюють свій вплив поза Межами правового регулювання.
Співвідношення вказаних груп норм визначається за такими напрямами. В_окдемих випадках корпоративні норм (наприклад, порядок призначення і виплати допомоги за державним соціальним страхуван-
РОЗЛІЛ XVI
ням, порядок видачі застрахованим листків тимчасової непрацездатності і на цей час визначаються за нормами, прийнятими профспілковими органами). Як правило, в усіх нормах суспільних утворень є загальне зобов'язання дотримуватися вимог правових норм, боротися з правопорушеннями.
Нині замість застосування до правопорушників заходів державного примусу можливе застосування заходів громадського впливу (ст. 152 Кодексу законів про працю України). Крім того, до особи, яка вчинила правопорушення, мають застосовуватися заходи громадського впливу — оголошення догани або виключення з числа членів організації.
Від дотримання статутних норм іноді залежить правильне застосування норм права. Наприклад, при звільненні працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу потрібна попередня згода на це профспілкового органу (статті 40, 41, 43 Кодексу законів про працю України). Кворум на такому засіданні визначається за нормами статуту профспілкової організації. Корпоративні норми слід відрізняти від юридичних які містяться у локальних нормативних актах підприємств, господарських товариств статутах, установчих договорах, положеннях). Порушення локальних нормативних актів підлягає захисту
в судовому порядку і з допомогою інших заходів державного
впливу.
Розділ XVII
ПРАВОВА СВІДОМІСТЬ І ПРАВОВА КУЛЬТУРА
§ 1. Поняття, риси, структура та функції правосвідомості
Свідомість людини являє собою форму відображення (пізнання) навколишнього світу, яка знаходить свій вияв у різних оцінках, критичних зауваженнях і пропозиціях щодо функціонування певних явищ і процесів, які таким чином включаються у сферу життєдіяльності людини і суспільства. Однією з найважливіших складових частин свідомості є правова свідомість людини. Виникаючи до або після права чи разом з ним, правосвідомість супроводжує право протягом усієї правової історії, всього існування державно-організованого суспільства. Категорія «правосвідомість» служить для відображення особливого виміру правової дійсності, ставлення людей і суспільства до права, правової поведінки люд«й, правової діяльності держави, її інституцій. Правосвідомість відображає правову дійсність, що склалася за конкретно-історичних умов у тій чи іншій країні, але водночас впливає на функціонування й розвиток правової системи. Вона є активним елементом системи правового регулювання суспільних відносин — право не може здійснювати свій регулятивний вплив інакше як через людей, безпосередньо впливаючи на їхню свідомість. За посередництвом правових ідей та теорій, почуттів та емоцій норми права, інші правові явища оцінюються з точки зору життєвих потреб та інтересів людей і суспільства, справедливості, формуються установки на правову поведінку, уявлення щодо критеріїв ефективності правового регулювання, шляхів реформування та удосконалення законодавства, судово-правової системи, юридичної практики.
У демократичній державі стрижнем правосвідомості є визнання принципу верховенства права, життя і здоров'я, честі та гідності, недоторканності і безпеки людини як найвищої соціальної цінності, беззастережна повага до прав людини і громадянина як невід'ємних від особи можливостей, що становлять юридичний фундамент життєдіяльності людини.
РОЗДІЛ XVII
Правосвідомість — це сукупність суб'єктивних елементів правового регулювання: ідей, теорій, емоцій, почуттів та правових установок, за посередництвом яких відображається правова дійсність, формується ставлення до права та юридичної практики, ціннісна орієнтація щодо правової поведінки, бачення перспектив і напрямків розвитку правової системи з точки зору забезпечення гідного існування людини, справедливості у мїжлюдських стосунках, ефективної організації життєдіяльності держави і суспільства.
Для правової свідомості характерні такі риси. Правосвідомість є одним з різновидів суспільної свідомості. їй, як і іншим формам суспільної свідомості (філософській, релігійній, моральній, політичній, естетичній), властиво відображувати навколишній світ, однак не увесь, а лише певний його аспект — правову дійсність. В умовах формування засад правової, демократичної державності правова складова суспільної свідомості дістає додаткові стимули для свого розвитку, становлення як однієї з найважливіших її частин.
