Культура україни другої половини хіх ст

Загальна характеристика

— Розвиток культури відбувався за умов існування імперських ре жимів, денаціоналізації та асиміляції українського народу.

— Вплив територіальної роз'єднаності українських земель.

— Рушійною силою культурного розвитку стала діяльність національно свідомої інтелігенції.

— Значна роль меценатів — цукрозаводчиків Терещенків, Симиренків, які. виділяли мільйонні кошти на відкриття шкіл, утримання закладів охорони здоров'я, матеріальну підтримку діячів культури, діяльність театрів тощо.

Основні здобутки

1. Освіта.

Початкова освіта

У Наддніпрянській Україні	На західноукраїнських землях
— позитивний вплив реформи 1864 р.; — початкові народні училища; — земські, приватні, церковні школи; — недільні, вечірні школи для дорослих	— з 1869 р. встановлено обов'язкове навчання дітей від 6 до 14 років; — дозволено нявчання українською мовою; — поширення шкільної мережі та видання українських підручників завдяки діяльності «Просвіти»
— шкільним навчанням охоплена третина українських дітей; — Емським указом (1876 р.) заборонено освіту українською мовою	— через брак шкіл та тяжке матері­альне становище 67 % українців були неписьменними в 1890 р.; — малокваліфіковані вчителі

Середня освіта

У Наддніпрянській Україні	На західноукраїнських землях
— класичні 8-річні гімназії та 6-річні реальні училища — російськомовні; — обмежений вступ євреїв, вихідців з ниж­чих верств населення; висока плата за на­вчання; — з 1870 р. працюють жіночі гімназії та 4-річ-ні прогімназії	— гімназії діяли тільки у Львові та Перемишлі; — мова навчання — поль­ська, угорська, німець­ка; — українські учні станови­ли лише 16 %
— кількість середніх навчальних закладів не­значна й не могла охопити всіх бажаючих; — інститути шляхетних дівчат, кадетські кор­пуси приймали тільки дітей дворян	— незадовільний стан се­редньої освіти на Буко­вині та в Закарпатті

Це цікаво!У 1748 р. у Гетьманщині навчався кожен 29-й українець, працювала одна школа не 746 осіб. У 1861 р. навчався кожен 150-й, одна школа — на 10 ти­сяч осіб. Лише 13 % українців уміли читати в 1897 р.

Значну роль відігравала благочинна діяльність патріотів. Так, на кошти Г. Галагана відкрито чимало народних шкіл і гімназію в При­луках, Колегію Павла Ґалаґана у Києві.

Історичний портрет!

Григорій Ґалаґан (1819-1888)— народився у шляхетській українській родині. Закінчивши університет, він поступив на службу до Чернігівської палати де­ржавного майна. Зрозумівши, що на цій посаді він не має можливості допомагати простому лю­дові, йде у відставку. Г. Галаган бере активну участь у роботі Чернігівського губернського ко­мітету з поліпшення побуту селян, тобто займаєть­ся підготовкою реформи зі скасування кріпацтва. У 1878 р. він безкоштовно передав земству свій маєток, де згодом буде влаштовано навчальний за­клад. Допомагав меценат і громадам: його коштом певний час виходив історико-літературний часо­пис «Київська старовина». Визнанням його науко­во-організаційних здібностей стало обрання Г. Галагана. головою щойно створеного Південно-Західного відділення Російсько­го географічного товариства. За сприяння Галагана стали виходити «Запис­ки» відділення, збиралися музейна колекція та бібліотека, поширювалися програми збору відомостей про історико-культурні райони України. Трагічна смерть шістнадцятирічного сина Григорія Галагана Павла ста­ла поштовхом для створення навчального закладу для талановитих ді­тей з незаможних родин. Він купує садибу в Києві, де й розміщується

Колегія за типом англійських коледжів. До неї приймали учнів, які пройшли частковий курс гімназії; третина з них були дітьми з небагатих сі­мей, які навчалися безкоштовно. У Колегії працювали найкращі педагоги Києва, у тому числі університетські професори; навчальна програма скла­далася з п'яти мов, алгебри, геометрії, тригонометрії, фізики, географії, іс­торії, малювання, музики тощо. Вона підготувала чимало видатних науков­ців, наприклад, В. Липського та А. Кримського. Помер Г. Галаган у 1888 р.

Вища освіта доступна переважно представникам панівних класів, ведеться російською, польською, німецькою мовами.

У Наддніпрянській Україні	На західноукраїнських землях.
— крім Харківського та Київського, відкрито Новоросійський універси­тет в Одесі (1865 р.), Харківський, Київський політехнічні інститути, Ніжинський юридичний ліцей, Вище гірниче училище в Катеринославі; — певний час працювали вищі жіночі курси в Києві (1878 р.)	— відкрито Чернівецький уні­верситет, Львівський політехнічний інститут, Акаде­мію ветеринарної медицини у Львові; — заснування кафедри історії України у Львівському університеті

2. Наука.

