Суб’єкти міграційного права

До суб'єктів міграційно-правових відносин належать: Український народ, органи державної влади та органи місцевого самовряду­вання, інші державні органи, їх посадові та службові особи, юридичні та фізичні особи (громадяни України, іноземці та особи без громадянства) тощо.

Об'єктами міграційно-правових відносин є: територія, міграційні процеси, права, свободи й обов'язки мігранта та їх захист, діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших державних органів щодо утвердження й забезпечення статусу мігранта тощо.

При суб'єктному складі міграційних відносин, у тому числі фізичних суб'єктів правовідносин, виникають питання, пов'язані з розкриттям змісту міграційно-правових відносин. Йдеться про міграційну правоздатність та міграційну дієздатність.

Здатність мати міграційні права й нести обов'язки визнається в Україні рівною мірою за кожною людиною незалежно від раси, ко­льору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, ет­нічного та соціального походження, майнового стану. Міграційна правоздатність виникає з моменту народження людини й припи­няється її смертю.

У збірному контексті суб’єкти міграційного права – це фізичні або юридичні особи, вчинки, діяння або поведінка яких безпосередньо чи опосередковано регулюються нормативно-правовими актами. Такі особи можуть бути і стають учасниками як національних, так і міжнародних правових відносин у сфері міграції. Ці відносини можуть бути публічними, тобто між владними правовзаємними.

Є, як бачимо, національна та міжнародна правосуб’єктність усіх, без винятку, учасників міграційних процесів. Вона передбачає не тільки зобов’язання перед національним і міжнародним правом з питань міграції, але й володіння та користування цими правами.

До міграційних прав і свобод належать, зокрема, право на в’їзд в Україну, право на виїзд за її межі, право на свободу пересування територією України, право на еміграцію, право на імміграцію тощо.

Будь-які правовідносини структуровані і складаються із таких елементів: суб’єкт, об’єкт і зміст, завдяки яким розкриваються через них.

Суб’єкти правовідносин – індивідуальні або колективні суб’єкти, які на підставі правових норм використовують свою правосуб’єктність у конкретних правовідносинах, тобто реалізують суб’єктивні міграційні права і виконують юридичні обов’язки, повноваження і юридичну відповідальність. Наприклад, суб’єктивний склад міграційних правовідносин містить у собі дві сторони: особа яка набуває права на імміграцію і держава в особі компетентних органів ( підрозділів державної міграційної служби).

До суб’єктів міграційно-правових відносин належать: Український народ, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, інші державні органи, їх посадові та службові особи, юридичні та фізичні особи (громадяни України, іноземці та особи без громадянства) тощо.

Суб’єкти міграційного права – це фізичні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства), які згідно з Конституцією та законодавством мають захист прав і свобод людини та громадянина, що відповідає міжнародно-правовим стандартам. Суб’єкти міграційного права - потенційні учасники міграційних правовідносин. Вони можуть реалізувати своє право за умови настання певних кричних фактів, тобто завдяки юридичному фактові особа стає учасником міграційно-правових відносин, виконує певні обов’язки, володіє правами і свободами, і несе юридичну відповідальність.

Суб’єкт міграційних відносин – це суб’єкт права, який реалізував свою правосуб’єктність і став учасником конкретних правовідносин у сфері міграційного права.

Суб’єктами основних міграційних правовідносин є фізична особа ( громадянин України, іноземець, особо без громадянства), а з іншого – державний орган із надання певних адміністративних послуг у сфері міграційних процесів.

Суб’єкти правовідносин у сфері міграційного права мають правосуб’єктність. Правосуб’єктність – це передбачена нормами міграційного права здатність (можливість) бути учасником міграційних правовідносин. Правосуб’єктність складається з двох елементів – правоздатності ( передбачена нормами міграційного права здатність особи мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки) і дієздатність ( передбачена нормами міграційного права здатність суб’єкта своїми діями набувати прав та обов’язків, здійснювати і виконувати їх). Правосуб’єктність надає юридичну можливість вступити у правовідносини і стати носіями суб’єктивних прав та обов’язків.