Носіями правосвідомості є різні суб'єкти права: особистість, громадські об'єднання, політичні партії, державні органи і їх посадові особи, юристи-науковці, юристи-практики, суспільство в цілому. В правовій свідомості відбивається ставлення суб'єкта до права, юридичної практики, поведінки (діяльності) інших суб'єктів правовідносин, їх оцінка. Правосвідомість знаходить свій вияв на всіх стадіях механізму правового регулювання, впливає на функціонування практично кожного елемента правової системи.
Об'єктом пізнання правосвідомості зазвичай є чинне право в усій багатоманітності його виявів. Разом з тим вона може містити в собі оцінку права минулого (аналіз правових пам'яток, наприклад Римського права, Руської правди) або формувати уявлення про право бажане, майбутнє.
На певних етапах розвитку суспільства правосвідомість може розглядатися як одна з форм права.
Правосвідомість є одним з найважливіших чинників розвитку праворозуміння. Право, яке складається об'єктивно, відповідно до існуючих, інколи досить суперечливих, уявлень, підходів суспільства щодо регулювання тих чи інших суспільних відносин, не може бути досконалим. У ньому неминуче виникають певні прогалини, внутрішні суперечності. Аналіз, оцінка права і практики його застосування дозволяє виявити існуючі недоліки. 236
ПРАВОВА СВІДОМІСТЬ І ПРАВОВА КУЛЬТУРА
З урахуванням негативних оцінок формуються пропозиції щодо удосконалення окремих правових норм або цілих сегментів права (інститутів і галузей). Інколи, передусім на етапах трансформаційних змін суспільства, переходу від однієї до іншої моделі державності (наприклад, від феодальної до буржуазної держави), чинне право вступає в суперечність з об'єктивною необхідністю розробки нових підходів до регулювання суспільних відносин, в першу чергу економічних стосунків. Ця ситуація спонукає прогресивні суспільні сили до пошуку нового бачення змісту, соціального призначення права. Отримані напрацювання об'єднуються в різних правових теоріях, концепціях. Таким чином, в історії розвитку права складаються різні школи права — природно-правова, історична, позитивістська, класова, психологічна та інші, які застосовували різний методологічний інструментарій до пізнання права, по-різному його розглядали і оцінювали.
Правосвідомість можна розглядати як своєрідний механізм саморегуляції поведінки (діяльності) людей. Це пояснюється її здатністю орієнтувати суб'єктів права в різних правових ситуаціях, робити правомірний вибір, приймати юридично значущі
рішення.
За своїм змістом правосвідомість є складним системним правовим явищем. Компоненти, що утворюють її (ідеї, теорії, концепції, почуття, емоції, настрої, установки тощо), структурно об'єднуються в дві відносно автономні компоненти — правову психологію і правову ідеологію.
Правова психологія — це сукупність настроїв, почуттів, емоцій, переживань з приводу права, окремих правових явищ. Так, проявами правової психології буде відчуття справедливості, повага до прав і свобод людини, байдужість до беззаконня або страх перед відповідальністю, емоційна реакція (у вигляді оплесків, викриків і т. ін.) присутніх у залі судових засідань на певне рішення судді, тобто емоційне ставлення до права. В цілому — це стихійна, несистематизована і найпоширеніша форма усвідомлення права, яка тією чи іншою мірою властива усім суб'єктам і може виникнути з приводу будь-якого правового явища.
Помилково було б оцінювати цю складову правової свідомості як щось другорядне. Ігнорування правової психології як населення, так і окремих осіб у процесі формування і проведення державної правової політики може призвести до суттєвої протидії (пасивної чи активної) здійсненню тієї чи іншої реформи (такою була, наприклад, протидія антиалкогольній кампанії під
РОЗДІЛ XVII
ПРАВОВА СВІДОМІСТЬ 1 ПРАВОВА КУЛЬТУРА
час перебудови в СРСР, несприйняття частиною державних службовців адміністративної реформи в сучасній Україні тощо). Особливість правової психології визначається ще й тим, що вона містить елементи несвідомого. Йдеться про певні психічні явища і процеси (інтуїція, психологічний афект, звичка, збудження, соціальне збудження — паніка тощо), які обумовлені певними фактами навколишнього світу, вплив яких на свою поведінку людина зазвичай не усвідомлює. Однак ця сфера може активно впливати на формування як правомірної, так і протиправної поведінки (стереотипів, звичок тощо).