Природничі науки:

— О. Ляпунов працював над проблемами стійкості й рівноваги руху механічних систем;

— І. Мечніков відкрив явище фагоцитозу — поглинання кліти­нами організму мікробів, створив теорію утворення багатоклітинних організмів з одноклітинних;

Це цікаво!І. Мечніков не знайшов підтримки в Росії, виїхав до Парижа і став пер­шим українцем, який отримав Нобелівську премію.

— М. Гамалія створив разом з Мечніковим першу в Росії та дру­гу в світі бактеріологічну станцію (1886 р.);

— Ю. Шимановський винайшов чимало медичних інструментів, працював над проблемами хірургії;

— І. Пулюй відкрив рентгенівське випромінювання; у співпраці з П. Кулішем та І, Нечуєм-Левицьким переклав українською мовою Псалтир та Євангеліє.

Гуманітарні науки:

— М. Костомаров започаткував наукове вивчення історії

України із залученням вітчизняних та закордонних архівів

(«Богдан Хмельницький»);

— В. Антонович обґрунтував національну особливість минуло­го українського народу («Про походження козацтва », «Бесіди про часи козацькі на Україні»);

— М. Грушевський у 1898 р. випустив перший том десятитомної «Історії України-Русі», яка залишається найґрунтовнішим дослідженням з історії України;

— Д. Яворницький в «Історії запорозьких козаків» проаналізу­вав багатий матеріал з питання.

3. Мовознавство і література.

— Робота видатних мовознавців О. Потебні, П. Чубинського, П. Митецького.

— З'явилися нові теми — майнове розшарування селянства, жит­тя робітників, пошук інтелігенцією свого місця в суспільстві, соціальна і національна боротьба.

— Посилюється публіцистичність художніх творів.

— Видатні українські літератори:

• П. Куліш роман «Чорна рада»;

• Панас Мирний роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»;

• І. Франко поеми «Марійка», «Наймичка», вірші «Каменярі», «Вічний революціонер»;

• Леся Українка поеми «Кам'яний господар», драма-феєрія «Лісова пісня»;

• В. Стефаник новели з життя західноукраїнського селянства.

4. Театр.

Драматурги: М. Старицький «За двома зайцями», «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка»; М. Кропивницький «Дай серцю волю, заведе в неволю»; І. Карпенко-Карий «Мартин Боруля», «Наймичка», «Сто тисяч». Театри: аматорські; перша українська професійна трупа — львівська (1864 р.), у Наддніпрянщині — Товариство україн­ських акторів (Єлісаветград, 1882 р.) під проводом М. Кропивницького, згодом — М. Старицького.

Актори: М. Садовський, М. Заньковецька, П. Саксаганський, М. Садовська-Барлотті.

5. Музика.

Опери: С. Гулак-Артемовський «Запорожець за Дунаєм»; П. Сокальський «Мазепа», «Богдан Хмельницький»; М. Лисен­ко «Різдвяна ніч» «Утоплена», «Тарас Бульба», «Пан Коцький».

— М. Лисенко обробив понад 600 зразків українського музично­го фольклору.

— Пісня М. Вербицького на слова П. Чубинського « Ще не вмер­ла Україна...» виконувалася як національний гімн, а з 2001 р. є Державним гімном України.

6. Архітектура.

— Зростає потреба в будівництві заводів, банків, бірж, готелів, театрів, музеїв тощо.

— Використання нових матеріалів (бетону, залізобетону, заліза).

— Змішування різноманітних архітектурних стилів — еклектизм.

— Видатні архітектурні пам'ятки — Володимирський собор у Києві (архітектор О. Беретті); будинок Київського полі технічного інституту (архітектор О. Кобєлєв); житлові та гро­мадські споруди в Харкові архітектора О. Бекетова; будинок Львівського політехнічного інституту (архітектор Ю. Захаре вич), Оперний театр у Львові (архітектор З. Горголевський).

7. Образотворче мистецтво.

Скульптура: монументальна — спорудження пам'ятників (пам'ятник Б. Хмельницькому в Києві, 1853 р., скульптор М.Мікешин); малі форми — скульптор Л. Позен (композиції «Кобзар», «Скіф», «Запорожець у розвідці»).

Живопис:

— жанровий (М. Пимоненко «Весілля в Київській губернії»; К. Костанді «В люди»;М.Ярошенко «Всюди життя»;І.Ренін «Запорожці пишуть листа турецькому султану»);

— пейзажний (А. Куїнджі «Місячна ніч на Дніпрі»; С. Василь­ківський «На Харківщині»);

— портретний (Т. Копистинський, І. Труш).