У теорії права виділяється загальна, галузева і спеціальна правосуб’єктність. Правосуб’єктність фізичних осіб у міграційному праві є загальною, оскільки Конституція України гарантує правоздатність кожному хто на законних підставах перебуває на території України, на свободу пересування, вільний вибір місця проживання, вільно залишати територію України, а громадянам України в будь – який час повернутися в Україну, що конкретизується у нормативно – правових актах України.

Міграційна правоздатність обумовлюється належністю до громадянства, наявністю волі, віком, посадовим становищем, здоров’ям тощо. Тому поняття «міграційна дієздатність» також характеризується певним обсягом, під якою розуміється здатність особи самостійно здійснювати юридичні дії, тобто з власної волі чи свідомого бажання вступати у обов’язки. Не всі правоздатні фізичні особи є міграційно дієздатними. (Наприклад, міграційна дієздатність такої категорії мігрантів, як іммігранти, здійснюється за встановленим національним режимом). Міграційна дієздатність може бути часткова або повна; остання настає з часу повноліття (18 років). Часткова дієздатність настає при виїзді за межі України.

Правосуб’єктність юридичних осіб – виявляється у їх компетенції, тобто сукупності прав та обов’язків ( наявності владних повноважень), які надаються їм для регулювання міграційних процесів. Правосуб’єктність юридичної особи настає з моменту легалізації підготовлених установчих документів і реквізитів.

Правосуб’єктність юридичної особи є спеціальною – вона здійснює лише ті дії, котрі зафіксовані в установчих документах. Звісно юридичні особи для регулювання міграційних процесів є юридичними особами публічного права і створюються за рішенням державного органу ( розпорядчим актом президента країни, вищого органу державної виконавчої влади, органу державної влади на місцях або органу місцевого самоврядування).

Підставою виникнення, зміни та припинення правовідносин є юридичні факти. У міграційних правовідносинах – це особливі юридичні факти. Звернемо увагу, що завдяки юридичному факту починається реалізація міграційних норм, встановлення або зміна правового статусу. Тобто особа стає учасником міграційних правових відносин, володіє певними правами і свободами, виконує певні обов’язки і несе юридичну відповідальність.

Юридичний факт – це передбачена нормами міграційного права конкретна обставина ( подія, стан, дія) юридичних наслідків. Здебільшого це виникнення, зміна чи припинення правовідносин. Виникнення міграційно-правових правовідносин полягає в тому, що деякі виникають із складного юридичного складу до якого належать два і більше юридичні факти. Наприклад, щоб отримати дозвіл на імміграцію в Україну, іноземець або особа без громадянства має подати заяву про надання дозволу на імміграцію до підрозділу державної міграційної служби, який приймає відповідне рішення. Отже, повинно бути волевиявлення іноземця чи особи без громадянства і рішення підрозділу державної міграційної служби.

Юридичні факти, в залежності від правових наслідків, у сфері міграційних правовідносин можуть поділятися на такі види: правостворюючі – юридичні факти, з якими норми права пов’язують виникнення міграційних правовідносин ( наприклад для особи, якій надано статус біженця і яка досягла шістнадцятирічного віку – право отримати проїзний документ для виїзду за кордон); правозмінюючі – юридичні факти, з якими норми права пов’язують зміну міграційних правових відносин ( наприклад, набуття особою громадянства України); правоприпиняючі–юридичні факти, з якими норми права пов’язують припинення міграційних правовідносин ( наприклад, видворення іноземця за межі України). Крім того, один і той же юридичний факт може бути правоутворюючим, правозмінюючим, правоприпиняючим для суб’єктів міграційного права, які представляють сторони у правовідносинах.

За вольовою ознакою юридичні факти поділяються на дії, події і стан. Дія – вольова поведінка суб’єкта права, з якою пов’язані виникнення, зміна та припинення міграційних правовідносин (рішення державної міграційної служби, постанова судді). Дії за відповідністю чи невідповідністю нормам права поділяються на правомірні і неправомірні дії. Правомірні дії відповідають вимогам норм права (договір найму житла іноземцем). Неправомірні дії – не відповідають вимогам норм права (порушення міграційного законодавства).