У структурі правової психології вирізняють такі елементи:
1) сталі (правові стереотипи, традиції, звички) і динамічні (на
строї, почуття, хвилювання);
2) пізнавальні (правові емпіричні знання, уявлення, погляди) і
емоційні (правові емоції, почуття, настрої).
Правова ідеологія — це сукупність ідей, принципів, теорій, концепцій, які в систематизованій формі відображають і оцінюють правову дійсність. Для правової ідеології характерне цілеспрямоване наукове, в тому числі філософське, осмислення права не на рівні його окремих проявів, а як цілісного явища, яке має свою власну цінність. Прикладом правової ідеології є вчення природно-правової, позитивістської, класової та інших теорій права. Частину цієї ідеології становлять сучасні наукові погляди на право.
У правовій ідеології можуть відбиватися інтереси великих соціальних груп (класів, професійних, релігійних, етнічних груп), хоча конкретна правова теорія або концепція завжди формулюється безпосередньо тим чи іншим науковцем. В основі діяльності будь-якої сталої політичної партії завжди лежить певна політико-правова ідеологія — ідеологія лібералізму, консерватизму, соціал-демократичного або іншого спрямування. Більше того, розвиток будь-якої держави і навіть регіонального об'єднання держав передбачає наявність такої ідеології (національної ідеї). Так, державне будівництво в СРСР відбувалося на основі ідеології марксизму-ленінізму, а в основу розбудови української державності покладено панівну в Європейському Союзі концепцію демократичної, соціальної, правової держави. В цілому політико-правова ідеологія розвинених держав дістає своє відображення передусім в конституції країни.
Відмінність правової ідеології від правової психології полягає в тому, що якщо остання має переважно емоційний, поверховий 238
характер, складається стихійно, переважно на основі повсякденного побутового досвіду людей, то правова ідеологія в процесі пізнання права прагне дійти до виявлення його сутності, змісту, виявити існуючі закономірності і зв'язки, а отже, представити ці знання у вигляді певної догми. Вона складається на основі наукових досліджень, вивчення юридичної літератури, в тому числі
підручників.
До формування правової ідеології в демократичній, правовій
державі висуваються такі вимоги. Вона повинна:
1) формуватися на основі пріоритету загально-людських
стандартів і цінностей, зокрема верховенства права і закону,
принципів демократії, прав і свобод людини і громадянина тощо;
2) будуватися на критичному сприйнятті вітчизняного і зару
біжного історичного досвіду, вивченні нових поглядів та підходів
до правових явищ;
3) орієнтуватися на раціональне поєднання інтересів особи,
суспільства і держави, виходячи при цьому з тези, що саме
людина і її права визнані найвищою соціальною цінністю, на
досягнення соціального і політичного компромісу.
У процесі правового регулювання правова свідомість виконує ряд основних функцій, до яких передусім належать гносеологічна, оцінна і регулятивна.
Гносеологічна (пізнавальна) функція передбачає накопичення знань про право, його сприйняття, подальше осмислення різних правових явищ, всієї правової дійсності.
Регулятивна функція реалізується через систему мотивів, ціннісних орієнтацій, правових установок, які виступають специфічним регулятором поведінки людей. Особливу роль у здійсненні цієї функції відіграють правові установки, які свідчать про готовність, схильність особи до певної моделі поведінки — правомірної чи неправомірної, що формується під впливом низки економічних, соціальних або психофізіологічних факторів.
Оцінна функція передбачає оцінку правової поведінки (діяльності) людей, оцінку права в цілому. В повсякденному житті в людини формується певне, передусім емоційне, ставлення щодо різних явищ і процесів правового життя на основі власного досвіду та правової практики. Норми, які захищають і охороняють інтереси людини, сприяють їх реалізації, дістають, як правило, схвалення, позитивну оцінку. Недосконалі норми, з суттєвими прогалинами, суперечностями, що здатні порушувати права і
РОЗДІЛ XVII
свободи людини, сприймаються негативно. Вони можуть піддаватися конструктивній критиці (аж до внесення пропозицій щодо удосконалення змісту таких норм) або деструктивній критиці (заперечення права, його зневага, протидія ефективному функціонуванню механізму правового регулювання).