Події – це юридичні факти, що виникають, змінюються і припиняються поза волею суб’єктів, але утворюють міграційні відносини – внаслідок нездоланної сили ( стихійне лихо, землетрус), які можуть викликати масову міграцію. Події за характером їх дії у часі можуть бути безперервної дії або одноразової дії. Одноразової дії – життєві обставини, з якими норми права пов’язують юридичні наслідки лише у конкретному випадку (наприклад, правовідносини пов’язані з наданням притулку). Безперервної дії – (факти – стани) – життєві обставини, які існують тривалий час, постійно чи періодично породжуючи юридичні наслідки (наприклад, статус іноземця, який припиняється із виходом його з іноземного громадянства (підданства).

Стан – це складні юридичні факти, що характеризуються тривалістю впливу на правовідносини або входження (разом з іншими фактами) до фактичного складу різних міграційних правовідносин та кількаразовим настанням правових наслідків. Не рідко стан настає через реєстрацію в державних органах (наприклад, стан громадянства). Використання стану об’єктивно необхідно в міграційному праві.

Об’єкт міграційних правовідносин – є: територія, міграційні процеси, права, свободи й обов’язки мігранта та їх захист, діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших державних органів щодо утвердження й забезпечення статусу мігранта тощо.

У теорії права об’єкти правовідносин – це те, заради чого вони виникають. Якщо об’єкт права – суспільні відносини, що можуть бути предметом регулювання і вимагають такого регулювання, то об’єкт правовідносин – це частинка суспільних відносин, елемент (одиниця загального), з приводу якого взаємодіють суб’єкти, те, на що спрямовані суб’єктивні юридичні права і обов’язки осіб. Отже, одне й те ж благо може бути об’єктом різних міграційних відносин. Людина не може бути об’єктом правовідносин.

Зміст правовідносин становлять суб’єктивні юридичні права й обов’язки. Здатність мати міграційні права й нести обов’язки визнається в Україні рівною мірою за кожною людиною незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану. Міграційна правоздатність виникає з моменту народження людини й припиняється її смертю.

Суб’єктивне право – це вид і міра можливої (або дозволеної) поведінки суб’єкта права, встановлена юридичними нормами для задоволення інтересів правомочної особи і забезпечувана державою. Зміст суб’єктивного права виражається через такі правомочності: правомочність на власні позитивні дії (правоволодіння); правомочність на чужі дії (право вимагання); правомочність домагання (право вимагання); правомочність на користування соціальними благами (право використання). При цьому суб’єктивне право дає можливість суб’єкту діяти у визначених нормою міграційного права України межах на свій розсуд і в необхідних випадках вимагати від інших суб’єктів міграційних правовідносин, у тому числі органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших державних органів, їх посадових і службових осіб, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у способи, передбачені Конституцією України, законами України, міжнародними договорами України.

Юридичний обов’язок – це вид і міра належної (необхідної) поведінки суб’єкта міграційного права, що встановлена юридичними нормами для задоволення інтересів правомочної особи і забезпечувана державою.

Зміст юридичного обов’язку складається з елементів, що є конкретними юридичними вимогами до правозобов’язаної сторони: здійснювати певні дії (активні обов’язки) або утриматися від них (пасивні обов’язки) – це зобов’язання діянням; реагувати на законні вимоги правомочної сторони їх виконання (наприклад, особа, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, в разі одержання направлення органу міграційної служби зобов’язана виїхати до визначеного місця тимчасового проживання і протягом трьох робочих днів зареєструватися у відповідному територіальному підрозділі державної міграційної служби (частина друга статті 18 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»). Природа міграційно-правових зв’язків розкривається у змісті суб’єктивних прав, свобод і юридичних обов’язків суб’єктів міграційних правовідносин.