У змісті правосвідомості виокремлюють такі оціночні судження щодо: права і законодавства (принципів, норм, інститутів, галузей); правової поведінки особи і їх груп та об'єктів діяльності (злочинності, правопорушень, правопорушників); правоохоронних органів (суду, юстиції, прокуратури, органів внутрішніх справ, адвокатури, нотаріату та їх діяльності); власної поведінки з точки зору визначення її як правомірної чи протиправної.
§ 2. Види правосвідомості
Усвідомленню сутності правосвідомості сприяють проведені за різними критеріями класифікації. Так, з точки зору глибини відображення правової дійсності вирізняють три рівня правосвідомості.
Побутова (емпірична) правосвідомість — це найпоширеніший рівень правової свідомості, який формується відповідно до набутої правової освіти на основі повсякденного досвіду людей у сфері правового регулювання. Як правило, вона має емоційний, поверховий характер, отже, в її структурі домінує правова психологія. Для людей з таким рівнем правосвідомості характерне знання в загальних рисах окремих принципів права, а також поєднання правових поглядів з моральними, етичними настановами.
Професійна правосвідомість притаманна юристам-профе-сіоналам. Вона формується внаслідок отримання спеціальної професійної (юридичної) підготовки, а також під час роботи в юридичній сфері (в правоохоронних органах, суді, адвокатурі, нотаріаті тощо). Носії професійної правосвідомості, як правило, не лише володіють спеціалізованими, конкретизованими знаннями чинного законодавства, але й вмінням, навичками його застосування. Разом з тим слід зазначити, що професійній правосвідомості, внаслідок певної спеціалізації юристів, властивий диференційований характер. Так, найвищий рівень правосвідомості серед юристів-практиків притаманний суддям, які в процесі здійснення правосуддя зустрічаються з найрізноманітнішими правовими і пов'язаними з правом явищами.
ПРАВОВА СВІДОМІСТЬ і ПРАВОВА КУЛЬТУРА
Для юристів рівень правової підготовки має вирішальне значення. Він є вищим за рівень знань пересічного законослухняного громадянина. Цей рівень обумовлений як необхідністю знати і розуміти право, так і вмінням його застосовувати. Так, у процесі правозастосування існують окремі етапи (встановлення фактичних обставин справи, юридична кваліфікація діяння, тлумачення норм права, прийняття рішення у справі), кваліфіковано виконати які можуть тільки юристи.
Наукова, теоретична правосвідомість у цілому притаманна науковцям, викладачам вищих навчальних закладів юридичного профілю, які займаються теоретичною розробкою загальних або галузевих правових проблем. На відміну від буденної наукова правосвідомість передбачає не лише наявність юридичної освіти, але й уміння оперувати правовими категоріями, принципами, теоріями, концепціями, здійснювати широкі і глибокі узагальнення правового матеріалу, тобто має систематизований, комплексний характер. Сутність та особливість наукової правосвідомості розкривається також через співвідношення її структурних елементів — у ній правова ідеологія превалює над правовою психологією.
За суб'єктами (носіями) правосвідомість поділяється на індивідуальну, групову, масову та суспільну. Разом з тим зазначимо, що суспільна, групова і масова правосвідомість не існує поза індивідуальною.
Індивідуальна правосвідомість — це система особистих поглядів, уявлень, почуттів з приводу права. Вона формується під впливом індивідуальних обставин життя, зовнішнього середовища і залежить від рівня правової освіти особи.
Групова правосвідомість існує на рівні різних соціальних груп (політичних партій, громадських об'єднань, профспілкових організацій тощо), верств населення, класів. На процес її формування впливає спільність інтересів, традицій, умов життя, а також авторитет лідера групи. Діапазон відмінностей правосвідомості різних груп може бути надзвичайно широким: від можливості створювати тимчасові союзи для досягнення спільної мети (наприклад, передвиборчі блоки або утворення парламентської більшості з представників різних фракцій) до прямого протистояння між ними.
Від групової слід відрізняти масову правосвідомість, яка характерна для нестабільних, тимчасових суспільних утворень, наприклад натовпу, учасників мітингів, демонстрацій. Масовій правосвідомості не властиве досягнення згоди учасників таких утво-
РОЗДІЛ XVII
рень з широкого кола правових питань, ці об'єднання мають ситуативний характер.
Суспільна правосвідомість притаманна великим соціальним утворенням (населенню країни, окремого регіону, певному етносу). Наприклад, низкою характерних особливостей відрізняється класична юридична правосвідомість, яка заснована на вірі в право і порядок, справедливість суду, тоді як для пострадянських країн властиві ознаки підміни правосвідомості етичними поглядами, поширення правового нігілізму, зневажливе ставлення до права і закону. Слід підкреслити, що протягом десяти років в українському суспільстві зроблені важливі, але тільки перші реальні кроки для утвердження принципів верховенства права, непорушності прав і свобод людини.
§ 3. Правосвідомість і право. Роль правосвідомості в правотворчості(правоустановленні) і правореалізації
Правосвідомість є одвічним супутником права. В їх суперечливому розвитку відбувається регулювання суспільних відносин. Правосвідомості і праву притаманні окремі спільні риси: вони входять до єдиної правової системи; виконують нормативні функції; регулюють суспільні відносини; обумовлюються одними соціально-економічними, політичними, ідеологічними, культурними та іншими факторами.
Все це обумовлює їх єдність. Правосвідомість як важливий прояв права може здійснювати самостійне правове регулювання, що відбувається при відсутності інших нормативних правових явищ, які є складовими частинами права. Наприклад, це може мати місце при застосуванні аналогії закона і аналогії права.
Разом з тим правосвідомість і право мають відносно автономний характер. Так, право завжди є об'єктивним, реальним, інституційним утворенням, зміст якого становить система загальнообов'язкових, формально визначених норм і принципів, втілених у відповідні форми (джерела) права. Правосвідомість, як форма суспільної свідомості, завжди є суб'єктивним явищем, зміст якої становлять: правові ідеї, поняття; уявлення людей про минуле чи бажане право; суб'єктивне ставлення до чинного права як феномену суспільного життя; масові емоційні реакції на право, на вчинки людей, особливо представників влади, та інші духовні елементи. 242
ПРАВОВА СВІДОМІСТЬ і ПРАВОВА КУЛЬТУРА
У певних історичних ситуаціях (післяреволюційні, перехідні періоди від одного типу правової системи до іншого), коли право ще не стало завершеною системою, коли система лише формується, правосвідомість стає основою усього механізму правового регулювання. Проте явище це тимчасове, правосвідомість може замінювати правову систему лише до повного її становлення.
Істотно різняться ці категорії і за рівнем та характером своєї структури. Право має чітку структуру, тобто поділяється на окремі групи, які в юридичній науці дістали назву правових інститутів, галузей, що у своїй сукупності утворюють єдину органічну цілісність. Структурні елементи правосвідомості (правова ідеологія і правова психологія, правосвідомість індивідуальна, групова, суспільна та ін.), на відміну від права, не утворюють єдиної органічної цілісності, оскільки правосвідомість за своєю природою не є єдиним системним утворенням. Можна говорити лише про відносну цілісність правосвідомості в межах певної
правової системи.
Різняться право і правосвідомість і механізмами своєї дії. Механізм дії правового регулювання, через який право впливає на поведінку суб'єктів права, втілений у складному інституційному юридичному інструментарії (норми права, суб'єктивні права і обов'язки, правові акти та ін.) і передбачає застосування державного примусу. Законодавче право регулює поведінку людей шляхом встановлення загальних, формально визначених зразків, еталонів поведінки — владних імперативів, що впливають на свідомість і волю людей. Як регулятор поведінки людей воно має об'єктивний характер, не є проявом свідомості окремої людини, груп людей. Дія правосвідомості полягає в загальній правовій оцінці соціальних фактів, у судженнях про відповідність поведінки суб'єктів суспільних відносин нормам і принципам права. Свою регулятивну функцію правосвідомість здійснює через усвідомлення обов'язковості юридичних норм, принципу законності і, разом з тим, критеріїв правильності, соціальної виправданості поведінки або фактів. Правосвідомість характеризується різноманітністю суджень, ставлення суб'єктів до чинного права, оскільки одна людина може визнавати чинне право, інша засуджувати, третя — виказувати байдужість до нього. Аналогічний характер має правосвідомість окремих груп населення.