Суб’єктивне юридичне право і юридичний обов’язок поєднують те, що вони: виходять з юридичних норм; забезпечуються державою; не обмежені, а існують у певних суворих межах – це завжди міра поведінки. Суб’єктивні права й обов’язки перебувають у тісному взаємозв’язку, є взаємозалежними, зумовлюють одне одного. Завдяки їм між суб’єктами міграційного права виникає зв’язок, який називається правовідносинами. Отже, положення міграційного права України врегульовані міграційно-правовими відносинами. Тобто міграційно-правові відносини складаються, виникають, змінюються й припиняються під впливом міграційних правових норм.

Міграційна дієздатність може бути часткова або повна; остання настає з часу повноліття (18 років). Часткова дієздатність настає при виїзді за межі України. Наприклад, відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року оформлення проїзно­го документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідче­ного клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. У клопотанні зазначаються відомості про дитину, а також про відсутність обставин, що обмежують відповідно до цього Закону право на виїзд за кордон (лише для дітей віком від 14 до 18 років). За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду. Згідно з Порядку відвідування зони відчуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення, затвер­дженим Наказом Міністерства надзвичайних ситуацій України № 1157 від 02 листопада 2011 року, особи, які не досягли 18-літнього віку, в ці зони вза­галі не пропускаються.

Громадянам України, визнаним судом недієздатними, виїзд з України може бути дозволено на підставі нотаріально засвідченого клопотання їх законних представників або за рішенням суду (стаття 10 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України»).

Проблема правоздатності та дієздатності стосується і колективних суб'єктів міграційних відносин – державних органів, юридичних осіб тощо.

Проте на них не поширюються ці поняття. Для державного органу застосовується поняття «компетенція», тобто наявність владних повноважень щодо регулювання міграційних процесів, якими цей орган наділяється для виконання своїх функцій, вирішення завдань.;

Таким чином, компетенція – це характеристика правоздатності державних органів. Для інших – організаційно-правова форма, зміст якої визначається в правоустановчих документах суб'єктів власності і господарювання.

Виникненню конкретних міграційно-правових відносин передує юридичний факт, з якого починається реалізація міграційних норм, встановлення або зміна правового статусу. Завдяки юридичному фактові особа стає учасником міграційно-правових відносин, во­лодіє певними правами і свободами, виконує певні обов'язки і несе юридичну відповідальність.

Залежно від характеру зв'язку з волевиявленням суб'єкта юри­дичні факти поділяються на дії та події. Події – це юридичні факти, не пов'язані з волею і бажанням суб'єктів, але породжують мігра­ційні відносини, зокрема, стихійне лихо, яке може викликати масову міграцію населення. Держава виступає як гарант прав і обов'язків, які розподілені серед конкретних суб'єктів міграційних відносин.

Вказівка на події у міграційно-правових нормах надає їм юри­дичної ваги, пов'язує з ними міру можливої поведінки. До юридич­них фактів-подій належать: народження або смерть фізичної особи, досягнення відповідного віку (для особи, якій надано статус біженця і яка досягла шістнадцятирічного віку – право отримати проїзний документ для виїзду за кордон), стан здоров'я (наприклад, дозвіл на імміграцію не видається особам, хворим, зокрема, на інфекційні хво­роби), настання відповідного строку (статус біженця втрачається, коли зникли обставини, за яких було надано статус біженця) тощо.

Дії – це факти, які залежать від волі людей. Вони можуть бути правомірні (правові акти та правові вчинки) та неправомірні.

Юридичні факти, наслідком яких є виникнення, зміна чи припи­нення правовідносин, називаються підставами їх виникнення, зміни чи припинення. При цьому такими в усіх випадках є правові акти (дії, спрямовані на появу юридичних наслідків). Специфіка юридич­них актів, які спричинюють виникнення міграційно-правових відно­син, полягає в тому, що деякі з них виникають із складного юридич­ного складу, до якого належать два і більше юридичні факти. Так, аби отримати дозвіл на імміграцію в Україну, іноземець або особа без громадянства має подати заяву про надання дозволу на іммігра­цію до органів внутрішніх справ (якщо перебуває в Україні на за­конних підставах), який приймає відповідне рішення. Тобто необхі­дне волевиявлення іноземця чи особи без громадянства і рішення органу внутрішніх справ.